Постанова 4807 № 335/8693/22

Дата документу 15.12.2023 Справа № 335/8693/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/8693/22 Головуючий у 1-й інстанції: Крамаренко І.А. Провадження № 22-ц/807/1568/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Запоріжгаз Збут» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою з м. Пологи Запорізької області. Її батьки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до 24 червня 2022 року були зареєстровані та фактично проживали у АДРЕСА_1 , але у зв`язку з воєнними діями вони також вимушені були переїхати до м. Запоріжжя. За вказаною адресою у м. Гуляйполі батьки користувалися комунальними послугами, у тому числі й природним газом, а також сплачували відповідні рахунки. Для розрахунків за спожитий природний газ по вказаному домоволодінню її бабусею - ОСОБА_4 було укладено з відповідачем 18 жовтня 2010 року договір №2282 про надання населенню послуг з газопостачання та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Після смерті бабусі, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , наприкінці липня 2020 року батько позивача особисто звертався до територіального підрозділу відповідача у м. Гуляйполі з приводу укладення договору про використання природного газу, але йому усно було відмовлено у зв`язку з тим, що батько документально не зареєстрував свої права на домоволодіння. До початку війни, тобто до 24 лютого 2022 року батько так і не встиг зареєструвати свої права на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та не зміг особисто укласти договір з відповідачем. Однак, весь час він разом із матір`ю систематично надавали покази газового лічильника та сплачували рахунки за користування природним газом. У зв`язку з постійними обстрілами російськими загарбниками з 02 березня 2022 року м. Гуляйполе залишилося фактично відключеним від електропостачання, а пізніше (приблизно з середини травня 2022 року) - і від газопостачання. Після початку війни і до моменту фактичного відключення м. Гуляйполя від газопостачання батьки фактично користувалися природним газом, але не могли сплачувати за нього через відсутність електроенергії та доступу до мережі Інтернет. У зв`язку з цим, щоб уникнути накопичення заборгованості перед відповідачем, позивач особисто, перебуваючи у м. Запоріжжі, із власного карткового рахунку, відкритого в АТ КБ «Приватбанк», час від часу через додаток «Приват24» сплачувала за користування батьками природним газом. Так, 01.06.2022 через додаток «Приват24» на розрахунковий рахунок відповідача позивачем було перераховано 3200,00 грн. Однак, через недосконалість додатку «Приват24» відправником коштів вказано власника особового рахунку № НОМЕР_1 - померлу бабусю ОСОБА_4 , період оплати вказано «05.2022-05.2022» і у призначенні платежу зазначено дослівно таке: «За спожитий газ л\с 0600003952, адреса АДРЕСА_2 от ОСОБА_4 ». При цьому, до особового рахунку № НОМЕР_1 позивач особисто не має жодного відношення, оскільки вона не укладала жодних договорів з відповідачем щодо використання природного газу за адресою: АДРЕСА_2 , не є прямим спадкоємцем власника вказаного особового рахунку і не проживає за адресою: АДРЕСА_2 . З 01 травня 2022 року ТОВ «Запоріжгаз Збут» не є постачальником природного газу на території Запорізької області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 року № 489 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів цинку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» та наказу Міністерства енергетики України від 08 червня 2022 року № 198 «Про постачання природного газу побутовим споживачам». Однак, про дану обставину позивач дізналася на початку липня 2022 року, лише після отримання на поштову адресу повідомлення від АТ КБ «Приватбанк» про необхідність уточнення реквізитів на оплату за спожитий природний газ. Всередині липня 2022 року позивач зверталася до співробітників відповідача з питання повернення переплати за спожитий природний газ за особовим рахунком № НОМЕР_1 , але у неї відмовилися прийняти заяву на повернення коштів та копії документів на підтвердження факту сплати, оскільки позивач не має жодного відношення до вказаного особового рахунку, а вони кошти повертають лише власникам особових рахунків. Після цього, 30 липня 2022 року було направлено вимогу про повернення коштів разом із копіями необхідних документів поштою на адресу відповідача, але до цього часу жодної відповіді не отримано. Крім того, до цього часу не отримано також і коштів, помилково перерахованих позивачем відповідачу. За таких обставин вважає, що даний спір має бути вирішений у судовому порядку. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ «Запоріжгаз Збут» на її користь кошти у загальній сумі 3 437,98 грн., з яких: безпідставно отримані грошові кошти 3 200,00 грн., інфляційні втрати - 202,74 грн., 3% річних - 35,24 грн., та судові витрати. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2023 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Запоріжгаз Збут» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Запоріжгаз Збут» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 3 200,00 грн. та сплачений судовий збір в сумі 992,40 грн., що разом складає 4 192,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ТОВ «Запоріжгаз Збут» - адвокат Заєзжай А.