Постанова Одеський апеляційний суд № 494/1773/22

Номер провадження: 22-ц/813/5907/23 Справа № 494/1773/22 Головуючий у першій інстанції Панчишин А.Ю. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Назарова М.В., Лозко Ю.П. за участю секретаря судового засідання Лупши В.В., учасники справи: позивач -Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" відповідач - ОСОБА_1 представник відповідача Шарандак Андрій Андрійович розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Панчишина А.Ю., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" до ОСОБА_1 про стягнення 3 процентів річних,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовної заяви та рух справи в суді першої інстанції 30 грудня 2022 року ТОВ «Консалт Солюшенс» в особі представника - адвоката Демчука Я.В. звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних. Зазначена позовна заява обґрунтована тим, що 04 вересня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ОД-20/09/2007/840-К/20. Відповідно до умов даного договору, банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 29 400 доларів США строком до 01 вересня 2017 року. Предметом іпотеки було визначено житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 76,6 кв.м. Іпотека також поширювалась на земельну ділянку, на якій знаходиться вищезазначений будинок. Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 були внесені зміни у статут Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», відповідно до яких найменування банку стало: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра». У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором виникла прострочена заборгованість по поверненню кредиту. Посилаючись на викладене, ПАТ «КБ «Надра» було вимушено звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на предмет застави. 14 січня 2015 року рішенням Березівського районного суду Одеської області позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 55 847,50 доларів США, що за курсом НБУ становить 690 986,84 грн. та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. 24 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Консалт Солюшенс» було укладено договір № GL3N216954 про відступлення прав вимоги за яким до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № ОД-20/09/2007/840-К/20 від 04 вересня 2007 року. Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2020 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» його правонаступником ТОВ «Консалт Солюшенс». Відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Березівського районного суду Одеської області від 14 січня 2015 року у справі № 494/1576/14-ц. Таким чином, відповідач має сплатити 3% річних від заборгованості у розмірі 55847,50 доларів США, встановленої рішенням Березівського районного суду Одеської області, що становить 5030,87 доларів США. Короткий зміст рішення суду Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» грошову суму у розмірі 5030 (п`ять тисяч тридцять) доларів США 87 центів США еквівалент в гривні станом на день подання позову за курсом НБУ 183 971 (сто вісімдесят три тисячі дев`ятсот сімдесят одну) гривню 87 копійок. Стягнутл з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судовий збір в розмірі 2759 (дві тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 58 копійок. Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що суд вважав правомірним звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з відповідача 3 % річних за користування коштами за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року. Так, судом встановлено, що за зазначений період, розмір грошових коштів, що підлягають стягненню за користування кредитними коштами склав 5030,87 доларів США (еквівалент в гривні станом на день подання позову за курсом НБУ 183 971,87 гривень). Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши представлені в силу статті 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що відповідач належним чином не виконує зобов`язання, передбачені укладеним в установленому законом порядку договором. Такі дії відповідача є неправомірними, у зв`язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись з вказаним рішенням, представник відповідача звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що ТОВ «Консалт Солюшенс» просило стягнути з Відповідача 3 % річних на 91 підставі статті 625 ЦК України від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року. Проте, оскільки Банк та Позивач, маючи статус кредитора, не реалізовали своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом (у т.ч. звернення стягнення на предмет іпотеки), втратили своє право вимоги на примусове виконання Відповідачем своїх зобов?язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред?явлення до виконання рішення суду), вважаємо, що зобов?язання Відповідача є задавненим, в зв?язку з чим набуло характеру натурального зобов?язання. Як вбачається з встановлених обставин, 3% річних були нараховані Позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов?язанні, в зв?язку з чим суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Вважали, що 3 % річних нараховані на задавнену вимогу, оскільки строк виконання зобов?язань ОСОБА_1 по кредитному договору було змінено, в зв?язку з чим перебіг позовної давності щодо стягнення основної заборгованості розпочався на тридцятий день з дня отримання вимог за Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 14.01.2015 року у справі № 494/1576/14-ц. Крім того, строк пред?явлення до виконання вказаного рішення суду, яке набрало законної сили в 2015 році закінчився щонайменше у 2018 році, коли право вимоги по кредитному договору мав ще Банк. Ні Банк, ні тим більше Позивач за примусовим стягненням до виконавчої служби або приватного виконавця з 2015 року жодного разу не зверталися. Суд першої інстанції не звернув увагу, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред?являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення залавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності (строку пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання), а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред?явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред?явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження. Позиція позивача у справі Не погодившись з вимогами та доводами апеляційної скарги позивач звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначав, що задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є Позивач, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в 2014 році, в межах строку позовної давності. 14 січня 2015 року рішенням Березівського районного суду Одеської області у справі № 494/1576/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 55 847,50 доларів США, що за курсом НБУ становить 690 986,84 грн. та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. Відповідно вважали, що строк позовної давності кредитором пропущено не було. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Також, самим Апелянтом в апеляційній скарзі зазначено постанову Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16, у якій зроблено висновок, що "зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України". У справі № 3-1522гс16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522гс16 не може бути застосований у справі, що переглядається.» В свою чергу, зазначаємо, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. В оскаржуваному рішенні сума, яку стягнуто з Відповідача, виникла з кредитного договору та була підтверджена саме рішенням суду. Однак, називати таке зобов`язання натуральним ми не можемо, оскільки ТОВ «Консалт Солюшенс» може захистити та захистило свою вимогу до ОСОБА_1 в судовому порядку. Зокрема, у Товариства є можливість подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, і таким чином, у разі задоволення судом заяви, реалізувати своє право вимоги за рішенням Березівського районного суду Одеської області від 14 січня 2015 року у справі № 494/1576/14-ц шляхом відкриття виконавчого провадження. Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачені законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Вважали, що така позиція узгоджується з Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року № 646/14523/15-ц. З огляду на такі обставини, зобов`язання Апелянта ОСОБА_1 перед ТОВ «Консалт Солюшенс» не є задавненим, а отже, кредитор законно пред`явив вимогу про стягнення з боржника 3 % річних за користування коштами. Окрім цього, варто зазначити, що навіть у разі, якщо стягувач ПАТ «КБ «Надра» або ТОВ «Консалт Солюшенс» не звернулись у встановлені законом строки для примусового виконання рішення (у тому числі звернення стягнення на предмет іпотеки), то останні лише не реалізували своє право на таке звернення. В свою чергу, невиконання боржником - ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором, підтвердженого рішенням суду, свідчить про невиконання обов`язку боржника перед кредитором. Окремо необхідно звернути увагу на висновок Апелянта, в якому він вказує, що Документ сформований в системі «Електронний суд» 15.05.2023 5 пред`явлення 3 % річних «позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання)». З вказаного вбачається, що Апелянт плутає позовну давність та строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання це встановлений законом строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію припису юрисдикційного акту. Відповідно, ці два поняття є абсолютно різними за своєю правовою природою, оскільки, позовна давність - це строк, в межах якого особа звертається до суду, а строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання є строком, в межах якого особа звертається до органів державної виконавчої служби Із зазначеного слідує висновок, що доводи Апелянта щодо задавненої вимоги, яка стосується саме строків позовної давності, не можуть бути застосовані щодо оскаржуваного рішення, а відповідно, рішення Березівського районного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" до ОСОБА_1 про стягнення 3 відсотків річних за користування коштами яке таким, що винесено з урахуванням вимог чинного законодавства України. З апеляційної скарги вбачається, що Апелянтом не вказано яка саме норма статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та постановлення нового рішення, яким у задоволенні вимог ТОВ «Консалт Солюшенс» відмовлено. Таким чином, можна зробити висновок про те, що суд першої інстанції у повному обсязі встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та виніс рішення, яке відповідає вимогам закону. Відповідь на відзив Не погоджуючись з вимогами та доводами відзиву на апеляційну скаргу скаржником надано пояснення на відзив. В обґрунтування яких зазначив, що відповідно твердження позивача, що вимога про стягнення кредитних коштів за рішенням Березівського районного суду Одеської області від 14.01.2015 року у справі № 494/1576/14-и не с заявленим зобов?язанням оскільки останній вчасно (без пропуску строків позовної давності) звернувся до суду про їх стягнення. Проте, на думку Відповідача, ТОВ «Консалт Солюшенс» не вірно трактує поняття «заявлене зобов?язання», адже воно є таким не тільки в силу пропуску строків на звернення до суду про стягнення, а й пропуску строку на пред`явлення виконавчого документу до виконання. Позивач зазначає, що у нього є можливість подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, і таким чином, у разі задоволення заяви судом, реалізувати своє право вимоги за рішенням Березівського районного суду Одеської області від 14.01.2015 року у справі № 494/1576/14-Ц. Але таке право Позивач може реалізувати саме у разі задоволення відповідної заяви судом. Позивач таким правом не скористався, строк на пред?явлення рішення Березівського районного суду Одеської області від 14.01.2015 року у справі № 494/1576/14-ц вважається пропущеним ще у 2018 році. Ні Банк, ні тим більше Позивач за примусовим стягненням до виконавчої служби або приватного виконавця з 2015 року жодного разу не зверталися. Тобто, Позивач не виявляв та не виявляє належного інтересу до виконання даного судового рішення ухваленого на його користь. Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред?являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги строку пред?явлення виконавчого документу до примусового виконання, у тому числі визнати виконавчий документ таким що не підлягає виконанню, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред?явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки після відкриття виконавчого провадження. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22). Відповідач не плутає поняття «позовна давність» та «строк пред?явлення виконавчого документу до виконання», як то стверджує Позивач, а намагається довести, що поняття «задавнене зобов?язання» відноситься до обох випадків, як до спливу позовної давності, так й до спливу строку пред?явлення виконавчого документу до виконання. Таким чином, доводи Відповідача щодо задавленої вимоги, повинні бути застосовані й щодо оскаржуваного рішення Березівського районного суду Одеської області від 02.02.2023 року. Заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу Не погоджуючись з доводами представника ОСОБА_1 , викладеними ним у відповіді на відзив на апеляційну скаргу від 22.05.2023 року ТОВ «Консалт Солюшенс» у зв`язку з чим викладає свої заперечення на такі доводи .На думку сторони Відповідача, ТОВ «Консалт Солюшенс» невірно трактує поняття «задавнене зобов`язання», адже воно, ніби то, є таким не тільки в силу пропуску строків на звернення до суду про стягнення, а й пропуску строків на пред`явлення виконавчого документа до виконання. Однак, поняття задавненого зобов`язання було взято Позивачем з правового висновку Верховного Суду, який був вказаний представником Надвоцького Геннадія Івановича в апеляційні скарзі, а саме: з постанови Верховного Суду від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22). Таким чином, відповідно до вищевказаної постанови Верховного Суду, задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. З правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20 або будь-яких інших правових висновків не вбачається жодного зв`язку між задавненим зобов`язанням та строками, встановленими для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Всі домисли представника Апелянта щодо того, що задавнене зобов`язання відноситься як до спливу позовної давності, так і до спливу строку пред`явлення виконавчого листа є абсолютно беззмістовними та не підкріплюються жодним нормативноправовим актом чи судовою практикою Окрім цього, у відповіді на відзив вказується, що «приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги строку пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання, у тому числі визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги». Далі сторона Апелянта вказує, що аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22). Однак, Верховний Суд у вказаній постанові не зазначав таких висновків, а лише вказував на позовну давність, яку слід застосовувати до задавненої вимоги (витяг рішення з ЄДРСР знаходиться в додатках). Таким чином, жодних аналогічних до доводів Апелянта правових висновків Верховний Суд не робив, а отже, можна припустити, що сторона Апелянта мала намір ввести в оману колегію суддів, яка розглядатиме справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року задля досягнення своїх цілей. Відповідно до ч. 1, ч. 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог . або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вважали, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Явка в судове засідання Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, про те в судове засідання не з`явились, що не заважає розгляду апляційної скарги у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судова колегія дослідивши матеріали справи встановила, що 04 вересня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ОД-20/09/2007/840-К/20. Відповідно до умов даного договору, банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 29 400 доларів США строком до 01 вересня 2017 року. З метою забезпечення виконання Кредитного договору 04 вересня 2007 року між Банком та Відповідачем було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Березовською О.Г. та зареєстрований в реєстрі № 3170. Відповідно до умов Іпотечного договору предметом іпотеки було визначено житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 76,6 кв.м. Іпотека також поширюється на земельну ділянку, на якій знаходиться вищезазначений будинок. Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 були внесені зміни у статут Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», відповідно до яких найменування банку стало: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра». Рішенням Березівського районного суду Одеської області позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 55 847,50 доларів США, що за курсом НБУ становить 690 986,84 грн. та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.. 27.03.2020 року було проведено електронний аукціон № UA-EA-2020-03-05- 000053-b за лотом № GL3N216954 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги за 187 кредитними договорами, що забезпечені іпотекою та 1 беззаставним кредитним договором. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс» ЄДРПОУ:42251700, що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-03-05-000053-b. 24.04.2020 року Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL3N216954 ПВ188про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 125, за якимдо ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги до боржників, зазначених у додатку № 1 до цього договору. Відповідно до п. 2 договору новий кредитор набуває усі права за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пені, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, права що виникають із судових справ, виконавчих проваджень, право отримання коштів від реалізації заставного майна за основними договорами. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. За змістом пункту 24 Додатку № 1 до Договору № GL3N216954_FIB_188 про відступлення прав вимоги від 24.04.2020 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 за кредитним договором № ОД-20/09/2007/840-К/20 від 04 вересня 2007 року та іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Березовською О.Г. та зареєстрованим в реєстрі № 3170 від 04 вересня 2007 року. Таким чином, ПАТ «КБ «Надра» вибуло з правовідносин, що виникли за кредитним договором, що зазначений вище, а ТОВ «Консталт Солюшенс» набуло всіх прав кредитора за кредитним договором. Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2020 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» його правонаступником ТОВ «Консалт Солюшенс» у справі № 494//1576/14-ц за позовом ПАТ «КБ Надра» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Але ж рішення до якого прийшов суд першої інстанції, що відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Березівського районного суду Одеської області від 14 січня 2015 року у справі № 494/1576/14-ц є помилковим з огляду на наступне. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, No 15123/03, § 45, €CII, 06 грудня 2007 року). Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Відповідно до усталеної практики постанов постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 встановлено, що розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Натуральним зобов?язанням (obligatio naturalis) є зобов?язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов?язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов?язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку відповідно до правової позиції у постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц . У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц зазначено, що «в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов?язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов?язання припинилося. Законодавець визначає обов?язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв?язку з чим таке зобов?язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв?язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України». У справі № 3-1522г16 між сторонами не існувало натурального зобов?язання і тому висновок у справі No 3-1522c16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА 4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв?язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов?язанні». Особа, яка виконала зобов?язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України). Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності(пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України). Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов?язанням (obligatio naturalis) є зобов?язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов?язанням є зобов?язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред?являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов?язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред?явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов?язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред?явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов?язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов?язанні. Пред?явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред?явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред?являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги або без пред?явлення рішення до примусового виконання у відповідний строк, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред?явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред' явленням позову про стягнення задавненої вимоги. ТОВ «Консалт Солюшенс» просило стягнути з Відповідача 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року. Судовою колегією встановлено, що Банк та Позивач, маючи статус кредитора, не реалізовали своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом (у т.ч. звернення стягнення на предмет іпотеки), втратили своє право вимоги на примусове виконання Відповідачем своїх зобов?язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред?явлення до виконання рішення суду), вважаємо, що зобов?язання Відповідача є задавненим, в зв?язку з чим набуло характеру натурального зобов?язання. Як вбачається з встановлених обставин, 3% річних були нараховані Позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов?язанні, в зв?язку з чим суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що 3 % річних нараховані на задавнену вимогу, оскільки строк виконання зобов?язань ОСОБА_1 по кредитному договору було змінено, в зв?язку з чим перебіг позовної давності щодо стягнення основної заборгованості розпочався на тридцятий день з дня отримання вимог за Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 14.01.2015 року у справі № 494/1576/14-ц. Крім того, строк пред?явлення до виконання вказаного рішення суду, яке набрало законної сили в 2015 році закінчився щонайменше у 2018 році, коли право вимоги по кредитному договору мав ще Банк. Ні Банк, ні тим більше Позивач за примусовим стягненням до виконавчої служби або приватного виконавця з 2015 року жодного разу не зверталися. Суд першої інстанції не звернув увагу, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності (строку пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання), а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред?явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред?явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження. Враховуючи, що аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20 судова колегія вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції . Відповідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року ,скасувати. Ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Консалт Солюшенс до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 08 листопада 2023 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко