Постанова Вінницький апеляційний суд № 150/268/23

Справа № 150/268/23 Провадження № 22-ц/801/2118/2023 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кушнір Б. Б. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2023 рокуСправа № 150/268/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О.В., суддів: Сала Т. Б., Якименко М. М., за участю секретаря Луцишина О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 06 вересня 2023 в смт. Чернівці суддею цього суду Кушніром Б.Б., дата складання його повного тексту невідома, В С Т А Н О В И В: 06 червня 2023 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі АТ «Таскомбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивований тим, що 01 вересня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі - ТОВ «ФК«ЦФР») укладено договір про відступлення права вимоги № 01/09/21, згідно якого ТОВ «ФК«ЦФР» передало (відступило) новому кредитору АТ «Таскомбанк» свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набув права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором. 26 жовтня 2022 року між ТОВ «ФК«ЦФР» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 5285949866. Сторони узгодили його істотні умови, а саме: суму кредиту 286 041 грн.; строк користування - 48 місяців; процентну ставку при наданні кредиту 5,00 %; річні проценти 2,49 %; цільове призначення кредиту кредит на будь які цілі. Разом з тим, умови вище вказаного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у строк, встановлений графіком погашення кредиту, не повернуті. Як наслідок, станом на 08 березня 2023 року заборгованість відповідача за кредитним договором становила 320 516,12 грн., з яких: 285 546,22 грн. - сума заборгованості за кредитом; 5, 24грн. - сума заборгованості за річними процентами; 34 964,66 грн. - сума заборгованості за щомісячними процентами. Пославшись на викладені обставини, АТ «Таскомбанк» просило суд стягнути на свою користь із ОСОБА_1 указану суму заборгованості. 06 вересня 2023 року рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, АТ «Таскомбанк», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. У апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що позивачем помилково було долучено до позовної заяви витяг із реєстру прав вимоги до договору відступлення прав вимоги №01/09/21 по іншому боржнику, а тому до апеляційної скарги додає вірний витяг по позичальнику ОСОБА_1 та вірну платіжну інструкцію, що підтверджує оплату новим кредитором ціни договору первісному кредитору, яка вказана у реєстрі прав вимоги. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Представники АТ «Таскомбанк», ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились. Відповідно до п. 1, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Згідно ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. За ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Станом на 19 грудня 2023 року рекомендоване повідомлення про вручення представнику АТ «Таскомбанк» поштового відправлення за трек номером 0600236820065, а саме повістки про виклик у судове засідання суду апеляційної інстанції на 19 грудня 2023 року о 09 год. 40 хв., на адресу Вінницького апеляційного суду не повернулось. Проте, з офіційного сайту АТ «Укрпошта» апеляційним судом встановлено, що поштове відправлення за вказаним трек номером вручено за довіреністю адресату 11 грудня 2023 року (а. с. 172). Таким чином АТ «Таскомбанк» є належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи. Повістка про виклик представника ТОВ «ФК «ЦФР» у судове засідання на вказану дату та час направлялась за адресою місцезнаходження цієї юридичної особи, відомості про яке було встановлено судом першої інстанції шляхом отримання витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 109). Однак дана судова повістка повернулась на адресу суду, представнику ТОВ «ФК «ЦФР» вручена не була, оскільки адресат згідно відмітки працівника АТ «Укрпошта» вибув із вказаної адреси (а. с. 170). Враховуючи, що представник ТОВ «ФК «ЦФР» із заявою про зміну місцезнаходження юридичної особи не звертався, інша адреса місцезнаходження цієї юридичної суду не відома, а тому з урахуванням приписів п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України ТОВ «ФК «ЦФР» є належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи. Повістка про виклик ОСОБА_1 у судове засідання на вищезгадану дату та час направлялась за адресою його місця реєстрації, яке було встановлене судом першої інстанції шляхом отримання витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 93). Однак станом на 19 грудня 2023 року рекомендоване повідомлення з трек номером 0600236719224 про вручення ОСОБА_1 судової повістки на адресу Вінницького апеляційного суду не повернулось. Проте із офіційного сайту АТ «Укрпошта» вбачається, що дане відправлення не вручене під час доставки (а. с. 172, зворот). З урахуванням того, що відповідач із заявою про зміну місця проживання (перебування, знаходження) не звертався, інша адреса його місця проживання (перебування, знаходження) суду не відома, а тому з урахуванням приписів п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України він є належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи. Згідно положень ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У постанові від 22 травня 2023 року у справі № 523/13340/20 Верховний Суд вказав, що якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він вправі, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Таким чином колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності вказаних належним чином повідомлених учасників справи, оскільки неявка учасників справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 1 ст. 223 ЦПК України). Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК«ЦФР» укладено договір про відступлення права вимоги № 01/09/21, у відповідності до якого ТОВ «ФК«ЦФР» передало (відступило) новому кредитору АТ «Таскомбанк» свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набув права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором. За п.2.2. цього договору сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні реєстри прав вимог є невід`ємною частиною цього договору. Передача кредитних справ та іншої документації за кредитом регламентується окремим договором зберігання, що укладається між сторонами. Пунктом 3.1.8. договору встановлено, що після отримання підтвердження від нового кредитора про вірність звірки отриманих угод з реєстром прав вимог, первісний кредитор готує паперовий реєстр прав вимог у 2-х екземплярах, підписує їх зі свого та передає новому кредитору. Пунктом 3.1.9. договору передбачено, що новий кредитор після отримання паперового реєстру прав вимог, підписаних зі сторони первісного кредитора, підписує реєстри прав вимог зі свого боку та повертає первісному кредитору його екземпляр реєстру прав вимоги. Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, а також по відношенню до поручителів стосовно їх зобов`язань за договорами забезпечення. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п.3.4. договору) (а. с. 36-37). Згідно платіжної інструкції №1006546739 від 18 серпня 2022 року АТ «Таскомбанк» перерахувало грошові кошти в сумі 1 078 913, 27 грн. на баланс ТОВ «ФК«ЦФР», призначення платежу перерахування коштів згідно договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01 вересня 2021 року (а. с. 51). 26 жовтня 2022 року між ТОВ «ФК«ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5285949866, за умовами якого ТОВ «ФК«ЦФР» надало останньому у кредит кошти у розмірі 286 041 грн. на наступних умовах: строк користування - 48 місяців; процентна ставка при наданні кредиту 5 %; річні проценти 2,49 %; цільове призначення кредиту кредит на будь які цілі (а. с. 8-12). Дані умови також підтверджуються паспортом цього кредитного договору (а. с. 14-15). На підтвердження передачі прав вимоги за вищевказаним кредитним договором позивачем до позову додано витяг з реєстру прав вимоги до вищевказаного договору відступлення прав вимоги, в якому зазначено кредитний договір № 2165912921 від 16 серпня 2022 року, у якому позичальником є ОСОБА_2 , сума кредиту - 291 144 грн., дата закінчення договору 16 червня 2027 року, загальна сума заборгованості - 291 611,79 грн. (а. с. 49). Натомість витягу з реєстру прав вимоги, у якому б містилась інформація про відступлення права вимоги відносно позичальника ОСОБА_1 позивачем суду першої інстанції не надано. Станом на 08 березня 2023 року відповідно до розрахунку заборгованості по кредитному договору № 5285949866 заборгованість відповідача становила 320 516,12 грн., з яких: 285 546,22 грн. - сума заборгованості за кредитом; 5,24 грн. - сума заборгованості за річними процентами; 349 64,66 грн. - сума заборгованості за щомісячними процентами (а. с. 52). Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 1 ст. 633 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Суд першої інстанції, встановивши, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 01 вересня 2021 року боргові зобов`язання за кредитним договором від 26 жовтня 2022 ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 01 вересня 2021 року сторонами не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, позивачем не доведено жодним доказом факту включення ОСОБА_1 до реєстру боржників до договору відступлення права вимоги від 01 вересня 2021 року, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. Твердження скаржника у апеляційній скарзі про те, що позивачем помилково було долучено до позовної заяви витяг із реєстру прав вимоги до договору відступлення прав вимоги №01/09/21 по іншому боржнику, а тому до апеляційної скарги додає вірний витяг по позичальнику ОСОБА_1 та вірну платіжну інструкцію, що підтверджує оплату новим кредитором ціни договору первісному кредитору, яка вказана у реєстрі прав вимоги, не приймається апеляційним судом до уваги з огляду на таке. Пунктом 7 ч. 2 ст. 356 ЦПК Українивизначено, що в апеляційній скарзі має бути зазначено клопотання особи, яка подала скаргу. Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, оскільки представник АТ «Таскомбанк», в порушення наведених норм процесуального права, не заявив в апеляційній скарзі мотивованого клопотання про дослідження додатково поданих доказів та не надав доказів про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, апеляційний суд переглядав вказану справу за наявними в ній доказами, які були подані до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. У постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення. Отже, АТ «Таскомбанк» на власний розсуд розпорядилось своїми процесуальними правами під час подання позовної заяви, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих відповідно до вимог процесуального закону. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК Україниапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення, а рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 06 вересня 2023 року без змін. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : Т. Б. Сало М. М. Якименко