Постанова Полтавський апеляційний суд № 546/1088/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 546/1088/21 Номер провадження 22-ц/814/3103/23Головуючий у 1-й інстанції Зіненко Ю.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Карпушина Г.Л., Прядкіної О.В. імена (найменування) сторін: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Павелко Руслана Сергійовича на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2023 року, постановлене суддею Зіненко Ю.В. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення суми авансу, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом та просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти, передані як аванс, у сумі 30264,14 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на початку 2021 року, перебуваючи в Республіці Італія, позивачка уклала телефоном усну угоду з ОСОБА_2 щодо майбутньої купівлі будинку АДРЕСА_1 , який бачила лише по фотознімках, надісланим відповідачкою. ОСОБА_2 запевняла, що будинок належить їй, однак через відсутність коштів вона не має можливості виготовити документи, у зв`язку з чим позивачкою з Республіки Італія 31.03.2021 в рахунок майбутнього укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 був переданий аванс у сумі 970,00 євро, що було еквівалентно 30264,14 грн., а телефоном повідомлено восьмизначний код довідки, за яким відповідачка 02.04.2021 у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» (м. Миргород, вул. Гоголя, 137/8) отримала переказ (аванс) в сумі 30264,14 грн. Факт передачі (пересилання) грошей підтверджується чеком відправки через систему «Moneygram» від 31.03.2021, який переведено з італійської мови. У подальшому, влітку 2021 року ОСОБА_1 після прибуття до України оглянула будинок, але виявила ряд суттєвих недоліків, які не було видно з надісланих відповідачкою фотознімків та про які ОСОБА_2 не повідомила, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу укладено не було. На вимогу ОСОБА_1 щодо повернення сплаченого авансу відповідачка погодилась, але лише після продажу будинку іншій особі. 08 вересня 2021 року відповідачка продала свій будинок ОСОБА_3 , але аванс не повернула та від його добровільного повернення ухиляється. Оскільки договору купівлі - продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова сума у загальному розмірі 30264,14 грн. є авансом, який підлягав поверненню. Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення суми авансу відмовлено в повному обсязі. Рішення суду вмотивоване тим, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами існування між сторонами домовленості щодо купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 та перерахування ОСОБА_1 відповідачці ОСОБА_2 авансу з метою купівлі будинку. Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду представник ОСОБА_1 адвоката Павелко Руслан Сергійович подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на не неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що навіть якщо позивачка помилилася у кваліфікації правовідносин, суд мав застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а саме положення ст. 1212 ЦК України. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, зі скріншоту сайту Facebook вбачається, що ОСОБА_4 30 липня (рік не зазначено), розмістила оголошення про продаж будинку в с. Лобачі Полтавського району Полтавської області (т. 1, а.с. 11). Згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 282246155, 08.09.2021 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу, серія та номер: 1661, виданий 08.09.2021, зареєстроване право приватної власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 13). На підтвердження заявлених вимог позивачкою долучено копію чеку відправки «Moneygram» та його переклад здійснений перекладачем Олегом Цибульським, з якого вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з Республіки Італія 31.03.2021 через платіжну систему «Moneygram» здійснила переказ коштів у сумі 970 євро, що на той момент з урахуванням комісії було еквівалентно 30264,14 грн, на користь ОСОБА_5 . Метою угоди зазначено купівлю товару (т. 1, а.с. 8, 9). Крім того представником позивачки було долучено до матеріалів справи скріншоти з електронної пошти користувача ОСОБА_6 : ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому надійшов електронний лист від користувача « ІНФОРМАЦІЯ_3 » англійською мовою (т. 2, а.с.63-64) та, зі слів представника позивачки, копію квитанції про отримання грошового переказу (т. 2, а.с. 65). Ухвалою місцевого суду від АТ КБ «ПриватБанк» була витребувана інформація стосовно отримання ОСОБА_2 грошового переказу від позивачки. 20 грудня 2022 року до суду надійшов лист від 14.12.2022 № 20.1.0.0/7-221213/28312, із якого встановлено, що по клієнту ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 відсутня інформація щодо зарахованого переказу від ОСОБА_1 за період з 31.03.2021 по 02.04.2021 через систему грошових переказів «Moneygram» (т. 2, а.с. 1). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд прийшов до висновку про їх недоведеність та необгрунтованість. Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно із частинами першої, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Згідно з ч. 1 ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (частина 2 цієї статті). Як встановлено місцевим судом та не зперечується позивачем, договору купівлі-продажу будинку між сторонами у справі укладено не було, тому у випадку передачі позивачкою відповідачці грошових коштів у сумі 30264,14 грн. ці кошти вважалися б авансом та підлягали поверненню позивачці ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 12 ч. 1, 2, 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. На підтведження заявлених вимог ОСОБА_1 було надано копію квитанції про отримання грошового переказу, проте, вона виготовлена неякісно та відзнята не повністю, що унеможливлює з`ясування її змісту. Так, вказана квитанція містить номер переказу: 56150930, ім`я відправника: ОСОБА_1 , та отримана сума: 30264,14. Однак з даного доказу неможливо з`ясувати хто саме виготовив цю квитанцію, хто є отримувачем коштів, призначення платежу та дату здійснення даної операції. Окрім того не зазначено у якій валюті було здійснено вказаний переказ. До того ж факт отримання коштів відповідачкою від позивачки спростовується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 14.12.2022 № 20.1.0.0/7-221213/28312, із якого встановлено, що по клієнту ОСОБА_2 відсутня інформація щодо зарахованого переказу від ОСОБА_1 за період з 31.03.2021 по 02.04.2021 через систему грошових переказів «Moneygram». Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що позивачем не було доведено належними та достатніми доказами існування між сторонами домовленості щодо купівлі-продажу будинку та перерахування ОСОБА_1 відповідачці ОСОБА_2 коштів. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню. Таким чином, усна домовленість щодо подальшого укладення договору купілі-продажу житлового будинку є нікчемною. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц вказувала, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 викладено висновок про те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд. Так, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави). Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 127/13491/21-ц. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. У особи виникає зобов`язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 439/1683/18. Доказів того, що між сторонами існують якісь договірні правовідносини у матеріалах справи немає. У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання. Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 357/8975/20. Встановлено, що спірні правовідносини не є договірними, тому заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги повинні вирішуватися відповідно до статті 1212 ЦК України. Водночас, позивачем не надано беззаперечних доказів отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів, що свідчить про безпідставність та недоведеність позовних вимог. Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Павелко Руслана Сергійовича залишити без задоволення. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О. Ю. Кузнєцова Судді: Г. Л. Карпушин О. В. Прядкіна