Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/2755/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/2755/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф. Суддя-доповідач - Сушко О.О. 22 грудня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В січні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправним дії відповідача щодо невиплати у день звільнення його з військової служби належного грошового забезпечення у розмірі 54615,12 грн.; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за 764 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 року по 24.01.2023 року включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні, та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки - за період з 29.01.2020 року по 25.01.2023 року. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 частини грошового забезпечення у розмірі 54615,12 грн. на виконання судового рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 року у справі №240/40910/21. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 02.12.2022 року по 24.01.2023 року. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . З 21.12.2020 року позивач був виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Станом на день звільнення 21.12.2020 року відповідачем не проведено з ним повного розрахунку, а саме не було виплачено грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по день звільнення в сумі 54615,12 грн. В грудні 2021 року позивач звернувся із позовом до суду щодо спірної частини його грошового забезпечення, а саме щодо необхідності проведення перерахунку розміру його грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 21.12.2020 року, зумовленого зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, який враховується для визначення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 року ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено. На виконання вказаного судового рішення відповідачем 25.01.2023 року позивачу було донараховано та виплачено грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 21.12.2020 року в розмірі 54615,12 грн. Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для частково задоволення адміністративного позову. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на наступне. За змістом статті 9 Закону Закон № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку і індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Водночас, такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України. За змістом ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою відповідачем при звільнення позивача з військової служби всіх сум грошового забезпечення. При звільненні позивача з військової служби спору щодо права позивача на додатковий перерахунок його грошового забезпечення не існувало. Лише в грудні 2021 року, тобто через рік після звільнення зі служби, позивач звернувся із позовом до суду щодо спірної частини його грошового забезпечення, а саме щодо необхідності проведення перерахунку розміру його грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 21.12.2020 року, зумовленого зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, який враховується для визначення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням. Наявність права позивача на донарахування частини його грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 21.12.2020 року в сумі 54615,12 грн. встановлено судовим рішенням Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 року, яке набрало законної сили. Слід врахувати, що за приписами ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. З огляду на спірний характер цієї заборгованості, бездіяльності самого позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 02.12.2022 року по 24.01.2023 року. Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає, що зазначений спосіб захисту порушеного права позивача є певною орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням реалізації позивачем права на своєчасну виплату вказаних сум його грошового забезпечення, визначених судовим рішенням. Рішення суду у частині відмови у задоволенні позову щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків, колегія суддів не переглядає через відсутність оскарження з боку позивача. Відповідач в апеляційній скарзі заперечує факт несвоєчасного розрахунку, при цьому не надав сум належних до виплати позивачу у день його звільнення, тому у суду відсутня можливість вирахувати розмір середнього заробітку до стягнення та співставити його з розміром невиплаченої суми через дії відповідача. Відтак, у відповідності до частини 9 статті 80 КАС України, виходячи з наявних матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що необхідно задовольнити позов частково та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.