Постанова 4824 № 755/1935/22-ц

Постанова Іменем України 26 грудня 2023 року провадження №22-ц/824/11895/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року в складі судді Хайнацького Є. С. у цивільній справі №757/1935/22-ц Печерського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про стягнення моральної шкоди, 3% річних та інфляційних втрат У С Т А Н О В И В: В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк", Банк) про стягнення частини не виплаченої моральної шкоди, 3% річних та інфляційних втрат. Позов мотивований тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2019 у справі №334/8539/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.02.2020, задоволено позов ОСОБА_1 до АТ "Ощадбанк" та стягнуто з останнього 70 000 грн моральної шкоди. Рішення набрало законної сили 11.02.2020 та виконано відповідачем частково 30.12.2021, а саме в розмірі 61 030 грн. Позивач вважав, що оскільки АТ "Ощадбанк" не доплатив моральну шкоду в розмірі 8 970 грн (70000-61030), то ці кошти підлягають стягненню відповідно до діючого законодавства. Також вважав, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду, то з нього підлягають стягненню 3% річних в сумі 4 556,71 грн та інфляційні втрати в сумі 10 774,35 грн за період з 11.10.2019 по 30.12.2021. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 534 грн 51 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1 504 грн 78 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав до суду апеляційну скаргу, в якій посилався на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що висновок суду першої інстанції про неправомірність дій Банку щодо утримання сум податку та військового збору з розміру моральної шкоди під час виконання рішення суду не відповідає чинному законодавству. Вказував, що суд першої інстанції не звернув уваги на зміни в податковому законодавстві та як наслідок дійшов помилкового висновку про те, що сплата коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди не підлягає оподаткуванню. Суд, встановивши відсутність підстав для стягнення грошових коштів в сумі 8 970 грн, дійшов помилкового висновку про стягнення нарахованих на цю ж суму 3% річних та інфляційних втрат. Вказував, що судом не встановлено обставин прострочення виконання зобов'язання, а відтак безпідставно застосовано положення ч. 2 ст. 625 ЦК України. За наведених обставин просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року повністю та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідач належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги на рішення суду від 06.04.2023 в порядку письмового провадження без повідомлення сторін шляхом отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням (а. с. 149). Позивач належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги відповідача на рішення суду від 06.04.2023 в порядку письмового провадження без повідомлення сторін (а. с. 151). Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2019 у справі №334/8539/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.02.2020 та постановою Верховного Суду від 29.11.2021, позов ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк», третя особа - ПрАТ «СК «Брокбізнес», про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково. Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 70 000 грн у відшкодування моральної шкоди. На виконання вищевказаного судового рішення АТ «Ощадбанк» перерахувало на особовий рахунок ОСОБА_1 61 030,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №0652654411 від 30.12.2021. Також з меморіального ордеру №0634265211 від 30.12.2021 вбачається, що АТ «Ощадбанк» перераховано 8 280 грн, отримувач - Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва, призначення платежу - Варт. ПДФО від моральної шкоди по справі №334/8539/18 за позовом ОСОБА_1 ; перераховано 690 грн, отримувач - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, призначення платежу - Варт. військового збору від моральної шкоди по справі №334/8539/18 за позовом ОСОБА_1 . Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 8 970,00 грн, недоплачені йому відповідачем на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2019 у справі №334/8539/18, а також інфляційні втрати та три проценти річних, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення не виплаченої суми моральної шкоди в розмірі 8 970 грн, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами про стягнення моральної шкоди вже вирішено судом, а тому питання про несплату позивачу грошових коштів, присуджених за рішенням суду, має вирішуватися в порядку виконання такого судового рішення. Вирішуючи спір в цій частині, суд також дійшов висновку, що сума моральної шкоди в силу вимог пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України не підлягає оподаткуванню, оскільки моральна шкода на користь ОСОБА_1 відшкодовується за рішенням суду внаслідок заподіяння шкоди здоров`ю. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що висновок суду про не оподаткування суми моральної шкоди в повній мірі не відповідає нормам матеріального права, з огляду на наступне. Ухвалюючи рішення та зазначаючи про те, що сума моральної шкоди в силу вимог пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України не підлягає оподаткуванню, суд першої інстанції застосував дані положення пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України та врахував правовий висновок Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №180/683/13-ц, щодо застосування цих же норм матеріального права. Водночас, суд першої інстанції залишив поза увагою, що було внесено зміни до пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, згідно п. 93 розділу І Закону України від 16.01.2020 №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдоскона­лення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податко­вому законодавстві», яким пп. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Вказані зміни діяли на момент виконання АТ «Ощадбанк» судових рішень у справі №334/8539/18, тобто 30.12.2021. Як вже вказувалося вище, згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2019 у справі №334/8539/18 з Банку на користь позивача було стягнуто 70 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Постановою Київського апеляційного суду від 11.02.2020 та постановою Верховного Суду від 29.11.2021 дане рішення суду від 11.10.2019 залишено без змін. Наявними у справі меморіальними ордерами підтверджується, що Банком було сплачено безпосередньо на користь позивача на виконання рі­шення Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2019 у справі №334/8539/18 кошти з розмірі 61 030,00 грн. Зі стягнутої за рішенням суду суми в розмірі 70 000 грн утримано та сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 8 280 грн та військовий збір у розмірі 690 грн, що відповідає вимогам чинного законодавства виходячи із наступного. Згідно п. 163.1 ст. 163 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового ко­дексу України, об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподаткову­ваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з дже­рел за межами України. Положеннями пп. 164.2.14 п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України (в редакції на день виконання рішення суд) передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім, зокрема: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітноїплати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначе­ному законом. Пунктом 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку ста­новить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими від­носинами та за цивільно-правовими договорами. Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Підпунктом 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що подат­ковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, ін­ший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утри­мувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розд. IV цього Кодексу. В підпункті 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею і 63 цього Кодексу. Виходячи з положень пп. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об`єкта опо­даткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Відповідно до пп. 1.4. п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Подат­кового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. За приписами Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021 було встановлено в розмірі 6 000 грн. Таким чином, чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, визначений пп. 164.2.14. п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України становив 24 000,00 грн. Отже, сума відшкодування моральної шкоди, яка перевищувала зазначений в пп. 164.2.14. п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року становила 46 000 грн (70 000 грн (сума відшкодування моральної шкоди за рішенням суду) - 24000грн (чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2021)). З вищезазначеного слідує, що податок на доходи фізичних осіб, виходячи зі ставки 18% від 46000 грн (сума перевищення чотирикратного розміру мінімальної заробі­тної плати, передбаченого пп. 164.2.14 п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України) повинен становити 8 280 грн, а військовий збір, виходячи зі ставки 1,5% від суми 46 000 грн пови­нен становити суму 690 грн. Матеріалами справи підтверджується, що саме в зазначених вище розмірах податок на доходи фізичних осіб та військовий збір Банком, як податковим агентом, було утримано та сплачено при виплаті позивачу суми відшкодування моральної шкоди, на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2019 у справі №334/8539/18. Відтак, сума, яка підлягала сплаті безпосередньо позивачу, відповідно до вищезазначених ви­мог чинного законодавства, повинна складати 61 030 грн, яка і була перерахована відповідачем позивачу, що не заперечується останнім. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з суми, стягнутої за рішенням суду на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, було здійснено Банком у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв`язку з цим висновок суду першої інстанції про неправомірність дій Банку щодо утримання сум ПДФО та військового збору з сум моральної шкоди під час виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2019 у справі №334/8539/18 не відповідає чинному законодавству та обставинам справи. Проте, незважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що не підлягає оподаткуванню сума моральної шкоди, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в частині стягнення недоплаченої моральної шкоди в розмірі 8 970 грн, адже по суті судом правомірно відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки наявними у справі доказами підтверджується факт прострочення виконання АТ "Ощадбанк" грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення. Так, матеріалами справи підтверджується, що рішення суду від 11.10.2019, яким стягнуто з АТ Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, набрало законної сили 11.02.2020, тоді як рішення виконано Банком лише 30.12.2021. Тобто майже через два роки з дня набрання рішенням законної сили відповідач на виконання рішення суду сплатив позивачу грошові кошти, на підставі чого в останнього виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат через прострочення виконання грошового зобов'язання, що і було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення. З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не встановлено обставин прострочення виконання грошового зобов'язання, що є передумовою для стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що у зв'язку з відмовою в задоволенні позовної вимоги про стягнення недоплачених коштів, у суду були відсутні підстави і для стягнення 3% річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання. Апеляційна скарга не містить інших доводів незгоди з рішенням суду в цій частині, в тому числі щодо розміру та періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська