Постанова 4815 № 570/566/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 грудня 2023 року м. Рівне Справа № 570/566/22 Провадження № 22-ц/4815/1295/23 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Боймиструка С.В., Гордійчук С.О. секретар судового засідання Мороз А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 вересня 2023 року (ухвалене у складі судді Остапчук Л.В.; повний текст рішення виготовлено 16 жовтня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності, - в с т а н о в и в : 10 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 був набутий під час шлюбу їх з відповідачкою батьками, та зареєстрований за батьком ОСОБА_3 . Від дня свого народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , і до цього часу вона була зареєстрована та постійно проживала у будинку разом з батьками. Після одруження у 1976 році, вона зі згоди батька, разом із чоловіком здійснила добудову до будинку за свій рахунок і за свої кошти, у зв`язку із чим загальна площа будинку суттєво збільшилася: добудова приміщень коридору здійснена площею 14,1 кв.м та кухні площею 16,6 кв.м. на підставі будівельного паспорта, погодженого головним архітектором Рівненського району, яка була зареєстрована за батьком. У подальшому до цією добудови та над цією добудовою ще побудували приміщення без дозвільних документів загальною площею 71,9 кв.м. (що стверджується Випискою із інвентарної справи). Проведена нею добудова, через відсутність дозвільних документів, вважається самочинним будівництвом, а тому на неї не виникло право власності. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їх мати - ОСОБА_4 , що стверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після смерті матері спадкоємцями її майна (1/2 частки у житловому будинку набутого у шлюбі з батьком) фактично є вона та її батько як спадкоємці 1-ї черги, які на день смерті постійно проживали та були зареєстровані у будинку разом із матір`ю. Однак юридично свої спадкові права вони не оформили. Відповідачка із заявою про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріуса не зверталася, у будинку на день смерті матері не проживала та не була зареєстрованою, тому вважається такою, що спадщину не прийняла. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер їх із відповідачкою батько - ОСОБА_3 , що стверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Після смерті батька відкрилася спадщина на належну батькові частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги за законом є вона та її рідна сестра - ОСОБА_2 . При оформленні документів на право на спадщину вони пояснили нотаріусу, що мають намір поділити будинок в натурі, і відповідачка не претендує на її добудову та успадковану частину матері, і у них немає спорів про будинок. 18.06.2013 року державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Кутецькою В.В. було видано Свідоцтва про право на спадщину за законом р. №1-309 та р.р. № 1-310, за якими вона та ОСОБА_2 успадкували по 1/2 частині житлового будинку. При цьому до складу спадкового майна батька нотаріус включила вже успадковану нею частину будинку після смерті матері (1/4) та самочинно проведену добудову, зазначивши характеристику будинку на підставі техпаспорту РОБТІ 12.04.2013 року загальною площею 153.6 кв.м. 29.08.2016 року на виконання домовленості вони спільно із ОСОБА_2 оформили нотаріально посвідчену заяву про можливість поділу житлового будинку із зазначенням приміщень, які виділяються кожній із врахування того, що добудовані нею приміщення перейшли у її власність. На виконання заяви від 29.08.2016 року КП Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації було видано Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 14.09.2016 р. за № 8358, і кожна із них самостійно замовила виготовлення технічного паспорта на свою частину житлового будинку як самостійний об`єкт нерухомого майна. Також, ОСОБА_2 самостійно звернулася до Корнинської сільської ради про присвоєння її частині будинку як самостійному об`єкту нерухомого майна нової поштової адреси і рішенням Корнинської сільської ради №80 від 08.09.2016 р. - була присвоєна адреса: АДРЕСА_1 . 