Постанова 4824 № 372/1551/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №372/1551/17 Головуючий у 1 інстанції: Зінченко О.М. провадження №22-ц/824/14054/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 22 грудня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року у справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі,- в с т а н о в и в : У травні 2017 року позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.08.2015 року №154 від 05 серпня 2015 року ОСОБА_1 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання факультету №2 та постановлено на всі види забезпечення по курсантській нормі. Вказував, що 05.08.2015 року між Міністерством оборони України та відповідачем укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантом вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, згідно якого ОСОБА_1 зобов`язаний проходити військову службу (навчання) у ІНФОРМАЦІЯ_1, сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів і начальників, свої службові обов`язки та після закінчення навчання повинен пройти військову службу в Міністерстві оборони України на посадах офіцерського складу протягом 5 років. Так, 14 грудня 2016 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №250 ОСОБА_1 відраховано зі списків інституту у зв`язку з достроковим розірванням контракту через небажання продовжувати навчання, тобто, всупереч вимогам ст.526 ЦК України порушив умови контракту. Тому позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі за період від 05.08.2016 року до 14.12.2016 року та сплачений при зверненні до суду судовий збір. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 вартість витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі в сумі 152 859,21 грн та сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 2 292,88 грн, а всього - 155152,09 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скарга обґрунтована тим, що відповідно до ч. 2 ст. 251 ЦПК України обов`язок суду зупинити провадження у справі якщо сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, то переведені на воєнний стан або залучені до проведення анти герористнчної операції. Обухівським районним судом Київської області вирішено позовні вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено повністю. Відповідно до ч4 ст. 5 Кодексу про адміністративне судочинство та п.2. Постанови Кабінету Міністрів України №964 від 12.07.2006 року «Про затвердження Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти» навчальний заклад не є належним позивачем у справі. За п.2 Порядку №964 витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держснецтрансслужбі. Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Відповідно до ч.2 ст.377 Цивільного процесуального кодексу порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Вважає, що відповідно позов мав бути поданий до адміністративного суду та Міністерством оборони України, тож ІНФОРМАЦІЯ_1 є неналежним позивачем у даній справі. Також, позивачем не наведено суду жодних правових підстав для звернення останнім до суду. Предметом спору у цих справах є стягнення коштів, які витрачено на навчання. Так, пунктом 7 Порядку №964 передбачено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи па посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публичної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України. Зазначає, що матеріали справи не містять відомостей та доказів на їх підтвердження щодо строку, протягом якого я мав виконати зобов`язання та добровільно відшкодувати витрати на навчання, оскільки загальний розрахунок коштів відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням його, як курсанта, не містить його підпису та не містить самої графи, в якій вказаний строк, протягом якого він мав здійснити добровільне відшкодування витрат. За таких обставин, відсутні докази повідомлення про строки на добровільне відшкодування витрат на навчання та відсутність при цьому його письмової відмови, свідчить про ненастання такої обставини як «відмова у добровільному відшкодуванні витрат на навчання». Вказане має наслідком те, що у нього не розпочався відлік часу, протягом якого позивач може звернутись до суду з позовом про стягнення витрат на навчання, які не відшкодовані ним добровільно у визначений строк. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 зобов`язання за Контрактом належним чином не виконав, взявши до уваги вищевикладені норми чинного законодавства, які регулюють дані правовідносини та дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки вони є обґрунтованими та доведеними. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що 05.08.2015 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №154, з 05 серпня 2015 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання факультету №2 та постановлено на всі види забезпечення по курсантській нормі. 05.08.2015 року між Міністерством оборони України та відповідачем укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантом вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, згідно якого ОСОБА_1 зобов`язаний проходити військову службу (навчання) у ІНФОРМАЦІЯ_1, сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів і начальників, свої службові обов`язки та після закінчення навчання повинен пройти військову службу в Міністерстві оборони України на посадах офіцерського складу протягом 5 років та відшкодувати понесені витрати в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмову від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу. За п.5 Контракту його укладено на час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу. 14.12.2016 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №250 ОСОБА_1 відраховано зі списків інституту у зв`язку з достроковим розірванням контракту через небажання продовжувати навчання. Від 05 серпня 2016 року до 14 грудня 2016 року відповідач у період навчання перебував на державному забезпеченні харчуванням, грошовому забезпечені, медичному забезпеченні та забезпеченню із наданням комунальних послуг. Згідно розрахунку фактичних витрат на грошове забезпечення, пов`язане з утриманням курсанта ОСОБА_1 в період від 05.08.2015 року до 14.12.2016 року, вартість витрат, яка підлягає відшкодуванню, становить 131 415 грн 83 коп. Відповідно до довідки-розрахунку №74 про вартість фактичних витрат, пов`язаних з послугами харчування курсанта ОСОБА_1 в період від 05.08.2015 року до 14.12.2016 року вартість витрат на харчування, яка підлягає відшкодуванню, становить 18 055 грн 56 коп. Згідно до розрахунку фактичних витрат за медичне забезпечення курсанта ОСОБА_1 в період від 05.08.2015 року до 14.12.2016 року, вартість витрат становить 424 грн. 82 коп. Відповідно до розрахунку фактичних витрат за споживання курсантом комунальних послуг та енергоносіїв в період від 05.08.2015 року до 14.12.2016 року вартість витрат становить 2 963 грн. Із наданих позивачем розрахунків вбачається, що розмір витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у вищому військовому навчальному закладі, складає 152 859 грн 21 коп. Встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що такі витрати сплачені відповідачем у повному обсязі. Пунктом 10 ст.25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до «Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №964 від 12 липня 2006 р. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку. Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року №964 «Про порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах», розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів. Крім того, відповідно до п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року №964 «Про порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах», витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю: курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання. За положеннями ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, як це передбачається нормою ст. 526 ЦК України. Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, як передбачається п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, відшкодування збитків. Виходячи з наведеного та враховуючі те, що відповідач зобов`язання за Контрактом належним чином не виконав, взявши до уваги вищевикладені норми чинного законодавства, які регулюють дані правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки вони є обґрунтованими та доведеними. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: