Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/147/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9594/23 Справа № 932/147/23 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2023 року позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивований тим, що 29.11.2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1/070FV9Д, відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу кредит у розмірі 20 250, 00 Доларів США на термін до 28.11.2014 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Відповідач зобов`язання за договором не виконав, своєчасно АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та комісією не повернув. У зв`язку з чим, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.04.2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки. На даний час рішення суду не виконано боржником. Позивач зазначав, що відповідно до ст. 599 ЦК України ухвалення Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська заочного рішення не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. У зв`язку із зазначеним порушенням зобов`язань за кредитним договором та на підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року заборгованість у розмірі 1116,00 доларів США, що є 3% річних від простроченої суми, та судові витрати. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року у задоволенні позову - відмовлено . В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Як передбачено ч. 3 вказаної вище статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Із позовної заяви вбачається, що ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому, апеляційну скаргу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа. Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ ПриватБанк, правонаступником якого є АТ КБ ПриватБанк, та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №1/070FV9Д, відповідно до умов якого останній отримав у кредит 20 250,00 доларів США на строк до 28 листопада 2014 року із сплатою визначених договором процентів за користування кредитом. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2013 року, ухваленим у справі № 202/20147/13-ц, звернуто стягнення на предмет іпотеки: рухоме майно за договором застави автотранспорту №0FV9/2 від 29.11.2007 року, а саме: автомобіль FIAT, модель: DOBLO PANORAMA, рік випуску: 2007, тип ТЗ: вантажно пасажирський - В, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належать на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) для задоволення грошових вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк за кредитним договором № 1/070FV9Д від 29.11.2007 року - в розмірі 141 650,35 грн. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. Позивач в позовній заяві зазначив, що заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2013 року не виконане боржником, а тому в силу ст.ст. 526 та 599 ЦК України відповідач повинен їм сплатити 3% річних від простроченої суми. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем разом із позовною заявою, сума заборгованості за тілом кредиту становить 12 388,66 Доларів США. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року заборгованість становить 1 116,00 доларів США, що є 3% річних від простроченої суми. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ ПриватБанк , суд першої інстанції виходив із того, що позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги, які банком заявлені не були раніше. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, No 15123/03, § 45, €CII, 06 грудня 2007 року). Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Відповідно до усталеної практики постанов постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 встановлено, що розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку відповідно до правової позиції у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц . У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц зазначено, що «в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України». У справі № 3-1522г16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522c16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА 4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв`язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні». Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України). Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України). Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на заявнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги або без пред`явлення рішення до примусового виконання у відповідний строк, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, АТ КБ Приватбанк просив суд стягнути з відповідача на користь АТ КБ Приватбанксаме 3% річних на підставі статті 625 ЦК України від суми заборгованості за тілом кредиту за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року заборгованість у розмірі 1116,00 доларів США, що за курсом 28,98 складає 32341,68 грн. Судовою колегією встановлено, що позивач, не реалізував своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду, втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред`явлення до виконання рішення суду). Отже, зобов`язання відповідача є задавненим у зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання. Як вбачається із встановлених обставин, 3% річних були нараховані позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до заявненої вимоги позовної давності (строку пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання), а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку. Тому, кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення заявленої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження. Зважаючи на викладене, та враховуючи, що аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо відмови у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Апелянт тлумачить норми чинного законодавства на власний розсуд, де висвітлює їх лише у вигідному для себе становищі, не беручи до уваги інших висновків Верховного Суду. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 18 грудня 2023 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко