Постанова 4813 № 495/2718/21

Номер провадження: 22-ц/813/5045/23 Справа № 495/2718/21 Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 18.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В., за участю секретаря судового засідання Мокана В.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 січня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансового платежу, вартості ремонтно-будівельних робіт, вартості проведення експертизи експертом, моральної шкоди в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення авансового платежу, вартості ремонтно-будівельних робіт, вартості проведення експертизи експертом, моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначив, що 20 червня 2003 року звернувся до ОСОБА_2 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 . Відповідач погодилася продати квартиру АДРЕСА_2 , сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу квартири. На підтвердження наміру укласти договір купівлі-продажу спірної квартири позивач передав відповідачу згідно письмової розписки від 20 червня 2003 року 500 доларів США в присутності свідка ОСОБА_3 .. Однак, договір купівлі-продажу не укладений з вини відповідача, оскільки остання не надала правовстановлюючих документів на квартиру та стала безповоротно ухилятися від нотаріального посвідчення правочину. В постанові Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року встановлено, що позивач за час проживання у спірному частині будинку (квартира АДРЕСА_3 ) з 2003 по 2021 роки виконав перебудову у житловій кімнаті, кухні та коридорі, провів водопровід, виконав роботи по перекриттю даху, провів бетонну заливку полів в будинку та на подвір`ї та інші будівельні роботи. Згідно висновку експерта вартість ремонтно-будівельних робіт (невід`ємних поліпшень), проведених в частині житлового будинку, квартира (квартира АДРЕСА_3 ), в період з 2003 по 2021 роки, станом на момент проведення експертизи з урахуванням ПДВ склала 104610 грн. 07 жовтня 2014 року ОСОБА_4 зверталася з заявами до поліції, суду з метою виселення позивача та його і сім`є зі спірної квартири, поширюючи неправдиві відомості, які порочать його честь та гідність, що спричинило позивачу психологічні страждання та погіршення його стану здоров`я. Він залишився без житла, пройшов важкий шлях судових розглядів. Порушення законних прав позивача тривало у період з 2003 року по 2021 рік, та призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, додаткових зусиль для організації життя. Позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 авансовий платіж в розмірі 13954,50 грн, вартість ремонтно-будівельних робіт, проведених в частині житлового будинку (квартири АДРЕСА_4 в період з 2003 року по 2021 роки у розмірі 104610 грн, вартість проведення експертизи експертом в розмірі 6000 грн, моральну шкоду у розмірі 10000 грн та здійснити розподіл судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 11 січня 2023 року у задоволенні позову відмовив. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 15 квітня 2021 року, втім, ще в жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійснені права власності шляхом виселення та витребування майна з незаконного володіння. Вважав, що з цього часу обраховується факт, який свідчить, що ОСОБА_1 знав та був обізнаний про порушення свого права. Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про те, що позивач обізнаний про порушення свого права, оскільки приймав участь у судових засіданнях та надавав зустрічний позов до ОСОБА_2 , тому дійшов висновку про відмову у позові в частині стягнення з відповідача на користь позивача авансового платежу у розмірі 13954,50 грн, адже поважність пропуску строку позовної давності позивачем належним чином необґрунтована. Також, суд першої інстанції вважав, необґрунтованими вимоги про стягнення вартості проведених робіт та моральної шкоди, оскільки позивачем жодного доказу того, що відповідач надавав дозвіл на проживання та проведення будь-яких поліпшень, робіт у належній їй спірній частині будинку не надано також позивачем не обґрунтовано спричинення моральної шкоди. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 січня 2023 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач в судове засідання не з`явилась, пояснень не надавала, тому висновок суду щодо не надання останньою дозволу на проживання та проведення робіт з поліпшення будинку є необґрунтованими, та не підтверджуються матеріалами справи. Вважає, що строк позовної давності не пропущено, оскільки підстави звернення до суду з позовом про стягнення авансового платежу та вартості ремонтно-будівельних робіт виникли після набранням законної сили постановою Одеського апеляційного суду від 06.04.2021 року. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.03.2023 року відповідачу роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, проте відзиву не надходило. Вища рада правосуддя рішенням від 30.05.2023 року № 567/0/15-23 вирішила достроково закінчити відрядження суддів Херсонського апеляційного суду, зокрема судді Приходько Л.А. до Одеського апеляційного суду. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 року в даній справі визначено головуючим суддю Коновалову В.А. у зв`язку з закінченням відрядження суддею Приходько Л.А. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.08.2023 року постановлено проводити розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Позивач в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що з вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 15 квітня 2021 року, втім, ще в жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійснені права власності шляхом виселення та витребування майна з незаконного володіння. Вважав, що з цього часу обраховується факт, який свідчить, що ОСОБА_1 знав та був обізнаний про порушення свого права. Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про те, що позивач був обізнаний про порушення свого права, оскільки приймав участь у судових засіданнях та надавав зустрічний позов до ОСОБА_2 , тому дійшов висновку про відмову позивачу у позові в частині стягнення з відповідача на його користь авансового платежу у розмірі 13954,50 грн адже поважність пропуску строку позовної давності позивачем належним чином необґрунтована. Також, суд першої інстанції вважав, необґрунтованими вимоги про стягнення вартості проведених робіт та моральної шкоди, оскільки позивачем жодного доказу того, що відповідач надавав дозвіл на проживання та проведення будь-яких поліпшень, робіт у належній їй спірній частині будинку не надано також позивачем не обґрунтовано спричинення моральної шкоди. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до частин першої, другої статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Судом першої інстанції встановлено, що 20 червня 2003 року ОСОБА_2 взяла 500 доларів США в рахунок майбутнього продажу будинку у ОСОБА_1 , що підтверджується розпискою від 20 червня 2003 року. Рішенням Білгород Дністровського міськрайонного суду від 13 липня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 грудня 2015 року уточнену позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та витребування майна із незаконного володіння задоволено частково, усунені перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності на 26/400 часток житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 , шляхом виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 із членами їх сімей без надання іншого житла; зобов`язано ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 передати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 ; стягнуті з відповідачів судові витрати в розмірі 260 грн; в задоволенні інших позовних вимог було відмовлено. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Білгород Дністровська міська рада про визнання дійсним договору купівлі-продажу 26/400 частки будинку АДРЕСА_5 було відмовлено в повному обсязі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 липня 2015 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 28 грудня 2015 року скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Білгород Дністровського міськрайонного суду від 30 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, уточнену позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та витребування майна із незаконного володіння - задоволено частково; усунені перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності на 26/400 часток житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 , шляхом виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 із членами їх сімей без надання іншого житла; зобов`язано ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 передати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 ; стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 250,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Білгород-Дністровська міська рада про визнання дійсним договору купівлі-продажу 26/400 частки будинку АДРЕСА_5 відмовлено в повному обсязі. Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та витребування майна із незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання дійсним договору купівлі-продажу встановлено, що ОСОБА_2 є власницею 26/400 часток житлового будинку АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 10 серпня 2001 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації № 7783 від 10 серпня 2001 року. 20.06.2003 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 500 доларів США в рахунок майбутнього продажу вказаного будинку. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили, є обов`язковим у відповідності до ч. 1 ст. 18 ЦПК України. Отже, зазначені вище обставини не підлягають доказуванню, оскільки ці обставини встановлені рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили. Із матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу 26/400 часток житлового будинку АДРЕСА_5 в установленому законом порядку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладено, тому передана позивачем ОСОБА_1 сума в розмірі 500 доларів США є авансом. В матеріалах справи відсутні докази щодо повернення позивачу ОСОБА_2 коштів в сумі 500 доларів США. Ураховуючи вкладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача в часті стягнення з відповідача авансового платежу у розмірі 13954, 50 грн є обґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 грошові кошти за розпискою від 20.06.2003 року не повернула, договір купівлі-продажу зазначеної частини будинку з позивачем не уклала. Разом з тим, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в сумі 13954,30 грн у зв`язку з пропуском строку позовної давності вважав, що позивачем поважність пропуску строку позовної давності належним чином не обґрунтована. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 зроблено висновок про те, що: «За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду треба з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності». У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 444/2295/18 (провадження № 61-4204 св 21) зазначено, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122 гс 18) зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом у квітні 2021 року. Позивачем зазначено, що право на звернення до суду із позовом про стягнення авансового платежу у нього виникло з часу прийняття постанови Одеського апеляційного суду від 06.04.2021 року, якою залишено без змін рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2019 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу 26/400 часток житлового будинку. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та витребування майна із незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання дійсним договору купівлі-продажу відмовлено у задоволенні зустрічного позову і встановлено, що наявна в матеріалах справи розписка про отримання позивачкою грошей не підтверджує укладення між сторонами договору купівлі-продажу 26/400 часток житлового будинку АДРЕСА_5 , а має юридичну силу лише щодо фінансової складової, а саме підтверджує факт отримання грошових коштів в рахунок майбутнього продажу будинку. Позивач вважав, що правомірно користується будинком АДРЕСА_5 . Звертаючись до суду із зустрічним позовом вважав, що договір купівлі-продажу вказаного будинку, за який ним передано 500 доларів США є укладеним. Колегія суддів вважає, звернення до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу 26/400 часток житлового будинку АДРЕСА_5 дійсним, виключає звернення до суду із позовом про стягнення авансового платежу. Таке може мати місце тільки після відмови судом у визнанні договору купівлі-продажу дійсним та визначенні праової природи такого платежу як авансу. Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що позивач вважаючи, що договір купівлі-продажу 26/400 часток житлового будинку АДРЕСА_5 є дійсним, звертався за захистом свої прав до суду, проте рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, позивачу відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки надана розписка не підтверджує укладення між сторонами договору купівлі-продажу, отже з цього часу почався перебіг строку позовної давності за вимогою про стягнення авансового платежу. Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 спричиненої йому моральної шкоди, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем жодним чином не обґрунтовано спричинення шкоди та з чого виходив позивач визначаючі розмір зазначеної. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення вартості ремонтнобудівельних робіт (невід`ємних поліпшень), проведених в частині житлового будинку (квартира АДРЕСА_4 , в період з 2003 по 2021 роки, в розмірі 104610 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем жодного доказу того, що відповідач ОСОБА_2 надавала позивачу дозвіл на проживання та проведення будь яких поліпшень, робіт у належній їй спірній частині будинку по АДРЕСА_5 , не надано та доказів вказаного матеріали справи не містять. Колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині відповідає вимогам закону та обставинам справи, з огляду на таке. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та витребування майна із незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання дійсним договору купівлі-продажу встановлено, що ОСОБА_12 проживав у будинку без відповідної на то правової підстави. Відповідно до частин першої, четвертої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та власність зобов`язує. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи, що власником 26/400 часток житлового будинку АДРЕСА_5 будинку є ОСОБА_2 , а позивач вселився в будинок без відповідної правової підстави, доказів того, що відповідач надавав згоду на проведення будь яких поліпшень, робіт у спірній частині будинку позивачем не надано, як і не надано доказів укладання з відповідачем будь-яких угод з цих обставин, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних щодо стягнення вартості ремонтно-будівельних робіт (невід`ємних поліпшень). Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в розмірі 13954,50 грн слід скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в розмірі 13954,50 грн задовольнити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Щодо судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 1286 грн, а за подання апеляційної скарги в сумі 1929 грн. Оскільки позовна заява підлягає задоволенню частково, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 349 грн (139,60 грн за подання позовної заяви + 209,40 грн за подання апеляційної скарги), виходячи із пропорційності розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 12 квітня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Шаркевич В.Т., опис робіт на виконання умов договору від 12 квітня 2021 року, ордер від 12.04.2021 року. Договором від 12 квітня 2021 року встановлено гонорар за надання правової допомоги у розмірі 10000 грн. З опису виконаних робіт на виконання умов договору від 12 квітня 2021 року убачається, що адвокатом надавались послуги: підготовка позовної заяві і подача до суду 3000 грн; надання юридичних консультацій позивачу - 2000 грн, підготовка та подання до суду заяв і клопотань 1000 грн, участь в судових засідання у суді 3000 грн, підготовка до суду заяви про збільшення позовних вимог 1000 грн. Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При визначенні розміру витрат на професійну правову допомогу колегія суддів враховує принцип співмірності та розумності судових витрат, складність справи та обсяг виконаних робіт адвокатом, приймаючи до уваги надані документі, відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, тому розподіл витрат на правничу допомогу здійснюється пропорційно до задоволених позовних вимог і складає 1086 грн. Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 січня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в розмірі 13954,50 грн, витрат на правничу допомогу скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в розмірі 13954,50 грн задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ,РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , кошти в розмірі 13954,50 грн, витрати на правничу допомоги в розмірі 1086 грн, судовий збір в сумі 349 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов В.В. Кострицький