Постанова Миколаївський апеляційний суд № 472/513/23

27.12.23 22-ц/812/1403/23 Справа №472/513/23 Провадження № 22-ц/812/1403/23 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 26 грудня 2023 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Колосовою О.М., за участі відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 07 листопада 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Тустановським А.О., повний текст складено 09 листопада 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини В С Т А Н О В И В: 13 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що 19 жовтня 2018 року, між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 , яка проживає разом з нею. Відповідач з грудня 2022 року не приймає участі в утриманні дитини. Дитина знаходиться на її забезпеченні. Відповідач виділяє кошти на дитину лише 4 дні на місяць, а саме в той часі, коли забирає її до себе додому. Усі іграшки, які дарує дитині залишає в себе. Забезпечення соціально-побутових умов, лікування ті іншого матеріального забезпечення дитини покладається повністю на неї. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 працездатний, має постійне місце роботи та дохід, здоровий, інших утриманців не має, а відтак може сплачувати аліменти на утримання доньки, позивач просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду 13 червня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 07 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти для утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13 червня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 1073 грн 60 коп. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць. Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволенні позову, суд першої інстанції дослідивши всі обставини справи, із врахуванням позиції позивача та відповідача щодо утримання ним непрацездатних батьків, матеріального становища доньки та стану її здоров`я, яка проживає з позивачкою та знаходиться на її утримані, а також стану здоров`я та матеріального становища відповідача, який є батьком дитини, працездатний, і зобов`язаний утримувати її до досягнення нею повноліття, з урахування встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку вважав, що аліменти в розмірі 1/5 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, щомісячно, є необхідними та достатніми для належного утримання дитини. Такий розмір аліментів буде відповідати інтересам всіх учасників даних правовідносин та засадам справедливості, добросовісності та розумності. Також суд зазначав, що хоча обов`язок, визначений статтею 51 Конституції України та статтею 202 СК України щодо утримання ним непрацездатних батьків не є абсолютним, проте він виконується відповідачем добровільно, а тому у даному випадку враховується судом як обставина, яка впливає на визначення розміру аліментів у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 182 СК України. При цьому ним не взято уваги докази, надані відповідачем ОСОБА_1 щодо здійснення витрат на утримання доньки під час періодичного (чотири дні на місяць) з нею спілкування та проживання за місцем свого мешкання у м. Миколаєві (на одяг, їжу, іграшки, фізичний розвиток, дозвілля та таке інше), оскільки такі витрати є як його правом так і обов`язком по відношенню до неповнолітньої дитини. При цьому, зазначені витрати не є гарантованими в їх періодичності і постійному отриманні донькою у майбутньому. Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції позивачка ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, у якій вказувала, що не погоджується з оскаржуваним рішенням через його незаконність та заінтересованість судді у розгляді справи, та просила про його зміну в частині визначення судом розміру аліментів та ухвалення ного судового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Так, вказувала, що суд в оскаржуваному рішенні зазначив про обов`язок повнолітніх дітей матеріально підтримувати своїх непрацездатних батьків, передбачений статтею 9 СК України. У свою чергу, вона заперечувала ці обставини, а саме надання відповідачем матеріальної підтримки матері і вказувала на те, що, допитані в судовому засіданні мати та батько відповідача в якості свідків, порушили присягу свідка і надали неправдиві відомості щодо свого доходу. Вони повідомили суду, що ніяких інших доходів, окрім пенсії, вони не мають. Натомість нею суду були надані докази, що батьки відповідача є заможними і працездатними. Батьки відповідача є фізичними особами-підприємцями, які працюють, сплачують податки, отримують прибуток від своєї діяльності та у них у власності перебуває нерухоме майно. Вказані факти відповідач не спростував. Земельна ділянка передана в оренду і мати відповідача отримує