Постанова 4873 № 911/121/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" грудня 2023 р. Справа№ 911/121/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Євсікова О.О. суддів: Корсака В.А. Алданової С.О. при секретарі судового засідання: Звершховській І.А., за участю представників сторін: від прокуратури: Вакуленко М.Г.; від позивача: Мартиненко А.В., Кравець Р.Ю.; від відповідача: Мазур І.О.; від третьої особи-1: Євтушенко С.П.; від третьої особи-2: не з`явились; від третьої особи-3: Чернобривець Т.Б.; від третьої особи-4: не з`явились; від третьої особи-5: не з`явились; від третьої особи-6: Фірова О.М.; від третьої особи-7: не з`явились; від третьої особи-8: не з`явились; від третьої особи-9: Круглов С.С.; від третьої особи-10: Круглов С.С.; від третьої особи-11: Стельмахов Ю.М. ; від третьої особи-12: не з`явились; від третьої особи-13: не з`явились; від третьої особи-14: не з`явились; від третьої особи-15: не з`явились; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавлинка Плюс" на рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2023 (повне рішення суду складено 19.05.2023) у справі № 911/121/22 (суддя Саванчук С.О.) за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавлинка Плюс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Громадська організація "Вишневий світанок"; 2) ОСОБА_1 ; 3) ОСОБА_2 ; 4) ОСОБА_3 ; 5) ОСОБА_4 ; 6) ОСОБА_5 ; 7) ОСОБА_6 ; 8) ОСОБА_7 ; 9) ОСОБА_8 ; 10) ОСОБА_9 ; 11) ОСОБА_10 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 12) Товариство з обмеженою відповідальністю "Конвалія-2012"; 13) Товариство з обмеженою відповідальністю "Черемшина-2012"; 14) Державний реєстратор Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області Тимошенко Ольга Олександрівна; 15) Міністерство юстиції України, про витребування майна, - в с т а н о в и в : Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються. 30.12.2021 заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області з позовною заявою, у якій просив: - витребувати на корить Вишневської міської територіальної громади в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавлинка Плюс» (далі - ТОВ «Журавлинка плюс», Товариство) частку 98/100 будівлі гуртожитку з вбудованими в перший поверх нежитловими приміщеннями загальною площею 4089 кв. м, що розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе. вул. Святоюріївська, 20 - витребувати на користь Вишневої міської територіальної громади в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області з незаконного володіння ТОВ «Журавлинка Плюс» будівлю гуртожитку загальною площею 6573,4 кв. м, що розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Освіти, 5. - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55304840 від 24.11.2020, з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ «Журавлинка Плюс» на частку 98/100 будівлі гуртожитку з вбудованими в перший поверх нежитловими приміщеннями загальною площею 4089 кв. м, що розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Святоюріївська, 20. - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55197643 від 18.11.2020, з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ «Журавлинка Плюс» на гуртожиток загальною площею 6573,4 кв. м, що розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе. вул. Освіти,

5. У позовній заяві прокурор заявив про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Конвалія-2012» (далі - ТОВ «Конвалія-2012»), що знаходиться за адресою: 08133, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Святоюріївська, буд. 20, та Товариство з обмеженою відповідальністю «Черемшина-2012» (далі - ТОВ «Черемшина-2012»), що знаходиться за адресою: 08133, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Червоноармійська (Освіти), буд.

5. В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на обставини, встановлені у рішеннях Господарського суду Київської області від 17.03.2020 у справі №911/152/18, Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137 та у постанові Арбітражного суду міста Києва від 06.05.1996 у справі №11/137. Прокурор зазначає, що спірні гуртожитки, розташовані в м. Вишневе по вул. Святоюріївська, 20, та по вул. Освіти, 5, були збудовані за рахунок державних коштів Трестом «Полессксельстрой» в 1976 та 1981 роках і, відповідно, є державною власністю, що встановлено в рішенні Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137, і на них поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Прокурор вважає протиправним оформлення права власності на спірні гуртожитки колективним житлово-комунальним підприємством «Агропромбудіндустрія» (далі - КЖКП «Агропромбудіндустрія») відповідно до рішення Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 №68/15 «Про оформлення права колективної власності на нерухоме майно за адресою: м. Вишневе, вул. Святоюрїївська, 20, вул. Червоноармійська, 5, вул. Зелена, 3», в т.ч. у зв`язку з визнанням рішенням Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137 недійсним договору №1 від 14.01.1995, укладеного між об`єднанням орендно-кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» (далі - ООКП «Агропромбудіндустрія») та КЖКП «Агропромбудіндустрія», за яким були відчужені спірні гуртожитки. Прокурор також зазначає, що відчуження спірних гуртожитків 09.10.2012 від КЖКП «Агропромбудіндустрія» до ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012» та подальше їх відчуження 23.11.2020 ТОВ «Журавлинка Плюс» є протиправними та такими, що суперечать, зокрема, пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», в якому закріплено мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність) гуртожитків у будь-який спосіб. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.05.2023 позов (вх. №114/22 від 20.01.2022) заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишневої міської ради до ТОВ «Журавлинка Плюс» про витребування майна задоволено повністю. Витребувано на користь Вишневої міської територіальної громади в особі Вишневої міської ради з незаконного володіння ТОВ «Журавлинка Плюс» частку 98/100 будівлі гуртожитку з вбудованими в перший поверх нежитловими приміщеннями заг. площею 4089 кв. м, розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Святоюріївська,

20. Витребувано на користь Вишневої міської територіальної громади в особі Вишневої міської ради з незаконного володіння ТОВ «Журавлинка Плюс» будівлю гуртожитку заг. площею 6573,4 кв. м, розташованого за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Освіти,

5. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55304840 від 24.11.2020 з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ «Журавлинка Плюс» на частку 98/100 будівлі гуртожитку з вбудованими в перший поверх нежитловими приміщеннями загальною площею 4089 кв. м, що розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Святоюріївська,

20. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55197643 від 18.11.2020 з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ «Журавлинка Плюс» на гуртожиток заг. площею 6573,4 кв. м, розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе. вул. Освіти,

5. Стягнуто з ТОВ «Журавлинка Плюс» на користь Київської обласної прокуратури 47 462,50 грн судового збору, сплаченого за подання позову, 1 240,50 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову та 2 481,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.07.2022. Суд зазначив, що чинним законодавством не передбачено залишення, переходу чи набуття права власності на спірні гуртожитки будь-якими суб`єктами, окрім як територіальною громадою в особі Вишневої міської ради, тобто, законодавство України вже обумовлює безальтернативний перехід права власності на спірні гуртожитки саме до позивача. Таким чином, Вишнева міська рада мала «правомірне очікування» щодо набуття прав власності на спірні гуртожитки в майбутньому. Суд дійшов висновку, що Вишнева міська рада як особа, у фактичному віданні якої перебувають спірні гуртожитки, а також як особа, наділена «правомірними очікуваннями» на набуття у власність спірних гуртожитків у майбутньому, а, відповідно, й правами на дане майно, є належним позивачем за позовом із заявленим прокурором способом захисту права, такий спосіб захисту є належним і у спірних правовідносинах спрямований на реальне відновлення порушеного права позивача, оскільки спірним між ним та відповідачем є право володіння, а не право власності, котре, як встановлено судом, жодному з них на даний час не належить. Щодо вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності на спірні гуртожитки за відповідачем суд зазначив, що враховуючи обставини даної справи, вважає позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності на спірні гуртожитки за відповідачем належним способом захисту порушеного права позивача, що не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.08.2022 у справі №461/1980/17, де з витребуванням майна встановлювалось, що позивач є належним власником спірного майна, а тому задоволення позову саме по собі було достатньою правовою підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру, оскільки однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Розглянувши подану ТОВ «Журавлинка Плюс» заяву про застосування позовної давності, суд дійшов висновку, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом спірних у даній справі прав не сплинув. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 12.05.2023, ТОВ «Журавлинка Плюс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та відмовити у задоволенні позовних вимог у справі № 911/121/22 повністю. Скаржник вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі неповно з`ясованих обставин та на підставі недоведених обставин, що є порушенням вимог ст. ст. 73 (докази), 74 (обов`язок доказування та подання доказів), 76 (належність доказів), 77 (допустимість доказів), 78 (достовірність доказів), ст.86 (оцінка доказів). Суд першої інстанції не взяв до уваги та не відреагував на більшість доводів ТОВ «Журавлинка Плюс», які були підтверджені належними, достовірними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи. На думку апелянта, суд: безпідставно та необґрунтовано розглянув справу за позовом прокурора, який не мав повноважень на подання позову в інтересах держави в особі Вишневої міської ради; прийняв зміну позивачем підстав позову на стадії розгляду справи по суті; взяв до уваги обставини справи №11/137, викладені в рішенні Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996, які не мають преюдиційного значення, та не взяв до уваги обставини справи №369/12441/14-ц, викладені в рішенні Апеляційного суду Київської області від 03.03.2017 у справі, які мають преюдиційне значення; дійшов помилкового висновку, що спірні гуртожитки належать до державної власності, державного житлового фонду і чомусь мають бути у власності територіальної громади міста Вишневе; дійшов помилкового висновку, що рішення виконкому Вишневої міської ради від 30.07.2007 про оформлення права колективної власності прийняте в порушення законодавства; дійшов помилкового висновку, що віндикаційний позов у справі є належним способом захисту поряд із позовною вимогою про скасування державної реєстрації права власності, адже Вишнева міська рада має спірні гуртожитки у фактичному віданні, має «правомірне очікування» на набуття спірних гуртожитків у майбутньому, а спір у справі стосується не права власності, а права володіння, що прямо суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду; суд помилково не звернув увагу, що таке майно не є державною власністю та Вишнева міська рада не має жодних прав на спірне нерухоме майно; помилково не застосував позовну давність. Позиції учасників справи. Прокуратура надала відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. Прокуратура зазначає, що підстави для представництва нею інтересів Вишневської міської територіальної громади детально викладені у позовній заяві. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги про зміну підстав позову, прокурор зазначає, що зазначення ним додаткових обставин справи та додаткового нормативно-правового обґрунтування позову не є зміною його підстав. Крім того, додаткові пояснення були надані на виконання ухвали суду від 10.11.2022 і у них було наголошено на відсутності зміни предмету і підстав позову. Щодо доводів про непреюдиційність рішення Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137 прокурор зазначає, що про його преюдиційність йдеться у справі №1/145, у якому також йдеться про факт скасування договору купівлі-продажу №1 від 14.01.1995 та підтверджується факт того, що спірне майно є державним, а кошти за цим договором повернуто. Щодо доводів скарги про преюдиційність рішення у справі №369/12441/14-ц прокурор зазначає, що частина поданих у цій справі документів є підробними, що було встановлено набагато пізніше після закінчення її розгляду. Зокрема, листи ФДМУ №10-25-10642 від 06.11.1997, подані у справах №369/12441/14-ц та №911/152/18, відрізняються за змістом. За наведених вище підстав прокурор вважає лист ФДМУ №10-25-10642 від 06.11.1997 недостовірним доказом у справі, що також спростовує доводи апеляційної скарги щодо належності тресту «Поліськсільбуд» до державно-кооперативної власності і майно треста не можна розглядати як державну власність. Прокурор відзначає, що набувач гуртожитків ТОВ «Журавлинка Плюс» достовірно знало про наявність перешкод до вчинення правочинів, в т.ч. й те, що його учасники не мали права відчужувати у будь-який спосіб спірні гуртожитки і їх відчуження ТОВ «Черемшина 2012» та ТОВ «Конвалія 2012» на користь ТОВ «Журавлинка Плюс» відбулось з метою ухилення від виконання рішення у справі №911/152/18, яке на той час переглядалось в суді апеляційної інстанції. Оскільки незаконність заволодіння відповідачем спірним майном доведена, Вишневська міська рада є належним позивачем за цим позовом, такий спосіб захисту (віндікація) є належним і у спірних правовідносинах спрямований на відновлення порушених прав позивача, оскільки спірним між ним та відповідачем є право володіння, а не право власності, яке жодному з них на даний час не належить. Щодо вимоги про скасування державної реєстрації прокурор зазначає, що такий спосіб захисту не суперечить висновками Верховного Суду у справі №461/1980/17. Прокурор зазначає, що оскільки в суді першої інстанції скаржник не оспорював факти належності Треста «Поліськсільбуд» та ЖКВ Треста «Агропромбудіндустрія» до державної форми власності, то докази на підтвердження перебування вказаних підприємству у державній власності не подавались. ГО «Вишневий світанок» надало пояснення, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване. ГО «Вишневий світанок» зазначає, що не погоджується з апеляційної скаргою та вважає, що її доводи не спростовують обґрунтованості оскаржуваного рішення, прийнятого з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вишнева міська рада відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач зазначає, що в період оскарження рішення у справі №911/152/18 ТОВ «Конвалія 2012» та ТОВ «Черемшина 2012» вчинили фраудаторні правочини (передали у статутний фонд ТОВ «Журавлинка Плюс» спірні гуртожитки), що унеможливлювало виконання цього рішення, оскільки ТОВ «Журавлинка Плюс» не є правонаступником вказаних товариств і їх заміна на ТОВ «Журавлинка Плюс» у виконавчому провадженні неможлива. Вишнева міська рада вважає, що оцінка ТОВ «Журавлинка Плюс» змісту листування між нею та прокуратурою є власним припущенням щодо «штучності» підстав звернення прокурора з позовом у справі, що розглядається. Щодо доводів скаржника про зміну прокуратурою підстав позову позивач зазначає, що підставами позову є фактичні обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, тобто такі, що призвели до необхідності звернутись з позовом. Нормативна-правова оцінка обставин, якими обґрунтовуються вимоги, є правовою підставою позову і, зважаючи на відсутність прямої законодавчої заборони, позивач може її змінювати на будь-якій стадії судового розгляду. У цьому позивач посилається на постанову Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №922/2575/19. Позивач зазначає, що Трест «Поліськсільбуд», який збудував спірні гуртожитки, підпорядковувався Міністерству сільського будівництва УССР, трест є організованим державою підприємством, що у свою чергу свідчить, що майно Тресту «Поліськсільбуд» належало державі, подальші передачі майна здійснювались через підконтрольні органи саме Державного агропромислового комітету Української РСР, що свідчить про передачу державного майна в межах одного державного комітету, незалежно від найменувань підприємств, яким це майно передавалось. Відповідно, спірні гуртожитки були державним майном. Щодо рішення Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137 позивач зазначає про встановлення у цьому рішенні факт недійсності договору №1 від 14.01.1995, що є свідченням того, що спірні гуртожитки не вибули з державної власності до наступного набувача; скаржник не надав жодних доказів того, що після визнання цього договору недійсним в судовому порядку, він (договір) відновив свою дію в будь-який інший спосіб. Щодо рішення Апеляційного суду Київської області від 03.03.2017 у справі №369/12441/14-ц позивач зазначає, що у вказаній справі суд вирішував питання наявності інших обставин недійсності договору №1 від 14.01.1995 та не скасував недійсність цього правочину з підстав, встановлених в судових рішеннях у справі №11/137. Позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги з посиланням на рішення Вишневої міської ради від 28.03.2002 та від 30.07.2007 та вважає, що суд правомірно не взяв їх до уваги, оскільки вони скасовані рішеннями Вишневої міської ради від 27.07.2017 та 12.10.2017. Позивач зазначає, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило до останнього набувача. Місцева рада є титульним володільцем державного житлового фонду. Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на це майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Спосіб захисту у цій справі обраний правильно, оскільки: спірні гуртожитки належать до державної власності і об`єктами державного житлового фонду, а тому на них розповсюджується сфера дії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»; спірні гуртожитки збудовані за державні кошти і їх законним розпорядником завжди була місцева рада, яка в силу низки обставин неодноразово втрачала своє право володіння спірними гуртожитками; з метою ефективного відновлення порушених прав мешканців гуртожитків було вирішено обрати саме такий спосіб захисту як витребування майна, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду у справі №488/5027/14-ц. Щодо позовної давності, про застосування якої відповідач подав суду першої інстанції заяву, позивач зазначає, що початок її перебігу має пов`язуватись з передачею спірних гуртожитків до статутного капіталу ТОВ «Журавлинка Плюс», а не з датою визнання договору №1 від 14.01.1995 недійсним, оскільки кожна незаконна передача спірних гуртожитків фактично створювала нові підстави для подання позову, бо змінювала предмет оскарження та відповідачів у справі. ОСОБА_9 надала відзив на апеляційну скаргу, у якому з доводами та вимогами апеляційної скарги не погоджується, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване. З поданим відзивом ОСОБА_9 надала нові докази, які просить долучити до матеріалів справи, оскільки скаржник не оспорював факт належності Тресту «Поліськсільбуд» та ЖКВ Тресту «Агропромбудіндустрія» до державної форми власності. Міністерство юстиції України надало пояснення у справі, які просить врахувати під час розгляду апеляційної скарги ТОВ «Журавлинка Плюс». ОСОБА_10 надав пояснення (додаток до надісланого 06.09.2023), додаток до пояснення від 26.09.2023 та заяву, у яких з апеляційною скаргою ТОВ «Журавлинка Плюс» не погоджується та вважає, що її доводи не спростовують оскаржуване рішення, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_10 зазначає обставини свого проживання у одному зі спірних гуртожитків. ТОВ «Журавлинка Плюс» надало відповідь на відзиви та пояснення, у якій просить врахувати її у перегляді справи №911/121/22 за апеляційною скаргою ТОВ «Журавлинка Плюс» рішення Господарського суду Київської області у справі від 12.05.2023. ТОВ «Журавлинка Плюс» вважає відзиви Вишневої міської ради, прокурора, ОСОБА_9 та пояснення ГО «Вишневий Світанок» безпідставними, необґрунтованими і такими, що зводяться лише до незгоди з доводами апеляційної скарги та до дублювання аргументів зі своїх попередніх заяв по суті і зі спірного рішення; наводить власні доводи на їх спростування. Вишнева міська рада звернулась із заявою про залишення без розгляду відповіді ТОВ «Журавлинка Плюс» на відзиви, у якій просить не поновлювати ТОВ «Журавлинка Плюс» строк на подання відповіді на відзиви та пояснення, залишити відповідь на відзиви та пояснення без розгляду та повернути ТОВ «Журавлинка Плюс». ТОВ «Журавлинка Плюс» надало додаткові пояснення щодо порядку передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад, у яких вважає, що Вишнева міська рада не надала жодних доказів, які підтверджували би виконання зазначених у поясненні умов для передачі спірних гуртожитків як об`єктів права державної власності у комунальну власність Вишневої міської територіальної громади. Скаржник просить врахувати ці додаткові пояснення ТОВ «Журавлинка Плюс» у перегляді справі № 911/121/22 за апеляційною скаргою ТОВ «Журавлинка Плюс» на рішення Господарського суду Київської області у справі від 12.05.2023. ГО «Вишневий світанок» надало заяву, у якій просить виключити з числа доказів документи у справі, які викликають сумніви у їх достовірності, розміщені у т. 1 а. с. 93, 94; т. 5 а. с. 76, 77, 205, 233, 234, 235; т. 6 а. с. 156, 157,

158. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидова А.М., судді Владимиренко С.В, Ходаківська І.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/121/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області. 06.07.2023 матеріали справи №911/121/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 заяву колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидової А.М. (головуючий суддя), Владимиренко С.В., Ходаківська І.П. про самовідвід від розгляду справи №911/121/22 задоволено. Матеріали справи №911/121/22 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою, відповідно до положень ст. 32 ГПК України. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Кравчук Г.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 апеляційну скаргу ТОВ «Журавлинка Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2023 у справі №911/121/22 залишено без руху. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Журавлинка Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2023 у справі №911/121/22. Розгляд справи призначено на 04.10.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 заяву про самовідвід судді Кравчука Г.А. від розгляду апеляційної скарги ТОВ «Журавлинка Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2023 у справі №911/121/22 задоволено. Справу №911/121/22 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 ГПК України. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 прийнято апеляційну скаргу ТОВ «Журавлинка Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2023 у справі №911/121/22 до провадження у визначеному складі суду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 25.10.2023. У судовому засіданні 25.10.2023 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи до 08.11.2023, про що повідомив ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ТОВ «Конвалія-2012», ТОВ «Черемшина-2012» та Державного реєстратора Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області Тимошенко О.О. відповідною ухвалою. У судовому засіданні 08.11.2023 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи до 04.12.2023, про що повідомив ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ТОВ «Конвалія-2012», ТОВ «Черемшина-2012» та Державного реєстратора Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області Тимошенко О.О. відповідною ухвалою. У судовому засіданні 04.12.2023 суд розглянув заявлене у відзиві на апеляційну скаргу клопотання ОСОБА_9 про долучення до матеріалів справи доказів та заяву ГО «Вишневий світанок» про виключення з числа доказів документи у справі, які викликають сумніви у їх достовірності. Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_9 , суд виходить з такого. За змістом ч. ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України. Отже, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. ОСОБА_9 у поданому нею відзиві на апеляційну скаргу не довела наявності виняткового випадку та причин, що об`єктивно від неї не залежать не довела. Відмовляючи у задоволенні заяви ГО «Вишневий світанок», суд виходить з такого. Згідно з ч. 11 ст. 80 ГПК України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Оскільки ГО «Вишневий світанок» звернулось з клопотання, що розглядається, під час розгляду справи по суті, вказане клопотання задоволенню не підлягає. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом. Спірні гуртожитки, розташовані в м. Вишневе по вул. Святоюріївська, 20 (1976 року будівництва), та по вулиці Освіти, 5 (1981 року будівництва), збудовані Трестом «Полессксельстрой», який належав до державної форми власності, а своє фінансування отримував з державних фондів. Трест «Полессксельстрой» здійснював будівництво житлового фонду, освітнього, виробничого та іншого будівництва. Відповідно до наказу Київського обласного кооперативно-державного об`єднання «Київоблагробуд» від 24.03.1986 №31 здійснено передачу житлово-комунального відділу як відособленого підрозділу з правом юридичної особи, у складі майна якої знаходились й спірні гуртожитки, з балансу Тресту «Полессксельстрой» на баланс Тресту «Агропромбудіндустрія». 25.05.1986 Трест «Агропромбудіндустрія» затвердив Положення про житлово-комунальний відділ тресту «Агропромбудіндустрія», який був наділений правами юридичної особи, самостійним балансом, основними та оборотними коштами, а в подальшому здійснив технічну інвентаризацію спірних гуртожитків. За наказом об`єднання «Київоблагробуд» №12 від 18.02.1991 розпочалась ліквідація Тресту «Агропромбудіндустрія». Відповідно до цього наказу Трест «Агропромбудіндустрія» видав наказ від 21.02.1991 №05-к, згідно з яким та відповідно до ст. 40 ЦК України (у редакції, чинній на момент видачі наказу) майно ліквідованого тресту передано новоутвореному ООКП «Агропромбудіндустрія». Наказом від 25.04.1991 №1 у складі ООКП «Агропромбуіндустрія» створено житлово-комунальний відділ без статусу юридичної особи. Даний структурний підрозділ був ліквідований наказом ООКП «Агропромбудіндустрія» від 18.10.1994 №27. Згідно з цим наказом об`єднання надало згоду трудовому колективу ліквідованого житлово-комунального відділу на створення ним юридичної особи КЖКП «Агропромбудіндустрія». Колектив новоствореного підприємства сформував статутний фонд, за рахунок якого 14.01.1995 на підставі договору №1 придбав майно ООКП «Агропромбудіндустрія», до якого як частина оплатно переданого цілісного майнового комплексу увійшли в т.ч. й спірні гуртожитки. Вказані обставини встановлені у рішенні Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137, постанові про перевірку рішення в порядку нагляду Арбітражного суду міста Києва від 06.05.1996 у справі №11/137. Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137, залишеним без змін постановою про перевірку рішення в порядку нагляду Арбітражного суду міста Києва від 06.05.1996, визнано недійсним договір №1 від 14.01.1995, укладений між ООКП «Агропромбудіндустрія» та КЖКП «Агропромбудіндустрія». Суд встановив, що з 1986 року Республіканське кооперативно-державне об`єднання «Украгробуд», до сфери управління якого належав Трест «Агропромбудіндустрія» разом зі своїм житлово-комунальним відділом, виконував по відношенню до зазначених організацій функції вищестоящого органу управління (згідно з п. 2.4 Положення про «Украгробуд», затвердженого наказом Держагропрому УРСР від 14.02.1986 №50). Відповідно до Положення, затвердженого Трестом «Агропромбудіндустрія» 25.05.1986, житлово-комунальний відділ діяв як юридична особа на підставі Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №731 від 04.10.1965. Таким чином, за своїм правовим статусом житлово-комунальний відділ Тресту «Агропромбудіндустрія» діяв як державне підприємство, а майно (основні фонди), у т.ч. спірні гуртожитки, що відображались на його самостійному балансі, складало державну власність. Також у рішенні Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137 зазначено, що з установчих документів ООКП «Агропромбудіндустрія» не вбачається, що житлово-комунальний відділ Тресту «Агропромбудіндустрія» увійшов до складу об`єдання як учасник чи структурний підрозділ. Окрім цього, відсутнє документальне підтвердження підстав набуття житлово-комунальним відділом Тресту «Агропромбудіндустрія», разом з усім державним майном, що було відображене на його окремому балансі, статусу структурного підрозділу ООКП «Агропромбудіндустрія». Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 №285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, будинків і споруд» передача житлово-комунального відділу Тресту «Агропромбудіндустрія» могло відбутись лише з дозволу уповноваженого вищестоящого органу управління, тобто кооперативно-державного об`єднання «Украгробуд». Після перетворення у 1991 році розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 20.08.1991 №189-р з кооперативно-державного об`єднання «Украгробуд» в добровільне об`єднання корпорація «Украгропромбуд» була наділена правом управління державним майном, закріпленим за підприємствами та організаціями, що входять до її складу. Декретом Кабінету Міністрів України №19-93 від 19.02.1993 функції корпорації «Украгропромбуд» з управління державним майном були повторно підтверджені. За матеріалами справи №11/137 житлово-комунальний відділ Тресту «Агропромбудіндустрія» після ліквідації Тресту «Агропромбудіндустрія» продовжував діяти як самостійна юридична особа, зокрема, користуючись печаткою та рахунком в банку. Арбітражний суд міста Києва у справі №11/137 зазначив, що житлово-комунальний відділ Тресту «Агропромбудіндустрія», на балансі якого відображались в т.ч. спірні гуртожитки, не вийшов зі складу корпорації «Украгропромбуд» після ліквідації Тресту «Агропромбудіндустрія». Арбітражний суд міста Києва розглядав справу №1/145 про захист права власності на майно, передане за договором №1 від 14.01.1995, та прийняв рішення від 21.09.1998, яким зобов`язав відповідачів (КЖКП «Агропромбудіндустрія», Українську кооперативно-державну корпорацію «Украгропромбуд» та Державну інформаційно-обчислювальну фірму «Агробудсистема») не чинити перешкод позивачу (Київському ООКП «Агропромбудіндустрія») у здійсненні ним права власності на майно, в т.ч.: п`ятиповерховий цегельний будинок-гуртожиток - м. Вишневе Київської обл., вул. Святоюріївська, 20; дев`ятиповерховий цегельний будинок-гуртожиток - м. Вишневе Київської обл., вул. Червоноармійська,

5. У постанові про перевірку рішення в порядку нагляду від 19.02.1999 у справі №1/145 Арбітражний суд міста Києва встановив, що згідно з рішенням Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137 та постановою про перевірку рішення в порядку нагляду Арбітражного суду міста Києва від 06.05.1996, а також експертним висновком Фонду державного майна України від 04.09.1996 №10-25-9530 будинок та флігель по вул. Рейтарська, 37, у м. Києві є державною власністю і підлягав поверненню ІОФ «Агробудсистема». Вказані факти, встановлені рішеннями арбітражного суду і підтримані наглядовими інстанціями, є прєюдиційними й не могли встановлюватись знову при розгляді даної справи. Такий же преюдиційний факт встановлений рішенням арбітражного суду від 11.01.1996 у справі №11/137 відносно іншого майна, яке було предметом купівлі-продажу, передачі за договором №1 від 14.01.1995. Інших доказів щодо права власності на спірне майно позивач не надав. Вказаною постановою рішення Арбітражного суд міста Києва від 21.09.1998 у справі №1/145 скасовано та в позові відмовлено. 28.03.2002 Виконавчий комітет Вишневої міської ради прийняв рішення №22/37 «Про реєстрацію гуртожитків КЖКП «Агропромбудіндустрія», яким дозволено КЖКП «Агропромбудіндустрія» використання для проживання спірних у даній справі гуртожитків, як гуртожитків для одиноких. 30.07.2007 Виконавчий комітет Вишневої міської ради прийняв рішення №68/15 «Про оформлення права колективної власності на нерухоме майно за адресою: м. Вишневе, вул. Святоюрїївська, 20, вул. Червоноармійська, 5, вул. Зелена, 3», яким оформлено право колективної власності КЖКП «Агропромбудіндустрія» на нерухоме майно, у т.ч. спірні гуртожитки, а також оформлено свідоцтво про право колективної власності на них. Протоколом загальних зборів засновників КЖКП «Агропромбудіндустрія» від 09.10.2012, зокрема, створено ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012». Також сформовано статутний капітал ТОВ «Конвалія-2012» шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №1 заг. площею 4132,8 кв. м за адресою: вул. Святоюріївська, 20, м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області, та статутний капітал ТОВ «Черемшина-2012» шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №2 загальною площею 5811,0 кв. м за адресою: вул. Освіти (Червоноармійська), 5, м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області. 27.07.2017 на XXII сесії Вишневої міської ради VII скликання прийнято рішення №1-01/ХХII7-7 «Про скасування рішення Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 року №68/15 «Про оформлення права колективної власності на нерухоме майно за адресою: м. Вишневе, вул. Святоюрїївська, 20, вул. Червоноармійська, 5, вул. Зелена, 3». 12.10.2017 на XXVI сесії Вишневої міської ради VII скликання прийнято рішення №1-01/ХХVІ-2 «Про скасування рішення Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 28.03.2002 року №22/37 «Про реєстрацію гуртожитків КЖКП «Агропромбудіндустрія». Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2018 відкрито провадження у справі №911/152/18 за позовом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області до ТОВ «Конвалія-2012», ТОВ «Мальва-2012», ТОВ «Черемшина-2012» про зобов`язання передати гуртожитки до комунальної власності територіальної громади. Суд відзначає, що серед витребуваних у зазначеній справі гуртожитків були й гуртожитки, що є предметом спору у даній справі №911/121/22. Рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2020 у справі №911/152/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021, позов задоволено повністю; зобов`язано відповідачів передати до комунальної власності територіальної громади міста Вишневе в особі Вишневої міськради за актами приймання-передачі гуртожитки, що знаходяться за адресами: вул. Освіти (Червоноармійська), 5 у м. Вишневе Київської області; вул. Святоюріївська, 20 у м. Вишневе Київської області; вул. Зелена, 3 в м. Вишневе Київської області. Постановою Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №911/152/18 постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2020 у справі №911/152/18 залишено без змін. У подальшому оформлено перехід права власності на спірні гуртожитки. Зокрема, від ТОВ «Конвалія-2012» - до ТОВ «Журавлинка Плюс»: на гуртожиток, який є об`єктом житлової нерухомості, заг. площею 4089 кв. м за адресою: Київська обл., Бучанського (Києво-Святошинський) район, м. Вишневе, вул. Святоюріївська, 20, на підставі акта приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача від 23.11.2020 №1311, №1312 та протоколу загальних зборів від 23.11.2020 №2. Також оформлено перехід права власності з ТОВ «Черемшина-2012» до ТОВ «Журавлинка Плюс» на гуртожиток, який є об`єктом житлової нерухомості, заг. площею 6573,4 кв. м за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Освіти, 5, на підставі акта приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Журавлинка Плюс» від 17.11.2020 №1281, №1282 та протоколу загальних зборів від 17.11.2020 №1. Верховний Суд постановою від 16.12.2022, у зв`язку із визнанням неконституційною норми ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (в редакції, чинній на момент розгляду справи №911/152/18), відповідно до якої гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду, скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2020 у справі №911/152/18 та ухвалив нове рішення, яким відмовив у позові Вишневій міській раді Бучанського району Київської області. Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. З 01.01.2009 набрав чинності Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей). Дія цього закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у т.ч. тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб). За ст. 3 цього Закону, яка визначає засади забезпечення реалізації прав на житло мешканців гуртожитків, забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: 1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; 2) передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього закону має бути здійснена в строки, передбачені державною програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад; 3) передача гуртожитків згідно із цим законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього закону; 4) гуртожитки, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), передаються у власність територіальних громад відповідно до державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим законом; 5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд. Відповідно до п. п. 1-3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» для цілей цього Закону встановлюються такі особливості стосовно використання жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, переданих у власність територіальних громад: 1) передача та прийняття гуртожитків, що є об`єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; 2) передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду; 3) прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням виконавчого органу місцевої ради з наступним затвердженням цією радою). Згідно зі ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі. Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд). Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Відповідно до законодавства України будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих рад у порядку і в строки, що визначаються Кабінетом Міністрів України (ст. 5 Житлового кодексу України). Статтею 15 Житлового кодексу України визначено, що виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства України, на території району, міста, району в місті: 1) здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (ч. 1 ст. 30); 2) керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні ради; 3) здійснюють управління житловим фондом місцевих рад (ч. 1 ст. 18); 4) здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду. Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна (ст. 400 ЦК України). Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» у редакції чинній 09.10.2012 (тобто, на момент відчуження спірних гуртожитків від КЖКП «Агропромбудіндустрія» до ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012») з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх виселення із займаних жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, які будувалися за державні кошти, установити мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом строку реалізації державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, але не менше шести років з дня опублікування цього Закону. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб. Згідно з п. 3 Прикінцевих положень цього Закону у редакції, чинній 23.11.2020 (тобто, на момент відчуження спірних гуртожитків від ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012» до ТОВ «Журавлинка Плюс»), «з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх незаконного виселення із займаних ними на визначених цим Законом правових підставах жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, що будувалися за радянських часів (до 01.12.1991) за загальнодержавні кошти, запроваджується мораторій на виселення з гуртожитків мешканців (крім виселення мешканців гуртожитків за рішенням суду) та відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад відповідно до цього Закону) гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), з дня опублікування цього Закону до завершення виконання Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як об`єктів нерухомого майна, житлових комплексів та/або їх частин, їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна, а також відповідних земельних ділянок та їх прибудинкових територій на користь фізичних чи юридичних осіб приватного права. Органам місцевого самоврядування під час дії зазначеного мораторію вжити заходів до видачі власниками гуртожитків ордерів усім мешканцям гуртожитків, яких на визначених цим Законом правових підставах було вселено в гуртожиток і які фактично проживають у гуртожитку більше п`яти років, які не отримали ордери (або у яких ордери було вилучено) з незалежних від них причин.». Суд встановив, що спірні гуртожитки були збудовані Трестом «Полессксельстрой» та перебували на балансі ЖКО Треста «Полессксельстрой» Міністерства сільського будівництва УРСР, який належав до державної форми власності, а своє фінансування отримував з державних фондів. Трест «Полессксельстрой» здійснював будівництво житлового фонду, освітнього, виробничого та іншого будівництва, що відповідає нормам законодавства, зокрема, стосовно того, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, не могли бути включені спірні гуртожитки, оскільки останні не виконують виробничих функцій та не входять до завершеного циклу виробництва. Відповідно до наказу Київського обласного кооперативно-державного об`єднання «Київоблагробуд» від 24.03.1986 №31 здійснено передачу житлово-комунального відділу як відособленого підрозділу з правом юридичної особи, у складі майна якої знаходились й спірні гуртожитки, з балансу Тресту «Полессксельстрой» на баланс Тресту «Агропромбудіндустрія», який був наділений правами юридичної особи, самостійним балансом, основними та оборотними коштами, а в подальшому, здійснив технічну інвентаризацію спірних гуртожитків. Трест «Агропромбудіндустрія» відповідно до наказу об`єднання «Київоблагробуд» №12 від 18.02.1991 про ліквідацію Тресту видав наказ від 21.02.1991 №05-к, згідно з яким майно ліквідованого тресту передано новоутвореному ООКП «Агропромбудіндустрія». Наказом від 25.04.1991 №1 у складі ООКП «Агропромбудіндустрія» був створений житлово-комунальний відділ без статусу юридичної особи, який був ліквідований наказом ООКП «Агропромбудіндустрія» від 18.10.1994 №27. Згідно з наказом від 18.10.1994 №27 об`єднання надало згоду трудовому колективу ліквідованого житлово-комунального відділу на створення ним юридичної особи КЖКП «Агропромбудіндустрія». Колектив новоствореного підприємства сформував статутний фонд, за рахунок якого 14.01.1995 на підставі договору №1 придбав майно ООКП «Агропромбудіндустрія», до якого як частина оплатно переданого цілісного майнового комплексу, увійшли в т.ч. спірні гуртожитки. Договір №1 від 14.01.1995 визнано недійсним в судовому порядку рішенням Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137, залишеним без змін постановою про перевірку рішення в порядку нагляду Арбітражного суду міста Києва від 06.05.1996. Наведене свідчить, що з моменту визнання договору №1 від 14.01.1995 недійсним КЖКП «Агропромбудіндустрія» фактично стало незаконним володільцем спірних гуртожитків. