Постанова 4854 № 420/18562/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/18562/22 Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д. суддів: Крусяна А.В., Яковлева О.В. за участю секретаря судового засідання Тутової Л.С. представника апелянта Шугалевича І.В. представників відповідача ГУ НП в Одеській області Симонової Г.М., Лисого С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, В С Т А Н О В И В: 20.12.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП від 16.11.2022 №2138 «Про застосування дисциплінарних стягнень до посадових осіб ГУНП», яким до позивача застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції; - визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП від 24.11.2022 №1837о/с, яким позивача звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»; - поновити його на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції №1 ОРУП №2 ГУНП з 25.11.2022; - стягнути з ГУНП середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.11.2022 по день ухвалення рішення суду. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу в органах Національної поліції України на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №1 ОРУП №2 ГУНП але оскаржуваним наказом від 24.11.2022 №1837о/с, який прийнятий за результатами проведеного службового розслідування, його було звільнено зі служби. Позивач вказував що згідно з оскаржуваним наказом №2138 від 16.11.2022, під час службового розслідування встановлено, що старший оперуповноважений ОСОБА_2 , капітан поліції ОСОБА_3 та він - старший лейтенант поліції ОСОБА_1 біля будівлі торгівельного центру «Metro» провели особистий обшук ОСОБА_4 , у процесі якого виявили у лівій кишені куртки останнього 2 зіп-пакети, у яких містилась порошкоподібна речовина білого кольору. Поліцейські без виклику слідчо-оперативної групи та складання відповідних процесуальних документів застосували до ОСОБА_4 спеціальний засіб кайданки, вилучили зіп-пакети і направляючись до ГУНП повідомили правопорушника про необхідність сплати неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів. У будівлі ВП №1 ОРУП №2 ГУНП оперуповноважений ОСОБА_2 покинув приміщення, до якого прибув полковник поліції ОСОБА_5 . Згодом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вимагали від ОСОБА_4 неправомірну вигоду за знищення складених документів, частину якої отримали одразу, а за іншою направились до житла ОСОБА_4 разом з останнім. Після отримання другої частини біля будинку правопорушника ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 затримали та їм було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Після проведення службового розслідування на підставі наказу «Про застосування дисциплінарних стягнень до посадових осіб ГУНП» №2138 від 16.11.2022, позивача, наказом №1837о/с від 24.11.2022 було звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції). Позивач вказував, що вважає накази №2138 від 16.11.2022 та №1837о/с від 24.11.2022 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки висновок за результатом проведеного розслідування є необґрунтованим та безпідставним. Зокрема, позивач посилався на те, що висновок за результатами службового розслідування складений виключно на підставі повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, яке вручене йому в рамках кримінального провадження від 28.09.2022 року №62022150020000458 та обставини вказані у висновку не могли бути встановлені під час службового розслідування. Позивач наголошував на тому, що всі обставини, які були встановленні під час проведення службового розслідування є безпідставними, оскільки спростовуються протоколом допиту свідка ОСОБА_4 від 16.10.2022 в рамках кримінального провадження №62022150020000458 від 28.09.2022, а саме: зіп-пакетів у ОСОБА_4 не виявилось, а кайданки особисто він - ОСОБА_1 не застосовував. При цьому, законом не передбачена необхідність складення процесуальних документів за результатами поверхневої перевірки, тому позивач не розуміє який саме дисциплінарний проступок ним вчинено. Також позивач зазначав, що дисциплінарною комісією йому фактично інкриміновано кримінальне корупційне діяння, оскільки в наказі міститься посилання на порушення ним ст.22 Закону України «Про запобігання корупції», в той час як його вина в межах кримінального провадження ще не доведена, що свідчить про порушення принципу презумпції невинуватості, закріпленого у ст.62 Конституції України. Вказував позивач і про те, що відповідач при застосуванні найсуворішого дисциплінарного стягнення фактично не врахував його характеристику та попередню бездоганну поведінку, що є обставиною для пом`якшення відповідальності поліцейського, а також жодним чином не мотивував неможливості застосування до нього іншого виду дисциплінарного стягнення, окрім як звільнення зі служби в поліції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 травня 2023 року, ухваленим у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Так, на думку апелянта, за наслідками розгляду справи, суд першої інстанції встановив обґрунтованість висновків службового розслідування стосовно порушення апелянтом ст. ст. 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», ч. 6 ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, пункту 2 Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Проте, апелянт вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, якими б підтверджувались обставини вчинення наведених вище порушень апелянтом. На думку апелянта фактичним даним, які наявні в матеріалах адміністративної справи, й якими спростовуються висновки службового розслідування, суд першої інстанції будь-якої оцінки не надав. Апелянт вказує, що жодними фактичними даними у справі не підтверджується застосування саме апелянтом спеціальних засобів «кайданок» відносно ОСОБА_4 , а навпаки, письмовими поясненнями самого ОСОБА_4 , а також оглянутим в судовому засіданні відеозаписом з камер спостереження ТЦ «Метро» підтверджено, що спеціальні засоби «кайданки» були застосовані ОСОБА_2 . Отже, апелянт вважає, що суд першої інстанції в повній мірі незаконно та безпідставно ототожнив поліцейські заходи примусу у вигляді застосування спеціальних засобів та фізичного впливу (сили) (п. п. 1,2 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію»). Апелянт зауважує, що висновком суду першої інстанції підтверджується те, що з боку апелянта відносно ОСОБА_4 застосовувалася саме фізична сила: «На 10:49 хв поліцейські стосовно ОСОБА_4 застосовують фізичну силу, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заламують йому руки за спину з метою застосування спецзасобу «кайданок», які закриває ОСОБА_2 ». На думку апелянта, в даному випадку застосування з його боку фізичної сили відносно ОСОБА_4 здійснювалося в суворій відповідності до вимог ч. 1 ст. 44 Закону України «Про Національну поліцію», що підтверджено поясненнями самого ОСОБА_4 , який зазначив, що чинив опір. Не зважаючи на це, а також обставини того, що незаконність застосування з боку апелянта фізичної сили в провину апелянту не ставилося, суд першої інстанції, на думку апелянта, безпідставно дійшов висновку відносно того, що апелянтом застосовувалися й спеціальні засоби «кайданки», позаяк ОСОБА_1 заламував руки ОСОБА_4 за спину. На переконання апелянта, таке трактування суду першої інстанції суперечить, як положенням ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію», так і фактичним обставинам, зафіксованим на відеозаписі та в письмових поясненнях ОСОБА_4 . Оскільки у відповідності до ч. 6 ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію», повідомити свого керівника про застосування до особи спеціального засобу зобов`язаний саме поліцейський, який такий засіб застосовував, інкримінування апелянту порушень ч. 6 ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію», на думку апелянта, є в повній мірі безпідставним та необґрунтованим, що було залишено поза увагою судом першої інстанції. Аналогічним чином, за відсутності будь-яких доказів, суд першої інстанції, на думку апелянта, безпідставно погодився з твердженням відповідача відносно порушення з боку апелянта пункту 2 Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, апелянт вказує, що матеріали адміністративної справи містять аркуш журналу повідомлень центрів з БВПД, між тим інформація в такому журналі стосується серпня місяця 2022 року, в той час як події, які є предметом даної справи стосувалися жовтня місяця 2022 року. В силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, а тому саме цим наведеними законодавчими положеннями повинен був керуватися суд першої інстанції в ході розгляду справи. Натомість, апелянт вважає, що суд першої інстанції проігнорував наведені приписи Закону, а також інші наявні в матеріалах справи докази, як і проігнорував доводи позивача, викладені в усній та письмовій формі відносно вказаних обставин. Стосовно тверджень відповідача відносно порушення апелянтом вимог ст. ст. 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», які були визнані обґрунтованими судом першої інстанції, апелянт зазначає таке. Ключова позиція сторони позивача зводиться до того, що в силу вимог ч. 2 ст. 74, ч. 6 ст. 78 КАС України, висновок про можливе порушення наведених вимог Закону України «Про запобігання корупції» відповідач та суд, на думку апелянта, могли робити лише у випадку наявності вироку суду, який набрав би законної сили, й яким обставини таких порушень були б констатовані. В розрізі наведеного питання, апелянт звертає увагу апеляційного суду на взаємовиключні висновки відповідача, оцінку яким не було надано з боку суду першої інстанції. Зокрема, апелянт вказує, що відповідно до оскаржуваного наказу, з одного боку ОСОБА_1 інкримінується вимагання неправомірної вигоди: «...