Постанова 4873 № 910/3435/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" грудня 2023 р. Справа№ 910/3435/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Барсук М.А. суддів: Руденко М.А. Пономаренка Є.Ю. при секретарі: Овчинніковій Я.Д. за участю представників сторін: від позивача: не з`явився; від відповідача: Лопатнікова А.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 (повний текст складено 30.08.2023) у справі №910/3435/23( суддя Карабань Я.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним одностороннього правочину, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", в якому просить суд: визнати недійсним односторонній правочин, вчинений відповідачем щодо розірвання договору приєднання в порядку, встановленому статтею 364 Цивільного кодексу України, на підставі анкети-заяви на приєднання до послуги "Приймання платежів" (Банком автоматично присвоєно наступні реквізити №04032016114408 від 10.03.2016). Позовні вимоги, з посиланням на ст.15, 203, 215, 1075 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.341 Господарського кодексу України, мотивовані незаконністю односторонньої відмови відповідача від договору банківського обслуговування, укладеного з позивачем та відсутністю підстав для встановлення відповідного рівня ризику. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним односторонній правочин, вчинений Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» щодо розірвання договору приєднання (розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms) в порядку, встановленому статтею 364 Цивільного кодексу України, на підставі анкети-заяви на приєднання до послуги «Приймання платежів» (Банком автоматично присвоєно наступні реквізити №04032016114408 від 10.03.2016), за яким Товариству з обмеженою відповідальністю « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було відкрито рахунок НОМЕР_1 - українська гривня, НОМЕР_2 - українська гривня, НОМЕР_3 - українська гривня. В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач жодними належними та допустимими в розумінні ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами не довів обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу. Суд першої інстанції також зазначив, що надані суду документи жодним чином не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику. Висновки відповідача ґрунтуються на відомостях зазначених у мережі інтернет без будь-якого їх фактичного підтвердження. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження своє правової позиції відповідачем до суду не надано. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційного банку "ПриватБанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 у справі №910/3435/23 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована наступними доводами: - відповідно до положень законодавства суб`єкти фінансового моніторингу мають право керуватися інформацією із публічних джерел при оцінці ризику репутації обслуговування того чи іншого клієнта, а тому висновок суду першої інстанції в цій частині є безпідставним; - законодавством не передбачено імперативного обмеження прийняття суб`єктами фінансового моніторингу рішень щодо рівня ризику та подальшого обслуговування клієнта виключно за наявності стосовно нього вироку у кримінальній справі/вироку за фінансування діяльності осіб, які займались колабораціонізмом та вели проросійську пропаганду в Україні/наявності персональних санкцій/підтвердження незаконної діяльності безпосередньо напередодні перевірки тощо; - за результатом аналізу фінансової діяльності стосовно позивача, з урахуванням воєнної агресії росії проти України, відповідачем було встановлено, що бенефіціарні власники позивача співпрацювали та фінансували діяльність осіб, які займалися колабораціонізмом та вели проросійську пропаганду в Україні. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/3435/23передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного суду від 30.10.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 05.12.2023. Позиції інших учасників справи 28.11.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Явка представників сторін Представник позивача у судове засідання 05.12.2023 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, однак про час та місце останній повідомлявся належним чином шляхом направлення процесуальних документів на поштову адресу. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу підтвердив про свою обізнаність стосовно розгляду апеляційної скарги. Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (із подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини. Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача у судовому засіданні 05.12.2023. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 03.03.2016 між позивачем та відповідачем підписано анкету - заяву клієнта на приєднання до послуги «Приймання платежів». У подальшому відповідачем відкрито позивачу рахунки: НОМЕР_1 - українська гривня, НОМЕР_2 - українська гривня, НОМЕР_3 - українська гривня. 06.01.2023 позивачем було отримано від відповідача повідомлення №20.1.0.0.0/7-230106/112 від 06.01.2023 про відмову від підтримки ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин /розірвання договору і закриття рахунку. Зі змісту вказаного повідомлення вбачається, що відповідачем прийнято рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з позивачем договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів) та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій з посиланням на статтю 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". 