14.09.2016 року за зверненням ОСОБА_2 КП РОБТІ було виготовлено Технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 проведена 16.09.2016 року за заявою ОСОБА_2 . Вона також замовила виготовлення технічного паспорту 14.09.2016 року на виділену їй частину житлового будинку і 14.09.2016 р. провела його державну реєстрацію за № 1028157356246, що стверджується Інформаційною довідкою №68227938 від 16.09.2016 р. Однак, ОСОБА_2 звернулася до Рівненського районного суду із позовом про скасування державної реєстрації належного їй житлового будинку. Рішенням Рівненського районного суду від 21 березня 2019 року по справі № 570/3985/18 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , до Державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни, Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" Рівненської обласної ради про визнання права власності на спадкове майно: скасовано рішення державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 30,5 кв.м. по АДРЕСА_1 та прав ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 123,1 кв.м. по АДРЕСА_1 . Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року було скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни. Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно відмовлено. Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року постанова Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та про розподіл судових витрат скасовано, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора залишено в силі. Ухвалою Рівненського районного суду від 17.11.2021 року по справі № 570/3985/18 внесено виправлення у повний текст рішення суду від 21.03.2019 року та другий абзац рішення викладено у такій редакції "Скасувати рішення державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 30,5 кв.м. по АДРЕСА_1 та прав ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 123,1 кв.м по АДРЕСА_1 . Таким чином, у зв`язку із скасуванням у 2021 році державної реєстрації права власності на належне їй нерухоме майно на підставі судових рішень по справі № 570/3985/18, вона вимушена оскаржувати видані нотаріусом Свідоцтва про право на спадщину за законом р.№1-309 та р. № 1-310 від 18.06.2013 р., оскільки нотаріус без належних правових підстав включила належне їй майно до спадкової маси після смерті батька, і тому її право власності підлягає захисту в судовому порядку. При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус безпідставно включила до складу спадкового майна батька успадковану нею після смерті матері 1/4 частину житлового будинку, а також самочинно проведену добудову, право власності на яку у спадкодавця не день його смерті не виникало, і яка була проведена нею за її рахунок, тому будівельні матеріали, вкладені в цю добудову є її приватною власністю. Просила суд: визнати частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, видані на її ім`я та ім`я ОСОБА_2 в частині розміру частки та складу приміщень спадкового будинку; визнати за нею право власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її матері; визнати за нею право власності на добудову до будинку приміщень: 4 - площею 14,1 кв.м та 5 - площею 15,5 кв.м на підставі будівельного паспорта від 22.03.1985 року та на будівельні матеріали, вкладені у проведену добудову до будинку загальною площею 71,9 кв.м та надвірну будівлю гараж "б". Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 21 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності задоволено частково. Поновлено позивачці ОСОБА_1 строк на оскарження свідоцтв про право на спадщину за законом реєстраційний № 1-309 від 18 червня 2013 року та № 1-310 від 18 червня 2013 року, як такого, що пропущений з поважної причини, оскільки про порушення свого права вона дізналась після отримання Ухвали Верховного Суду від 10 лютого 2021 року та ухвали Рівненського районного суду від 17 листопада 2021 року по справі № 570/3985/18. Визнано частково недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом реєстраційний № 1-309, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , видане ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , загальною площею 80,0 кв.м, житловою площею 61,9 кв.м, в розмірі частки вказавши 3/8 (3/4:2) замість 1/2 та в частині характеристики спадкового будинку вказавши приміщення будинку згідно із Технічним паспортом станом на 08.12.1988 року, а саме: 1-1 коридор площею 6,0 кв.