почали вимагати від нього неправомірну вигоду за знищення складених документів та невжиття заходів у межах їх компетенції щодо притягнення останнього до кримінальної відповідальності», а з іншого, прийняття пропозиції неправомірної вигоди: «старший лейтенант поліції ОСОБА_6 під час надходження пропозиції про одержання неправомірної вигоди від грошових коштів не відмовився, через спецлінію « 102» про подію не проінформував та не склав відповідний письмовий рапорт на ім`я свого безпосереднього керівника». Апелянт вважає, що вказані обставини не відповідають дійсності та не підтверджуються жодними зібраними в результаті проведення службового розслідування матеріалами, разом з тим, останніми підтверджується неузгодженість та неправильність складеного за результатами службового розслідування висновку, доводиться його безпідставність, чому не було надано жодної оцінки з боку суду першої інстанції. Додатково апелянт зазначає, що згідно з тими ж письмовими поясненнями ОСОБА_4 : «Хтось із них обох запитав, що в мене є із собою, на що я дістав із кишені куртки наявні в мене 300 доларів США та 600 гривень. Вони сказали покласти їх назад. Вже під`їжджаючи додому, ОСОБА_7 сказав мені дістати ті гроші, що в мене були із собою, я дістав 300 доларів США та 6000 гривень. Він сказав мені, щоб я поклав гроші на заднє сидіння». В послідуючому, матеріали справи містять відомості про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 направилися до місця проживання ОСОБА_4 , при цьому ОСОБА_1 перебував у транспортному засобі. Крім того, матеріали справи містять відомості, що усі без винятку грошові кошти були виявлені у ОСОБА_5 (як ті, що були отримані за місцем проживання, так і ті, які були залишені на задньому сидінні транспортного засобу). За таких обставин, апелянт вважає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували, що апелянт одержував пропозицію неправомірної вигоди, з огляду на що не можливо було інкримінувати апелянту порушення п. п. 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події. Наведені доводи у своїй сукупності, на думку апелянта, є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які мають значення для справи, які не були доведені в рамках такої справи. Щодо невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апелянт вказує таке. Так, на думку апелянта, позиція щодо неможливості притягнути працівника поліції до дисциплінарної відповідальності лише на підставі інформації, яка є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні, та про необхідність встановлення складу дисциплінарного проступку, який є відмінним від складу кримінального правопорушення викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 28.02.2020 у справі №818/1274/17. Також апелянт зазначає, що Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі №420/5368/18 зауважив, що кримінальна та дисциплінарна відповідальність є різними, окремими і самостійними видами відповідальності поліцейського. Порядок і підстави притягнення поліцейського до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами. Згідно постанови колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року у справі №480/9492/20: «в аспекті спірних правовідносин треба зауважити, що з`ясування обставин, які слугували приводом для службового розслідування (реєстрація кримінального провадження за ознаками скоєння кримінального правопорушення), не може обмежуватися лише проміжними офіційними результатами досудового розслідування (письмовому повідомленні про підозру). Аналогічного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 09.10.2019 у справі №812/1706/15, від 28.11.2019 у справі №802/1969/17-а, від 30.09.2021 у справі №814/334/17, від 30.07.2020 у справі №802/1767/17-а, від 08.05.2019 у справі №807/196/17. У свою чергу, суб`єкт владних повноважень повинен довести суду правомірність рішення належними, допустимими та достовірними доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. Водночас саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули кримінального правопорушення чи інших обставин, наведених у рішеннях слідчого (прокурора, слідчого судді) в рамках досудового розслідування кримінального правопорушення, а так само відтворення у висновку службового розслідування внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей, не є достатнім для того, щоб вважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями й документами». Аналогічного роду висновки містяться й в постановах Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №160/11795/20, від 09.02.2022 у справі №160/12290/20, де серед іншого зазначено: «Вказуючи про те, що порушене щодо позивача кримінальне провадження є лише законною підставою для проведення службового розслідування по цьому факту, суд апеляційної інстанції фактично не надав оцінку ані матеріалами службового розслідування, ані висновкам службового розслідування, які ґрунтувалися на оцінці цих матеріалів». Апелянт зазначає, що за фактичними обставинами справи, зміст оскаржуваного наказу №2138 від 16.11.2022, а відтак й оскаржуване рішення суду першої інстанції, є в повній мірі ідентичними письмовому повідомленню про підозру ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження №62022150020000458 від 29.09.2022. Апелянт зауважує, що попри те, що про підозру йому було повідомлено 16.10.2022, після чого виклад фактичних обставин інкримінованих йому дій видозмінився у обвинувальному акті, датованому 06.03.2023, зміст оскаржуваного наказу №2138 від 16.11.2022 та оскаржуване рішення суду першої інстанції не зазнали жодних змін, навіть з огляду на наявні письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , якими «встановлені» фактичні обставини попросту спростовуються. Зокрема, апелянт вказує, що згідно з оскаржуваним наказом №2138 від 16.11.2022 «Під час службового розслідування встановлено, що 15.10.2022, близько 14:00, правопорушник ОСОБА_8 знаходився біля будівлі торговельного центру «Metro» за адресою: просп. Небесної Сотні, 101М, с. Лиманка, Одеський район, Одеська область. У цей час до останнього підійшли старший лейтенант поліції С.Дволітко, капітан поліції ОСОБА_9 та старший оперуповноважений сектору кримінальної поліції ВП №1 ОРУП №2 ГУНП в області майор поліції ОСОБА_10 . Вказані поліцейські, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, переслідуючи корисливий мотив, без складання відповідних процесуальних документів, провели особистий обшук ОСОБА_11 . У процесі обшуку в останнього виявили у лівій кишені куртки 2 зіп-пакети, у яких містилась порошкоподібна речовина білого кольору. Надалі зазначені поліцейські, без виклику слідчо-оперативної групи та складання відповідних процесуальних документів, застосували стосовно ОСОБА_11 спеціальний засіб - «кайданки» та силоміць посадили останнього на заднє пасажирське сидіння автомобіля «AUDI А6», р.н. НОМЕР_1 , який знаходився в користуванні старшого лейтенанта поліції ОСОБА_12 , та згодом направились до адміністративної будівлі ВП №1 ОРУП №2 ГУНП в області». Між тим, як зазначає апелянт, згідно оглянутого в судовому засіданні відеозапису з камер спостереження ТЦ «Метро», будь-яких обставин щодо проведення апелянтом особистого обшуку ОСОБА_4 та виявлення двох зіп-пакетів, у яких містилась порошкоподібна речовина білого кольору зафіксовано не було. Вказує апелянт і на те, що не було надано будь-яких пояснень відносно цього й самим ОСОБА_4 в ході проведення його опитування в рамках службового розслідування, й навпаки, в ході такого опитування останній повідомив, що його особистий обшук, в ході якого й було виявлено два зіп-пакети, було проведено ОСОБА_3 під час прямування на автомобілі до м. Чорноморськ, в той час як ОСОБА_1 керував транспортним засобом: «По дорозі Луговий почав обшукувати мої кишені, та виявив у лівому кармані кишені 2 зіп-пакети із речовиною білого кольору». Аналогічним чином, відповідно до змісту оскаржуваного наказу №2138 від 16.11.2022 вбачається, що: «При цьому вищевказані поліцейські примусили ОСОБА_11 віддати його грошові кошти, які у нього були при собі, та тим самим отримали першу частину неправомірної вигоди, а саме 300 (триста) доларів США (що станом на 15.10.2022 згідно з офіційним курсом гривні щодо іноземних валют Національного банку України складало 10 968 гривень), та 6000 гривень, тобто загалом на суму 19 968 гривень. Надалі, під час розмови, поліцейські дізнались у ОСОБА_11 , що у нього вдома зберігаються грошові кошти, які останній отримав від реалізації власного автомобіля». Апелянт звертає увагу на те, що тотожні відомості містяться в письмовому повідомленні про підозру ОСОБА_1 від 16.10.2022. Разом з тим, з письмових пояснень ОСОБА_4 , отриманих в ході службового розслідування вбачається, що: «Хтось із них обох запитав, що в мене є із собою, на що я дістав із кишені куртки наявні в мене 300 доларів СІНА та 600 гривень. Вони сказали покласти їх назад. Вже під`їжджаючи додому, ОСОБА_7 сказав мені дістати ті гроші, що в мене були із собою, я дістав 300 доларів США та 6000 гривень. Він сказав мені, щоб я поклав гроші назаднє сидіння». Окрім того, апелянт вказує, що відповідно до наказу №2138 від 16.11.2022 та оскаржуваного судового рішення вбачається, що: «Згодом полковник поліції К. Калашник, капітан поліції С. Луговий та старший лейтенант поліції ОСОБА_6 повідомили правопорушнику, що йому загрожує кримінальна відповідальність за зберігання та збут наркотичних засобів, та почали вимагати від нього неправомірну вигоду за знищення складених документів та невжиття заходів у межах їх компетенції щодо притягнення останнього до кримінальної відповідальності». Спростовуючи наведені висновки, які містяться в оскаржуваному наказі апелянт зазначає, що він, будучи оперативним співробітником органів Національної поліції України не є уповноваженою посадовою особою на внесення відповідних відомостей до ЄРДР, та, таким чином для початку досудового розслідування (ч. 1 ст. 214 КПК України), а також для повідомлення особи про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, та, таким чином, для її притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 277 КПК України). А тому, апелянт юридично не міг вжити жодних заходів у межах своєї компетенції щодо притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності. Вказує апелянт і на те, що наведена ним позиція в повній мірі знаходить своє повне відображення в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 24 березня 2021 року (справа №520/2989/16-к). Також, апелянт звертає увагу на те, що не відповідають фактичним обставинам справи (наявним в матеріалах справи доказам) висновки суду першої інстанції відносно того, що апелянт застосовував спеціальні засоби «кайданки», а також, що апелянт не повідомляв центр безоплатної вторинної правової допомоги про затримання ОСОБА_4 . Наведені доводи у своїй сукупності, на думку апелянта, свідчать проте, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, зокрема наявним у справі доказам, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права судом першої інстанції апелянт зазначає таке. Зокрема, апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №420/5368/18 в якій вказано, що: «Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що виключно вироком суду можуть бути підтверджені обставини, описані у висновку службового розслідування та в наказі про накладення дисциплінарного стягнення, стосовно того, чи мали з боку позивача дії зі вступу у неділові стосунки з іншою особою та вимаганні неправомірної вигоди, встановивши при цьому, що на час розгляду цієї справи судом, які і час проведення відповідачем службового розслідування, відсутній вирок суду щодо визнання позивача винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. За