26.01.2023 позивач звернувся до відповідача з запитом №б/н у якому просив надати інформацію про підстави прийняття відповідачем рішення щодо відмови від припинення ділових відносин. Так, на запит позивача відповідач надав відповідь за №20.1.0.0.0./7-230126/14342, у якій повідомив, що рішення прийнято згідно чинного законодавства та не підлягає перегляду, а також зазначив, що в банку відсутній обов`язок надавати детальну інформацію про прийняте рішення. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не надав жодних пояснень та доказів на підтвердження наявності підстав встановлення неприйнятно високого ризику, не витребував у позивача жодних документів чи відомостей для вивчення/уточнення усіх обставин. Позивач вказує, що рішення відповідача про розірвання договору та закриття поточного рахунку в односторонньому порядку не відповідає вимогам чинного законодавства та є незаконним і безпідставним, а тому позивач просить у судовому порядку визнати його недійсним. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що відповідач жодними належними та допустимими в розумінні ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами не довів обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу. Суд першої інстанції також зазначив, що надані суду документи жодним чином не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику. Висновки відповідача ґрунтуються на відомостях зазначених у мережі інтернет без будь-якого їх фактичного підтвердження. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження своє правової позиції відповідачем до суду не надано. Однак, колегія суддів не погоджується із відповідними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Згідно з частиною першою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Згідно з ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Частинами першою, третьою та четвертою статті 341 Господарського кодексу України передбачено, що розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов`язань і грошових претензій. Згідно із частинами першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом. Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (тут і далі на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон) суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки. Відповідно до частин першої - третьої статті 7 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб`єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів). Критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених, відповідно, Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду. Відповідно до ч. 6 ст. 7 даного Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, зокрема: - забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб`єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; - забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; - здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів. Відповідно до вимог ст. 11 Закону на банки покладено обов`язок здійснювати кожен із заходів належної перевірки, в тому числі шляхом проведення ідентифікації та верифікації клієнтів відповідно до вимог законодавства України. Як вбачається з матеріалів справи, АТ КБ "ПриватБанк" прийняв рішення про відмову від припинення ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунків на підставі ч.1 ст.15 Закону у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк. Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону, згідно з якою суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі: - якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; - встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей; - подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу; - виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою; - якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції. У випадках, передбачених цією частиною, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено. Отже в силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів. Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20. Водночас, у даній постанові Верховний Суд зазначив, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Згідно із пунктом 39 частини першої статті 1 Закону неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу. Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджених постановою правління НБУ №65 від 19.05.2020 (далі по тексту - Положення № 65). Згідно п.