Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/20189/22

Справа № 127/20189/22 Провадження № 22-ц/801/2194/2023 Провадження № 22-ц/801/2193/2023 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С.А. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2023 рокуСправа № 127/20189/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Берегового О.Ю., Панасюка О.С., за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2023 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2023 року, ухвалені суддею Вінницького міського суду Вінницької області Федчишеним С.А., ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , Вінницької міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та демонтаж воріт та знесення за рахунок ОСОБА_1 частини огорожі (металевої сітки з металевими стовпами загальною довжиною 35,62га. зазначену в додатку №1 висновку експерта від 09.02.2023 за №688. Усунути перешкоди позивачу у користуванні 17/100 частки шляхом забезпечення доступу до земельної ділянки загального користування площею 0,0144 га та демонтажу за рахунок відповідача навісу, воріт та гойдалки ,згідно висновку експерта від 09.02.2023 за №688. Позовна заява мотивована тим, що за договором купівлі-продажу від 16.05.2006 ОСОБА_2 є власником 17/100 часток будиноковолодіння по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 є власником 7/20 часток вказаного будинку. До моменту придбання позивачем частки нерухомості між співвласниками будинку, згідно рішення суду від 01.11.2004, встановлено порядок користування, згідно з яким частину земельної ділянки площею 0,0144 га залишено в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_7 05.07.2005 ,гідно рішення 36 сесії 4 скликання Вінницької міської ради, було створено проїзд загального користування площею 144 кв.м. ,враховуючи щільність забудови та згоду співвласників будинку. В подальшому, 23.04.2012 позивачу та ОСОБА_3 видано державний акт на право спільної сумісної власності на земельну ділянку кадастровий номер: 0510137000:03:030:0311 площею 0,1000 га. Позивач вказує, що в 2020 році між ним та відповідачем виник спір з приводу користування земельною ділянкою загального користування та земельною ділянкою, яка перебуває у спільній сумісній власності у позивача та ОСОБА_3 . Відповідач на виконання вимог департаменту земельних ресурсів добровільно виконала демонтаж воріт на проїзді спільного користування, однак в листопаді 2021 року облаштувала на земельній ділянці спільного користування навіс та знову встановила металеві ворота, одночасно частину паркану облаштованого ОСОБА_1 опинились на земельні ділянці, що перебуває у спільній власності позивача та ОСОБА_3 . Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом. Відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує на безпідставність та не обґрунтованість зазначених позивачем обставин, просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Повідомила, що вона добровільно демонтувала ворота та гойдалки. Навіс на її думку не чинить перешкод в користуванні проїзду, який є занадто вузьким, а позивач має інший заїзд на свою земельну ділянку. Щодо самовільно зайнятої земельної ділянки зазначила, що позивач, приватизуючи земельну ділянку, погоджував її межі і тим самим погодився із такою конфігурацією та наявною межею. Також вказувала на сплив строку позовної давності, оскілки паркан в цій частині не змінювався. Протокольною ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2023 відповідачу відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2023 року позов задоволено. Зобов`язано усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою площею 0,1000га кадастровий номер 0510137000:03:030:0311 по АДРЕСА_1 шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0016га та знесення за рахунок ОСОБА_1 частини огорожі (металевої сітки з металевими стовпами загально довжиною 35,62га зазначену в додатку №1 до висновку судової земельної технічної експертизи складеного 09.02.2023р. експертом ТОВ «Подільський центр судових експертиз» за №

688. Зобов`язано усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні 17/100 частки по АДРЕСА_1 шляхом забезпечення доступу до земельної ділянки загального користування площею 0,0144га по АДРЕСА_1 та демонтажу за рахунок ОСОБА_1 навісу згідно висновку судової земельної технічної експертизи складеного 09.02.2023р. експертом ТОВ «Подільський центр судових експертиз» за №

688. Вирішено питання про судові витрати у справі. Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2023 року стягнуто з відповідача на користі позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7700, 00 грн та 14900,00 грн у відшкодування витрат за проведення експертизи. Не погодившись з ухвалою Вінницького міського суду від 13 вересня 2023 року та вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення не відповідає дійсним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду її обставинам. В якості доводів скаржник посилається на те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не врахував доказів погодження меж земельної ділянки між сторонами та нотаріальної заяви позивача, які підтверджують, що на момент приватизації земельної ділянки позивач та ОСОБА_3 знали, що існує паркан між земельними ділянками. Також, суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінку тому, як саме існуюча спірна огорожа між земельними ділянками, що належить позивачу та відповідачу, ускладнює позивачу прохід та використання належної йому земельної ділянки, враховуючи те, що прохід та проїзд влаштований позивачем на частину земельної ділянки, яка була залишення в спільному користуванні, в результаті чого і виник спір. Також в апеляції зазначає, що суд не оцінив об`єктивно надані відповідачем письмові докази щодо пропуску строку позовної давності, не надав оцінку доказам в цілому. На апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Треті особи без самостійних вимог на предмет спору правом на подання письмового відзиву на скаргу не скористались. Представник Вінницької міської ради подав клопотання, в якому просив розглянути справу у його відсутність. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання також не з`явились. Суд вирішив розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали та обставини справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідають. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є співвласником 17/100 часток будиноковолодіння по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі продажу від 16.05.2006 (Т.1 а.с. 6); реєстраційним посвідченням КП ВООБТІ від 08.06.2006 та витягом з Державного реєстру правочинів № 2387807 від 16.05.2006 (Т.1 а.с.7). Відповідно до договору дарування від 25.05.1993 ОСОБА_3 є власником 7/20 часток вказаного будинку (Т.1 а.с.8). Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 01.11.2004 у справі №2-1426-2004 встановлено порядок користування земельною ділянкою, згідно з яким частину земельної ділянки площею 0,0144га було залишено в спільному користуванні з відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (Т.1 а.с.10). 05.07.2005 згідно рішення 36 сесії 4 скликання Вінницької міської ради №1329 (п. 15.3) створено проїзд загального користування площею 144кв.м. враховуючи щільність забудови та згоду співвласників будинковолодіння (Т.1 а.с.13). 23.04.2012 ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3 видано державний акт на право спільної сумісної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0510137000:03:030:0311 площею 0,1000га по АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.14). За висновком судової земельно-технічної експертизи № 688 від 09.02.2023 (Т.1 а.с. 108) зроблено висновок, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0510137000:03:030:0311 площею 0,1000га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 та яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , розташований паркан із металевої сітки по металевим стовпам загальною довжиною 35,62м. місце знаходження якого наведена в додатку №1 до висновку експерта. У фактичному користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 0,0016га, з кадастровим номером 0510137000:03:030:0311, що розташована за адресою АДРЕСА_1 та яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Приймаючи до уваги розташування 17/100 часток будинковолодіння АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_2 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0510137000:03:030:0311, а також місце розташування воріт з хвірткою через які здійснюється доступ до 17/100 часток будинковолодіння, наявність в межах земельної ділянки загального користування площею 0,0144га, визначеної рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 01.11.2004р. по справі №2-1426-2004 та рішення 36 сесії 4 скликання Вінницької міської ради від 05.07.2005р. №1329 воріт, навісу, гойдалки не забезпечують можливість ОСОБА_2 проїзду для здійснення капітального та поточного ремонту або реконструкції житлового будинку літ «Б» з прибудовами, яка рекомендована висновками звіту технічного обстеження будівельних конструкцій. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок самочинного зведення огорожі відповідачем на земельній ділянці, що прибуває у власності позивача прохід та використання належної земельної ділянки є ускладненим. Також, внаслідок встановлення навісу, є неможливим використання земельної ділянки загального користування необхідної для забезпечення підходу та під`їзду до належної частки будинковолодіння позивача, яка потребує капітального та поточного ремонту, що підтверджується висновком експерта №

688. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на таке. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що внаслідок самочинного зведення огорожі відповідачем на земельній ділянці, що перебуває у власності позивача прохід та використання її є ускладненим. Також є неможливим використання земельної ділянки загального користування необхідної для забезпечення підходу та під`їзду до належної позивачу частини будинковолодіння, яка потребує капітального та поточного ремонту. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (стаття 152 ЗК України). Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). У пункті 7 постанови Пленум Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК). Ст.76 ЦПК містить перелік доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасники справи. Як вбачається із матеріалів справи, у позивача та у відповідача перебувають у власності земельні ділянки, які приватизовані. При приватизації земельної ділянки відповідачем погоджувались межі земельної ділянки. Розмір та конфігурація приватизованої земельної ділянки відповідача повністю збігається з межами та конфігурацією земельної ділянки приватизованої позивачем. Так, за висновком експерта, який є належним та допустимим доказом у справі встановлено, що внаслідок самочинного зведення огорожі відповідачем на земельній ділянці, що перебуває у власності позивача прохід та використання її є ускладненим. Також є неможливим використання земельної ділянки загального користування необхідної для забезпечення