Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 569/17211/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 569/17211/23 пров. № А/857/20376/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. за участю секретаря судового засідання Носа С.П. Вовка А. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року у справі № 569/17211/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, місце ухвалення судового рішення м.Рівне Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях судових справ суддя у І інстанціїХаречко С.П. дата складання повного тексту рішення23 жовтня 2023 року ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Позивач ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті , в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову від 01 червня 2023 року серії АА № 00009003 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, винесену головним спеціалістом відділу відділу впровадження системи автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті Соколюк Л.М. стосовно ОСОБА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року у справі № 569/17211/23 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судове рішення прийнято з неповним з`ясуванням всіх обставин справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що строк дії повірки технічного засобу вимірювання закінчився 23.07.2022, а тому висновки суду першої інстанції щодо придатності технічного засобу фіксації є помилковими, оскільки технічний пристрій, який був використаний під час фіксації події відображеної в оспорюваній постанові не можна вважати повіреним, а висновки та показники зафіксовані ним не можуть використовуватись, як такі, що мають юридичні наслідки. Також вказує на невідповідність оспорюваної постанови вимогам ст.283 КУпАП, оскільки така не містить будь-яку інформацію щодо напівпричепу-учасника події зафіксованої 27.04.2023, що вказує на порушення вимог чинного законодавства. Також вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що співвідношення КУпАП, як закону, та Порядку фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №1174 від 27.12.2019 (далі - Порядок №1174), Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України №512 від 27.09.2021, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2021 за №1287/36909 (далі - Інструкція №512) як підзаконних актів, що носять рекомендований характер, оскільки вказані підзаконні акти створені та працюють по конституційній формулі, зокрема, на основі та для виконання Закону, конкретизують та розвивають закон та не виходять за рамки предмета розгляду і не суперечать нормам основного закону. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у відповідності до вимог ст. 268 КАС України. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання повістки, ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Сторони в судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв. Представник позивача Кузьмін Є.В. в судове засідання з технічних причин не під`єднався. При цьому, роз`яснено заявнику, що відповідно до ч.5 ст. 195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні, оскільки вчинення позивачем порушень пункту 22.5 ПДР є доведеним належними та допустимими доказами. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01 червня 2023 року головним спеціалістом відділу відділу впровадження системи автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті Соколюк Л.М. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, серії АА №00009003, якою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.132-1 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. За змістом вказаної постанови, 27 квітня 2023 року о 20 год 55 хв за адресою М-04, 186+337, Дніпропетровська область, автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб DAF TE 47, днз НОМЕР_1 . Відповідальна особа ОСОБА_1 допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених п.22.5 ПДР України: навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 7,374 % (0,848 тон), при дозволенному навантаженню на вісь 11.5 тон. Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернулася до суду з цим позовом. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Укртрансбезпека для виконання покладених на неї завдань має право, поміж іншого, використовувати у своїй діяльності транспортні засоби, зокрема спеціалізовані, та засоби вимірювальної техніки; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі. Таким чином, Укртрансбезпека з метою забезпечення виконання покладених на неї законодавством завдань, зокрема в частині здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів, має право: проводити рейдові перевірки (перевірки на дорозі); використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема, в автоматичному режимі. Визначення поняття великовагових та великогабаритних транспортних засобів міститься у постанові Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування», зокрема, це транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 ПДР. Також, як встановлено пунктом 22.5 ПДР, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли хоча б один з їх параметрів не перевищує гранично допустимі максимальні значення, зокрема максимальні значення фактичної маси для різних типів транспортних засобів для їх руху автомобільними дорогами, в тому числі для трьохвісних вантажних автомобілів передбачено максимальне значення фактичної маси для доріг державного значення - 25 т (26 т - для трьохвісного вантажного автомобіля, якщо ведуча вісь обладнана здвоєними колесами та максимальне навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни), та для доріг місцевого значення - 21 т; максимальні значення фактичної маси для різних типів транспортних засобів для їх руху автомобільними дорогами, в тому числі для трьохвісних вантажних автомобілів передбачено максимальне значення фактичної маси для доріг державного значення - 25 т (26 т - для трьохвісного вантажного автомобіля, якщо ведуча вісь обладнана здвоєними колесами та максимальне навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни), та для доріг місцевого значення - 21 т; максимальні значення навантаження на вісь (в залежності від їх кількості та відстані одна від одної), в тому числі, встановлено максимальне значення навантаження на здвоєні осі, якщо відстань між осями від 1,3 до 1,8 метра при спарених колесах, за умови, що навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни, для доріг державного значення - 19 т, та для доріг місцевого значення - 11,5 т. Рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами». Пунктом 4 вказаних вище Правил встановлено, що допускається перевищення вагових параметрів на визначеними у пункті 22.5 ПДР на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Як встановлено частиною другою статті 132-1 КУпАП перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%. Крім того, суб`єкт відповідальності за правопорушення, передбачене частиною другою статті 132-1 КУпАП, визначений приписами статті 14-3 КУпАП, за змістом яких адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Звідси, відповідно до статті 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Власником транспортного засобу марки DAF, модель ТЕ 47, державний номер НОМЕР_1 , за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів є Льоушкіна С.В., що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . На підтвердження порушення позивачем ПДР відповідач надав фотографії транспортного засобу в момент вчинення правопорушення та інформаційну картку габаритно-вагового контролю, відповідно до якої показник зважування weight-full (загальна маса транспортного засобу) складає 35600 тонн, axleload-2 (навантаження на одиночну вісь) 14700 тонн, що свідчить про недотримання вимог, встановлених пунктом 22.5 ПДР, щодо допустимої ваги навантаження на одинарну вісь 11,5 тонн. Формула розрахунку відсотку перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами закріплена в додатку 1 до Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021 № 512 (далі також - Інструкція № 512). Відповідно до додатку 1 до Інструкції № 512, % перевищення = ((Х факт - Х норм - похибка пристрою) / Х норм) х 100%, де Х факт - фактично зафіксований параметр габариту або ваги відповідно в натуральних одиницях (тонна або міліметр); Х норм - нормативно дозволений параметр габариту або ваги відповідно в натуральних одиницях (тонна або міліметр), зазначений відповідно до пункту 22.5 ПДР. Похибка пристрою - регламентовано допустима похибка вимірювального пристрою параметрів габариту або ваги у відсотках відповідно до ДСТУ OIML R 134-1:2010, помножена на Х факт (під час розрахунку використовується у натуральних одиницях (тонна або міліметр). Розрахунок відсоткового перевищення навантаження на одинарну вісь здійснено відповідачем за вказаною формулою: 14700 - 11500 - 16%*14700)/11500)*100% = 7,374% та відповідає показникам, які містяться в оспорюваній постанові. Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначено Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 № 1174 (далі також Порядок № 1174) Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі взаємопов`язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційної телекомунікаційної системи. Фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку (пункт 7 Порядку № 1174). Відповідно до пункту 12 Порядку № 1174 автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційної телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв`язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи. Інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційної телекомунікаційної системи у вигляді метаданих (пункт 14 Порядку № 1174). Згідно з пунктом 15 зазначеного Порядку метадані повинні містити дані про: - засоби вимірювальної техніки - назва засобу вимірювальної техніки та його умовне позначення, серійний номер, найменування виробника, рік виготовлення, метрологічні характеристики, найменування власника засобу вимірювальної техніки, документи про відповідність та/або результати повірки (дата повірки, строк дії повірки); - місце фіксації (кілометр + метр, географічні координати); - найменування автомобільної дороги загального користування, вулиць і доріг міст та інших населених пунктів; - дату і час фіксації здійснення вимірювання, смугу руху, напрямок руху, максимальне дозволене навантаження на вісь, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), категорію транспортного засобу, тип транспортного засобу згідно з пунктом