Ухвала КЦС ВС № 175/4143/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2023 року м. Київ справа №175/4143/23 провадження № 61-17530ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 у серпні 2023 року подала до суду позов до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя. У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на двоповерховий житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 131,6 кв. м з терасами «а2», «а3» та ґанком «а4», жилою площею 82,9 кв. м, розміщений на присадибній земельній ділянці під кадастровим № 1221455800:02:001:0636 з побутовою будівлею господарського блоку літ. «Б-1» і господарськими спорудами вимощення-І, огорожі №№ 1-4, які розташовані на АДРЕСА_1 , що зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2517183212020 на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 . Мотивуючи вимоги заяви вказувала, що невжиття забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, призведе до ускладнення ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася, буде сприяти проведенню експертизи по справі, про яку буде заявлено. Крім того, з наданих письмових доказів вбачається, що спірний будинок був побудований в 2017 році, відповідно до оголошення про продаж будинку відповідач має намір його продати, з договору купівлі-продажу земельної ділянки вбачається, що вона придбана без забудови та разом з тим, декларація про готовність будинку датована через місяць після укладення договору. Забудова земельної ділянки проводилася в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі приблизно з 2012 року. Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 07 вересня 2023 року, яку залишив без змін Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2023 року, заяву адвоката Чулініна Д. Г., який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнив. Наклав арешт (заборонив відчуження) на житловий будинок, загальною площею 131,6 кв. м, розміщений на земельній ділянці під кадастровим № 1221455800:02:001:0636, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2517183212020 на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 . Судові рішення аргументовано наявністю спору між сторонами та тим, що вжиті заходи забезпечення позову є обґрунтованим, достатнім та співмірним видом забезпечення позову, а невжиття таких заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. 09 грудня 2023 року адвокат Дрозд Р. Ю, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не перевірили чи дійсно між позивачем та відповідачем існує спір щодо арештованого будинку, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та чи є співмірним обраний вид забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами та негативними наслідками для відповідача. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17). Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема забороною вчиняти певні дії. Як вбачається з матеріалів касаційного провадження, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя Предметом спору в цій справі є спірний будинок, на який накладено арешт. Згідно з матеріалами касаційного провадження, ОСОБА_1 є власником спірного домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищезазначений будинок є обґрунтованим та співмірним із заявленими вимогами, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду та є тимчасовим заходом, про що судами зроблено правильний висновок. Верховний Суд вважає обгрунтованим висновок апеляційного суду про те, що у разі відчуження спірного майна, відновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде неможливим, а позивач буде вимушений здійснювати додаткові процесуальні дії для відновлення свого порушеного права. Заперечення відповідача стосовного того, що будівництво спірного будинку не відбувалося в результаті спільної праці та за спільні кошти позивача та відповідача, право власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок, відповідач набув 20 жовтня 2021 року, а на спірний будинок - 23 листопада 2021 року, тоді як шлюб розірвано між учасниками справи 30 серпня 2019 року колегія суддів відхиляє, оскільки під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Колегія суддів також зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20). Інші доводи касаційної скарги, зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та не спростовують правильного по суті спору висновку судів попередніх інстанцій. Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах на які посилається заявник у касаційній скарзі. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга, подана на судові рішення, якими вирішено процесуальне питання, є необґрунтованою. Правильне застосовування норм статей 149-150 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень. Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров