Ухвала КАС ВС № 200/6509/21

УХВАЛА 26 грудня 2023 року м. Київ справа №200/6509/21 адміністративне провадження №К/990/41286/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мацедонської В.Е., суддів - Губської О.А., Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №200/6509/21 за позовом ОСОБА_1 до Селидівської міської ради Покровського району про скасування рішень міської ради, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Селидівської міської ради Покровського району, у якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Селидівської міської ради від 24 травня 2021 року № 8/7-164; визнати протиправним і скасувати рішення Селидівської міської ради від 24 травня 2021 року № 8/7-165. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року, відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, представником позивача подано касаційну скаргу. Ухвалами Верховного Суду від 29 травня 2023 року, від 13 червня 2023 року, від 27 липня 2023 року, від 25 вересня 2023 року та від 27 листопада 2023 року касаційні скарги представника позивача та позивача - повернуто скаржнику. 07 грудня 2023 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. З матеріалів касаційної скарги встановлено, що вони оформлені без дотримання вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Перевіривши касаційну скаргу позивача, Судом встановлено, що її зміст не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки ним не обгрунтовано підстави, на якій подана касаційна скарга, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження. У касаційній скарзі міститься посилання на пункти 1, 2 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження. Щодо посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 703/914/16-а, від 17 липня 2019 року у справі № 691/1079/17, від 17 липня 2020 року у справі № 824/766/18-а. При цьому, скаржник вказує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з порушенням процедури прийняття (частина 2 статті 59), безпідставне застосування частин 2, 3 статті 79, та не застосування частини 9 статті 79, та статей 17, 18, 30, 31, 55 Регламенту. Суд зазначає, що оцінка заявленій позивачем підставі касаційного оскарження, передбаченій пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, надавалась Судом в ухвалі від 27 листопада 2023 року про повернення касаційної скарги. Разом з тим, скаржником не враховано вказані зауваження при підготовці цієї касаційної скарги, що також свідчить про формальний підхід позивача до підготовки та оформлення касаційної скарги. Статтею 44 КАС України, передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом. Суд повторно зазначає, що висновки Верховного Суду щодо "оцінки обставин та доказів в іншій справі" не є тим висновком, який є обов`язковими для застосування судами попередніх інстанцій у відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не ототожнюється з висновками Верховного Суду щодо "застосування норми права у подібних правовідносинах". Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Зі змісту постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що оцінка правомірності прийняття рішень відповідними радами про дострокове припинення повноважень голови ради здійснювалася судом касаційної інстанції виходячи із установлених судами попередніх інстанцій конкретних обставин справ, що були підставою для прийняття означених рішень та досліджених ними доказів. При цьому, скаржник наводить витяги з постанов Верховного Суду, які стосуються обставин справи, а також щодо оцінки того чи іншого аргумента учасників справи, однак без наведення висновків щодо застосування саме норм права, які врегульовують спірні правовідносини, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у наведених скаржником постановах. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими задоволено позовні вимоги у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі. Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Отже, фактично, обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також у касаційній скарзі скаржник вказує пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України, та зазначає, що є необхідність у відступленні від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме у справі №1640/3394/18 щодо застосування статей 42, 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР. Разом з тим, відступ - це інший підхід до застосування тієї ж норми права у подібних правовідносинах, щодо якої такий висновок сформовано. Крім того, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо. Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість тощо). Враховуючи, що скаржником не обґрунтовано необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України. Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України, а саме неправильне застосування норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (п. 1. ч. 2 ст. 353 КАС України). При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Отже у разі не зазначення в касаційній скарзі підстав (підстави), на якій подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України) така касаційна скарга має бути залишена без руху. Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Частинами першою і другою статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. За таких обставин, відповідно до частин першої та другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику касаційної скарги строку у 10 днів для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: - касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), з належним її обґрунтуванням. Керуючись статтями 3, 169, 330, 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №200/6509/21 за позовом ОСОБА_1 до Селидівської міської ради Покровського району про скасування рішень міської ради - залишити без руху. Надати строк для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали - протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Роз`яснити, що невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк є підставою для повернення касаційної скарги. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді О. А. Губська Н. М. Мартинюк