м, 1-2 житлова площею 8,0 кв.м, 1-3 житлова площею 16,4 кв.м, 2-1 коридор площею 4,6 кв.м, 2-2 житлова площею 21,1 кв.м, 2-3 житлова площею 9,2 кв.м, 2-4 житлова площею 7,2 кв.м, 2-5 кухня площею 7,5 кв.м, біля якого знаходяться надвірні будівлі сарай Б, погріб Пг/Б, вбиральня В, № 1 огорожа. Визнано частково недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом реєстраційний № 1-310 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , видане ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , загальною площею 80,0 кв.м, житловою площею 61,9 кв.м, в розмірі частки вказавши 3/8 (3/4:2) замість 1/2 та в частині характеристики спадкового будинку вказавши приміщення згідно із Технічним паспортом станом на 08.12.1988 року, а саме: 1-1 коридор площею 6,0 кв.м, 1-2 житлова площею 8,0 кв.м, 1-3 житлова площею 16,4 кв.м, 2-1 коридор, площею 4,6 кв.м, 2-2 житлова площею 21,1 кв.м, 2-3 житлова площею 9,2 кв.м, 2-4 житлова площею 7,2 кв.м, 2-5 кухня площею 7,5 кв.м, біля якого знаходяться надвірні будівлі сарай Б, погріб Пг/Б, вбиральня В, № 1 огорожа. Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , з приміщеннями згідно із Технічним паспортом станом на 08.12.1988 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, вкладені у самочинно проведену добудову до будинку загальною площею 71,9 кв.м, у складі приміщення: 2-1 коридор площею 6,2 кв.м, 2-2 житлова площею 10,9 кв.м, 2-3 санвузол площею 4,4 кв.м, 2-8 коридор площею 14,4 кв.м, 2-9 житлова площею 18,1 кв.м, 2-10 житлова площею 8,0 кв.м, 2-11 житлова площею 9,9 кв.м та надвірну будівлю гараж "б". Враховуючи майновий стан позивачки ОСОБА_1 , зменшено суму судового збору, яка підлягає до стягнення за подачу до суду вказаної позовної заяви. У зв`язку з задоволенням позову, стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок. Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог в частині визнання частково недійними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування після смерті матері та визнання права власності на будівельні матеріали, вкладені у самочинно проведену добудову до будинку. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачцi ОСОБА_1 cтрок на оскарження свідоцтв про право на спадщину, виходячи з того, що право на позов у позивачки виникло після винесення постанови Верховного Суду України від 10.02.2021 року та ухвали Рівненського районного суду від 17.11.2021 року по справі № 570/3985/18. Свідоцтва про право на спадщину не оскаржувалися і не мають ніякого значення для визнання поважності причин поновлення ОСОБА_1 строку. ОСОБА_1 була повністю обізнана про те, що будинок був добудований на ім`я забудовника ОСОБА_3 в 1991 році. За життя батьків в межах строку позовної давності ніяких претензій матеріального характеру до батьків позивачка не заявляла. Не було заявлено таких претензій ні на час їх смерті, ні на час одержання свідоцтв про право на спадщину за законом у 2013 році. Пояснює, що висновок суду про прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті матері є безпідставним, оскільки саме вона проживала з матір`ю, здійснювала за нею постійний догляд, хоча і не була там зареєстрована. Вказує, що добудова площею 71,9 м.кв. закінчена саме батьком за його життя у 1991 році, а тому висновок суду, що позивачка є власником будівельних матеріалів, вкладених у самочинну добудову, розміром 71,9 кв.м є безпідставним. Просить суд скасувати оскражуване рішення та ухвалити нове про відмову у позові за пропуском строку позовної давності. 08 грудня 2023 року ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи без її присутності, за участі її адвоката Коробової Т.М. 19 грудня 2023 року представником позивачки адвокатом Курганською О.В. подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з її перебуванням 21 грудня 2023 року у відрядженні в НУ Острозька академія. 