п. 45, 46 Положення № 65 критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до цього Положення, типологічних досліджень СУО, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику. Відповідно до п. 55 Положення № 65 шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику. Пунктом 61 Положення № 65 банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо: 1) клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів; 2) клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками. Згідно п.1 Додатку №12 Положення Банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ. Водночас, відповідно до п. 33 ч. 5 Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107 (далі Положення № 107), прийнятний рівень ризиків ВК/ФТ - ризик, який є керованим, підконтрольним установі, не може спричинити підвищення юридичного ризику та ризику репутації, а також погіршення фінансових результатів діяльності установи чи завдати шкоди її кредиторам і клієнтам. Згідно з п. 42 ч. 5 Положення № 107 ризик репутації - наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу установи клієнтами, контрагентами, потенційними інвесторами або органами нагляду., який впливає на спроможність установи встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати наявні відносини та може призвести установу (або її керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Відповідно до п. 46 ст. 1 Закону підозра - припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації та може свідчити про те, що фінансова операція або її учасники, їх діяльність чи походження активів пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та/або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, або із вчиненням іншого кримінального правопорушення або діяння, за яке передбачені міжнародні санкції. Згідно з п. 6 додатку 19 до Положення № 65 критеріями ризику, що зумовлені репутацією клієнта або КБВ клієнта, зокрема, є наявна негативна інформація в офіційних та/або публічних джерелах про клієнта або його КБВ, що свідчить про можливий зв`язок із тероризмом або іншою кримінальною/незаконною діяльністю. Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення затвердженні наказом Міністерством фінансів України від 28.12.2022 №

465. Розділом II наказу передбачено, що критерії ризику за типом клієнта - критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, що безпосередньо притаманні клієнту СПФМ, організаційно-правовій формі клієнта, структурі власності клієнта, діловій, професійній чи особистій діяльності клієнта та його кінцевому бенефіціарному власнику. Відповідно до п. 32 розділу II наказу СПФМ мають враховувати такі значення критеріїв ризику за типом клієнта під час оцінки ризиків з урахуванням ризик-орієнтованого підходу, а саме клієнт має такі репутаційні ознаки: наявна негативна інформація про нього або його КБВ в офіційних документах, офіційних та/або інших джерелах, що свідчить про його можливий зв`язок з організованими злочинними групами та/або злочинними організаціями; пропагує та підтримує дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, та діяльність із дискредитації конституційного ладу України, заохочення до військових дій російської федерації на території України. Відповідно до відомостей, наявних в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевими бенефіціарними власниками позивача є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, за результатом проведення внутрішньої перевірки відповідно до наявної публічної інформації встановлено неприйнятно високий ризик стосовно позивача. Зокрема, у службовій записці банку по напрямку «Фінансовий моніторинг» від 05.01.2023, яка слугувала підставою для прийняття рішення про розірвання договірних відносин з позивачем, вказано, що бенефіціарні власники позивача фінансували/фінансують діяльність осіб, які займалися колабораціонізмом та вели проросійську пропаганду в Україні. Також у вказаній службовій записці зазначено, що співпраця з компаніями, де кінцевими бенефіціарними власниками є особи, які пов`язані з ОСОБА_3 , несе високі репутаційні ризики, що характеризуються наявною негативною інформацією в офіційних та/або публічних джерелах та свідчать про сприяння військовій агресії проти України, підтримку колабораціонізму та підривної діяльності проти суверенітету України. Вказані висновки щодо пов`язаності бенефіціарних власників позивача із партією Шарія ґрунтуються на публікаціях в публічних джерелах, розміщених, зокрема, на сайтах, зазначених у доповідній записці, витяги з яких було долучено відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу, та які є загальнодоступними в мережі інтернет. Доводи суду першої інстанції, що висновки відповідача ґрунтуються лише на відомостях, зазначених у мереж інтернет, колегія суддів відхиляє, оскільки п. 6 додатку 19 до Положення № 65 прямо надає банку право визначати критерії ризику клієнта, виходячи із негативної інформації у публічних джерелах про клієнта або його КБВ. У даному випадку колегією суддів враховується, що Указом Президента України № 57/2022 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 грудня 2021 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким накладено персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), зокрема, на ОСОБА_4 . Указом Президента України № 153/2022 від 19.03.2022 уведено в дію Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2022 року "Щодо призупинення діяльності окремих політичних партій", яким призупинено на період дії воєнного стану будь-яку діяльність в Україні політичних партій, зокрема, "ПАРТІЯ ШАРІЯ". Восьмий апеляційний адміністративний суд рішенням від 16.06.2022 року, залишеним без змін постановою Касаційного адміністративного суду від 06.09.2022 заборонив діяльність ПП «Партія Шарія». Передав майно, кошти та інші активи ПП «Партія Шарія», її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. У даних рішеннях зазначено наступне: «хоча ПП «Партія Шарія» не набула значної політичної підтримки, однак, зважаючи на ідеологічну спорідненість з політикою російського агресора, її підтримку як теперішньої медійної діяльності