таких підстав Верховний Суд погоджується із позицією суду апеляційної інстанції про те, що висновки відповідача, які, серед іншого, стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції про його вступ у неділові стосунки з іншою особою, отриманні від неї неправомірної вигоди є безпідставними, оскільки встановлення таких обставин є компетенцією органів досудового розслідування в межах кримінального провадження, із наступною юридичною оцінкою у вироку суду. Водночас вчинення кримінального правопорушення у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, що передбачена пунктом 10 частини першої статті 77 Закону №580-VIII». Посилається апелянт і на постанову Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №480/1338/19 відповідно до якої: «на момент застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції кримінальне провадження стосовно нього не було закінчено, тому необхідно утримуватись від публічних заяв про те, що позивач вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом». На думку апелянта, відповідно до змісту оскаржуваного наказу №2138 від 16.11.2022: «полковник поліції ОСОБА_13 , капітан поліції ОСОБА_14 та старший лейтенант поліції ОСОБА_6 , нехтуючи взятими на себе зобов`язаннями, достовірно розуміючи суть кримінального правопорушення та передбачену за його скоєння кримінальну відповідальність, замість того, щоб діяти виключно в інтересах держави та суспільства, здійснювати превентивну, профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання та припинення кримінальних і адміністративних правопорушень, виявлення причин, умов, що сприяли їх вчиненню, вчинили протиправні корупційні діяння». Про те, що апелянту інкримінується вчинення корупційного кримінального правопорушення свідчать, на думку апелянта, й інкриміновані ОСОБА_5 порушення, зокрема: «...не вжив заходів щодо припинення корупційного правопорушення підлеглими», а також інкриміновані ОСОБА_15 правопорушення: «...що надалі спричинило дисциплінарні порушення з боку підлеглих, зокрема вимагання та отримання неправомірної вигоди полковником поліції ОСОБА_16 , капітаном поліції ОСОБА_17 та старшим лейтенантом поліції ОСОБА_6 ». Більше того, на думку апелянта, про викладене свідчить й висновок за результатами службового розслідування, згідно якого, серед іншого значиться, що полковники поліції ОСОБА_18 та ОСОБА_19 не здійснили належний контроль за службовою дисципліною та профілактичну роботу щодо її зміцнення, що надалі спричинило дисциплінарні порушення з боку підлеглих, у тому числі вимагання та отримання неправомірної вигоди полковником поліції ОСОБА_16 , капітаном поліції ОСОБА_17 та старшим лейтенантом поліції ОСОБА_6 . Апелянт вказує, що саме з урахуванням наведеного оскаржуваний наказ №2138 від 16.11.2022 й містить посилання на порушення апелянтом статті 22, частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.01.2014 №1700-VІІ, які забороняють особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах (стаття 22), та передбачають алгоритм дій у випадку надходження пропозиції отримання неправомірної вигоди (частина 1 статті 24). Апелянт зауважує, що попри те, що оскаржуваний наказ №2138 від 16.11.2022 містить формулювання, які є взаємовиключними, як то з одного боку: «...почали вимагати від нього неправомірну вигоду за знищення складених документів та невжиття заходів у межах їх компетенції щодо притягнення останнього до кримінальної відповідальності», й з іншого: «... старший лейтенант поліції ОСОБА_6 під час надходження пропозиції про одержання неправомірної вигоди від грошових коштів не відмовився, через спецлінію « 102» про подію не проінформував та не склав відповідний письмовий рапорт на ім`я свого безпосереднього керівника», як вимагання, так і отримання пропозиції неправомірної вигоди є кримінальними правопорушеннями (злочинами), відповідальність за які передбачена ст. 368 КК України, за якою ОСОБА_1 наразі й притягується до кримінальної відповідальності в рамках кримінального провадження №62022150020000458 від 29.09.2022. Зокрема, прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища становить склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 368 КК України, в той час як вказані діяння поєднані з вимаганням неправомірної вигоди передбачають кримінальну відповідальність за ч. З ст. 368 КК України. Посилаючись на приписи ч. 2 ст. 74, ч. 6 ст. 78 КАС України, апелянт вважає, що посилатися на ст. ст. 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», як і в цілому на факт вчинення апелянтом протиправного корупційного діяння можливо лише у випадку наявності вироку суду, який набрав законної сили, й яким вина апелянта у вчиненні кримінального правопорушення доведена. Протилежна позиція, на думку апелянта, є свідченням порушення принципу презумпції невинуватості апелянта, що є однією з ключових конституційних гарантій громадянина України (ст. 62 Конституції України). Оскільки судом першої інстанції наведеним доводам сторони позивача будь-якої правової оцінки надано не було, викладене, на думку апелянта, свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (ст. ст. 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», ч. ч. 1, 3 ст. 368 КК України), а також порушення норм процесуального права (ч. 2 ст. 74, ч. 6 ст. 78 КАС України). Стосовно неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, апелянт зазначає, що 18.04.2023 ним на адресу суду першої інстанції подавалося клопотання про виклик в судове засідання в якості свідка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В судовому засіданні представником позивача повідомлялося, що наявна низка розбіжностей у поясненнях вказаної особи, отриманих в ході проведення службового розслідування, з «встановленими» в ході службового розслідування фактичними обставинами інкримінованих ОСОБА_1 дій. Проте в задоволенні такого клопотання судом було відмовлено, натомість зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд не дав жодної оцінки зазначеним стороною позивача розбіжностям, а також не з`ясував достовірність зазначених відповідачем відомостей. Крім того, апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №815/157/15 відповідно до якої: «Твердження ж скаржника про те, що апеляційний суд не мав права звертати уваги на відсутність в оскаржуваному наказі конкретних грубих прорахунків в роботі позивача, так як чинним законодавством не визначено критеріїв віднесення порушень службових обов`язків до грубих чи негрубих прорахунків. Колегія суддів вважає безпідставним, оскільки кожний вид відповідальності передбачає покарання за порушення, яке має причинний зв`язок з негативними наслідками, що настали з підстав скоєння цього порушення». Апелянт вказує, що відповідно до змісту оскаржуваного наказу №2138 від 16.11.2022 «За вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог частини другої статті 19, частини третьої та п`ятої статті 29 Конституції України, пунктів 1, 2, 3, 6, 7, 11, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, статті 22, частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання корупції», пунктів 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, абзаців другого, третього, четвертого та шостого пункту 1 розділу II, пунктів 1,2,6 розділу III Правил етичної поведінки поліцейських, пункту 2 Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, пунктів 2.1, 2.4 розділу II Правил внутрішнього службового розпорядку ГУНП в Одеській області, пунктів 1.5, 2.26, 2.27 посадової інструкції, до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції». Отже, апелянт вважає, що роблячи посилання на наведені положення нормативно-правових актів, які нібито були ним порушені, з оскаржуваного наказу №2138 від 16.11.2022 не вбачається, які конкретно дії потягли за собою допущення настання відповідних наслідків, з огляду на які, можливо було б зробити висновок про порушення. Вказане, на думку апелянта, безумовно унеможливило забезпечення належної реалізації права на захист з боку ОСОБА_1 , оскільки наведена ситуація створює правову невизначеність в розрізі підстав для звільнення апелянта, що також належним чином не було з`ясовано судом першої інстанції. Окрему увагу, апелянт звертає на постанову Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №200/11250/19-а, відповідно до якої у висновку службового розслідування обов`язково зазначається про обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Апелянт посилається на приписи положень п. п. 2, 3 ч. 4 ст. 19 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», відповідно до яких обставинами, що пом`якшують відповідальність поліцейського, є: попередня бездоганна поведінка; високі показники виконання повноважень, наявність заохочень та державних нагород. При цьому апелянт звертає увагу на те, що за фактичними обставинами справи, на момент застосування відносно нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, він не мав діючих дисциплінарних стягнень. Але мав низку нагород, заохочувався цінним подарунком, що є свідченням сумлінного ставлення апелянта до служби. Крім того, апелянт вказує, що він мав бездоганну попередню поведінку, позитивну характеристику за місцем праці, а також позитивну характеристику від керівництва ( ОСОБА_15 ). Проте, вирішуючи питання різновиду дисциплінарного стягнення, наведених вище обставин в розрізі пом`якшуючих відповідальність апелянта обставин, відомостей про його попередню поведінку, його ставлення до служби, а також характеризуючих даних, жодним чином враховано не було. Попри це, в повній мірі безпідставно, необґрунтовано та незаконно у висновку за результатами службового розслідування, а також в оскаржуваному наказі №2138 від 16.11.2022 було зазначено, що: «...