20 грудня 2023 року представником ОСОБА_1 адвокатом Курганською подано відзив на апеляційну скаргу, у якому остання покликається на законність рішення суду. Вказує, що лише у зв`язку із скасуванням у 2021 році державної реєстрації права власності на належне позивачці нерухоме майно на підставі судових рішень по справі № 570/3985/18, у позивачки виникла потреба оскаржувати видані нотаріусом Свідоцтва про право на спадщину за законом р. №1-309 та р. № 1-310 від 18.06.2013 року, оскільки нотаріус без належних правових підстав включила належне їй майно до спадкової маси після смерті батька, і тому її право власності підлягає захисту в судовому порядку. Відповідачка ОСОБА_2 на момент прийняття спадщини після смерті батька визнавала право власності позивачки на спірне нерухоме, що перебувало у користуванні позивачки, і сама приймала активну участь у реєстрації такого права власності за позивачкою. Однак за спливом майже шести років відповідачка почала претендувати на таке майно позивачки, використовуючи видані з порушенням вимог закону свідоцтва про право на спадщину - так як домоглася скасування судом права власності сторін на самостійні домоволодіння. Лише тоді позивачка змогла довідатися про порушення свого права, оскільки маючи зареєстроване на праві власності належне їй нерухоме майно, у позивачки не було потреби оскаржувати свідоцтва. Тому суд першої інстанції обґрунтовано поновив позивачці строк позовної давності, як такого, що пропущений з поважної причин. Просить про залишення апеляційної скарги без змін, а рішення суду - без задоволення. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що з 10 травня 1953 року батьки сторін - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, що стверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану від 10.06.2021 року (а.с. 10, том 1). Позивачка ОСОБА_7 та відповідачка ОСОБА_8 є рідними сестрами та доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У 1956 році ОСОБА_3 та ОСОБА_4 побудували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виданою Корнинською сільською радою від 25.06.2019 року на підставі записів у погосподарській книзі (а.с. 16, том1). На підставі будівельного паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_3 , погодженого головним архітектором Рівненського району 22.03.1985 року, до належного батькам сторін будинку було проведено добудову приміщень коридору площею 14,1 кв.м та кухні площею 16,6 кв.м, будинок був газифікований на підставі Робочого паспорта газопостачання № 283/85 від 13.08.1985 року, що стверджується листом РГК "Рівнегаз" № 33007.1-Лв-4440-0622 від 23.06.2022 року (а.с. 17-27, том1). 08.12.1988 року Комунальним підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" на ім`я ОСОБА_3 було виготовлено Технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 80 кв.м, житловою площею 61,9 кв.м, який складається із житлового будинку А-1 у складі приміщень: 1-1 коридору площею 6,0 кв.м, 1-2 житлової площею 8,0 кв.м, 1-3 житлової площею 16,4 кв.м, 2-2 житлової площею 21,1 кв.м, сараю "Б", погрібу "Пг/Б", вбиральні "В", які побудовані у 1956 році та добудови А-1 побудованої у 1985 році, у якій влаштовано такі приміщення: 2-1 коридор площею 4,6 кв.м, 2-3 житлова площею 9,2 кв.м, 2-4 житлова площею 7,2 кв.м, 2-5 кухня площею 7,5 кв.м. (а.с. 19, том 1). 05.01.1989 року ОСОБА_3 на підставі рішення Рівненської районної Ради народних депутатів № 282 від 14.12.1988 року видано Свідоцтво про право особистої власності на ціле домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін ОСОБА_4 , що стверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 12, том 1), на день смерті якої у житловому будинку по АДРЕСА_1 проживали та були зареєстрованими спадкоємці за законом 1-ї черги: її чоловік ОСОБА_3 та донька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько сторін ОСОБА_3 , що стверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 . За життя він заповіту не складав (а.с. 11, том 1). Спадкоємцями майна ОСОБА_3 за законом 1 черги є його доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які звернулися із заявами до Рівненської районної державної нотаріальної контори про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом. 18.06.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом реєстраційний № 1-309, № 1-310 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 на - 1/2 частину спадкового майна, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , цегляного із житловою добудовою цегла/піноблок загальною площею 153,6 кв.м, житловою площею 94,5 кв.