Постанова Одеський апеляційний суд № 523/3026/22

Номер провадження: 22-ц/813/6256/23 Справа № 523/3026/22 Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: 18 лютого 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 09 листопада 2007 року у розмірі 42147,34 грн станом на 27 січня 2022 року, яка складається з: 33750,81 грн - заборгованість за тілом кредиту; 8396,53 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 09 листопада 2007 року. Відповідачка при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Також 09 листопада 2007 року відповідачкою було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду». В цій же довідці, відповідачка власним підписом підтвердила, що «з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду, прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлена». Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початком кредитного ліміту у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а відповідачці надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшувався до 34000 грн., що підтверджується довідкою про зміну умови кредитування та обслуговування картрахунку. Таким чином, банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбаченими кредитним договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак, відповідачка в процесі користування кредитним рахунком не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, унаслідок чого утворилася заборгованість як за тілом кредиту, так і за простроченими відсотками. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2022 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 33750,81грн.-заборгованість за простроченим тілом кредиту; 8396,53 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, а всього стягнуто суму у розмірі 42147,34 грн. Не погодившись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, та не зазначено у тексті оскаржуваного рішення жодного обґрунтування щодо нарахованої заборгованості за кредитним договором; позивачем неправомірно здійснюється стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 33750,81 грн., тоді як на час звернення з позовною заявою, сума кредитного ліміту становила 0,00 грн.; станом на 31 серпня 2021 року і надалі, сума кредитного ліміту становила 0,00 грн., однак банк продовжував нараховувати відсотки та включати їх до загальної заборгованості по тілу кредиту, чим порушує умови та правила надання банківських послуг; надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного нею кредитного договору; наданий банком розрахунок заборгованості не є належним доказом у справі, оскільки складання цього документа залежить виключно від волі позивача, а надана банком виписка по рахунку не містить обов`язкових реквізитів документа, а саме прізвище, ім`я та по-батькові, посада особи яка видала (підписала) цей документ. Вважає, що неможливо встановити походження даних документів, а також те чи видані вони належною уповноваженою на те особою, а тому існує сумнів в її достовірності; позивачем не надано належних доказів того, що на момент підписання анкети-заяви б/н від 09 листопада 2007 року та упродовж всієї дії кредитного договору діяли саме надані банком витяг з тарифів та витяг з умов та правил надання банківських послуг у тій редакції, які надав позивач до суду, а не в будь-якій іншій редакції. Анкета-заява не містить відмітки, який саме вид картки їй було видано; також суд першої інстанції не взято до уваги інформацію про зміну процентної ставки у розрахунку, який було надано позивачем, оскільки банком не було надано доказів виконання умов договору та закону про повідомлення її про підвищення/зміну процентної ставки. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Приписами п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України регламентовано, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів сумою, яка стягується. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, з огляду на положення ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено на 05 грудня 2023 року в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (42147,34 грн.) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову (248100,00 грн). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає не в повній мірі. Судом першої інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи такі обставини. 09 листопада 2007 року ОСОБА_1 підписала заяву б/н, на підставі якої АТ КБ «Приватбанк» було відкритий картковий рахунок відповідачці, що підтверджується випискою по рахунку, із початковим кредитним лімітом, який в подальшому був збільшений до 21600 грн. і надано у користування кредитну картку, яка в подальшому була перевипущена. У заяві зазначено, що базова процентна ставка по кредитному ліміту на момент підписання договору становить 1,9% в місяць з розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки (а.с. 21). Цього ж дня, тобто 09 листопада 2007 року, відповідачка підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», зі змісту якого убачається, зокрема, що базова відсоткова ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів в році) - 1,9%; комісія за кредитне обслуговування 1% на залишок заборгованості несплаченої на протязі пільгового періоду; розмір щомісячних платежів -7% від заборгованості, але не менше 50 грн; строк внесення щомісячних платежів (включаючи плату за користування кредитними коштами у звітному періоді) до 25 числа місяця, наступного за звітним. Комісія за зняття коштів у банкоматах і пунктах видачі «Приватбанку» - 3% від суми операції, в банкоматах інших банків 3%+5 грн.; комісія за несвоєчасне погашення заборгованості (при утворенні прострочки на суму більше 50 грн) 1% від суми загальної заборгованості (а.с. 22). Згідно доданої до позовної заяви довідки, наданої банком, убачається 29 вересня 2007 року відповідачці було видано кредитну картку № НОМЕР_1 , яка в подальшому неодноразово перевипускалася банком, і остання картка № НОМЕР_2 видана відповідачці 23 липня 2019 року з терміном дії липень 2023 року (а.