орендну плату. Нежитлове приміщення перукарні - це заробіток матері відповідача, вона працює більше десяти років, там працюють близько п`яти майстрів перукарів. Батько відповідача також отримує прибуток від своєї підприємницької діяльності, займаючись перепродажем автомобілів. І до цього вони отримують пенсію і благодійну грошову допомогу. Зазначає, що всі ці факти підтверджені нею письмово, надані відповідні витяги в реєстрів та витребувана судом інформація з податкової служби. Але суд, заінтересований допомогти відповідачу, надав перевагу не її доказам, а словам свідків зі сторони відповідача про те, що відповідач нібито надає матеріальну допомогу матері. Вважає недопустимим та неналежними доказами покази свідків, які порушили присягу, а також покази свідків про передачу грошей. Факт надання грошей може бути підтверджений тільки документально. Відповідачем не надано рішення суду про стягнення аліментів на утримання батьків, навіть відповідного договору, передбаченого частиною 1 статті 9 СК України. Крім того, вона звертала увагу суду на факт того, що мати відповідача зверталася до лікаря після її допиту в судовому засіданні в якості свідка, який їй виписав список ліків (нечитабельний). Окрім цього, остання 3-ю групу інвалідності оформила, після того як нею подана до суду позовна заява про стягнення аліментів, а операцію по зміні колінного суглобу робила ще в 2016 році. Жодного чеку або квитанції про придбання ліків, які рекомендував лікар матері відповідача, відповідач не надав. Він надав лише скріншоти з цінами цих ліків, але того факту що ці ліки були придбані і ким, не надано. Батьки відповідача не потребують його допомоги, вони добре заробляють і нажили чималі статки та декілька об`єктів нерухомості. Це вони допомагають синові тим, що надали йому у безкоштовне користування свою квартиру. Крім всіх перелічених доказів, наданих нею, суд проігнорував і той факт, що у відповідача є також рідна старша сестра, яка також працює в прокуратурі Миколаївської області. І якби батьки їх потребували допомоги, вона б також мала б їм допомагати. Також, суд врахував дохід матері відповідачки лише від здачі в оренду земельної ділянки. Але доходи від підприємницької діяльності обох батьків та матеріальну благодійну допомогу не врахував. Суд всюди зазначає матір відповідача, як особу з інвалідністю, але інвалідність 3-ї групи та не має обмежень щодо роботи підприємцем, яким вона є. Суд, визначаючи розмір аліментів, не врахував того факту, що малолітня дитина відповідача не має у власності нерухомого майна та доходів. Натомість, суд відібрав частину аліментів у дитини у зв`язку з тим, що у відповідача є мати - особа з інвалідністю 3-ї групи, яка отримує пенсію, дохід від підприємницької діяльності, дохід від здачі в оренду свого нерухомого майна, у власності якої житловий будинок, дві квартири і перукарня в місті Миколаєві. А також мати відповідача має чоловіка, який проживає з нею, отримує пенсію та дохід від підприємницької діяльності, а також доньку, яка працює в прокуратурі та отримує дохід. Таким чином, вважає, що суд ухвалив незаконне, рішення, суддя не був об`єктивним та ухвалив несправедливе рішення, визначивши розмір аліментів як 1/5 частка від доходів відповідача. Обставина надання відповідачем матеріальної допомоги матері відповідачем не доведена належними та допустимим доказами. Батьки відповідача дали неправдиві свідчення, порушивши присягу та статтю 384 КК України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, направила до суду заяву про розгляд справи без її участі, апеляційну скаргу підтримує і просить про її задоволення. Зважаючи на викладене, справу розглянуто за відсутності позивача, що не суперечить частині 2 статті 372 ЦПК України. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а судове рішення без змін. Заслухавши доповідь судді - доповідача, відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Звертаючись до суду позовом позивач посилаючись на те, що з грудня 2022 року відповідач не приймає участі в утриманні дитині, виділяє кошти лише 4 дні на місяць, коли забирає доньку до себе, дитина перебуває на її утриманні, а відповідач є здоровим, працездатним, отримує постійний дохід, просила стягнути з останнього на свою користь на утримання спільної неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , 2020 року народження аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку ( доходу). Суд першої інстанції врахувавши позиції позивача та відповідача щодо утримання ним непрацездатних батьків, з урахуванням матеріального становища дитини та стану її здоров`я, яка проживає з позивачкою та знаходиться на її утримані, а також стану здоров`я та матеріального становища відповідача, який є працездатним, і зобов`язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття, вважаючи необхідними та достатніми для належного утримання дитини аліменти у розмірі 1/5 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, щомісячно, дійшов висновку про часткове задоволення позову. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі зважаючи на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 19 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, який рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2023 року розірвано (т.3 а.с. 4-5). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16 січня 2020 року Корабельним районним у місті Миколаєві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебуває на утриманні матері (т.1 а.с.5). Із довідок, виданих виконавчим комітетом Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області від 13 грудня 2022 року № 4813-7001663217 та № 4813-7001663231 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та фактичне місце проживання/перебування АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 7,8). Відповідач працює прокурором Миколаївської обласної прокуратури та отримує заробітну плату (т.3 а.с.22). У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Стаття 141 СК України передбачає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. За змістом статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Стаття 182 СК України передбачає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Згідно з частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання доньки в частці від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про врахування при визначенні розміру аліментів обставин того, що на утриманні відповідача перебувають його батьки, оскільки зазначені обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими, не доведені належними та допустимими доказами. Аргументи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу. Як вбачається з матеріалів справи відповідач, не заперечує свого обов`язку, встановленого статтею 180 СК України, якою визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, в той же час, не погоджується з визначеним позивачем розміром аліментів - 1/4 частки з від усіх видів заробітку ( доходу), а тому посилаючись на те, що він надає батькам добровільно фінансову допомогу, оскільки вони є пенсіонерами, вважає достатнім розміром аліментів, які він повинен сплачувати на утримання позивачем їх спільної дочки у твердій грошовій сумі 6500 грн. або 1/6 частину його заробітку( доходу) щомісяця. Із довідки МСЕК №508002 від 01 вересня 2023 року вбачається, що мати відповідача ОСОБА_5 є пенсіонером за віком та особою з інвалідність 3 групи (т.1 а.с.217). Батькові відповідача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на час ухвалення оскаржуваного рішення було 69 років (т.1 а.с.209). Відповідно до інформації № 255735 та № 255755 від 04 жовтня 2023 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_5 зареєстрована як приватний підприємець, видами економічної діяльності за КВЕДами є: 96.09 надання інших індивідуальних послуг (основний), 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (т.2 а.с. 58-59 ), ОСОБА_6 також зареєстрований як приватний підприємець, видами економічної діяльності за КВЕДами є: 49.39 інший пасажирський наземний транспорт (основний), 49.42 надання послуг з перевезення речей( переїзду) ( т.2 а.с. 60-61). За інформацією Веселинівської державної податкової інспекції Головного Управління Державної податкової служби у Миколаївській області за № 9082/5/14-29-28-01 від 23 жовтня 2023 року про отримані доходи громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , встановлено, що стосовно ОСОБА_6 за 2023 рік відсутня інформація про доходи останнього, в свою чергу ОСОБА_5 за 2023 рік отримала дохід в розмірі 6792 грн.67коп. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 348303684 від 27.09.2023 року на ОСОБА_6 вбачається, що останній має у власності житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_3 , та квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_4 , де проживає відповідач (т.2 а.с. 66-67 ). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 348303665 від 27.09.2023 року на ОСОБА_5 вбачається, що остання має у власності квартиру, розташовану в АДРЕСА_5 ; земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області: кадастровий номер 4822383600:01:000:0341 площа 1.7266 га, розмір частки 1/3; кадастровий номер 4822383600:01:000:0340 площа 5.6378 га, розмір частки 1/3; кадастровий номер 4822383600:01:000:0345 площа 0,85 га, розмір частки 1/1; кадастровий номер 4822383600:01:000:0344 площа 2.75 га, розмір частки 1/1, які перебувають в оренді ПП «ВКП «Каро» з відповідною виплатою орендної плати , земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області кадастровий номер 4824882600:09:006:0015 площа 8.0673 га, розмір частки 1/1, яка передана в оренді ОСОБА_7 з відповідною виплатою орендної плати власнику, нежитлові приміщення перукарні, розташована за адресою АДРЕСА_6 , розмір частки 1/1 (т. 2 а.