м, позначеного в поетажному плані А-1 та А-2 біля якого знаходяться надвірні будівлі Б - сарай, б - гараж, Пг/Б - погріб, В - вбиральня, № 1 - огорожа, № 2 - ворота, І - замощення, який належав померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого Рівненським райвиконкомом Рівненської області 05.01.1989 року, зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі 1 під реєстровим номером 175-175 (а.с. 28, том 1). 29.08.2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали директору КП "РОБТІ" заяву (а.с. 30, том 1), посвідчену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Табінським О.І., у якій просили підтвердити можливість поділу житлового будинку на АДРЕСА_1 наступним чином: ОСОБА_1 - частку у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, а саме: 2-1 коридор площею 6,2 кв.м, 2-2 житлова площею 10,9 кв.м, 2-3 санвузол площею 4,4 кв.м, 2-4 кухня площею 15,4 кв.м, 2-5 коридор площею 4, 6 кв.м, 2-6 житлова площею 10,1 кв.м, 2-7 житлова площею 21,1 кв.м, 2-8 коридор площею 14,4 кв.м, 2-9 житлова площею 18,1 кв.м, 2-10 житлова площею 8,0 кв.м, 2-11 житлова площею 9,9 кв.м, загальною площею 123,1 кв.м, житловою площею 78,1 кв.м, вхідний ганок "а", сарай "Б", гараж "б", вбиральня "В", огорожа № 1, ворота № 2, замощення "І"; ОСОБА_2 - частка у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, а саме: 1-1 - коридор площею 8,7 кв.м, 1-2 допоміжна площею 5,4 кв.м, 1-3 житлова площею 16,4 кв.м, загальною площею 30,5 кв.м, житловою 16,4 кв.м, вхідний ганок "а1", сарай "Б", погріб "Пг/Б", замощенням "І", та надати висновок щодо можливості поділу об`єкту нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Корнинської сільської ради від 08 вересня 2016 року № 80 частині житлового будинку, що належить ОСОБА_2 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 . Згідно Висновку КП "РОБТІ" від 14.09.2016 року за № 8358 (а.с. 31, том 1) частини будинку мають окремі входи, відокремлені інженерні мережі від окремих газових котлів, тому існує технічна можливість поділу на окремі об`єкти нерухомого майна із складом новоутворених об`єктів та їх адреси: власник ОСОБА_2 приміщення будинку загальною площею 30,5 кв.м, житловою 16,4 кв.м, вхідний ганок "а1", сарай "Б", погріб "Пг/Б", замощенням "І" поштова адреса: АДРЕСА_1 ; власник ОСОБА_1 приміщення будинку загальною площею 123,1 кв.м, житловою площею 80,4 кв.м, вхідний ганок "а", сарай "Б", гараж "б", вбиральня "В", огорожа № 1, ворота № 2, замощення "І", поштова адреса: АДРЕСА_1 . 16.09.2016 року державним реєстратором Мартинюк О.С. КП "РОБТІ" зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 123,1 кв.м, із розміром частки - 1. 18.09.2016 року державним реєстратором Мартинюк О.С. КП "РОБТІ" зареєстроване право приватної власності ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв.м, із розміром частки -1 (а.с. 48, том 1). Рішенням Рівненського районного суду від 21 березня 2019 року по справі № 570/3985/18 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни, Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" Рівненської обласної ради про визнання права власності на спадкове майно: скасовано рішення державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 30,5 кв.м по АДРЕСА_1 та прав ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 123,1 кв.м по АДРЕСА_1 (а.с. 58, том 1). Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року було скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни, Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно відмовлено (а.с. 55, том 1). Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року постанова Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та про розподіл судових витрат скасовано, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора залишено в силі (а.с. 50, том 1). Ухвалою Рівненського районного суду від 17.11.2021 року по справі № 570/3985/18 внесено виправлення у повний текст рішення суду від 21.03.2019 року та другий абзац рішення викладено у такій редакції "Скасувати рішення державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 30,5 кв.м по АДРЕСА_1 та прав ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 123,1 кв.м по АДРЕСА_1 . 01.06.2022 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Дацюк С.Г про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , за якою постановою від 13.06.2022 року № 34646/02-31 спадкоємиці ОСОБА_1 у видачі свідоцтва було відмовлено у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують право власності на нерухоме майно. Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`юУкраїни (далі - КпШС України), який був чинний на час набуття батьками сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_3 житлового будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (стаття 28 КпШС України). Будинок на АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , так як це майно набуте ними за час шлюбу і частка кожного з них становить по 1/2 частині. Видане 05.01.1989 року ОСОБА_3 . Свідоцтво про право особистої власності на ціле домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 вказане свідоцтво ніким не оспорювалося. Згідно Виписки із інвентаризаційних матеріалів від 29.04.2013 року № 3236, виданої КП "РОБТІ" про характеристику житлового будинку на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 на цей житловий будинок, зазначено загальну площу житлового будинку 153,6 кв.м, житлову 94,5 кв.м та складові будинку із зазначенням проценту зносу, а саме: А-1 житловий будинок цегла - процент зносу 31%, А-2 житлова добудова цегла/піноблок процент зносу 20%, Б сарай цегла процент зносу 50%, "б" гараж метал - процент зносу 20%, "ПГ/Б" погріб бутовий камінь процент зносу 50%, "В" вбиральня дерево - процент зносу - 60%. Інформації про дозвільні документи на житлову добудову А-2, гараж "б" та реєстрацію права власності на вказані об`єкти у складі житлового будинку на АДРЕСА_1 виписка не містить. Згідно інвентарної справи № 171 на житловий будинок на АДРЕСА_1 Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" вбачається, що основна інвентаризація будинку була проведена 08.12.1988 року, поточні - 12.04.2013 року, 21.07.2013 року, 14.09.2016 року. Із ескізного поповерхового плану, технічної характеристики та поповерхового плану від 08.12.1988 року вбачається, що житловий будинок цегляний одноповерховий складається із п`яти житлових кімнат загальною площею 80 кв.м, житловою 61,9 кв.м і складається із приміщень: 1-1 коридору площею 6,0 кв.м, 1-2 житлової площею 8,0 кв.м, 1-3 житлової площею 16,4 кв.м, 2-2 житлової площею 21,1 кв.м, 2-1 коридор площею 4,6 кв.м, 2-3 житлова площею 9,2 кв.м, 2-4 житлова площею 7,2 кв.м, 2-5 кухня площею 7,5 кв.м та надвірних будівель: сараю "Б", погрібу "Пг/Б", вбиральні "В". Із поповерхового плану на житловий будинок на АДРЕСА_1 станом на 12.04.2013 року, його технічної характеристики, журналу внутрішніх розмірів та розрахунку площ вбачається, що житловий будинок на АДРЕСА_1 має загальну площу 153,6 кв.м, житлову 94,5 кв.м та складається із приміщень: 1-1 коридору площею 8,7 кв.м, 1-2 допоміжної площею 5,4 кв.м, 1-3 житлової площею 16, 4 кв.м, 2-1 коридору площею 6,2 кв.м, 2-2 житлової площею 10,9 кв.м, 2-3 санвузла площею 4,4 кв.м, 2-4 кухні площею 15,4 кв.м, 2-5 коридору площею 4,6 кв.м, 2-6 житлової площею 10,1 кв.м, 2-7 житлової площею 21,1 кв.м, 2-8 коридору площею 14,4 кв.м, 2-9 житлової площею 18,1 кв.м, 2-10 житлової площею 9,9 кв.м, 2-11 житлової площею 9,9 кв.м, до цього будинку відносяться надвірні будівлі: Б - сарай, б - гараж, ПГ/Б - погріб, В-вбиральня із зазначенням років побудови: 1956, 1985 та 1991. Із Виписки із Інвентаризаційних матеріалів КП "РОБТІ" від 24.03.2021 року № 1326 вбачається, що згідно із інвентаризацією проведеною станом на 12.04.2013 року житлова добудова А-2 загальною площею 71,9 кв.м проведена без дозвільних документів (а.с. 36, том 1). Надані позивачкою копії квитанцій про придбання будівельних матеріалів, а також показання допитаних судом першої інстанції свідків підтверджують придбання будівельних матеріалів, які відповідають опису матеріалів добудови до будинку, зазначених у інвентарній справі на будинок, у той час, коли проводилася добудова до будинку. Значна кількість вищевказаних копій квитанцій видана на ім`я чоловіка позивачки ОСОБА_9 . Відповідно до ст. 105 ЦК України 1963 року громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту або з істотним відхиленням від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини. Оскільки проведена до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , добудова площею 71,9 кв.