Г.2 додатка Г ДСТУ 8824:2019 «Автомобільні дороги. Визначення інтенсивності руху та складу транспортного потоку», повну масу транспортного засобу, ширину, висоту, довжину, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу (номер вісі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей, фактичну міжосьову відстань, фактичну шинність (кількість коліс) на вісі); - фотографії транспортного засобу - фронтальна, фотографія державного номерного знаку транспортного засобу, фотографія державного номерного знака причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), оглядова фотографія із зображенням розпізнаного державного номерного знаку; - відеозапис руху транспортного засобу через автоматичний пункт (за наявності). Фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється за допомогою комплексних технічних засобів марки WIМ. Відповідно до технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 163 (далі також - Технічний регламент № 163), цей Технічний регламент встановлює вимоги до засобів вимірювальної техніки та розроблений на основі Директиви 2014/32/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 лютого 2014 року про гармонізацію законодавства держав-членів стосовно надання на ринку вимірювальних приладів. Відповідно до пункту 7 Технічного регламенту № 163 засіб вимірювальної техніки повинен відповідати суттєвим вимогам, установленим у додатку 1, та вимогам, установленим у відповідних додатках 3-12, що стосуються даної категорії засобу вимірювальної техніки. Згідно пункту 1 Додатку 1 до технічного регламенту № 163 засіб вимірювальної техніки повинен забезпечувати високий рівень метрологічної достовірності. Для того, щоб будь-яка сторона була впевнена в результаті вимірювань, засіб вимірювальної техніки повинен бути сконструйований і виготовлений з використанням високоякісної вимірювальної технології та захищеності вимірювань. Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону України від 05.06.2014 № 1314-VII «Про метрологію та метрологічну діяльність» (далі також Закон № 1314-VII) у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки), здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби. Відповідно до пунктів 1, 2 Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 2016 року № 94 (далі - Технічний регламент № 94), цей Технічний регламент встановлює вимоги, яким повинні відповідати засоби вимірювальної техніки, які призначені для застосування у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - засоби вимірювальної техніки), коли вони надаються на ринку та/або вводяться в експлуатацію для виконання завдань, пов`язаних з вимірюваннями. Дія цього Технічного регламенту поширюється на засоби вимірювальної техніки, перелік яких наведено у додатку

1. Прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь зазначені у пункті 52 названого Додатку. Відповідно до пункту 53 Технічного регламенту № 94 у декларації про відповідність зазначається про те, що виконання суттєвих вимог, визначених у додатку 2, та вимог, зазначених у відповідних національних стандартах та технічних специфікаціях для певних засобів вимірювальної техніки, було доведено. Згідно до пункту 57 Технічного регламенту № 94 відповідність засобів вимірювальної техніки цьому Технічному регламенту повинна засвідчуватися шляхом нанесення на них знаку відповідності та додаткового метрологічного маркування, передбачених у пунктах 58-70 цього Технічного регламенту. Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону № 1314-VII, законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Перелік категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Міжповірочні інтервали законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки за категоріями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності. Порядок встановлення міжповірочних інтервалів визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 1 Закону № 1314-VII повірка засобів вимірювальної техніки - сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам. Відповідно до Міжповірочих інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затверджених Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.10.2016 № 1747 (далі також Наказ № 1747), міжповірочний інтервал для приладів автоматичних для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь становить 1 рік. Як вбачається із оскаржуваної постанови, фіксація адміністративного правопорушення здійснена приладом автоматичним для зважування дорожніх транспортних засобів у русі WIM 20, WAGA-WIM-35 № 7, який є придатним до експлуатації, що підтверджується сертифікатом відповідності UA.TR/113-0619/05F-21 від 23 липня 2021 року та сертифікатом перевірки типу UA.TR.113-0619-21 від 13 квітня 2021 року. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 № 412 «Щодо питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного стану» (далі також Постанова № 412) позитивні результати періодичної, позачергової повірки та повірки після ремонту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, засвідчені відбитком повірочного тавра на таких засобах чи записом з відбитком повірочного тавра у відповідному розділі експлуатаційних документів та/або оформлені свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, строк дії яких закінчився у період воєнного і надзвичайного стану та протягом місяця після його припинення чи скасування, чинні на період воєнного і надзвичайного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування на всій території України або в окремих її місцевостях. Відтак, положення абзацу другого частини другої статті 17 Закону № 1314-VII не застосовуються до засобів вимірювальної техніки, визначених Постановою № 412, на строк, передбачений відповідною Постановою. На підставі вищезазначеного повірка вимірювального і зважувального обладнання для здійснення габаритно- вагового контролю є дійсною та чинною на період воєнного і надзвичайного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування на всій території України. Відповідна інформація також зазначена в бланку оскаржуваної постанови. Покликання апелянта на те, що на час винесення оскаржуваної постанови (01.06.2023) дія Постанови № 412 втратила свою чинність на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2023 № 440 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного та надзвичайного стану» є недоречними, оскільки відповідно до пункту 5 ця постанова набирає чинності через 30 календарних днів з дня її опублікування (набрання чинності відбулось 04.06.2023), проте порушення пункту 22.5 ПДР України, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 132-1 КУпАП, відбулось 27 квітня 2023 року, тобто до моменту втрати чинності Постановою №

412. Отже, на дату проведення зважування транспортного засобу засіб вимірювальної техніки відповідав загальним технічним вимогам державних стандартів. З урахуванням наведеного, факт перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 ПДР доведено належними, допустимими та достовірними доказами з використанням належного технічного приладу. Отже, доводи апелянта щодо здійснення габаритно- вагового контролю неналежним приладом спростовується матеріалами справи. Щодо доводів апелянта про те, що в оскаржуваній постанові не зазначено всіх даних, які мають значення для розгляду справи, а саме даних щодо марки, моделі, державного номерного знаку напівпричепу, його власника, апеляційний суд зазначає наступне. Так, у частині першій статті 1 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» зазначено, що транспортний засіб спеціалізованого призначення - це транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, осіб з інвалідністю, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо). Напівпричіпом визнається причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача. У статті 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14 жовтня 1997 року № 363, визначено, що сідельний тягач - це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа. Відповідно до пункту 1.10 ПДР причіп - це транспортний засіб, призначений для руху тільки в з`єднанні з іншим транспортним засобом. До цього виду транспортного засобу належать напівпричепи і причепи-розпуски. Транспортним засобом визнається пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Вантажним автомобілем є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Автопоїзд (транспортний состав) - це механічний транспортний засіб, що з`єднаний з одним або кількома причепами за допомогою зчіпного пристрою, а експлуатацією транспортного состава є транспортування тягачем причепа згідно з інструкцією щодо його використання (відповідність причепа тягачу, наявність страхового з`єднання, єдиної системи сигналізації, освітлення тощо). Згідно пункту 2.13 ПДР транспортний засіб для перевезення вантажів складається з тягача відповідної категорії та причепу. Із урахуванням викладеного, напівпричіп, як транспортний засіб, приводиться у рух за допомогою сідельного тягача, належного позивачу. Сідельний тягач із з`єднаним із ним напівпричепом є транспортним засобом спеціалізованого призначення. Сідельний тягач та з`єднаний із ним напівпричіп, що мають єдину систему гальмування, освітлення, експлуатуються як транспортний засіб з метою перевезення вантажів певних категорій. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року по справі № 761/33776/19. Таким чином, сідельний тягач DAF TE 47, державний номерний знак НОМЕР_1 та напівпричіп, є одним транспортним засобом, котрий приводиться в рух сідельним тягачем, тому саме сідельний тягач як автопоїзд (транспортний состав) може вважатись великоваговим, а власник вказаного транспортного засобу, за пунктом 22.5. ПДР України та частиною другою статті 132-1 КУпАП підлягає притягненню до адміністративної відповідальності за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами. З огляду на наведене, відповідачем було встановлено всі фактичні дані справи, у повному обсязі досліджені обставини справи в їх сукупності, при оформленні оскаржуваної постанови в повному обсязі дотримано вимоги статті 14-3 КУпАП щодо встановлення відповідальної особи, яка несе адміністративну відповідальність за правопорушення, передбачене частиною другою статті 132-1 КУпАП, при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідачем доведено правомірність винесеної відносно позивача постанови та притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року у справі № 569/17211/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 14 грудня 2023 року