за результатами службових розслідувань за фактами причетності до скоєння корупційних кримінальних правопорушень застосується до винних найсуворіший вид дисциплінарної відповідальності - звільнення зі служби в поліції». За вказаних обставин, апелянт вважає, що у відповідача була можливість застосування відносно нього менш суворого виду дисциплінарного стягнення в рамках дисциплінарного провадження, але така можливість не розглядалася, що також було залишено без уваги з боку суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу, ГУ НП в Одеській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Так, відповідач зазначає, що 15.10.2022 до управління головної інспекції ГУНП (далі УГІ ГУНП) надійшла інформація про те, що тієї ж доби приблизно о 17:00 год в м. Одесі слідчим другого слідчого відділу ТУ ДБР, спільно із співробітниками УСБУ в Одеській області та працівниками ОУ ДВБ НПУ в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 28.09.2022 за № 62022150020000458, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, затримано під час отримання неправомірної вигоди заступника начальника управління поліції - начальника кримінальної поліції ОРУП №2 ГУНП полковника поліції ОСОБА_5 , старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції ВП №1 ОРУП №2 ГУНП капітана поліції ОСОБА_3 та оперуповноваженого цього ж сектору старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 за невжиття заходів в межах компетенції щодо притягнення до кримінальної відповідальності за зберігання наркотичних засобів та психотропних речовин. Наказом ГУНП від 18.10.2022 №1896 призначено службове розслідування з метою повної, всебічної та об`єктивної перевірки відомостей щодо порушення службової дисципліни старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 14.11.2022 начальник ГУНП ОСОБА_20 за результатами проведеного службового розслідування затвердив висновок службового розслідування. Згідно з вказаним висновком дисциплінарною комісією встановлено, що 15.10.2022 близько 14:00 год. до гр-на ОСОБА_4 , якій знаходився біля будівлі торгівельного центру «Metro» за адресою: АДРЕСА_1 , підійшли майор поліції ОСОБА_2 , старший лейтенант поліції ОСОБА_1 та капітан поліції ОСОБА_3 , які діючи умисно, за попередньою змовою, переслідуючи корисливий мотив, без складання відповідних процесуальних документів, провели особистий обшук ОСОБА_4 . У подальшому зазначені поліцейські, без виклику слідчо-оперативної групи та складання відповідних процесуальних документів, застосували відносно ОСОБА_4 спеціальний засіб «кайданки» та проти його волі посадили на заднє пасажирське сидіння автомобіля «AUDI А6» чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходиться в користуванні ОСОБА_1 , направились до адміністративної будівлі ВП №1 ОРУП №2 ГУНП, що знаходиться за адресою: Одеська область, Одеський район, м.Чорноморськ, вул. Хантадзе,

19. Прямуючи до вказаного відділу поліції поліцейські повідомили правопорушнику про необхідність сплати неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності. Надалі, знаходячись у будівлі ВП №1 ОРУП №2 ГУНП поліцейські провели ОСОБА_4 до службового кабінету, яким користується капітан поліції ОСОБА_3 та почали встановлювати анкетні дані правопорушника, в цей час в кабінет прибув полковник поліції ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 покинув приміщення. Знаходячись у вищевказаному кабінеті ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відібрали у ОСОБА_4 пояснення у двох екземплярах, без дати, на ім`я начальника ВП №1 ОРУП №2 ГУНП підполковника поліції Є.Орлова, у яких примусили правопорушника зазначити відомості про те, що він зберігав при собі з метою збуту наркотичний засіб і займається збутом наркотичного засобу іншим особам, а також ще 2 заяви, в яких зазначено, що останній добровільно видав наявні у нього 2 зіп-пакети із порошкоподібною речовиною білого кольору. У подальшому, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомили правопорушнику, що йому загрожує кримінальна відповідальність за зберігання та збут наркотичних засобів та почали вимагати від нього неправомірну вигоду за знищення складених документів та невжиття заходів в межах їх компетенції щодо притягнення останнього до кримінальної відповідальності. Вищевказані поліцейські примусили ОСОБА_4 віддати належні останньому грошові кошти, які у нього були при собі, та тим самим отримали першу частину неправомірної вигоди, а саме: 300 доларів США. Надалі, у ході розмови, поліцейські дізнались у ОСОБА_4 , що у нього вдома зберігаються грошові кошти, які останній отримав від реалізації належного йому автомобіля. Вирішивши, що отриманих коштів недостатньо, поліцейські направились до місця проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 . Прибувши за адресою проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_1 за вказівкою ОСОБА_5 залишився у автомобілі, а ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , разом із ОСОБА_4 пройшли до квартири останнього, де у ході несанкціонованого проведення обшуку виявили належні правопорушнику 2200 доларів США, які забрали у нього у якості другої частини неправомірної вигоди. ОСОБА_3 за вказівкою ОСОБА_5 , передав зазначені грошові кошти останньому, які він поклав до своєї сумки та зберігав при собі. Після цього, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були затримані співробітниками УСБУ в Одеській області та працівниками ТУ ДБР біля будинку АДРЕСА_3 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. 16.10.2022 ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Того ж дня, Київським районним судом м. Одеси стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеській слідчий ізолятор» до 14.12.2022 та визначено розмір застави - 501600 грн кожному. ГУ НП в Одеській області вказує, що зазначене набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки, щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції. Своїми діями вищевказані поліцейські дискредитували звання поліцейського. Спростовуючи доводи апелянта щодо не застосування ним спеціального засобу «кайданки», а лише застосування фізичної сили, ГУ НП в Одеській області вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію» поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу: 1) фізичний вплив (сила); 2) застосування спеціальних засобів; 3) застосування вогнепальної зброї. Таким чином, законодавець чітко відмежовує різні заходи за їх функціональним та спеціальним призначенням. Застосування фізичного впливу не дорівнює застосуванню спеціальних засобів. Так, спеціальні засоби як поліцейські заходи примусу - це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини (психологічної чи фізичної) шляхом здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів та службових тварин. Стаття 42 Закону України «Про Національну поліцію» стосується «застосування» спеціальних засобів. Тлумачний словник української мови визначає, що «застосовувати» - це використовувати що-небудь, запроваджувати в ужиток. За своєю суттю це процес - сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку. Таким чином, щоб застосувати кайданки до правопорушника поліцейський повинен вчинити ряд послідовних дій, а не лише застібнути їх на руках => вчинити заключну дію. На відеозаписі, який був досліджений у суді першої інстанції чітко видно, що усі три поліцейських вчиняли ряд певних дій задля того, щоб застосувати до ОСОБА_4 спеціальний засіб кайданки. Без виключної ролі кожного з них неможливо було б застосувати даний вид спеціального засобу. Говорити про незастосування спеціального засобу можна було б тоді, коли позивач просто стояв у стороні й дивився на протиправні дії з боку інших працівників поліції. Але у цьому разі невтручання не дорівнювало б безвинності. Водночас, ГУ НП в Одеській області вказує, що не можна погодитись, що застосування фізичної сили з боку апелянта відбувалось у відповідності до норм частини 1 статті 44 Закону України «Про Національну поліцію». Згідно цієї статті поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом. Як стверджував представник апелянта у суді першої інстанції, поліцейські не затримували ОСОБА_4 це підтверджується й матеріалами службового розслідування, відповідно до яких жодного протоколу про затримання складено не було. Таким чином, відпадає одна підстава для застосування заходів фізичного впливу - затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень. ГУ НП в Одеській області зазначає, що під час проведення службового розслідування працівники поліції вказували, що підійшли до ОСОБА_4 з метою припинення правопорушення, передбаченого ст. 175- 1 КУпАП - куріння тютюнових виробів у заборонених місцях. Положення статті 262 КУпАП не передбачають адміністративного затримання за куріння тютюнових виробів у заборонених місцях. Використання фізичної сили для припинення цього виду правопорушення також є необґрунтованим та не пропорційним. Таким чином, відпадає друга підстава для застосування засобів фізичного впливу припинення правопорушення. Щодо забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб ОСОБА_4 не вчиняв жодних дій, які могли б сприйматися працівниками поліції, як загроза їх особистій безпеці або безпеці оточуючих. Це підтверджується записами з камери відеоспостереження. Звертає ГУ НП в Одеській області увагу на те, що положення ч. 6 ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію» не містять прямої вказівки на особу, яка повинна повідомити про застосування спеціального засобу. У даному випадку всі три співробітники поліції зобов`язані були письмово повідомити свого керівника про застосування «кайданок» - чого жоден із них не зробив. За вказаних обставин, ГУ НП в Одеській області вважає спростованими доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для інкримінування апелянту порушень ч. 6 ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію» Не погоджуючись із доводами апелянта щодо не інформування центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадок затримання, та щодо відсутності в матеріалах справи аркушів з журналу повідомлень центрів з надання БВПД за жовтень 2022 року, ГУ НП в Одеській області зазначає, що дійсно аркушів вказаного журналу за жовтень 2022 надано не було, оскільки серпень місяць був останнім місяцем, коли повідомлялось про затримання. Таким чином, даний факт напроти ще раз підтверджує, що апелянт не повідомляв про затримання, а ні своїх керівників, а ні центр з надання БВПД. Більше того, ГУ НП в Одеській області звертає увагу на те, що представник апелянта при розгляді справи в суді першої інстанції заперечував факт затримання. Таким чином, в діях апелянта вочевидь наявні усі ознаки незаконного обмеження волі та пересування ОСОБА_4 (що не є предметом розгляду у даній справі). Вказане порушення, на думку ГУ НП в Одеській області, стало можливими перш за все через неналежне виконання апелянтом - поліцейським своїх посадових обов`язків. Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги щодо не застосування до апелянта положень норм Закону України «Про запобігання корупції», ГУ НП в Одеській області вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» на працівників поліції поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції». При цьому ГУ НП в Одеській області звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 804/4096/17 зазначав, що притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення (пункт 10 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ), є окремими підставами для звільнення зі служби в поліції та припинення служби в поліції, не пов`язаними із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності (пункт 6 частини першої статті 77 Закону № 580- VІІІ). Акцентуючи увагу на тому, що Закон № 580-VІІІ виокремлює зазначені підстави для звільнення зі служби в поліції, Верховний Суд у справі № 804/4096/17 мав на меті звернути увагу, що вчинення поліцейським діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного. Отже, такі підстави для звільнення зі службі в поліції, як притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, не слід ототожнювати із підставами для притягненням до дисциплінарної відповідальності. Такої правової позиції дотримувався Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18, від 26 листопада 2020 року у справі №580/1415/19 та багатьох інших. Слід враховувати, що звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби не пов`язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які, водночас, стали підставою для службового розслідування та кримінального провадження. Посилається ГУ НП в Одеській області і на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява №34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції» особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. Положення даної статті не визначають та не встановлюють винність особи при розгляді кримінального провадження. Дана стаття є забороною щодо вчинення будь-яких корупційних правопорушень. У разі прийняття виправдувального вироку у кримінальному провадженні воно може не спростовувати порушення саме цієї статті ЗУ «Про запобігання корупції». У будь-якому випадку позивач не повідомив нікого із свого безпосереднього керівництва про факт надання пропозиції про надання неправомірної вигоди. А це вже є порушення положень ЗУ «Про запобігання корупції», які не повинні встановлюватись у рамках кримінального провадження. ГУ НП в Одеській області звертає увагу, що вимагання неправомірної вигоди та прийняття такої можуть виступати послідовними подіями та не взаємо виключати одне одного, як помилково вважає апелянт. Зазначає ГУ НП в Одеській області і про те, що проаналізувавши доводи апелянта можна дійти висновку, що апелянт в усіх подіях, що мали місце 15 жовтня 2022 року, ходив та їздив із зав`язаними очами та із звуко непропускними навушниками нічого не бачив, нічого не чув, нічого не робив. Але це спростовується матеріалами службового розслідування: записами із відеокамер біля ТЦ «Метро», показаннями осіб, які були допитані в межах службового розслідування ( ОСОБА_4 , ОСОБА_21 ). На думку ГУ НП в Одеській області обставини та факти на які посилається апелянт жодним доказами не підтверджуються, а навпаки спростовуються матеріалами справи. Звертає увагу ГУ НП в Одеській області і на те, що відповідно до п. 6 розділу ІІ Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України № 100, поліцейський незалежно від місця свого перебування в разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію чи звернення до нього громадян із заявою (повідомленням) невідкладно повідомляє про це за скороченим номером екстреного виклику поліції «102» і зобов`язаний ужити заходів щодо запобігання правопорушенню, його припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події. Апелянт, зобов`язаний був повідомити про вчинення корупційного правопорушення. Перебуваючи увесь час поруч із іншими працівниками поліції він не міг не знати куди й навіщо вони їдуть. Окрім того власне із змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач знав про це, перекладаючи провину на Лугового та Калашника. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що апелянт не був наділений правом вносити відомості до ЄРДР та сприяти початку досудового розслідування у відповідності до ч. 1 ст. 214 КПК України, а також повідомляти особі про підозру у відповідності до положень ст. 277 КПК України, ГУ НП в Одеській області зазначає таке. Зокрема, ГУ НП в Одеській області акцентує увагу на тому, що апелянт не вказує, що поліцейський незалежно від місця свого перебування в разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію чи звернення до нього громадян із заявою (повідомленням) невідкладно повідомляє про це за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» і зобов`язаний ужити заходів щодо запобігання правопорушенню, його припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події. Не повідомлення та не реєстрація кримінального правопорушення це також не притягнення до кримінальної відповідальності. Адже немає факту правопорушення немає й кого притягувати за його вчинення. Щодо інших доводів апеляційної скарги ГУ НП в Одеській області вказує, що виходячи з правового регулювання спірних відносин, апелянт, у силу своїх службових обов`язків, був зобов`язаний не допускати зв`язків і не вчиняти дій, які ганьблять звання працівника поліції або підривають її авторитет чи носять корисливий або протиправний характер. З огляду на встановленні службовим розслідуванням обставини, дисциплінарною комісією правильно кваліфіковано дії апелянта як вчинення дисциплінарного проступку. Таким чином, враховуючи тяжкість проступку та його наслідки, які фактично підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції ГУНП в Одеській області апелянт правомірно притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції. Дисциплінарний проступок апелянта виявився у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій, несумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських. Така оцінка апелянта пов`язана із діями, які були виявлені під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження. Поруч із цим, відсутність вироку суду про визнання апелянта винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні не є підставою для скасування оскаржуваних наказів, адже апелянта звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни. Зокрема, в наказі про звільнення вказаний пункт 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII, а не пункт 10 цієї норми. Законодавець розрізняє окремі види юридичної відповідальності поліцейського за вчинення протиправних діянь, зокрема, у розрізі кримінально-правого та дисциплінарно-правового аспектів. Кримінальна відповідальність поліцейського настає у випадках вчинення ним кримінального правопорушення, а порядок застосування такого виду юридичної відповідальності визначено Кримінальним процесуальним кодексом України Натомість, як визначено частиною другою статті 19 Закону № 580-VIII, підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення поліцейських до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами. ГУ НП в Одеській області зазначає, що відповідно до вимог наказу НПУ № 507 від 19.07.2022 р. за результатами службових розслідувань за фактами причетності до скоєння корупційних кримінальних правопорушень, до винних буде застосовано найсуворіший вид дисциплінарної відповідальності - звільнення зі служби в поліції. Також зазначає, що поняття «бездоганна поведінка» немає законодавчого визначення й по своїй сутті є оціночним судженням. У даній справі при аналізі сукупних обставин вчинення дисциплінарного проступку ГУНП в Одеській області дійшло обґрунтованих висновків про неможливість застосування до апелянта іншого виду стягнення окрім звільнення зі служби в поліції. Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року №1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). У контексті наведеного необхідно зазначити, що посада поліцейського покладає на особу певні обмеження і обов`язки. Зокрема, запорукою утвердження довіри до органів поліції має бути законослухняна і добропорядна поведінка працівника поліції не лише під час виконання службових обов`язків, але й у повсякденному житті. Беручи до уваги викладене, Головне управлінням Національної поліції в Одеській області вказує, що ним належним чином з`ясовані обставини, які мали значення для прийняття спірних рішень, наведені мотиви, з яких зроблені висновки про наявність у діях апелянта складу дисциплінарного проступку з посиланням на відповідні докази, відтак правомірно обрано апелянту такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з поліції, адже вчинений апелянтом проступок є таким, що негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства, і такий захід дисциплінарного впливу застосовано обґрунтовано, розсудливо, пропорційно, тобто з урахуванням балансу між несприятливими наслідками та цілями, на досягнення яких він спрямований. Відтак, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби апелянта, як крайнього заходу дисциплінарного впливу є співмірним вчиненому апелянтом проступку. При цьому ГУ НП в Одеській області звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного доказу порушення процедури проведення службового розслідування відносно апелянта, в той час як самим апелянтом не надано, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції достатніх та належних доказів щодо обґрунтованості своїх позовних вимог. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_2 (а.с.40 т.1), проходив службу на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції ВП №1 ОРУП №2 ГУНП, що не заперечується сторонами. 15.10.2022 до управління головної інспекції ГУНП (далі УГІ ГУНП) надійшла інформація про те, що тієї ж доби приблизно о 17:00 год в м. Одесі слідчим другого слідчого відділу ТУ ДБР, спільно із співробітниками УСБУ в Одеській області та працівниками ОУ ДВБ НПУ в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 28.09.2022 за №62022150020000458, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, затримано під час отримання неправомірної вигоди заступника начальника управління поліції - начальника кримінальної поліції ОРУП №2 ГУНП полковника поліції ОСОБА_5 , старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції ВП №1 ОРУП №2 ГУНП капітана поліції ОСОБА_3 та оперуповноваженого цього ж сектору старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 за невжиття заходів в межах компетенції щодо притягнення до кримінальної відповідальності за зберігання наркотичних засобів та психотропних речовин. 16.10.2022 посадовими особами ТУ ДБР полковнику поліції ОСОБА_5 , капітану поліції ОСОБА_3 та старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 вручено письмові повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, що не заперечується сторонами. 17.10.2022 начальником УГІ ГУНП полковником поліції В. Капуляком начальнику ГУНП подано доповідну записку, у якій пропонується призначити службове розслідування у зв`язку з виявленими порушеннями, допущеними полковником поліції ОСОБА_5 , капітаном поліції ОСОБА_3 , старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 та їх безпосередніми і прямими керівниками (а.с.6-8 т.2). Наказом ГУНП від 18.10.2022 №1896 призначене службове розслідування з метою повної, всебічної та об`єктивної перевірки відомостей щодо порушення службової дисципліни полковником поліції ОСОБА_5 , капітаном поліції ОСОБА_3 , старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 (а.