Постанова 4813 № 521/9615/20

Номер провадження: 22-ц/813/2399/23 Справа № 521/9615/20 Головуючий у першій інстанції Гуревський В.К. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.10.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Стахової Н.В. за участю секретаря судового засідання Мокана В.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 треті особи - Територіальний сервісний Центр 5141 РСЦ МВС в м. Одеса, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кешкентій Денис Володимирович на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2021 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: Територіального сервісного Центру 5141 РСЦ МВС в м. Одеса, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.», про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: Територіального сервісного Центру 5141 РСЦ МВС в м. Одеса, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.», в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу №7466/18/003926 від 26 липня 2018 року, відповідно до якого ТОВ «Ф.А.Р.Т.» продало на підставі договору комісії № 7466/18/003925 від 26 липня 2018 року, укладеного з ОСОБА_1 автомобіль «Тойота Королла» Седан-В, 2008 року випуску, колір білий, номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , VIN-code: НОМЕР_2 , а ОСОБА_4 придбав автомобіль «Тойота Королла» Седан-В, 2008 року випуску, колір білий, номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ; VIN-code: НОМЕР_2 ; витребувати з володіння ОСОБА_2 автомашину «Тойота Королла» Седан-В, 2008 року випуску, колір білий, номерний знак НОМЕР_3 (фактично НОМЕР_1 ), номер шасі НОМЕР_2 ; VIN-code: НОМЕР_2 та передати вказаний автомобіль в користування власнику ОСОБА_1 . Підставами подання такого позову послужило укладання та підписання купівлі-продажу вказаного автомобіля не із позивачем, а іншою особою, яка підробила її паспорт та її картку фізичної особи-платника податків з ідентифікаційним кодом і 26 липня 2018 року уклала договір комісії № 7466/18/003925, яким доручила ТОВ «Ф.А.Р.Т.», як комісіонеру, продати її автомобіль. Першим покупцем автомобіля був ОСОБА_4 , і на теперішній час автомобіль перебуває на підставі договору купівлі-продажу у ОСОБА_2 . Вказаний автомобіль був нею придбаний за рахунок кредитних коштів на підставі кредитного договору, і на теперішній час у неї є відповідні зобов`язання перед ПАТ «Дельта-Банком». Кредитний договір був забезпечений заставою. На теперішній час існує рішення Київського районного суду міста Одесу з приводу стягнення заборгованості за вказаним вище кредитним договором та приватним виконавцем відкрито виконавче провадження з приводу стягнення заборгованості і можливими діями приватного виконавця може стати звернення предмету застави, а саме автомашини в рахунок заборгованості. З приводу того, що автомобіль «Тойота Королла» був у неї викрадений, позивач 05 лютого 2020 року звернулась із заявою про кримінальне правопорушення до Київського відділу поліції в м. Одесі (№ реєстрації заяви 3044). Органом досудового розслідування було відкрите кримінальне провадження № 12020160480000737 від 05 лютого 2020 року, яке триває на теперішній час. На теперішній час автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_2 . Тому, позивач вимушена звернутися з цим позовом за захистом своїх законних прав та інтересів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2021 року ухвалено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: Територіального сервісного Центру 5141 РСЦ МВС в м. Одеса, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.», про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити. Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 7466/18/003926 від 26 липня 2018 року, яким ТОВ «Ф.А.Р.Т.» продало на підставі договору комісії № 7466/18/003925 від 26 липня 2018 року, укладеного з ОСОБА_1 , автомобіля «Тойота Королла» Седан-В, 2008 року випуску, колір білий, номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , VIN-code: НОМЕР_2 , а ОСОБА_4 придбав автомобіль «Тойота Королла» Седан-В, 2008 року випуску, колір білий, номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ; VIN-code: НОМЕР_2 . Витребувати з володіння ОСОБА_2 автомобіль «Тойота Королла» Седан-В, 2008 року випуску, колір білий, номерний знак НОМЕР_3 (фактично НОМЕР_1 ), номер шасі НОМЕР_2 ; VIN-code: НОМЕР_2 та передати вказаний автомобіль в користування власнику ОСОБА_1 . Рішення суду мотивовано тим, що спірний автомобіль вибув з володіння ОСОБА_1 поза її волею на підставі недійсного договору, укладеного з використанням підроблених документів, а тому, підлягає витребуванню з володіння добросовісного набувача ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кешкентій Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок експерта №179-п від 12.06.2014 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в Одеській області є неналежним доказом та недопустимим доказом. Вказує, що у рішенні не наведено мотивів визнання договору купівлі-продажу № 7466/18/003926 від 26 липня 2018 року недійсним. Також вказує, що судом не було враховано, що добросовісний набувач не може відповідати за можливі шахрайські дії, на які посилається позивач у позовній заяві, як доведені (без Вироку суду), а тому вимоги до добросовісного набувача ОСОБА_5 -безпідставні. Зазначає, що судом не встановлено та не зазначено в судовому рішенні участь відповідача ОСОБА_3 при укладанні з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу авто, тобто не доведений жодний аргумент того, що ОСОБА_3 не мала право на відчуження автомобілю, як це передбачає ст. 388 ЦК. Рух справи 22.12.2021 року до Одеського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кешкентій Д.В. на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2021 року. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2021року у вказаній справі визначено склад колегії суддів: Гірняк Л.А. головуючий суддя, судді: Комлева О.С., Цюра Т.В. Одеський апеляційний суд ухвалою від 03.05.2022 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та ухвалою від 16.11.2022 року призначив справу до розгляду. Рішенням № 126/0/15-23 від 21 лютого 2023 року Вища рада правосуддя звільнила суддю ОСОБА_6 з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2023 та 26.04.2023 року в даній справі визначено головуючим - суддю Карташова О.Ю., судді: Коновалова В.А., Стахова Н.В. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області надіслав відзив на апеляційну скаргу у якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кешкентій Д.В., судові засідання за участі якого, відповідно до ухвали Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року постановлено проводити в режимі відеоконференції, до відеоконференції не підключився у зв`язку з наявними у нього технічними проблемами, про що повідомив у телефонному режимі. Заяв та клопотань про перенесення розгляду справи від відповідача ОСОБА_2 та його адвоката Кешкентія Д.В. до апеляційного суду не надходило. Відповідач ОСОБА_3 з доводами апеляційної скарги погодилася. Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Грищук К.П. надали пояснення, в яких зазначили, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права. Відповідач ОСОБА_4 , представники третіх осіб ТОВ «Ф.А.Р.Т.» та Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом 25 липня 2008 року ОСОБА_1 уклала кредитний договір № 506-0131017/ФВК-08 з «Українським промисловим банком» на отримання 27000 доларів США для придбання автомобілю «Тойота Королла». З метою забезпечення вимог кредитного договору 25 липня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу був посвідчений договір застави № 506-0131017/7ФВК-08 придбаного транспортного засобу, реєстраційний № НОМЕР_4 . В подальшому «Український промисловий банк» передав всі активи та кредитні зобов`язання ПАТ «Дельта-Банку». В квітні 2012 року вказаний банк звернувся з позовом до ОСОБА_1 та майнових поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 238450,90 грн. Заочним рішення Київського районного суду міста Одеси (справа 1512/4989/2012) позов був задоволений. З ОСОБА_1 та майнових поручителів було стягнуто 238450,90 грн. Заочне рішення було переглянуто судом і 16 вересня 2015 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 і майнового поручителя 238450,90 грн. З метою виконання рішення суду про стягнення заборгованості державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Ткаченко С.О. був накладений арешт на вказану автомашину. 11 квітня 2013 року, відповідно Акту 521-6 вказана автомашина була затримана працівниками поліції та поміщена на майданчик автотранспорту. 11 квітня 2013 року відповідно до постанови начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Ткаченко С.О. розшук автотранспортного засобу був припинений. Вказана постанова виявилась підробленою, про що свідчить висновок експерта № 179-П від 12.06.2014 року Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в Одеській області. 28 березня 2014 року державною виконавчою службою був визначений зберігач арештованого та описаного майна ОСОБА_7 , а 27 червня 2014 року на підставі постанови державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Балалайкіною К.В. був змінений зберігач описаного та арештованого майна - представник ПАТ «Дельта-Банку» - Клименко Марія Сергіївна. За наявності рішень суду та вилучення автомашини ОСОБА_1 вказує, що була впевнена, що працівники «Дельта-Банку» забрали у ОСОБА_1 автомобіль машину, як заставу, в рахунок заборгованості за кредитним договором. На підставі подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського М.М. винесена ухвала Київського районного суду міста Одеси від 18 лютого 2019 року про встановлення тимчасового обмеження виїзду за межі України відносно ОСОБА_1 . 22 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду міста Одеси про скасування ухвали від 18 лютого 2019 року про скасування тимчасового обмеженім у праві виїзду ОСОБА_1 (справа 1512/4989/2012) і таке обмеження 03 лютого 2020 року ухвалою Київського районного суду міста Одеси було скасовано. Паспорт на ім`я « ОСОБА_1 » серії НОМЕР_5 її картку фізичної особи-платника податків з ідентифікаційним кодом було надано ТОВ «Ф.А.Р.Т.» і 26 липня 2018 року невідома особа уклала договір комісії № 7466/18/003925, яким доручила ТОВ «Ф.А.Р.Т.», як комісіонеру, продати автомобіль від імені власника. З наданої ТОВ «ФАРТ» до суду копією паспорту, яким користувалась громадянка ОСОБА_1 під час угоди - паспорт серії НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м. Іллічівськ, Одеської області, дата видачі: ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстрація: АДРЕСА_1 (з 12 вересня 2002) (а. с. 170, т. 1) вбачається, що дані не збігаються з копією паспорту, наданого позивачем до суду: серії КК 636994, місце народження м. Одеса, дата видачі 11 червня 2001 року, реєстрація: АДРЕСА_1 (з 12 вересня 2002). А саме, є відмінності в: -Місці народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : в паспорті, наданому ТОВ «ФАРТ»: «м. Іллічівськ, Одеська область» в паспорті, наданому до суду позивачем: «м. Одеса». -Дата реєстрації за адресою АДРЕСА_1 : в паспорті, наданому ТОВ «ФАРТ»: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в паспорті, наданому до суду позивачем: «зареєстрована 11.06.2001 р. за адресою: АДРЕСА_2 ; знята з реєстрації 22.10.2004 р., зареєстрована 26.10.2004 р. за адресою: АДРЕСА_1 . -Спосіб виготовлення: в паспорті, наданому ТОВ «ФАРТ»: дані внесені механічним способом, в паспорті, наданому до суду позивачем, дані внесені рукописним текстом. -В паспортах фотографії: ОСОБА_1 явно різняться. На момент укладення договору комісії № 7466/18/003925 від 26 липня 2018 року, укладеного від імені ОСОБА_1 , в неї був паспорт громадянина України: серія НОМЕР_6 , виданий 30 липня 2012 року. Відповідно до цього договору комісії ТОВ «Ф.А.Р.Т.» 26 липня 2018 року продало, а ОСОБА_4 , як покупець, 26 липня 2018 року придбав автомобіль «Тойота Королла» номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . 28 серпня 2018 року ОСОБА_4 через територіальний сервісний Центр 5141 РСЦ МВС в м. Одесі продав автомобіль «Тойота Королла» номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , а ОСОБА_3 його купила. 22 березня 2019 року ОСОБА_3 через територіальний сервісний Центр 5141 РСЦ МВС в м. Одесі продала автомобіль «Тойота Королла» номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , а ОСОБА_2 придбав його на підставі договору купівлі-продажу № 5141/2019/1371553. При придбані автомобіля ОСОБА_3 був змінений номерний знак на НОМЕР_7 , а при придбанні автомобіля ОСОБА_2 номерний знак був змінений на НОМЕР_3 . У всіх випадках купівлі-продажу автомобіля і зміни номерного знаку, номер шасі залишався єдиним - НОМЕР_2 , та VIN-code: НОМЕР_2 . Останнім покупцем автомобіля є ОСОБА_2 . З приводу того, що автомобіль «Тойота Королла» з номером шасі НОМЕР_2 VIN-code: НОМЕР_2 та номерним знаком НОМЕР_1 було у позивача викрадено, 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про кримінальне правопорушення до Київського відділу поліції в м. Одесі (№ реєстрації заяви 3044). Органом досудового розслідування було відкрите кримінальне провадження № 12020160480000737 від 05 лютого 2020 року, яке триває на теперішній час.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 265/5040/13-ц (провадження № 14-491цс19) вказано, що «відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний автомобіль вибув з володіння ОСОБА_1 поза її волею на підставі документів: наданих іншою особою, яка підробила її паспорт та її картку фізичної особи-платника податків; постанови начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, що визнана судовим експертом підробленою, а тому, визнав договір купівлі-продажу № 7466/18/003926 від 26 липня 2018 року недійсним. При цьому, судом встановлено, що висновок експерта № 179-п від 12.06.2014 року Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в Одеській областістосується предмета доказування, відповідає положенням статті 102 ЦПК України і підготовлений у рамках кримінального провадження. Про допустимість висновку експерта в кримінальній справі, як доказу в цивільній справі, зазначено в постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у цивільній справі №461/3675/17, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не був ухвалений. Відповідачем та його представником не доведено, що висновок експертизи є неналежним доказом, а саме, що він не стосується предмета доказування або одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15)). Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. У цій справі суд першої інстанції не встановив обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача. Право власника, згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті). Установивши, що автомобіль вибув з володіння його власника ОСОБА_1 поза волею останьої на підставі фіктивного договору купівлі-продажу, укладеного з використанням підроблених документів, і вказаний правочин є недійсним, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про витребування цього автомобіля з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , який є останнім набувачем майна за наступними правочинами щодо його відчуження. Витребування спірного майна на користь позивача у цій справі містить легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки її з порушенням вимог закону було позбавлено права на майно. Позивач діє з легітимною метою для задоволення власних інтересів, передбачених нормами матеріального права з метою відновлення свого порушеного права на належне їй нерухоме майно. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кешкентій Денис Володимирович, залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова Н.В. Стахова