с. 69-74). Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами обставини того, що зазначене у вищевказаній інформації з Державного реєстру речових прав нерухоме майно не є власністю його матері ОСОБА_5 . Відсутність у батьків відповідача доходів від здачі землі в оренду за 2023 рік, доходу від підприємницької діяльності не свідчать про неотримання ними таких доходів, а вказує про наявність у їх розпорядженні грошових коштів, крім пенсії. Відповідно до частини 1 статті 78 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Пояснення особи та покази свідка не є доказом передачі грошових коштів. Доказів понесення витрат на лікування, які перевищують їх дохід, що ставило б їх у скрутне матеріальне становище суду не надано, а сам факт встановлення групи інвалідності, не свідчить про витрати на лікування. Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що матеріальне становище батьків відповідача є цілком достатнім для забезпечення основних потреб, і матеріальної допомоги від повнолітнього сина вони не потребує, оскільки отримують державне пенсійне забезпечення, і як приватні підприємці отримують доходи від своєї діяльності, а також дохід від оренди землі. Матеріали справи не містять доказів того, що розмір пенсії, яку вони отримують та дохід від підприємницької діяльності, не є недостатнім для нормального існування. Крім того, як зазначено позивачем у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі, що не заперечується відповідачем, у відповідача є сестра, яка також зобов`язана утримувати батьків в силу закону. Оскільки дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, апеляційний суд, з врахуванням інтересів неповнолітньої дитини, встановлених обставин справи щодо матеріального становища відповідача, який є працездатною особою, має постійний заробіток, інших утриманців не має, а також враховуючи матеріальне становища позивача, з якою проживає дитина неповнолітня ОСОБА_3 , 2020 року народження, та яка знаходиться на утриманні позивача, наявності обов`язку утримання дитини в рівній мірі як у матері так і в батька, вважає, що з відповідача слід стягувати аліменти на користь позивача на утримання неповнолітньої дочки у визначеному позивачем розмірі - частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Такий розмір аліментів на думку суду забезпечить дитині належні умови для її фізичного, розумового, морального та соціального розвитку. Визначення аліментів у такому розмірі не буде порушувати основні соціальні гарантії, закріплені Конституцією України та законами України (зокрема, Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III, Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV), що включають право відповідача на достатній життєвий рівень для себе не нижчий прожиткового мінімуму. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що заробіток (дохід) платника аліментів може згодом змінитися, а відтак присудження аліментів на утримання дитини у запропонованому відповідачем розмірі, може негативно вплинути на права дитини протягом часу досягнення нею повноліття. Крім того, батько зобов`язаний забезпечити достатній та гармонійний розвиток дитини в межах своїх можливостей, а не в розмірі аліментів, який дорівнює законодавчо визначеному їх мінімуму. Крім того, відповідно до положень частини 1 статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зважаючи на викладене, колегія дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та зміні рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягнення з відповідача на утримання дитини. Рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат залишити без змін. Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх судових інстанціях звільняються позивачі у справі про стягнення аліментів. У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги позивача, яка звільнена від сплати судового збору, судові витрати в зв`язку з переглядом судового рішення підлягають розподілу у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, а відтак з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1610 грн.40 коп. за подачу позивачем апеляційної скарги на це рішення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 07 листопада 2023 року в частині визначення розміру аліментів змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13 червня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 27 грудня 2023 року.