Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14327/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14327/20 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Сорочка Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1419/к від 08.04.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 ; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу по роботі з персоналом територіальних органів та установ юстиції Управління персоналу Міністерства юстиції України; - стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2022 позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 08.04.2020 №1416/к «Про звільнення» ОСОБА_1 ; - поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу по роботі з персоналом територіальних органів та установ юстиції Управління персоналу Міністерства юстиції України або на рівнозначній посаді державної служби з 02.06.2020; - стягнуто на користь ОСОБА_1 з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.06.2020 по 22.02.2022 у сумі 371 504, 00 грн. (триста сімдесят одна тисяча п`ятсот чотири грн. 00 коп.); - допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу по роботі з персоналом територіальних органів та установ юстиції Управління персоналу Міністерства юстиції України або на рівнозначній посаді з 02.06.2020 та стягнення на користь ОСОБА_1 з Міністерства юстиції України суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17 548, 00 грн. (сімнадцять тисяч п`ятсот сорок вісім грн. 00 коп). Не погоджуючись із вказаним рішенням Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що наказом Міністерства юстиції України від 27.12.2019 №4453/к «Про переведення» головного спеціаліста відділу взаємодії з органами і установами Державної кримінально-виконавчої служби України Департаменту взаємодії з органами державної влади Міністерства юстиції України ОСОБА_1 з 28.12.2019 переведено на посаду головного спеціаліста відділу по роботі з персоналом територіальних органів та установ юстиції Управління персоналу Міністерства юстиції України. Із змісту листа Міністерства юстиції України від 09.04.2020 №16805/3314-32-20/14.1 вбачається, що чисельність зазначеного відділу складала 8 штатних одиниць. Надалі, наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 №4540/к затверджено структуру та штатну чисельність працівників апарату Міністерства юстиції України із скороченням штатної чисельності працівників. Зокрема, штатна чисельність відділу по роботі з персоналом територіальних органів та установ юстиції Управління персоналу після змін у структурі складала 6 штатних одиниць, а посаду, яку обіймав позивач, скорочено. Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 03.03.2020 було попереджено про наступне звільнення із займаної посади не раніше ніж через 30 днів з дня ознайомлення з цим попередженням та припинення державної служби відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців. Із вказаним попередженням позивач ознайомився особисто 03.03.2020, що підтверджується підписом останнього. Наказом Міністерства юстиції України від 08.04.2020 № 1419/к «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу по роботі з персоналом територіальних органів та установ юстиції Управління персоналу Міністерства юстиції України 01.06.2020 у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення, зокрема, тим, що до спірних правовідносин застосовуються норми Кодексу законів про працю України в частині, яка не врегульована Законом України «Про державну службу», формулювання у вказаному закону «може запропонувати» свідчить лише про право суб`єкта призначення на переведення державного службовця без обов`язкового проведення конкурсу, проте жодним чином не увільняє його від обов`язку дотримання процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби у разі змін в організації роботи, зокрема, у спосіб пропозиції одночасно із попередженням про наступне вивільнення всіх наявних вакансій. Разом з тим, оскільки відповідачем не було доведено відсутність на час звільнення позивача вакантних посад, то спірний наказ є протиправним і таким, що підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на попередній або рівнозначній посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом неправильно застосовано до спірних правовідносин норми п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки скорочення посади, яку обіймав позивач, за чинного правового регулювання є підставою для звільнення з державної служби і, всупереч висновків суду, норми Кодексу законів про працю України у цьому спорі не можуть бути застосовані в зв`язку із набранням чинності Закону України від 14.01.2020 №440-ІХ. Наголошує на неврахуванні судом позицій Верховного Суду щодо застосування приписів ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», за якою формулювання «може пропонувати» не покладає на суб`єкт призначення обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта обґрунтованими, враховуючи наступне. Основні принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовано Законом України «Про державну службу» (далі - Закон) у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Порядок припинення державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону було деталізовано у частині третій указаної статті, згідно якої суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Отже, обов`язковою передумовою виникнення права у суб`єкта призначення права на припинення державної служби державного службовця є, зокрема, скорочення посади державної служби та попередження державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше як за 30 календарних днів. При цьому, вжите у ч. 3 ст. 87 Закону слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Аналогічна правова позиція щодо розуміння/тлумачення ч. 3 ст. 87 Закону у редакції, яка діяла станом на момент початку процедури звільнення позивача у цій справі, міститься у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20 та від 20.04.2022 у справі №400/2034/21. Крім того, згідно роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Матеріали справи свідчать, що із попередженням про наступне звільнення у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців ОСОБА_1 було ознайомлено 03.03.2020. Обставини скорочення штатної чисельності відділу по роботі з персоналом територіальних органів та установ Управління персоналу Міністерства юстиції України учасниками справи не оспорюються, як і те, що наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2020 №962/к «Щодо змін штатного розпису на 2020 рік апарату Міністерства юстиції України» введено в дію зміни до штатного розпису на 2020 рік апарату Міністерства юстиції України, затверджені в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України 13.02.2020 та погоджені Міністерством фінансів України 14.02.2020. Наказ №1419/к про звільнення позивача із займаної посади та припинення державної служби останнього, який є, зокрема, предметом спору у цій справі, прийнято 08.04.2020, тобто більш ніж через тридцять днів з моменту попередження ОСОБА_1 про заступне вивільнення. Таким чином, зважаючи на те, що про наступне звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону позивача було повідомлено у письмовій формі не пізніше, ніж за 30 календарних днів до звільнення, відповідач не порушив визначену спеціальним законом процедуру припинення державної служби. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №380/3815/20. Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач повинен був запропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які б відповідали його кваліфікаційним вимогам, колегією суддів оцінюються критично, оскільки відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень КЗпП України, адже це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати такий обов`язок. Указана позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16.06.2022 у справі №400/1923/20 та від 30.01.2023 у справі №280/9238/20. Суд апеляційної інстанції вважає помилковим застосування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду у справах №140/90/20, №260/261/20, №240/455/20, №340/221/20 до спірних правовідносин, оскільки рішення суду касаційної інстанції прийняті за іншого правового регулювання, а саме до набрання чинності 13.02.2020 Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX, яким частину третю статті 87 Закону доповнено новим абзацом першим такого змісту: «

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Нерелевантними до спірних правовідносин з огляду на наведене вище правове регулювання є й позиції Верховного Суду у справах №826/19187/16, №826/6148/16, №821/595/16, №816/654/17, а також Великої Палати Верховного Суду у справі №800/538/17, які також застосовувалися судом першої інстанції при прийнятті рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що у межах цього спору відсутні підстави стверджувати про недотримання відповідачем умов і процедури звільнення позивача, як і порушення Міністерством юстиції України Кодексу законів про працю України. За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується правомірність оскаржуваного наказу від 08.04.2020 №1419/к про звільнення ОСОБА_1 та помилковість висновків суду першої інстанції про необхідність його скасування, відповідні позовні вимоги не підлягають задоволенню як і вимоги про поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 244, 250, 286, 272, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2022 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Сорочко Є.О.