с. 20). З довідки, доданої банком до позову, про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 убачається, що 01 жовтня 2007 року відповідачці було встановлено кредитний ліміт у розмірі 21600 грн, який у подальшому неодноразово змінювався, а саме 18 вересня 2008 року кредитний ліміт зменшено до 1800 грн, 18 квітня 2012 року збільшено до 2600 грн, 24 квітня 2014 року збільшено до 6000 грн, 22 серпня 2016 року збільшено до 8000 грн, 26 квітня 2017 року збільшено до 8500 грн, 21 липня 2017 року збільшено до 14000 грн, 20 вересня 2017 року збільшено до 19000 грн, 24 грудня 2017 року збільшено до 24000 грн, 11 січня 2018 року збільшено до 26000 грн, 31 березня 2019 року збільшено до 28000 грн, 23 липня 2019 року збільшено до 34000 грн, 25 лютого 2021 року зменшено кредитний ліміт до 33998,97 грн, 31 серпня 2021 року зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн (а.с. 19). З виписки по картковому рахунку за договором №б/н, за період 29 вересня 2007 року 31 січня 2022 року убачається, що відповідачка користувалася кредитним коштами, як шляхом зняття готівки у банкоматах, так і здійснювала розрахунки за покупки у магазинах, аптеках, перераховувала кошти на інші карткові рахунок, а також здійснювала поповнення кредитної картки (а.с. 40-58). Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, станом на 27 січня 2022 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 42147,34 грн, яка складається з: 33750,81 грн - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; 33750,81 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 8396,53 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн нарахована пеня; 0,00 грн. нараховано комісії (а.с.18). Водночас як убачається з матеріалів справи відповідачка не підписувала витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг», копія якого додана банком до позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог (а.с. 23-32). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за Договором, тим самим у порушення умов кредитного договору, статей 509, 526, 1054 ЦК України та всупереч визначеного статтею 629 ЦК України принципу обов`язковості договору для виконання сторонами зобов`язання за Договором №б/н від 09 листопада 2007 року не виконала. Виникнення простроченої заборгованості відбулося в силу несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту. Суд також вважав, що незважаючи на те, що відповідачка не була ознайомлена з «Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами», під підпис була достовірно обізнана, що за користування кредитними коштами нараховуються відповідні відсотки, оскільки, користуючись протягом тривалого часу кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення боргу, відповідачка у розумінні положень частини 2 статті 642 ЦК України фактично погоджувалася з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, які діяли як на момент укладення договору, так і після внесення до них змін шляхом прийняття нових редакцій Умов та правил, а також Тарифів. Переглядаючи справу колегія суддів зауважує про таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у справі, що переглядається - АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Звертаючись з позовом до суду, банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом (тілом кредиту) суму в розмірі 33750,81 грн, визначену станом на 27 січня 2022 року. Як на підстави для скасування рішення суду першої інстанції та наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, відповідачка посилається на те, що банк неправомірно нарахував до загального обсягу тіла кредиту ще й відсотки, унаслідок чого збільшив розмір заборгованості. Під час апеляційного перегляду справи, позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, аргументів на спростування наведених вище доводів відповідачки, банк не навів. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 зазначено, що: "визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду". У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 вказано, що: "суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Утім, суд першої інстанції належним чином не перевірив посилання відповідачки, на які вона вказувала заперечуючи проти позову банку під час вирішення судом справи, тому судом не надано належної оцінки наданим банком розрахункам заборгованості у взаємозв`язку з випискою про рух коштів. Як убачається з виписки про рух коштів за період з 29 вересня 2007 року по 31 січня 2022 року року та розрахунку заборгованості за договором б/н від 09 листопада 2007 року, а саме з графи "Відсотки погашені за рахунок кредиту", що позивачем здійснювалось автоматичне погашення відсотків за рахунок кредитних коштів. Так, у період часу з 01 липня 2015 року по 01 червня 2021 року за рахунок кредитних коштів погашено відсотки у сумі 26632,17 грн. Таким чином, банк обраховуючи заборгованість за тілом кредиту включав не лише фактично витрачені відповідачкою грошові кошти, а і нараховував кошти, які ОСОБА_1 не отримувала, а саме 26632,17 грн. З огляду на ту обставину, що зміст укладеного сторонами кредитного договору від 09 листопада 2007 року у формі заяви, доданої до позовної заяви, не містить умов щодо можливості банку здійснювати погашення відсотків за рахунок тіла кредиту, відтак колегія суддів доходить висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру заборгованості за тілом кредиту з 33750,81 грн до 7118,64 грн, вирахувавши кошти у сумі 26632,17 грн, які безпідставно нараховувалися банком. Доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що виписка з особового рахунку не містить обов`язкових реквізитів документа, а саме прізвище, ім`я та по-батькові, посади особи яка видала (підписала) цей документ, апеляційний відхиляє, оскільки як убачається з виписки про рух коштів, вона підписана керівником напрямку операційного обслуговування ГО Івановою Н.М., та цей документ скріплений печаткою банку. Обставин, які б ставили під сумнів цей документ, як джерело доказу апеляційний суд не вбачає, доказів про те, що вказаний вище документ видано неуповноваженою особою, відповідачкою усупереч ст. 12,81 ЦПК України не надано. Апеляційний суд зауважує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 15 листопада 2023 року у справі №204/5103/21. Доводи відповідачки про те, що станом на 31 серпня 2021 року і надалі сума кредитного ліміту становила 0,00 грн, проте банк продовжував нараховувати заборгованість, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки кредитний ліміт та розмір заборгованості не є тотожними поняттями, мають різну правову природу. Сама по собі ця обставина (встановлення кредитного ліміту на рівні 0,00 грн) не звільняє відповідачку від обов`язку сплатити заборгованість за вже використані кредитні кошти. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальниця), також стягнути заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 8396,53 грн. На підтвердження заявлених позовних вимог, банк посилався на ряд доказів, серед яких: анкета-заява від 09 листопада 2007 року, довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», виписку по рахунку, розрахунки заборгованості, а також витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг». Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи заяву б/н від 09 листопада 2007 року, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому колегія суддів не приймає до уваги вказаний документ, як джерело доказу на підтвердження заявлених банком позовних вимог. В апеляційній скарзі відповідачка акцентує увагу, що позивач самостійно змінив розмір процентної ставки, на відміну від тієї, про яку була досягнута домовленість на момент укладення договору. При цьому, стверджує, що банк не надав доказів на підтвердження виконання ним умов договору та закону в частині повідомлення її про підвищення/зміну процентної ставки. Апеляційним судом встановлено, що як у заяві б/н від 09 листопада 2007 року, так і в довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», визначено сталий розмір процентної ставки за користування кредитом, що становить 1,9%, тобто 22,8% річних, відтак колегія суддів вважає, що сторони погодили умови кредитного договору в частині визначення розміру процентів за користування кредитом, про що позичальниця підтвердила власним підписом, що нею не заперечується. Таким чином, на момент укладення кредитного договору, сторонами досягнуто домовленості щодо дії процентної ставки про кредиту в розмірі 22,8% на рік, яка як вбачається із наданого банком розрахунку заборгованості була змінена, а саме: з 01 липня 2013 року по 31 серпня 2014 року на 30%, з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року на 34,8%, з 01 квітня 2015 року по 31 травня 2015 року на 43,2%, з 01 червня 2015 року по 23 вересня 2015 року на 34,8%, з 24 вересня 2015 року по 31 липня 2020 року на 43,2%, з 01 серпня 2020 року на 27 січня 2022 року на 42%. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України 11 жовтня 2017 року по справі №6-1374цс17 у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на наведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Водночас матеріали справи не містять доказів на предмет підтвердження тієї обставини, що банк повідомив позичальницю про зміну (підвищення) розміру процентної ставки, шляхом вручення їй рекомендованого поштового відправлення, який би містив відповідну інформацію, як і не містять матеріали справи доказів про те, що позичальницею прийняті такі умови. Наведені вище обставини свідчать про те, що визначений банком розмір заборгованості за процентами за користування кредитом, суперечить тим умовам кредитування, що були досягнуті сторонами у письмовому вигляді, так базова процентна ставка за користування кредитними коштами, погоджена сторонами на рівні 22,8 % річних, проте із наданого банком розрахунку убачається, що позивачем нараховувалися відсотки у підвищеному розмірі. Таким чином, банк неправомірно збільшив відсоткову ставку по кредиту в односторонньому порядку, та як наслідок протиправно нараховував проценти за підвищеною відсотковою ставкою, що впливає на загальний розмір заборгованості. Зважаючи на викладене вище, виходячи з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 09 листопада 2007 року, суми тіла кредиту, що підлягає стягненню - 7118,64 грн, погодженого сторонами розміру відсоткової ставки 22,8% на рік, визначених банком періодів, колегія суддів доходить висновку, що розмір заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами становить 938,26 грн. Таким чином, розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком станом 27 січня 2022 року за простроченими відсотками належить зменшити з 8396,53 грн до 938,26 грн. У відповідності до приписів ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду потрібно змінити, шляхом зменшення стягнутої з відповідачки на користь банку суми загальної заборгованості з 42147,34 грн до 8056,90 грн. Відповідно до статті 382 ЦПК України у випадку скасування або зміни судового рішення постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до положень частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, згідно з вимогами частини 13 цієї ж статті, відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи убачається, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2481 грн. Оскільки позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" задоволено частково (на 19,1 %), відтак стягненню з відповідачки на користь банка підлягають судові витрати у розмірі 473,87 грн. (2481*19,1 %). Враховуючи наведене вище, рішення суду в частині розподілу судових витрат, також необхідно змінити, зменшивши стягнену з ОСОБА_1 на користь банку суму судового збору з 2481 грн до 473,87 грн. Відповідно до ч.ч.6,7 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 мала б сплатити судовий збір у розмірі 3721 грн, однак була звільнена судом від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги (на 80,9 %) з банка на користь держави підлягають стягненню судові витрати у розмірі 3010,7 грн. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2022 року змінити, зменшити стягнуту з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 09 листопада 2007 року з 42147,34 грн до 8056,9 грн та суму судового збору з 2481 грн до 473,87 грн. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судові витрати у розмірі 3010,7 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький В.А. Коновалова