її лідера, так і його діяльність у минулих роках, її подальше існування на політичній мапі держави й сама можливість - як політичної одиниці - впливати на політичні процеси, а також брати в них участь, поширюючи (зокрема, за посередництва свого лідера), по суті, проросійську ворожу пропаганду, становить реальну загрозу національній безпеці, незалежності і територіальній цілісності України, її демократичному конституційному ладу. Це питання особливо гостро постало після повномасштабного збройного вторгнення росії в Україну, що власне й відображено в рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2022 року «Щодо призупинення діяльності окремих політичних партій», яке введене в дію Указом Президента України від 19 березня 2022 року № 153/2022. У той час, коли Збройні Сили України, виконуючи свій конституційний обов`язок, боронять від російських окупантів територіальну цілісність і недоторканність України та її суверенітет, демократичні інституції теж мають проявити свою «войовничість», але вже на правовому полі. Захист державного суверенітету і територіальної цілісності України, демократичного конституційного ладу від впливу політичних партій, які реалізують ідеологічні та політичні наративи агресора, становить таку нагальну суспільну потребу. Заборона діяльності ПП «Партія Шарія», таким чином, є необхідною у демократичному суспільстві, переслідує легітимну мету і є необхідним заходом задля захисту інтересів держави та її демократичних інституцій.» Колегією суддів враховується, що згідно відповіді Центральної виборчої комісії від 21.03.2023 за №21-30/г369, на адвокатський запит адвоката Остапенко В.І., бенефіціарний власник позивача (ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів) ОСОБА_2 була кандидатом у народні депутати України, включеним до виборчого списку політичної партії «Партія Шарія». Дійсно, у даній відповіді зазначено, що ОСОБА_2 висувалась як безпартійна, однак, ст. 154 Виборчого кодексу України передбачає порядок висування кандидатів у народні депутати України, відповідно до якого саме ПП «Партія Шарія» приймала рішення про висування того чи іншого кандидата у депутати України, а саме ОСОБА_2 . У даному контексті колегія суддів також враховує, що як вбачається із відомостей з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є засновником та була директором Харківської обласної організації політичної партії "ПАРТІЯ ШАРІЯ". Крім того, відповідно до звіту політичної партії Шарія про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, який наявний в матеріалах справи, 11-12.07.2019 ФОП Катеринчик О.В., яка також є кінцевим бенефіцарним власником позивача, отримала від «Партії Шарія» загалом 1 млн грн. для «Розміщення агітаційних матеріалів у соціальних мережах (на веб-сайтах). Висновки суду першої інстанції, що відносно кінцевих бенефіціарних власників відповідача відсутні відкриті кримінальні провадження чи наявні вироки за фінансування діяльності осіб, які займалися колабораціонізмом та вели проросійську пропаганду в України, є необгроунтованими, оскільки законодавством не передбачено імперативного обмеження прийняття суб`єктами фінансового моніторингу рішень щодо рівня ризику та подальшого обслуговування клієнта виключно за наявності стосовно відповідного клієнта вироку у кримінальній справі/вироку за фінансування діяльності осіб, які займалися колабораціонізмом та вели проросійську пропаганду в України/наявності персональних санкцій/підтвердження незаконної діяльності безпосередньо напередодні перевірки тощо. А тому, оскільки проаналізована відповідачем інформація, розміщена у відкритих публічних джерелах, свідчить про те, що кінцеві бенефіціарні власники позивача мають негативну репутацію, як особи, що очолювали, підтримували, співпрацювали з політичною партією, діяльність якої є забороненою, банком правомірно встановлено щодо позивача неприйнятно високий ризик ділових відносин та на підставі ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" розірвано ділові відносини з позивачем шляхом вчинення одностороннього правочину про розірвання договору приєднання, вчиненого на підставі анкети-заявки на приєднання до послуги «Приймання платежів». З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем щодо розірвання договору приєднання в порядку, встановленому статтею 364 Цивільного кодексу України, на підставі анкети-заяви на приєднання до послуги "Приймання платежів" (Банком автоматично присвоєно наступні реквізити №04032016114408 від 10.03.2016). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. За таких обставин, апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 у справі № 910/3435/23 - скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за позову та апеляційної скарги покладаються на позивача. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 у справі № 910/3435/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 у справі № 910/3435/23 скасувати, ухваливши нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (01010, місто Київ, площа Арсенальна, будинок 1-Б, ідентифікаційний код 39861924) на користь Комерційного банку «ПриватБанк» (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) 4 026,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/3435/23 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 15.12.2023 Головуючий суддя М.А. Барсук Судді М.А. Руденко Є.Ю. Пономаренко