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Господарський суд Київської області у справі №911/121/22 не мав підстав для посилання на обставини, встановлені Арбітражним судом міста Києва в межах справи №11/137, колегія суддів зазначає таке. У апеляційній скарзі ТОВ «Журавлинка Плюс» посилається на постанову Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №320/4938/15-ц та наводить цитати з цієї постанови. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Колегія суддів відзначає, що скаржник у апеляційній скарзі спотворює дійсний зміст висновків Верховного Суду у вказаній постанові, цитуючи їх не повністю. Зокрема, скаржник у апеляційній скарзі не зазначив такого: «Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.». Колегія суддів відзначає, що рішення у справі №11/137 було прийнято щодо спірного майна (це додатково підтверджено постановою Арбітражного суду міста Києва від 09.02.2019 у справі №1/145, зміст якої та суть спору, в т.ч. рішення Арбітражного суду міста Києва від 21.09.1998, у цій справі встановлено вище); сторонами у справі №11/137 є особи, обставини щодо яких встановлені вище за текстом цієї постанови з метою з`ясування дійсних обставин справи, в т.ч. щодо набуття або ненабутття КЖКП «Агропромбудіндустрія» права власності на спірні гуртожитки за договором №1 від 14.01.1995 а також з`ясування дійсного статусу цього майна (зокрема, перебування у державній власності). Крім того, станом на даний час КЖКП «Агропроміндустрія» не існує. Як встановлено вище, протоколом загальних зборів засновників КЖКП «Агропромбудіндустрія» від 09.10.2012, зокрема, було створено ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012». Також сформовано статутний капітал ТОВ «Конвалія-2012» шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №1 заг. 4 132,8 кв. м за адресою: вул. Святоюріївська, 20, м. Вишневе Києво-Святошинського р-ну Київської області, та статутний капітал ТОВ «Черемшина-2012» шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №2 заг. площею 5 811,0 кв. м за адресою: вул. Освіти (Червоноармійська), 5, м. Вишневе Києво-Святошинського р-ну Київської області. Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції 06.04.2013 видало ТОВ «Конвалія-2012» свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії № НОМЕР_1 , а ТОВ «Черемшина-2012» - свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії № НОМЕР_2 . ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012» в подальшому передали спірне майно ТОВ «Журавлинка Плюс». Так, оформлено перехід права власності від ТОВ «Конвалія-2012» до ТОВ «Журавлинка Плюс» на гуртожиток, який є об`єктом житлової нерухомості загальною площею 4089 кв. м, за адресою: Київська обл., Бучанський (Києво-Святошинський) р-н, м. Вишневе, вул. Святоюріївська, 20, на підставі акта приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Журавлинка Плюс» від 23.11.2020 №1311, №1312 та протоколу загальних зборів від 23.11.2020 №2. Також оформлено перехід права власності з ТОВ «Черемшина 2012» до ТОВ «Журавлинка Плюс» на гуртожиток, який є об`єктом житлової нерухомості загальною площею 6 573,4 кв. м, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Освіти, 5, на підставі акта приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Журавлинка Плюс» від 17.11.2020 №1281, №1282, та протоколу загальних зборів від 17.11.2020 №1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість, правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19). За таких підстав колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції ч. 4 ст. 75 ГПК України, про які зазначає ТОВ «Журавлинка Плюс» у апеляційній скарзі. Щодо доводів апеляційної скарги про преюдиційність обставин, встановлених у рішенні Апеляційного суду Київської області від 03.03.2017 у справі №369/12441/14-ц, колегія суддів зазначає таке. У апеляційній скарзі ТОВ «Журавлинка Плюс» стверджує, що в межах справи №369/12441/14-ц були досліджені та встановлені обставини, які мають значення для вирішення справи №911/121/22. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 03.03.2017 у справі № 369/12441/14-ц, залишеним без змін ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.10.2017, було відмовлено у задоволенні позову прокуратури про визнання недійсним договору №1 від 14.01.1995 в частині відчуження спірних гуртожитків. Серед іншого суд апеляційної інстанції в справі № 369/12441/14-ц встановив, що спірні гуртожитки не належали до державної власності, відчуження спірних гуртожитків від ООКП «Агропромбудіндустрія» до КЖКП «Агропромбудіндустрія» було правомірним. Суд відзначає, що станом на дату звернення прокурора з позовом у справі №369/12441/14-ц оспорюваний у справі №369/12441/11-ц договір №1 від 14.01.1995 вже був визнаний недійсним з підстав, встановлених у рішенні Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137, залишеному без змін постановою про перевірку рішення в порядку нагляду Арбітражного суду міста Києва від 06.05.1996. Таким чином, незалежно від результатів розгляду справи №369/12441/11-ц договір №1 від 14.01.1995 не став дійсним, оскільки результати розгляду справи №369/14441/14-ц не спростовують наявність вже існуючих обставин, встановлених у справах №11/137 та №1/145. Доводи апеляційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції у справі №369/12441/14-ц встановив, що спірні гуртожитки не належали до державної власності, відчуження спірних гуртожитків від ООКП «Агропромбудіндустрія» до КЖКП «Агропромбудіндустрія» було правомірним, колегія суддів оцінює критично, оскільки зазначене є висновками суду, а не встановленими ним фактичними обставинами, а тому не створює преюдиційність розумінні ст. 75 ГПК України. Так, у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 міститься висновок, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Крім того, колегія суддів відзначає, що у постанові про перевірку рішення в порядку нагляду від 19.02.1999 у справі №1/145 Арбітражний суд міста Києва встановив, що згідно з рішенням Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі №11/137 та постановою про перевірку рішення в порядку нагляду Арбітражного суду міста Києва від 06.05.1996, а також експертним висновком Фонду державного майна України від 04.09.1996 №10-25-9530 спірне майно є державною власністю і підлягало поверненню ІОФ «Агробудсистема». Вказаний преюдиційний факт встановлений рішенням арбітражного суду від 11.01.1996 у справі №11/137 відносно спірного майна, яке було предметом купівлі-продажу, передачі за договором №1 від 14.01.1995. Суд відзначає, що у судовій справі №369/12441/14-ц суд встановлював обставини, що стосуються договору №1 від 14.01.1995, без урахування обставин, встановлених у справах №11/137 та №1/145 та результатів розгляду цих справ (зокрема, визнання договору №1 від 14.01.1995 недійсним у судовому порядку). Верховний Суд у постанові від 13.08.2019 у справі №910/11164/16 наголошував на необхідності дотримання приписів ст. 75 ГПК України та зазначав про те, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Наведене додатково спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Крім того, зазначені преюдиційні обставини спростовують також і інші доводи апеляційної скарги, зокрема про те, щодо передача спірних гуртожитків від ЖКВ тресту «Агропромбудіндустрія» до новоствореного ООКП «Агропромбудіндустрія» була законною, а спірні гуртожитки не належали до державної форми власності, а також про те, що ООКП «Агропромбудіндустрія» і КЖКП «Агропромбудіндустрія» на законних підставах володіли спірними гуртожитками на праві кооперативної, а згодом колективної власності і мали право розпоряджатися ними. Щодо рішень Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 та від 28.03.2002 суд зазначає таке. 27.07.2017 на XXII сесії Вишневої міської ради VII скликання прийнято рішення №1-01/ХХII7-7 «Про скасування рішення Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 року №68/15 «Про оформлення права колективної власності на нерухоме майно за адресою: м. Вишневе, вул. Святоюрїївська, 20, вул. Червоноармійська, 5, вул. Зелена, 3». 12.10.2017 на XXVI сесії Вишневої міської ради VII скликання прийнято рішення №1-01/ХХVІ-2 «Про скасування рішення Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 28.03.2002 року №22/37 «Про реєстрацію гуртожитків КЖКП «Агропромбудіндустрія»». Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009, а саме: в п. 5 ч. 4.1 зазначено, що в Основному Законі України передбачено право направляти письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, які зобов`язані розглянути звернення (ст. 40). Законом України «Про звернення громадян» встановлено право органів місцевого самоврядування скасовувати або змінювати оскаржувані рішення. Так, у п. 4.1. рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у справі №1-9/2009 від 16.04.2009 закріплені у ст. 144 Конституції України і ст. 59 Закону норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування. У Законі встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (ст. 25, ч. 4 ст. 59). У Законі передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (ч. 9 ст. 59, п. 15 ч. 1 ст. 26). Крім того, в зазначеному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Наведене свідчить, що Вишнева міська рада в межах чинного законодавства скасувала рішення Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 №68/15 та від 28.03.2002 №22/37 як такі, що обмежували права мешканців гуртожитків та фактично позбавили їх можливості реалізації свого права на житло. Суд першої інстанції доцільно зазначив, що рішенням Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 №68/15 було оформлено право колективної власності КЖКП «Агропромбудіндустрія» на нерухоме майно, у т.ч. спірні гуртожитки, а також оформлено свідоцтво про право колективної власності на них. Колективна форма власності в Україні була закріплена в ч. 4 ст. 2 Закону України «Про власність». Даний закон втратив чинність з 20.06.2007 на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям ЦК України». Відповідно до норм ЦК України, чинного на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 №68/15, станом на 30.07.2007 в Україні існували такі форми права власності: приватна власність, державна власність та комунальна власність. Тобто, оформлене за КЖКП «Агропромбудіндустрія» право колективної власності на спірні гуртожитки не відповідало нормам чинного на 30.07.2007 законодавства. Окремо суд також відзначив, що ст. ст. 127-131 Житлового кодексу УРСР та п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 №208, визначено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки. Враховуючи, що такі житлові будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх, тобто спірні гуртожитки, слід відносити до об`єктів державного житлового фонду. Крім того, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державною майна» (чинного на 30.07.2007) прямо передбачено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об`єктів житлового фонду, у т.ч. гуртожитків. Наведене, у сукупності з обставинами визнання договору №1 від 14.05.1995 (за яким спірні гуртожитки перейшли до КЖКП «Агропромбудіндустрія») недійсним та встановленим у справах №11/137 та №1/145 фактом того, що спірне майно є державною власністю, свідчить про те, що спірні гуртожитки залишились у державній власності і тому оформлення за КЖКП «Агропромбудіндустрія» права власності на спірні гуртожитки у 2007 році суперечило нормам чинного на той момент законодавства. Враховуючи положення п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (у редакції, чинній станом 23.11.2020, тобто на момент відчуження спірних гуртожитків від ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012» до ТОВ «Журавлинка Плюс»), а також те, що спірні гуртожитки побудовані за державні кошти та відносяться до державної власності, норми щодо мораторію на відчуження гуртожитків розповсюджуються ї на спірні гуртожитки. Таким чином, фактичне відчуження спірних гуртожитків 09.10.2012 від КЖКП «Агропромбудіндустрія» до ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012» та подальше їх відчуження 23.11.2020 ТОВ «Журавлинка Плюс» здійснені з порушенням норм чинного законодавства. Крім того, оскільки спірні гуртожитки були побудовані за державні кошти, відносяться до державної власності, належали корпорації «Украгропромбуд» на праві повного господарського відання, то відповідно до вказаного закону підлягають передачі у власність територіальної громади, тобто, до Вишневої міської ради. Чинним законодавством не передбачено залишення, переходу чи набуття права власності на спірні гуртожитки будь-якими суб`єктами, окрім як територіальною громадою в особі Вишневої міської ради. Суд першої інстанції доцільно відзначив, що наразі корпорації «Украгропромбуд» як суб`єкта управління державної власністю не існує, а документи, які підтверджували би перехід спірних гуртожитків у відання інших державних підприємств, установ, відомств чи міністерств у матеріалах справи відсутні. У той же час спірні гуртожитки не вийшли з державної власності та за своїм статусом залишились державним житловим фондом. Виходячи з положень ст. 15 Житлового кодексу України, Вишнева міська рада є органом, уповноваженим здійснювати контроль за використанням і схоронністю житлового фонду, у тому числі відомчого, здійснювати контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду, а й відповідно - спірних гуртожитків. Також, у зв`язку із фактичною відсутністю підвідомчості спірних гуртожитків державним підприємствам, установам, відомствам чи міністерствам, та у зв`язку із тим, що спірні гуртожитки заходяться на території міста Вишневе, вони фактично перейшли у відання Вишневої міської ради, яка відповідно до норм цього Кодексу здійснює контроль за їх використанням, схоронністю, станом та експлуатацією. Щодо доводів апеляційної скарги в частині обраного позивачем способу захисту колегія суддів зазначає таке. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Згідно зі ст. ст. 316, 317, 319 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; зміст права власності становлять права володіння, користування та розпорядження власником належним йому майном, які власник реалізує на власний розсуд; право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Стаття 190 ЦК України визначає, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Таким чином, майнове право на нерухоме майно як об`єкт цивільних прав - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України у постанові від 30.01.2013 у справі № 6-168цс12. Так, Суд дійшов висновку, що право очікування - це право, що визнається і розглядається як право, аналогічне повноцінному праву, як «перший крок до власності», не як заміна власності, але як тотожне йому. Також суд наголошує на можливості слідування права очікування за річчю, тобто, збереження права попри зміну власника речі та, відповідно, подальшого захисту правоочікувача шляхом подання позову до третьої особи та власника. Також суд зазначає, що практика ЄСПЛ виробила конструкцію «legitimate expectations» (українською «правомірні очікування»). Пояснюючи сутність конструкції, ЄСПЛ зазначає про необхідність більш широкого розуміння терміну майна (possessions), зазначеного у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з яким до майна входить як наявне майно, так і активи, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього щонайменше «правомірного очікування» ефективного отримання майнового права. Таким чином, ЄСПЛ зазначає, що «правомірне очікування» отримання майна може розраховувати на захист за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо сутністю вимоги особи є її майновий інтерес, то особа може вважатися такою, що має «правомірне очікування», якщо в національному праві є достатні підстави для існування такого інтересу. При цьому чинним законодавством не передбачено залишення, переходу чи набуття права власності на спірні гуртожитки будь-якими суб`єктами, окрім як територіальною громадою в особі Вишневої міської ради, тобто, законодавством України вже обумовлено безальтернативний перехід права власності спірних гуртожитків саме до позивача. Відповідно, Вишнева міська рада мала «правомірне очікування» щодо набуття прав власності на спірні гуртожитки в майбутньому. Звертаючись з позовом у цій справі, прокурор заявив віндикаційний позов. Віндикаційний позов - це вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна. Мета віндікаційного позову - повернення об`єкта права власності у володіння власника; забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (п. 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, провадження 14-208 цс18). Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. ст. 387 та 388 ЦК України. Таким чином, власник з дотриманням вимог ст. ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас, законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави тощо), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець спірного майна, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому, незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися. У постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: «

61. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19, п. 6.30), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження №12-234гс18, п. 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, п. 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, п. 70)).

62. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

64. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі.». Суд встановив, що КЖКП «Агропромбудіндустрія» незаконно заволоділо спірними гуртожитками, а в подальшому - ТОВ «Конвалія-2012», ТОВ «Черемшина-2012» та ТОВ «Журавлинка Плюс». Стаття 40 ЦК України визначає обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем. Зокрема, недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Наведене у сукупності свідчить, що Вишнева міська рада як особа у фактичному віданні якої перебувають спірні гуртожитки, а також як особа, наділена «правомірними очікуваннями» на набуття у власність спірних гуртожитків у майбутньому, а відповідно й правами на дане майно, є належним позивачем за позовом із заявленим прокурором способом захисту права; такий спосіб захисту є належним та у спірних правовідносинах спрямований на реальне відновлення порушеного права позивача, оскільки спірним між ним та ТОВ «Журавлинка Плюс» є право володіння, а не право власності. Щодо вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ «Журавлинка Плюс» на спірні гуртожитки колегія суддів зазначає таке. Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, п. 38). Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Таким чином, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Суд першої інстанції зазначив, що у справі, що розглядається, подання позову про витребування майна обумовлено не наявністю права власності на спірні гуртожитки, а тим, що Вишнева міська рада є особою у фактичному віданні якої перебувають спірні гуртожитки, а також особою, яка наділена «правомірними очікуваннями» на набуття у власність спірних гуртожитків у майбутньому. Суд також відзначив, що наявність у ТОВ «Журавлинка Плюс» чинного оформленого права власності на спірні гуртожитки є перешкодою для реалізації Вишневою міською радою свого права і, як зазначено вище, така державна реєстрація підтверджує фактичне володіння майном. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна, при цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном, відтак, за суб`єктним складом і колом спірних правовідносин у даній справі, позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності на спірні гуртожитки є належними похідними вимогами до основних позовних вимог. У справі, що розглядається, позовні вимоги заявлено прокурором в інтересах держави в особі Вишневої міської ради про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ «Журавлинка Плюс» на спірні гуртожитки, що за дійсних обставин справи є належним способом захисту порушеного права ради, оскільки однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. За таких підстав висновок суду про задоволення таких вимог є обґрунтованим. Щодо заяви ТОВ «Журавлинка Плюс» про застосування позовної давності колегія суддів зазначає таке. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (п. п. 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17). Суд зазначає, що з позовом у цій справі прокурор звернувся 30.12.2021. 19.02.2018 Господарським судом Київської області відкрито провадження у справі №911/152/18 за позовом Вишневої міської ради до ТОВ «Конвалія-2012», ТОВ «Мальва-2012», ТОВ «Черемшина-2012» про зобов`язання передати в т.ч. спірні у справі, що розглядається, гуртожитки до комунальної власності територіальної громади. В обґрунтування вимог у справі №911/152/18 позивач посилався на ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (в редакції, чинній на момент розгляду справи №911/152/18), а саме: «

3. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду». Рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2020 у справі №911/152/18, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 та Верховного Суду від 18.08.2021, позов було задоволено повністю; зобов`язано відповідачів передати до комунальної власності територіальної громади міста Вишневе в особі Вишневої міськради за актами приймання-передачі гуртожитки, що знаходяться за адресами: вул. Освіти (Червоноармійська), 5 у м. Вишневе Київської області; вул. Святоюріївська, 20 у м. Вишневе Київської області; вул. Зелена, 3 в м. Вишневе Київської області. Постановою Верховного Суду від 16.12.2022 було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2020 у справі №911/152/18, з ухваленням нового рішення про відмову в позові Вишневої міської ради Бучанського району Київської області. У справі №911/152/18 судами не встановлено спливу позовної давності. Пред`явлення позову за змістом ч. 2 ст. 264 ЦК України перерираває перебіг позовної давності, а згідно з ч. 1 ст. 256 ЦК України - не зупиняє перебігу позовної давності лише залишення позову без розгляду, чого у справі №911/152/18 не відбулось. Крім того, 23.11.2020 ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012» передали спірні гуртожитки ТОВ «Журавлинка Плюс», а тому про порушення свого права з боку ТОВ «Журавлинка Плюс» Вишнева міська рада не знала та не могла дізнатись раніше 23.11.2020, тобто, дати відчуження спірних гуртожитків відповідачу. Так, в цьому конкретному випадку захист порушених прав Вишневої міської ради щодо спірних гуртожитків, які були неодноразово відчужені, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна - ТОВ «Журавлинка Плюс», якому його передали відповідачі у справі №911/152/18 ТОВ «Конвалія-2012» та ТОВ «Черемшина-2012» під час апеляційного перегляду вказаної справи. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що до звернення прокурора з даним позовом до суду позовна давність не сплинула. Суд першої інстанції також доцільно відзначив, що Законом України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено, зокрема, п. 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду за захистом спірних у даній справі прав - не сплинув, відповідна заява ТОВ «Журавлинка Плюс» задоволенню не підлягає. Щодо доводів апеляційної скарги про зміну позивачем підстав позову після закінчення підготовчого провадження у справі колегія суддів зазначає таке. Згідно з ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Колегія суддів вважає, що прокурор не змінював підстави позову, оскільки лише доповнив позов новими обставинами, які об`єктивно відбулись під час розгляду справи, в т.ч. що стосується розгляду справи №911/152/18. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у прокурора повноважень на подання позовної заяви, колегія суддів зазначає таке. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетений орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. Звертаючись з позовом, а також у відзиві на апеляційну скаргу прокурор зазначає про бездіяльність Вишневої міської ради. За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі №п/800/490/15 зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Прокурор зазначає про листування з Вишневою міською радою щодо спірних гуртожитків, а також, що відповіді на лист окружної прокуратури №55-2679вих від 13.12.2021 щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру, направлений на адресу Вишневої міської ради, не було отримано навіть станом на дату подання відзиву на апеляційну скаргу. Наявні у справі матеріали свідчать, що прокурор дотримався передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку, чим спростовуються відповідні доводи апеляційної скарги. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України). Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Судові витрати. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавлинка Плюс" на рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2023 у справі №911/121/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2023 у справі №911/121/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №911/121/22 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 25.12.2023. Головуючий суддя О.О. Євсіков Судді В.А. Корсак С.О. Алданова