м, є самочинним будівництвом, так як дозвіл на такі роботи не видавався, право власності на добудову спадкодавець ОСОБА_3 за життя не набув, тому це спірне майно не повинно було увійти до складу спадщини. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_3 за життя завершив добудову та був її власником не ґрунтуються на законі, так як відповідачкою не надано доказів здійснення ОСОБА_3 добудови до будинку після 05.01.1989 року на підставі відповідних дозвільних документів, реєстрації за ним права власності на таку добудову, так і доказів придбання ОСОБА_3 будівельних матеріалів на проведення такої добудови. Відповідно до ст.ст.1216, 1217, 1218 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно із ч.1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. За статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно із ч.ч.1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. У разі смерті одного з подружжя частка у праві власності на спадкове майно якого не виділялася, право власності на неї не припиняється, а переходить до його спадкоємців. А у спадкоємця, який прийняв спадщину право власності на неї виникає з моменту відкриття спадщини, незалежно від отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права на таке спадкове майно в судовому порядку. ОСОБА_2 в установлений законом 6-місячний строк із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 не зверталася. Факт спільного проживання ОСОБА_2 разом із матір`ю, за допомогою належних та допустимих доказів останньою не доведено. З часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями її майна стали її чоловік ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_1 , які постійно проживала та були зареєстровані у житловому будинку по АДРЕСА_1 , на день її смерті та не подали нотаріусу заяв про відмову від спадщини. Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 успадкували по частині від частки житлового будинку, яка належала померлій ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, тобто по частині будинковолодіння кожен спадкоємець. Таким чином, на час видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом від 18.06.2013 року № 1-309 та № 1-310 позивачці вже належала частка у житловому будинку. Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Оскільки при видачі свідоцтв про право на спадщину від 18.06.2013 року реєстраційний № 1-309 та № 1-310 до складу спадкової маси нотаріусом включено майно, яке не належало спадкодавцю ОСОБА_3 , а саме: частина житлового будинку, яка вже належала позивачці як спадкоємиці за законом після смерті її матері ОСОБА_4 , а також самочинна добудова загальною площею 71,9 кв.м, висновок місцевого суду про визнання таких свідоцтв частково недійсними є правильним. Доводи апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності не заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивної можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14). У постанові від 13.02.2018 року Верховним Судом (справа №910/9452/17) роз`яснено, що в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. Тобто, перебіг строку позовної давності обумовлено не лише наявністю у особи загальних відомостей про порушення прав, або наявністю можливості отримати загальну інформацію про таке порушення, а також можливість пред`явити до суду позовну вимогу конкретизовану підставами, якими вона обґрунтовується. Таким чином, виходячи із того, що станом на дату отримання постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року по справі № 570/3985/18, у позивачки не було підстав для звернення із позовом до суду, тому перебіг позовної давності на оскарження свідоцтв про право на спадщину за законом розпочався саме від цієї дати - 10.02.2021 року. Отже, місцевим судом правомірно поновлено позивачі ОСОБА_1 строк оскарження свідоцтв про право на спадщину за законом № 1-309 від 18.06.2013 року та № 1-310 від 18.06.2013 року як такий, що пропущений з поважної причини. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 вересня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 22 грудня 2023 року. Головуючий суддя Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О.