Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/3790/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/3790/23 Перша інстанція: суддя Хом`якова В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Одеського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського квартирно-експлуатаційного управління, третя особа Міністерство оборони України, про зобов`язання винити дії, як орган приватизації, В С Т А Н О В И В: Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Одеського квартирно-експлуатаційного управління, третя особа Міністерство оборони України, в якому просив суд: зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса Міністерства оборони України, як орган приватизації, здійснити приватизацію та передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати. В обґрунтування позову вказував, що має право на приватизацію квартири, в якій проживає тривалий час, має вислугу років більше 20 років, незалежно від того, чи зареєстрований відповідний об`єкт нерухомості в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Державою. Спірна квартира відповідно до положень Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" належить до об`єктів, які підлягають приватизації, однак через неправомірні дії відповідача позбавлений можливості отримати спірну квартиру у приватну власність. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року задоволений позов ОСОБА_1 . Зобов`язано Одеське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, як орган приватизації, повторно розглянути в місячний термін заяву ОСОБА_1 (вхід № 3725 від 11.11.2022) про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та прийняти вмотивоване рішення щодо приватизації вказаної квартири з урахуванням висновків суду та у відповідності до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2006 № 1081, Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31.07.2018 №380. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 грн. 60 коп. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Одеське квартирно-експлуатаційного управління подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою закрити провадження по справі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач, послався на правомірність оскаржуваного рішення та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Суд встановив, що позивач проходить військову службу у В/Ч НОМЕР_1 . 01.10.2001 КЕВ Херсонського району військ Протиповітряної оборони позивачу був виданий ордер № 285 на право зайняття однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . 11.11.2022 позивач звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса із заявою про надання дозволу на приватизацію вказаної квартири, яку отримав під час проходження військової служби в ЗСУ для постійного проживання шляхом безоплатної приватизації. 14.11.2022 листом за №4068 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса повідомив, що житловий будинок АДРЕСА_2 перебуває на балансі КЕВ м. Одеса та знаходиться на обслуговуванні та експлуатації військової частини НОМЕР_1 . Також, КЕВ м. Одеса повідомлено позивача, що орган приватизації, який створений при КЕВ м. Одеса, здійснює передання у власність громадян квартир, які знаходяться у повному господарському віданні або оперативному управлінні, та про неможливість здійснення приватизації у зв`язку із відсутністю державної реєстрації права власності на зазначений житловий будинок за Державою в особі Міністерства оборони України. Позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою від 28.11.2022 з проханням зареєструвати право власності на будинок АДРЕСА_2 за Державою в особі Міністерства оборони. 20.01.2023 Міністерство оборони України листом №503/520 повідомлено адвоката позивача, що здійснення державної реєстрації нерухомого майна за державою в особі Міністерства Оборони України належить до компетенції КЕВ м. Одеси та здійснюється на підставі необхідного переліку документів після сплати адміністративного збору за державну реєстрацію прав. Фінансування заходів по державній реєстрації нерухомого майна за державою здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Разом з тим, у зв`язку з широкомасштабною військовою агресією російської федерацією проти України, грошові кошти відповідного призначення перерозподілені на інші напрямки, на 2023 рік кошти на реєстрацію права власності в бюджеті не передбачені. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що саме відповідач - Одеське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства Оборони України наділений правом з приватизації квартири позивача, а тому позивач правомірно звернувся з вимогою до відповідача про вжиття заходів щодо приватизації квартири. Невжиття відповідачем заходів щодо приватизації квартири порушує прав позивача, а тому позовні вимоги є обґрунтованими. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Визначення поняття «адміністративної справи» наведено у статті 4 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. При цьому, публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Таким чином, до адміністративних відносяться ті справи, що виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується тих відносин, в яких один із його учасників- суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Між тим, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. В цьому випадку спір носитиме приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При цьому, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно із частиною 3 статті 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. В силу положень частин 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільно процесуального кодексу України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право майнового або особистого характеру на конкретний об`єкт цивільних правовідносин, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Таким чином, суду необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. Апеляційним судом на підставі матеріалів справи встановлено, що предметом спору в цій справі є дії квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України щодо зобов`язання його вжити заходів щодо приватизації ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 . Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII. Згідно із частиною 11 статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Цивільно процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Апеляційний суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду вже вирішувалося питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах, зокрема, у справі № 200/10822/18-а (постанова від 19 лютого 2020 року) було зазначено, що у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, установлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними), незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача. Апеляційний суд вважає, що у цій справі той факт, що відповідачем є квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий. Спори щодо реалізації функцій та відчуження майна на користь інших осіб не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не підпадають під визначення публічно-правового спору, наведеного у статті 4 КАС України, з огляду на те, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса Міністерства оборони України у таких правовідносинах не виконує владних управлінських функцій, а реалізує повноваження власника майна, що свідчить про приватноправовий характер цього спору. Подібний підхід щодо визначення юрисдикції у подібних спорах застосований Верховним Судом у справі № 260/374/19 (постанова від 16 червня 2020 року). Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку такої особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані з поновленням порушеного права у сфері житлових відносин, то такі спори відносяться до тих, що спрямовані на захист цивільних (житлових) прав. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, від 21 березня 2018 року у справі №К/9901/12678/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 826/13571/17, від 03 жовтня 2018 року у справі №757/37024/15-а, від 12 грудня 2018 року у справі №685/1346/15-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10822/18-а, від 22 липня 2021 року у справі №320/10329/20, від 31 серпня 2022 року у справі №760/12670/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений позивачем спір не може здійснюватися у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Також, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини в пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження, на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства). При цьому, апеляційний суд зазначає, що закриття провадження в адміністративній справі не являється обмеженням права на доступ до суду, оскільки судом роз`яснено позивачу, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Одночасно, відповідно до статей 239, 319 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки провадження в даній адміністративній справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), тому позивачу роз`яснюється, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду, і такий розгляд справи повинен здійснюватися в порядку цивільного судочинства. Додатково апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 319 КАС України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. Керуючись ст.ст. 2, 19, 238, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеського квартирно-експлуатаційного управління задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 420/3790/23 скасувати. Провадження в адміністративній справі №420/3790/23 за позовом ОСОБА_1 до Одеського квартирно-експлуатаційного управління, третя особа Міністерство оборони України, про зобов`язання винити дії, як орган приватизації, закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 його право, протягом десяти днів з дня отримання ним копії постанови апеляційного суду, звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 26.12.2023 Суддя-доповідач С.Д. Домусчі Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький