Постанова 4813 № 496/5143/20

Номер провадження: 22-ц/813/4411/23 Справа № 496/5143/20 Головуючий у першій інстанції Драніков С. М. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.10.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В. за участю секретаря судового засідання - Долгової В.І., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У грудні 2020 року ТОВ «Вердикт Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення боргу за кредитним договором, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3к-322 від 12.09.2008 року у розмірі 274887,56 грн та судові витрати. В обґрунтування позивач зазначив, що між позичальником ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 12.09.2008 року був укладений Кредитний договір № 3к-322, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 32 400 доларів США зі сплатою 13,5% річних. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти на загальну суму 32 400 доларів США. З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором банк та ОСОБА_2 уклали Договір поруки №1577/08 від 12.09.2008 року, банк та ОСОБА_3 уклали Договір поруки № 1579/08 від 12.09.2008 року. Вказав, що 18.10.2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а останнє набуло право вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за Договором кредиту № 3к-322 від 12.09.2008 року, Договором поруки №1577/08 від 12.09.2008 року, Договором поруки №1579/08 від 12.09.2008 року. Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідачів, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» втратив такі права. Станом на день подання позовної заяви відповідач не повернув отримані від позивача кредитні кошти на підставі кредитного договору № 579-05-ПК від 08.12.2005 року. Зазначив, що з огляду на те, що позичальником прострочено грошове зобов`язання по поверненню кредитних коштів отриманих на підставі кредитного договору № 579-05-ПК від 08.12.2005 року, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних. Розрахунок заборгованості про стягнення інфляційних збитків, пені і 3% річних нараховано на суму 607 206,09 грн відповідно до рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16.09.2016 року по справі № 496/2788/16-ц. Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 274 887,56 грн, що складає: нарахування трьох відсотків річних проведено за період із 06.11.2017 року по 06.11.2020 року суму 54 705,96 грн; нарахування інфляційного збільшення проведено за період із листопада 2017 року по жовтень 2020 року і складає 107 414,76 грн; нарахування пені за подвійною обліковою ставкою проведено за період із 06.11.2019 року по 06.11.2020 року і складає 112 766,84 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2022 року ухвалено в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором відмовити в повному обсязі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Вердикт Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що 18.10.2018 року між ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за Договором кредиту № 3к-322 від 12.09.2008 року, Договором поруки № 1577/08 від 12.09.2008 року, Договором поруки № 1579/08 від 12.09.2008 року. На підтвердження набутого права грошової вимоги долучено Договір відступлення права вимоги від 18.10.2018, витяг із додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги від 18.10.2018 року. Крім того, підтвердженням укладеного Договору про відступлення прав вимоги від 18.10.2018 є судові рішення судів різних інстанцій. Так, у справах № 521/2169/21, 2-1960/11, 752/23445/19 підтверджено укладення Договору про відступлення прав вимоги від 18.10.2018 укладеного між ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ». Також вказує, що розрахунок заборгованості про стягнення інфляційних збитків, пені і 3% річних нараховано на суму 607 206,09 грн відповідно до рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16.09.2016 по справі № 496/2788/16-ц (до дати закриття виконавчого провадження по Рішенню Біляївського районного суду Одеської області від 16.09.2016 по справі № 496/2788/16-ц). Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню станом на року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 274 887,56 грн. Щодо застосування строку позовної давності зазначено, що відповідно до практики Верховного Суду, суд повинен задовольнити позовні вимоги у частині стягнення боргу за останні три роки, що передували зверненню до суду. Подаючи позовну заяву, позивачем розраховано суму боргу по 3-х відсотках річних та інфляційних за останні 3-и роки до подачі позовної заяви, а тому, вважає, що заявлена сума боргу підлягає стягненню в повному обсязі. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Гусаров О.Л., просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2022 року без змін. У судовому засіданні представник ТОВ «Вердикт Капітал» адвокат Проніна В.М. надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримала, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Адвокат Гусаров О.Л. представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у судовому засіданні в режимі відеоконференції, надав пояснення, в яких зазначив, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права. Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом 12.09.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 3к-322, відповідно до якого банк надав відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 32400 доларів США з оплатою по процентній ставці 13,50 процентів річних. Пунктом 3.2. кредитного договору встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором до 11 вересня 2015 р. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. В якості забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором, того ж дня між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №1577/08, та між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №1579/08. Згідно п.п. 1.1. договорів поруки, поручителі, зобов`язуються перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором № 3к-322 від 12 вересня 2008 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 32400 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних. Відповідно до п. п. 2.1. договорів поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16.09.2016 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 3к-322 від 12 вересня 2008 року в сумі 598232,60 грн, а також судовий збір у розмірі 8973,49 грн, а всього 607206,09 грн. У задоволенні позовної заяви до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. У вказаному рішенні судом встановлено, що в якості забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором, того ж дня між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», і ОСОБА_3 , а 19.06.2008 р. також з ОСОБА_2 були укладені договори поруки № 1079/08 та № 1077/08. З п. 3.2 кредитного договору від 12.09.2008 року вбачається, що термін остаточного погашення кредиту 11.09.2015 року. Таким чином, від дня настання строку виконання основного зобов`язання, а саме 11.09.2015 року до пред`явлення вимоги до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , сплинув шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому дія договору поруки припинена. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02.03.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилено. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16.09.2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін. 18.10.2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступає ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуває право вимоги до позичальників та поручителів зазначених у Додатку №1 до цього Договору. В якості доказу на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором №3к-322 від 12.09.2008 року до ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі Договору про відступлення прав вимоги від 18.10.2018 року позивач долучив до позовної заяви Витяг з Реєстру кредитних договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, який є Додатком № 1 до Договору про відступлення прав вимоги від 18.10.2018 року. Відповідно до вказаного Витягу, за номером п/п 10 значиться: позичальник ОСОБА_1 , ІПН позичальника НОМЕР_1 , номер кредитного договору №3к-322 від 12.09.2008 року, залишок по тілу кредиту 298349,8 грн, залишок по відсотках 126992 грн, залишок по комісіям 9903,78 грн, залишок по пеням і штрафам 4434260,8 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем не доведено розмір заборгованості за кредитним договором, а також факт переходу до позивача прав вимоги за кредитним договором та договорами поруки, суд позбавлений можливості впевнитись у законності права вимоги позивача до відповідачів, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Проте, з такими висновками суду погодитися не можна. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38), викладено правовий висновок: договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Так, на підтвердження факту набутого права грошової вимоги представником позивача, разом з апеляційною скаргою, надано копію витягу із Акта приймання-передачі від 18.10.2018, копії витягів із Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги від 18.10.2018, платіжне доручення № 1 від 18.10.2018, копію протоколу електронного аукціону від 01.10.2018. Відповідно до змісту правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 761/38248/17 (провадження № 61-49073св18), від 03 травня 2022 року у справі № 363/4124/15-ц (провадження № 61-19791св21): відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 642/4116/19 (провадження № 61-4053св21). Копію витягу із Акта приймання-передачі від 18.10.2018 року, копії витягів із Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги від 18.10.2018 року, платіжне доручення № 1 від 18.10.2018 року, копію протоколу електронного аукціону від 01.10.2018 року, згідно з якими позивач набув прав та обов`язків кредитора, було додано стороною позивача до апеляційної скарги на спростування доводів представників відповідачів, та стверджень висловлених у рішенні суду, щодо відсутності доказів відступлення права вимоги, тому ці докази мають важливе значення як для правильного вирішення спору, так і для перевірки відповідності обставинам цієї справи висновків суду першої інстанції, а тому, були прийняті апеляційним судом. Відтак, апеляційний суд вважає, що позивачем надано докази того, що за Договором про відступлення права вимоги від 18.10.2018 року, первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора ТОВ «Вердикт Капітал», який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Щодо позовних вимог пред`явлених до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16.09.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02.03.2017 року, позовну заяву Публічного акціонерного товариства Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 3к-322 від 12 вересня 2008 року в сумі 598232,60 грн, а також судовий збір у розмірі 8973,49 грн, а всього 607206,09 грн. У задоволенні позовної заяви до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. У вказаному рішенні судом встановлено, що від дня настання останнього строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором №3к-322 від 12.09.2008 року, а саме 11.09.2015 року до пред`явлення вимоги до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (звернення до суду з позовною заявою 10.08.2016 року) сплинув шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній на момент розгляду справи), а тому дія договору поруки припинена. Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про відмову у задоволені позовних вимог пред`явлених до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з підстав відсутності у останніх зобов`язання за кредитним договором №3к-322 від 12.09.2008 року. Щодо позовних вимог пред`явлених до ОСОБА_1 . Відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором №3 к-322 від 12.09.2008 року у розмірі 274 887,56 грн, з яких нараховані 3% річних 54 705,96 грн, втрати від інфляції 107 414,76 грн, нарахована пеня 112 766,84 грн. За змістом статті 1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 12.09.2008 року був укладений Кредитний договір № 3к-322, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 32 400 доларів США. Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі № 130/2604/18. За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 втрат від інфляції в сумі 107 414,76 грн задоволенню не підлягають. Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 пені в сумі 112 766,84 грн. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Між тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) міститься висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Також, наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Тому, після задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16.09.2016 року, ТОВ «Вердикт Капітал» не має правових підстав для нарахування пені за несвоєчасне повернення кредиту, а тому такі вимоги є безпідставними по суті. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, вказала, що передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» за кредитним договором № 3 к-322 від 12.09.2008 року 3% річних у сумі 54 705,96 грн за період з 06.11.2017 року по 06.11.2020 року. Колегія суддів, вирішуючи спір за вимогами щодо стягнення виплат 3% річних, нарахованих згідно зі статтею 625 ЦК України, виходить з того, що станом на момент подачі позову розмір основного зобов`язання відповідачем не був погашений, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних за вказаний вище період, що передбачено ст. 625 ЦК України. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з розміром суми стягнення. Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості наданого позивачем, розмір суми заборгованості за кредитом складає 598232,60 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних за кредитним договором № 3к-322 від 12.09.2008 року, що складає суму 53939,28 грн, з розрахунку 598232,60 х 3 : 100 : 365 х 1097. Апеляційний суд не погоджується з висновком районного суду про пропущення позивачем строку позовної давності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних за період з 06.11.2017 року по 06.11.2020 року, тобто, за три роки, які передували подачі такого позову. Щодо витрат на правничу допомогу. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Чинне цивільне - процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року, справа № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22, дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно вимог, ТОВ «Вердикт Капітал» просило стягнути витрати на правничу допомогу у сумі 20 000 грн. Позовні вимоги задоволено частково у сумі 53939,28 грн, таким чином, витрати на правничу допомогу підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягненню з відповідача у сумі 3925 грн. Також, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2022,75 грн, за подання позовної заяви 809,10 грн та за подання апеляційної скарги 1213,63 грн. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» код ЄДРПОУ 36799749 суму 3% річних за кредитним договором № 3к-322 від 12.09.2008 року в розмірі 53939,28 грн, судові витрати в сумі 2022,75 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 3925 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова М.В. Назарова