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що станом на 30.04.2022р. за особовим рахунком № НОМЕР_1 ТОВ «Запоріжгаз Збут» надало остаточній розрахунок на суму 6 439,94 грн., який був погашений зарахуванням коштів на розрахунковий рахунок Товариства 30.04.2022 в сумі 3 300,00 грн. та 01.06.2022 в сумі 3 200 грн. Щодо перерахування позивачем грошових коштів в розмірі 3 200,00 грн. на розрахунковий рахунок відповідача вказує, що поточний картковий рахунок в АТ КБ "Приватбанк" відкритий на ім`я ОСОБА_1 . На практиці досить розповсюдженою є ситуація, коли замість боржника боргові зобов`язання сплачує інша особа, без оформлення для цього договірних відносин з боржником. Вважає, що твердження ОСОБА_1 щодо помилковості зарахування грошових коштів в розмірі 3 200,00 грн. на особовий рахунок № НОМЕР_1 не є обґрунтованими, також відсутні підстави застосування ст. 1212 ЦК України щодо безпідставного набуття ТОВ «Запоріжгаз Збут» грошових коштів в розмірі 3 200,00 грн., сплачених позивачем 01.06.2022 р. за використання природного газу її батьками. Від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Отже, рішення суду оскаржується в частині вирішених вимог про стягнення як безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 3 200,00 грн., в іншій частині, а саме, в частині вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішених вимог про стягнення як безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 3 200,00 грн. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК Українивизначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення 15.12.2023 року. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 помилково перераховані на розрахунковий рахунок відповідача кошти у сумі 3 200,00 грн. (01.06.2022), які є майном, яке відповідач отримав і зберігає у себе без достатньої правової підстави, та відмовляється повертати позивачу добровільно, а відтак, такі кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.10.2010 року між ВАТ «Запоріжгаз» в особі Оріхівського управління по газопостачанню та газифікації та ОСОБА_4 було укладено Договір №2982 про надання населенню послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.23-24). Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 09.07.2020 року Гуляйпільським районним відділом ДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.25). Позивач ОСОБА_1 до вказаного особового рахунку відношення не має, оскільки не укладала договорів з відповідачем щодо використання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечується відповідачем, має адресу реєстрації за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ), з 13.06.2022 є внутрішньо переміщеною особою та має місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.16-19). Також встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які з 27.06.2022 є внутрішньо переміщеними особами та мають місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.20-21). Згідно банківських документів АТ КБ «ПриватБанк» (виписка по картковому рахунку, дублікатів квитанцій, довідка за реквізитами), встановлено, що ОСОБА_1 має відповідний рахунок у вказаному Банку, з якого неодноразово перераховувала через додаток «Приват24» грошові кошти на рахунок відповідача з призначенням платежу «за спожитий газ о/р НОМЕР_1 », зокрема, 01.06.2022 у розмірі 3 200,00 грн. (а.с. 26-30). Відповідно до копії вимоги від 30.07.2022, позивач звернулася до відповідача із вимогою про повернення помилково списаних з її особистого карткового рахунку сплачених грошових коштів 01.06.2022 у розмірі 3 200,00 грн. (а.с.31-32). З копії листа ТОВ «Запоріжгаз Збут» від 09.08.2022 №697-Сл-2693-0822 вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено про те, що платіж 01.06.2022 у сумі 3 200,00 грн. не може бути розглянутий як помилковий, тому у ТОВ «Запоріжгаз Збут» немає підстав для повернення коштів. Також повідомлено про остаточний розрахунок за особовим рахунком № НОМЕР_1 станом на 30.04.2022 (а.с.82-83). ОСОБА_1 до відповідача із заявою-приєднанням до договору постачання природного газу щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , не зверталася, будь-який особовий рахунок (у тому числі й особовий рахунок № НОМЕР_1 ) на її ім`я по даному домоволодінню відповідачем не відкривався, що дає підстави стверджувати про відсутність жодних договірних або інших законодавчо визначених підстав для виникнення у позивача обов`язку щодо перерахування коштів відповідачу за користування газом по даному домоволодінню. Також встановлено, що відповідно до вимог Закону України «Про ринок природного газу» № 329-VІІІ від 09.04.2015 ТОВ «Запоріжгаз Збут» здійснював діяльність з постачання природного газу населенню з 01.07.2015 по 30.04.2022, та з 01 травня 2022 року ТОВ «Запоріжгаз Збут» не є постачальником природного газу на території Запорізької області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 року № 489 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів цинку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» та наказу Міністерства енергетики України від 08 червня 2022 року № 198 «Про постачання природного газу побутовим споживачам». Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним. Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно. Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18. Доводи апеляційної скарги щодо добровільної сплати позивачем заборгованості за споживання природного газу іншими особами (батьками позивача), про наявність заборгованості на час сплати за вище вказаним особовим рахунком, про відсутність підстав для застосування ст. 1212 ЦК України зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Отже, суд першої інстанції правильно застосував ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, врахував правові позиції Верховного Суду та дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд та який не спростовано доводами апеляційної скарги, що отримані відповідачем кошти в розмірі 3 200,00 грн. підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 15 грудня 2023 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: В.Ю. Бєлка Е.А. Онищенко