Постанова 4812 № 486/562/22

12.04.23 22-ц/812/389/23 Єдиний унікальний номер судової справи: 486/562/22 Номер провадження: 22-ц/812/389/23 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 квітня 2023 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участю: представника відповідачки - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 08 лютого 2023 року, ухваленого під головуванням судді - Савіна О.І. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення аліментів, що використовувалися не за цільовим призначенням, в с т а н о в и л а : У червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 проповернення аліментів, що використовувалися не за цільовим призначенням. Позов обґрунтовано тим, що з ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судовим наказом Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2020 року з нього на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 22 квітня 2020 року і до повноліття дітей. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 травня 2021 року у справі № 486/1503/20 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття; з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання малолітньої дочки - ОСОБА_5 в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття; судовий наказ Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2020 року у цивільній справі № 486/596/20 за заявою ОСОБА_3 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей з ОСОБА_2 вважати таким, що втратив законну силу та відкликати. На думку позивача, відповідачка безпідставно набула грошові кошти у сумі 96 347 грн. за період з жовтня 2020 року по кінець вересня 2021 року, що підтверджується звітом про здійснення відрахування та виплати № 2757 від 27 жовтня 2021 року. Так, при подачі заяви про видачу судового наказу 22 квітня 2020 року про стягнення з нього аліментів на двох неповнолітніх дітей, відповідачці було достеменно відомо, що місце проживання дітей між ними не вирішено, син ОСОБА_6 з 24 квітня 2020 року проживав періодично і з ним в орендованій квартирі, і з матір`ю. З 21 серпня 2020 року син ОСОБА_6 постійно проживає з ним та знаходиться на його утриманні. Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області №34 від 03 лютого 2021 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком. Незважаючи на це, відповідачка безпідставно отримувала аліменти на утримання сина та розпоряджалася ними не за цільовим призначенням, а саме як засіб для свого існування. За період з березня 2022 року по червень 2022 року ОСОБА_3 самостійно повернула йому грошові кошти у сумі 23 000 грн., проте, вона досі володіє безпідставно набутими аліментами у розмірі 73 347 грн. Посилаючись на викладене та на ст. ст. 179, 181 Сімейного кодексу України, ст. 1212 ЦК України позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти у сумі 73 347 грн. та вирішити питання про судові витрати. 11 липня 2022 року ОСОБА_3 подала до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого посилається на те, що позивач не вказав суду на те, що рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 травня 2021 року у цивільній справі № 486/1503/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини набрало законної сили 29 вересня 2021 року. Позивачу було відмовлено вчастині позовних вимог щодо звільнення ОСОБА_2 від сплати аліментів на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з дня подачі позовної заяви, тобто з 30 вересня 2020 року. Судовий наказ у цивільній праві № 486/596/20 втратив законну силу та відкликаний з виконання саме 29 вересня 2021 року. Вказує на те, що за період з 30 вересня 2020 року по 29 вересня 2021 року (час розгляду справи №486/1503/20), аліменти, які вона отримувала на утримання сина ОСОБА_6 , набуті нею на законних підставах та використовувались виключно на потреби сина. В цей період їх син ОСОБА_6 проживав як із нею, так і з позивачем, поки дитина сама не вирішила жити постійно з батьком. Син відвідував репетиторів з англійської та німецької мови, заняття з якими оплачувала вона. Вона купувала сину ліки, продукти харчування, одяг. Позивач звертався до служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області у січні 2022 року із заявою про перевірку цільового витрачання аліментів за період 2020-2021 роки на малолітнього сина ОСОБА_6 . На що вона надала пояснення про те, що за грошові кошти, які були стягнуті на утримання сина, нею було придбано сину комп`ютер, вебкамеру, мишку, клавіатуру, ліжко з матрацом, здійснювалася оплата за додаткові заняття з репетиторами, за відвідування спортивного гуртка, була куплена відповідна форма та взуття. За той період, коли син ОСОБА_6 вже постійно проживав з батьком, вона добровільно повернула ОСОБА_2 24 500 грн. для утримання сина та забезпечення його потреб. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. 20 липня 2022 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що з позицією відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву, він не погоджується, оскільки у рішенні Южноукраїнського міського суду Миколаївської області по цивільній справі № 486/1503/20 встановлено, що з серпня 2020 року їх син ОСОБА_6 добровільно, за власним бажанням переїхав проживати до нього. Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 34 від 03 лютого 2021 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком. Зазначає, що стягнуті з нього грошові кошти з жовтня 2020 року по вересень 2021 року мають цільове призначення - на утримання дитини, проте відповідачем вони використовувалися на власні потреби. Підтвердив, що дійсно звертався до служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області із заявою про перевірку цільового витрачання аліментів за період з 2020-2021 роки на сина ОСОБА_6 . Згідно листа начальника служби у справах дітей ОСОБА_7 про результат розгляду заяви № 42 від 12 січня 2022 року, відповідачем не надано підтверджуючих документів щодо витрачання коштів, таких як чеки, квитанції, розрахункові документи, а тому встановити нецільове використання аліментів за період 2020-2021 роки на дитину є неможливим. У зв`язку з чим йому рекомендовано звернутися з цим питанням до суду. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 08 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що спірну суму грошових коштів відповідач отримала від позивача у вигляді аліментів на утримання їхнього сина. Тобто, фактично кошти сплачені позивачем на виконання судового наказу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2020 року у цивільній справі № 486/596/20 за заявою ОСОБА_3 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей з ОСОБА_2 , який згідно рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20.05.2021 року, яке набрало законної сили 29.09.2021 року, вирішено вважати таким, що втратив законну силу та відкликано. Виплата коштів проведена шляхом відрахування коштів із заробітної плати позивача в ході виконавчого провадження. Недобросовісність відповідача в отриманні цих коштів та розпорядженні ними не встановлена, а позивачем в ході розгляду справи цей факт не доведено. Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що ОСОБА_3 використала перераховану позивачем суму коштів, сплачених в якості аліментів, не за цільовим призначенням, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року встановлено, що син ОСОБА_6 почав проживати з батьком з серпня 2020 року, а тому для відповідачки з серпня 2020 року відпали правові підстави для отримання аліментів на утримання сина ОСОБА_6 і з цього моменту всі отримані нею кошти є таким, що набуті без достатньої правової підстави. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив його апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову в повному обсязі, розгляд справи проводити без його участі. Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 29 вересня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року розірвано (а.с. 10). Від подружнього життя сторони мають неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9). Судовим наказом Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2020 року у цивільній справі № 486/596/20 за заявою ОСОБА_3 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 22 квітня 2020 року і до повноліття дітей (а.с. 11). Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 травня 2021 року залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у цивільній справі № 486/1503/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено частково. Звільнено ОСОБА_2 від аліментів, стягнутих з нього судовим наказом Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2020 року у цивільній справі № 486/596/20 на користь ОСОБА_3 на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в частині позовних вимог щодо звільнення ОСОБА_2 від сплати аліментів на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня подачі позовної заяви, тобто з 30 вересня 2020 року, відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття; в частині позовних вимог про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня подачі позовної заяви, тобто з 30 вересня 2020 року, відмовлено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття; судовий наказ Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2020 року у цивільній справі № 486/596/20 за заявою ОСОБА_3 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей з ОСОБА_2 визнано таким, що втратив законну силу та відкликано (а.с. 12-14, 38-40). Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачка безпідставно набула грошові кошти у сумі 96 347 грн. за період з жовтня 2020 року по кінець вересня 2021 року, що підтверджується звітом про здійснення відрахування та виплати № 2757 від 27 жовтня 2021 року. З 21 серпня 2020 року син ОСОБА_6 постійно проживає з ним та знаходиться на його утриманні. Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області №34 від 03 лютого 2021 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком, незважаючи на це, відповідачка безпідставно отримувала аліменти на утримання сина та розпоряджалася ними не за цільовим призначенням, а саме як засіб для свого існування. У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частинами першою та другою статті 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина друга статті 182 СК України). Згідно зі статтею 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Відповідно до статті 186 СК України контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. Механізм здійснення контролю за цільовим витрачанням аліментів визначений Порядком здійснення органами опіки та піклування контролю за цільовим витрачанням аліментів на дитину, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 15 листопада 2018 року № 1713 (далі - Порядок), відповідно до пунктів 8, 10 якого уході проведення інспекційного відвідування здійснюється обстеження умов проживання дитини з метою визначення рівня задоволення її індивідуальних потреб. При цьому береться до уваги розмір аліментів, що сплачуються на дитину. У разі якщо розмір аліментів складає понад два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку (на кожну дитину), підтвердженням цільового використання аліментів на дитину можуть бути: наявність облаштованих відповідними меблями та речами місць для сну та відпочинку дитини; її розвитку та навчання; приміщень для прийняття їжі та санітарно-гігієнічних потреб; обладнання для занять спортом; музичних інструментів; відвідування дитиною навчальних курсів, гуртків та секцій; відкриття на ім`я дитини банківського рахунку; витрати на оздоровлення та лікування дитини, придбання засобів реабілітації тощо. За змістом пункту 14 Порядку чеки, квитанції, довідки та інші документи для підтвердження цільового використання коштів одержувач аліментів може надати виключно за власним бажанням та за умови їх наявності. Також виключно за власним бажанням одержувач аліментів може надати письмове пояснення щодо цільового використання аліментів, яке долучається до висновку за результатами проведення інспекційного відвідування. Так, з повідомлення Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 42 від 12 січня 2022 року, вбачається, що за заявою позивача була проведена перевірка цільового витрачання аліментів ОСОБА_3 на малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами якої встановити нецільове використання аліментів за період 2020-2021 роки на дитину є неможливим, тому рекомендовано звернутися до суду. Підтверджуючі документи, щодо витрачання грошових коштів, таких як чеки, квитанції або розрахункові документи ОСОБА_3 не надавались (а.с.65). Разом з тим, колегія зазначає, що відсутність усіх фінансових документів на підтвердження щомісячних витрат не може бути єдиним і достатнім доказом, який доводить факт використання отримуваних ОСОБА_3 коштів на особисті цілі, на користь інших осіб або на будь-які інші потреби, які не пов`язані з утриманням і вихованням сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 553/2334/16-ц (провадження № 61-11343св18). Доказів на підтвердження використання відповідачкою отриманих аліментів на утримання сина як засіб для свого існування, позивачем не надано, що є його процесуальним обов`язком. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження факту використання відповідачкою суму аліментів не за цільовим призначенням є правильним. Що стосується відсутності безпідставності отримання ОСОБА_3 аліментів на утримання сина то колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Главою 83 ЦК України врегульовані відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведене відповідає висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 686/23793/17. Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідачки безпідставно одержаних сплачених позивачем аліментів у розмірі 73 347 грн. за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та які відраховувалися із заробітної плати в ході виконавчого провадження на виконання судового наказу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2020 року. Вказаний судовий наказ з 29 вересня 2021 року, визнано таким, що втратив законну силу та відкликано згідно рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 травня 2021 року, яке набрало законної сили 29 вересня 2021 року. Отже наведене свідчить про відсутність в діях відповідачки недобросовісності щодо отримання сплачених позивачем коштів за вказаний період. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачки грошових коштів на користь позивача є вірним, а відтак обґрунтовано відмовив у задоволені позову. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано факт проживання сина разом з батьком з серпня 2020 року, що встановлено рішенням суду на увагу не заслуговують, оскільки не мають правового значення для даної справи та з огляду на викладене вище. Інші доводи в апеляційній скарзі зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів. Отже, розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 08 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: В.І. Темнікова Н.О. Тищук Повний текст постанови складено 13 квітня 2023 року.