с.3-4 т.2). Відповідно до наказу ГУНП «Про продовження строку проведення службового розслідування» від 28.10.2022 №1986 продовжений строк проведення службового розслідування до 15.11.2022 року. Наказ №1986 прийнятий на підставі доповідної записки голови дисциплінарної комісії ОСОБА_22 щодо необхідності опитання начальника кримінальної поліції ГУНП ОСОБА_23 (безпосереднього керівника ОСОБА_1 ) і начальника УКР ГУНП ОСОБА_24 (а.с.16,18-19 т.2). Згідно з п.6 ч.1 ст.19 Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи. Оскільки пояснення безпосереднього керівника поліцейського є обов`язковими для врахування комісією, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо обґрунтованості продовження службового розслідування. Апеляційна скарга з цього приводу не містить доводів чи заперечень 14.11.2022 начальник ГУНП ОСОБА_20 за результатами проведеного службового розслідування затвердив висновок службового розслідування (а.с.306-331 т.2). Згідно із зазначеним висновком дисциплінарною комісією встановлено, що 15.10.2022 близько 14:00 год. до гр-на ОСОБА_4 , якій знаходився біля будівлі торгівельного центру Metro за адресою: АДРЕСА_1 , підійшли майор поліції ОСОБА_2 , старший лейтенант поліції ОСОБА_1 та капітан поліції ОСОБА_3 , які діючи умисно, за попередньою змовою, переслідуючи корисливий мотив, без складання відповідних процесуальних документів, провели особистий обшук ОСОБА_4 , в ході якого виявили у лівій кишені куртки 2 зіп-пакети, у яких містилась порошкоподібна речовина білого кольору. У подальшому зазначені поліцейські, без виклику слідчо-оперативної групи та складання відповідних процесуальних документів, застосували відносно ОСОБА_4 спеціальний засіб кайданки та проти його волі посадили на заднє пасажирське сидіння автомобіля AUDI А6 чорного кольору, н.з. НОМЕР_1 , який знаходиться в користуванні ОСОБА_1 , направились до адміністративної будівлі ВП №1 ОРУП №2 ГУНП, що знаходиться за адресою: Одеська область, Одеський район, м.Чорноморськ, вул. Хантадзе,

19. Прямуючи до вказаного відділу поліції поліцейські повідомили правопорушнику про необхідність сплати неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності. Надалі, знаходячись у будівлі ВП №1 ОРУП №2 ГУНП поліцейські провели ОСОБА_4 до службового кабінету, яким користується капітан поліції ОСОБА_3 та почали встановлювати анкетні дані правопорушника, в цей час в кабінет прибув полковник поліції ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 покинув приміщення. Знаходячись у вищевказаному кабінеті ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відібрали у ОСОБА_4 пояснення у двох екземплярах, без дати, на ім`я начальника ВП №1 ОРУП №2 ГУНП підполковника поліції Є.Орлова, у яких примусили правопорушника зазначити відомості про те, що він зберігав при собі з метою збуту наркотичний засіб і займається збутом наркотичного засобу іншим особам, а також ще 2 заяви, в яких зазначено, що останній добровільно видав наявні у нього 2 зіп-пакети із порошкоподібною речовиною білого кольору. У подальшому, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомили правопорушнику, що йому загрожує кримінальна відповідальність за зберігання та збут наркотичних засобів та почали вимагати від нього неправомірну вигоду за знищення складених документів та невжиття заходів в межах їх компетенції щодо притягнення останнього до кримінальної відповідальності. Вищевказані поліцейські примусили ОСОБА_4 віддати належні останньому грошові кошти, які у нього були при собі, та тим самим отримали першу частину неправомірної вигоди, а саме: 300 доларів США. Надалі, у ході розмови, поліцейські дізнались у ОСОБА_4 , що у нього вдома зберігаються грошові кошти, які останній отримав від реалізації належного йому автомобіля. Вирішивши, що отриманих коштів недостатньо, поліцейські направились до місця проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 . Прибувши за адресою проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_1 за вказівкою ОСОБА_5 залишився у автомобілі, а ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , разом із ОСОБА_4 пройшли до квартири останнього, де у ході несанкціонованого проведення обшуку виявили належні правопорушнику 2200 доларів США, які забрали у нього у якості другої частини неправомірної вигоди. ОСОБА_3 за вказівкою ОСОБА_5 , передав зазначені грошові кошти останньому, які він поклав до своєї сумки та зберігав при собі. Після цього, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були затримані співробітниками УСБУ в Одеській області та працівниками ТУ ДБР біля будинку АДРЕСА_3 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. 16.10.2022 ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Того ж дня, Київським районним судом м. Одеси стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеській слідчий ізолятор» до 14.12.2022 та визначено розмір застави - 501600 грн кожному. Зазначене набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції. Своїми діями вищевказані поліцейські дискредитували звання поліцейського. В заключній частині висновку вказано, що дисциплінарний проступок ОСОБА_1 виразився в особистій недисциплінованості, недотриманні законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують діяльність поліції, вчиненні дій, які підривають авторитет Національної поліції України, порушенні Присяги працівника поліції в частині дотримання законів України та особистого зобов`язання з гідністю нести високе звання поліцейського, неповідомленні про пропозицію неправомірної вимоги через спецлінію 102, не складанні відповідного письмового рапорту на ім`я свого безпосереднього керівника під час надходження пропозиції про одержання неправомірної вигоди, не стримуванні поліцейських від учинення правопорушення, неповідомленні невідкладно про отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію на скорочений номер екстреного виклику поліції 102, а також центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про затримання ОСОБА_4 , неповідомленні керівника про застосування спеціального засобу «кайданок» не інформуванні його про порушення службової дисципліни, у тому числі іншими працівниками поліції. Відповідно до п.5 висновку службового розслідування від 14.11.2022 за вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог ч. 2 ст. 19, ч. 3, 5 ст. 29, ч. 1 ст. 30 Конституції України, п.1, 2, 3, 6, 7, 11, 13 ч. 3 ст. 1, п. 6, 7, 8 ч. 1 ст. 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII, п.1, 2 ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 64 Закону №580-VIII, ст. 22, ч. 1 ст. 24 Закону України Про запобігання корупції від 14.01.2014 №1700-VII, ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 234 КПК України, п. 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 №100, абз. 2, 3, 4, 6 п. 1 розділу II, п. 1, 2 розділу III, п. 1, 2 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 №1179, п. 2.1, 2.4 розділу II Правил внутрішнього службового розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом ГУНП в Одеській області від 01.02.2021 №177, п. 1.6, 2.40, 2.41 посадової інструкції комісією рекомендовано застосувати до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. 16.11.2022 ГУНП прийнято наказ №2138 «Про застосування дисциплінарних стягнень до посадових осіб ГУНП», пунктом 3 якого, за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилися в порушенні норм, визначених п.5 висновку службового розслідування від 14.11.2022, за вчинення дисциплінарного проступку до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції (а.с.377-347 т.2). Наказом ГУНП «По особовому складу» від 24.11.2022 №1837о/с відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) звільнено зі служби в поліції по управлінню патрульної поліції в Одеській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 . На цій же підставі наказами від 24.11.2022 №1836о/с, №1838о/с звільнено зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_5 та капітана поліції ОСОБА_3 (а.с.367-369 т.2). Полковник поліції ОСОБА_5 та капітан поліції ОСОБА_3 звернулись до Одеського окружного адміністративного суду з позовами до ГУНП про визнання протиправними та скасування наказів від 16.11.2022 №2138 Про застосування дисциплінарних стягнень до посадових осіб ГУНП в Одеській області та від 24.11.2022 №1836о/с, №1838о/с, а також поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно з автоматизованою системою документообігу суду та ЄДРСР рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 року по справі №420/18554/22, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023 (ЄДРСР № 109654441, №111354543) ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні адміністративного позову, а рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2023 року по справі №420/18677/22, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 року (ЄДРСР №109338504, №110288838), відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 ОСОБА_1 , що є позивачем по даній справі, не погоджуючись з наказами від 16.11.2022 №2138 Про застосування дисциплінарних стягнень до посадових осіб ГУНП в Одеській області та від 24.11.2022 №1837о/с, яким його звільнено зі служби в поліції, звернувся до суду з цим позовом. Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є правомірним та обґрунтованим. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Правилами етичної поведінки поліцейських, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 №179 (далі - Правила етичної поведінки поліцейських в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та іншими нормативно-правовими актами. Частина 1 ст.77 Закону №580-VIII містить перелік підстав звільнення поліцейського зі служби в поліції та припинення служби в поліції, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (п. 6 ч.1 ст.77); набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення, зокрема, кримінального правопорушення (п.10 ч.1 ст.77). Згідно з оскаржуваними наказом ГУНП від 24.11.2022 року №1837о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до Закону України Про Національну поліцію за п.6 ч.1 ст.77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції). Підстави звільнення працівника поліції зі служби за п.6 та за п.10 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII не є тотожними, навіть якщо звільнення поліцейського за п.6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII пов`язано із порушенням кримінальної справи. Як правильно вказав суд першої інстанції, стосовно застосування вказаних підстав звільнення Верховним Судом сформований правовий висновок у постанові від 14.03.2023 по справі №320/1206/21, який в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню при розгляді даної справи. Верховним Судом у постанові від 14.03.2023 року по справі №320/1206/21 зазначено, що реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов`язана із порушенням кримінальної справи та набрання чинності вироком суду. А наявність кримінального провадження, відкритого стосовно особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» у разі встановлення під час службового розслідування невиконання чи неналежного виконання поліцейським службової дисципліни. Також Верховний Суд звернув увагу на те, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, хоч і прийнято в тому числі на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, розпочатого відносно позивача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, однак ґрунтується на самостійних правових підставах. На думку Верховного Суду, порушення, зафіксовані у висновку службового розслідування, у своїй сукупності свідчать про вчинення, зокрема, позивачем дисциплінарного проступку у вигляді порушення службової дисципліни, несумісного з продовженням служби у поліції. Верховний Суд зазначив, що навіть за відсутності у майбутньому обвинувального вироку суду за результатами розгляду кримінального провадження, висновок cуду щодо правомірності та обґрунтованості застосування відповідачем до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правильним. З урахуванням вказаного правового висновку Верховного Суду, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що апелянт фактично був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та звільнений зі служби в поліції саме у зв`язку лише з порушенням кримінального провадження. Застосування при проведенні службового розслідування, зокрема і стосовно апелянта, відомостей кримінального провадження не свідчить про встановлення, в межах службового розслідування, в діях позивача кримінального злочину. При цьому апеляційний суд, як і суд першої інстанції, враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12.09.2019 по справі №819/945/16, відповідно до якої будь-які свідчення та інші матеріали, зібрані в рамках кримінального провадження, повинні бути оцінені органами слідства і судом у кримінальному судочинстві. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена на стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення питання кримінального судочинства про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду. Таким чином, зазначення будь-яких відомостей з кримінального провадження, які носять попередній характер, у дисциплінарній справі не є порушенням проведення службового розслідування, відповідно є безпідставними доводи апелянта про інкримінування йому в межах проведення службового розслідування кримінального корупційного злочину, зокрема, шляхом застосування формулювань «корупційне правопорушення», «поліцейські, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, переслідуючи корисливий мотив», «повідомляли про необхідність неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів». Апеляційний суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, подія, що мала місце 15.10.2022 за участі ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 досліджена дисциплінарною комісією в розрізі встановлення обставин, причин та умов, що зумовили затримання вищевказаних поліцейських в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 28.09.2022 за №62022150020000458, та наявності дисціплінарного проступку. Суд першої інстанції в цій справи дослідив обставини та надав правову оцінку оскаржуваному наказу, який прийнятий на підставі службового розслідування, виключно щодо наявності в діях апелянта дисциплінарного проступку. Перевіряючи висновки суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, щодо питання обґрунтованості висновку ГУНП в Одеській області про наявність у діях та бездіяльності апелянта дисциплінарного проступку, апеляційний суд враховує, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (ч.1 та 2 ст.19 Закону №580-VIII). Дисциплінарний статут затверджений Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження. Відповідно до ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту (в редакції від 01.05.2022 чинній на час виникнення спірних правовідносин) службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Згідно із ч.2 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу. Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених ст.18 Законом №580-VIII, зобов`язує поліцейського, зокрема: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень (ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту). Таким чином, проходження служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії та вчинки. Статтею 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (ст.12 Дисциплінарного статуту). Відповідно до ст.13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Частиною 3 ст.13 Дисциплінарного статуту встановлено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. Згідно з ч.1-2 ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Відповідно до ч.5 ст.26 розділу V Дисциплінарного статуту за результатами службового розслідування уповноважена особа складає висновок. Частиною ч.1 ст.19 Дисциплінарного статуту встановлено, що у висновку за результатами службового розслідування зазначаються, зокрема: - обставини справи (обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку); пояснення поліцейського щодо обставин справи; - пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; - документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку та інші. Як правильно зазначив суд першої інстанції, за правовим висновком Верховного Суду (постанова від 05.03.2020 року у справі №824/126/17-а) підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні службової дисципліни та означає недотримання Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги Отже, підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про наявність у діях поліцейського дисциплінарного проступку. Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено та не спростовано доводами апеляційної скарги те, що дисциплінарною комісією було зібрано самостійно письмові пояснення, зокрема, ОСОБА_4 , надані ГУНП в Одеській області в рамках службового розслідування, якій підтвердив застосування до нього сумісними діями поліцейських ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спецзасобу «кайданок», його досмотру та доставку до відділення та необхідність надання ним неправомірної вигоди. Застосування поліцейськими спецзасобів регламентовано Законом №580-VIII. Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №580-VIII поліцейський для забезпечення публічної безпеки і порядку застосовує спеціальні засоби, визначені цим Законом. Частиною 3 цієї статті визначені загальні правила застосування спеціальних засобів, зокрема, кайданки та інші засоби обмеження рухомості застосовуються: а) до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та чинить опір поліцейському або намагається втекти; б) під час затримання особи; в) під час конвоювання (доставляння) затриманого або заарештованого; г) якщо особа своїми небезпечними діями може завдати шкоду собі і оточуючим; ґ) проведення процесуальних дій з особами у випадках, коли вони можуть створити реальну небезпеку оточуючим або собі. Відповідно до ч.6 ст.45 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний у письмовій формі повідомити свого керівника про застосування до особи спеціального засобу. Після застосування до ОСОБА_4 спеціального засобу, апелянт, який був обізнаний про цю подію, не повідомив про неї безпосереднього керівника. Вказана обставина не спростовується доводами апеляційної скарги, та свідчить про порушення апелянтом ч.6 ст.45 Закону №580-VIII. Також апелянт, всупереч п.2 Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1363, не повідомив відповідний регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги щодо факту затримання ОСОБА_4 та відомості про нього. При цьому сам факт затримання ОСОБА_4 та обізнаність апелянта щодо цього факту, не спростовуються доводами апеляційної скарги. Крім того, як підтверджено матеріалами справи та встановлено в ході службового розслідування, і не спростовано доводами апеляційної скарги, згідно з поясненнями ОСОБА_4 під час знаходження в райвідділі мова йшла про неправомірну вигоду. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 запитували як він планує виходити із ситуації, що склалась. Він повідомив у присутності та за участі поліцейських ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про наявність у нього дома коштів, які він отримав від реалізації автомобіля. З вказаними трьома поліцейськими вони направились з відділення поліції до нього до дому. З урахуванням викладеного посилання представника позивача на необізнаність ОСОБА_1 мети, з якою вони направились до дому ОСОБА_4 - є неспроможними, навіть якщо він залишився на вулиці за вимогою ОСОБА_5 . Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що матеріалами службового розслідування підтверджена обізнаність апелянта про події можливого кримінального правопорушення, що зумовлює розуміння апелянтом необхідності виконання покладених на нього обов`язків. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції» особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язані невідкладно вжити таких заходів: 1) відмовитися від пропозиції; 2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; 3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; 4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції. Відповідно до п.6,7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 №100 (далі Порядок №100), поліцейський незалежно від місця свого перебування в разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію чи звернення до нього громадян із заявою (повідомленням) невідкладно повідомляє про це за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» і зобов`язаний ужити заходів щодо запобігання правопорушенню, його припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події. Поліцейський у разі самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про кримінальне правопорушення, невідкладно, але не пізніше 24 годин рапортом доповідає про це керівникові органу (підрозділу) поліції або особі, яка виконує його обов`язки. Виходячи з правового регулювання спірних правовідносин, апелянт, в силу своїх службових обов`язків, зобов`язаний повідомляти безпосереднього керівника та за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» у разі виявлення кримінального правопорушення, а також вжити заходи щодо його припинення. Встановлені судом першої інстанції обставини щодо не виконання апелянтом вимог ст.24 Закону України «Про запобігання корупції» доводами апеляційної скарги не спростовані. При цьому апеляційний суд погоджується із відхиленням судом першої інстанції доводів позивача про порушення його прав під час проведення службового розслідування через позбавлення позивача можливості реалізувати свої процесуальні права як учасника службового розслідування, зокрема, щодо надання пояснень, оскільки позивач перебував під вартою, що вплинуло на його емоційний стан, що у сукупності зумовлюють неповноту службового розслідування. Так, згідно з абз.3 п.14 розділу V Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС від 07.11.2018 №893, отримання пояснень від поліцейського, який перебуває під вартою, здійснюється через адміністрацію місця ув`язнення шляхом його повідомлення про необхідність надіслати пояснення на зазначену дисциплінарною комісією адресу. З метою опитування полковника поліції ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 10.10.2022 дисциплінарною комісією ГУНП в Одеській області до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» надіслано відповідний лист (а.с.20-21). 21.10.2022 від ДУ ОСІ до ГУНП в Одеській області надійшли матеріали з особистими поясненнями ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які власноруч вказали на бланках пояснень, що від надання пояснень відмовляються, посилаючись на ст. 63 Конституції України (а.с.26-31 т.2). Отже дисциплінарною комісією в межах повноважень забезпечено право апелянта на надання пояснень щодо дисциплінарного проступку. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що під час службового розслідування комісією вивчені відеозаписи з камер відеоспостереження, які розташовані на території торгового центру «Метро» (а.с.199 т.2). Відповідно до матеріалів службового розслідування, зокрема, головою дисциплінарної комісії листом від 18.10.2022 №55/1849 з метою прийняття обгрунтованого рішення витребувано у відділу поліції №1 ОРУП №2ГУНП документи, в тому числі, копії матеріалів ЄО від 15.10.2022 №13663 та відеозапис до вказаних матеріалів (а.с.128-129). Листом відділу поліції №1 ОРУП №2ГУНП направлено витребувані матеріали, окрім вилученого слідчим ТУ ДБР журналу обліку доставлених, відвідувачів і запрошених (а.с.132). Ухвалою суду першої інстанції від 27.04.2023 року, заведеною до протоколу судового засідання, долучено до матеріалів справи відеофайл під назвою registrator2_КАССОВАЯ ЗОНА 1 20221015141725_20221015143040_240414432. Вказаний відеозапис досліджений у судовому засіданні суду першої інстанції та встановлено, що на відеозаписі зафіксовано як до ОСОБА_4 підходять троє осіб в цивільному одязі, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що не заперечувалось сторонами. Між поліцейськими та ОСОБА_4 відбувається розмова, проте відеозапис без звуку. На 10:49 хв поліцейські стосовно ОСОБА_4 застосовують фізичну силу, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заламують йому руки за спину з метою застосування спецзасобу кайданок, які закриває ОСОБА_2 . Після чого вони супроводжують його силою до автомобіля Ауді чорного кольору, де із застосуванням фізичної сили саджають ОСОБА_4 на заднє сидіння. В подальшому поліцейські також сідають до вказаного автомобіля та їдуть із парковки. Наведені обставини доводами апеляційної скарги не спростовані. Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вказаний відеозапис підтверджує наявність дисциплінарного проступку в діях апелянта щодо обізнаності про застосування спецзасобу кайданок до ОСОБА_4 сумісними діями ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також недотримання апелянтом у подальшому вимог законодавства щодо повідомлення про застосування спецзасобу. Також апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно доведеності порушення апелянтом Дисциплінарного статуту, зокрема п.1,2,3, 6,11,13 ч.3 ст.1 в частині обов`язку бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції. Встановлені фактичні обставини, які підтверджені матеріалами справи та не спростовані доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що ГУ НП в Одеській області обґрунтовано дійшло висновку про наявність в діях та бездіяльності ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що виразився у неповідомленні про пропозицію неправомірної вимоги через спецлінію « 102» та безпосередньо керівника, не повідомлені центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про затримання ОСОБА_4 , безпосереднього керівника про застосування спеціального засобу «кайданок» не інформовано його про порушення службової дисципліни, у тому числі іншими працівниками поліції, не вжиття заходів щодо стримування поліцейських від вчинення правопорушення. Отже, встановлені по справі обставини у своїй сукупності, беззаперечно свідчать про те, що позивач вчинив дії та допустив бездіяльність, що суперечать інтересам служби, та свідчать про непрофесійне виконання обов`язків поліцейського, чим порушив обов`язки передбачені п.1, 2 ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 64 Закону №580-VIII, що є підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення. При цьому апелянт не довів наявність порушень суб`єктом владних повноважень при проведенні службового розслідування, які б могли вплинути на прийняття оскаржуваних наказів. Доводи апеляційної скарги щодо неприйняття ГУ НП в Одеській області характеристики апелянта, наявності у апелянта низки нагород, заохочень, високі показники виконання повноважень, апеляційний суд відхиляє, як і суд першої інстанції, з огляду на таке. Стаття 29 Дисциплінарного статуту передбачає особливості застосування дисциплінарних стягнень у період дії воєнного стану, згідно частини першої якої у разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування до нього одного з видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції (ч.2 ст.29 Дисциплінарного статуту). Відповідно до ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Обставиною, яка пом`якшує відповідальність поліцейського є попередня бездоганна поведінка (п.2 ч.4 ст.19 Дисциплінарного статуту). У висновку службового розслідування зазначено, що апелянт не має дисціплінарних стягнень, по службі характеризується позитивно (т.2 а.с.307). Проте, дисциплінарний проступок апелянта виявився у недотриманні ним принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських. Встановлені під час службового розслідування обставини можуть розглядатись як такі, що об`єктивно завдають шкоди авторитету правоохоронного органу, працівники якого повинні бути прикладом виключно високого рівня правової свідомості та чесності як у робочий, так і у неробочий час. Вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання працівника поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Суд першої інстанції встановив, що дисциплінарною комісією були враховані пояснення ОСОБА_25 , ОСОБА_15 та ОСОБА_26 , у яких зазначено про відсутність інформації щодо можливої схильності поліцейських, в тому числі ОСОБА_1 , до вимагання неправомірної вимоги. Проте така інформація, як і посилання на наявність нагород, заохочень та відсутність стягнень, не є підставою за встановлених обставин для пом`якшення відповідальності апелянта за вчинення дисциплінарного проступку. При цьому апеляційний суд вважає слушним зауваження ГУ НП в Одеській обласні наведене у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що «фактично апелянт, у якості підстав для задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, посилається на те, що він в усіх подіях, що мали місце 15 жовтня 2022 року, ходив та їздив із зав`язаними очами та із звуко непропускними навушниками нічого не бачив, нічого не чув, нічого не робив». Оцінюючи обраний відповідачем захід дисциплінарного впливу, апеляційний суд вважає, що останній не вийшов за межі допустимого розсуду. На думку суду, встановлені під час службового розслідування обставини можуть розглядатись як такі, що об`єктивно завдають шкоди авторитету правоохоронного органу, працівники якого повинні бути прикладом виключно високого рівня правової свідомості та чесності як у робочий, так і у неробочий час. Як правильно встановив суд першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та не спростовано жодними доводами апеляційної скарги, вина апелянта у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, оскаржувані накази є правомірними та обґрунтованими, а застосоване до апелянта дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення є співмірним і пропорційним до вчиненого ним проступку. Апеляційний суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року по справі №320/3085/20 зазначив, що працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту. Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісними із подальшим проходженням служби. Порушення моральних та етичних приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава, що негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства. Рішення про захід впливу у вигляді звільнення вжито до апелянта за дії, що виразились у скоєнні проступку, що підриває авторитет поліції і її працівників в очах громадськості, порушення етики поведінки поліцейського, чим допущено порушення службової дисципліни. Тобто, наказ про притягнення апелянта до дисциплінарної відповідальності ґрунтується на самостійних підставах, натомість, встановлення вини апелянта у скоєнні злочину є компетенцією кримінального суду. Апеляційний суд вважає, що застосування до апелянта дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним. Дисциплінарний проступок позивача виявився у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням ст.6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі X. v. Austria про неприйнятність заяви №9295/81) чи таке провадження було закрите (див. рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі С. v. the United Kingdom про неприйнятність заяви №1 1882/85). Більше того, гарантована п.2 ст.6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі Ringvold v. Norway, заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні та інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Дана позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018р. по справі №800/508/17, у постановах Верховного Суду від 29.05.2018р. по справі №800/508/17, від 12.12.2018р. по справі №803/1907/16, від 17.07.2019р. по справі №806/2555/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню колегією суддів при вирішенні даного спору. Інші доводи апеляційної скарги апеляційний суд відхиляє, як такі, що в цілому не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі №420/18562/22 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 14.12.2023 Суддя-доповідач С.Д. Домусчі Судді А.В. Крусян О.В. Яковлєв