підходу та під`їзду до належної позивачу частини будинковолодіння, яка потребує капітального та поточного ремонту. Тобто висновком експертизи підтверджені обставини, на які посилається позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зокрема відповідачем чиняться перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у спільній сумісній власності у позивача та ОСОБА_3 та спільною земельною ділянкою, яка рішенням Вінницької міської ради визначена як проїзд. Вирішуючи спір судом першої інстанції враховано вказані обставини, та надано належну правову оцінку висновку, який є доказом у даній справі. В якості доводів скаржник посилається на те, що в матеріалах справи міститься спільна нотаріально завірена заява суміжних з ОСОБА_1 землевласників ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , про те що вони зобов`язуються знести сараї та гараж, що належить їм на праві власності для забезпечення проїзду двору. Проте, Вінницький апеляційний суд звертає увагу, що вказана заява не має істотного значення для прийняття обґрунтованого рішення, оскільки жодних вимог відповідач з приводу наявності у неї перешкод в користуванні не заявляла. Ч.3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. В супереч вимогам ст.ст. 12, 81 ЦПК України ОСОБА_1 не доведено належними доказами той факт, що вона не чинить перешкод у користуванні земельною ділянкою. В свою чергу, позивач надав суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених ним вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції. Прийнявши до уваги зазначені вище обставини, а також вимоги чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та вірно застосував норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини , в наслідок чого дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем чиняться перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у спільній сумісній власності у позивача та ОСОБА_3 та спільною земельною ділянкою. Також відмовляючи в застосуванні строків позовної давності суд зробив висновок, що позивачем вони не були пропущені, адже відповідач не надала доказів існування в такому вигляді паркану на момент приватизації земельної ділянки позивачем. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України) Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що позивачем заявлено негаторний позов, висновки суду першої інстанції, що до позовних вимог можуть бути застосовані строки позовної давності, є помилковими. Вказане порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, адже не впливає на суть та правильність ухваленого рішення. При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам. Щодо протокольної ухвали Вінницького міського суду від 13 вересня 2023 року, якою відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про призначення додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, Вінницький апеляційний суд зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об`єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи (пункт 1.2.14 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України 08.10.98 № 53/5 (далі Інструкція № 53/5)). Так, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції в ході розгляду справи за клопотанням позивача було призначено судову земельно-технічну експертизу, висновок якої міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.108-130). Після отримання судом висновку експерта, за клопотанням відповідача ОСОБА_1 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.05.2023 було призначено комплексну будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу. Дана ухвала постановою Вінницького апеляційного суду від 22.06.2023 була скасована, а справа направлена для продовження розгляду в суд першої інстанції. Відповідач ОСОБА_1 повторно звернулась до суду з клопотанням про призначення вже додаткової комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, в задоволенні якого протокольною ухвалою суду від 13.09.2023 їй було відмовлено. Вінницький апеляційний суд звертає увагу, що питання поставлені ОСОБА_1 в клопотанні про призначення додаткової експертизи, є аналогічними, яким в свою чергу Вінницьким апеляційним судом в постанові від 22.06.2023 надано оцінку та вказано, що вони не стосуються предмету доказування та спору, що виник між сторонами. Приймаючи до уваги висновки Вінницького апеляційного суду, викладені в його постанові від 22.06.2023, характер питань поставлених відповідачем перед експертом при проведенні додаткової експертизи, які по суті не стосуються предмету доказування та спору, враховуючи наявний висновок судової експертизи, який не можна вважати неповним або неясним, суд першої інстанції, дотримуючись диспозиції ст.113 ЦПК України, обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача. Сама по собі незгода сторони з висновком експерта, не є самостійною підставою для призначення додаткової судової експертизи. З урахуванням наведеного, Вінницький апеляційний суд приходить до висновку, що доцільності призначити додаткову експертизу з аналогічних питань у суду не було. Водночас, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2023 року, проте розмір витрат на правничу допомогу та за проведення експертизи скаржник не оспорює, а тому, в силу вимог ст. 367 ЦПК України, він апеляційним судом не перевіряється. Доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи скаржника щодо того, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам, не впливають на правильність оскаржуваного рішення, оскільки докази, на які посилається в апеляційній скарзі відповідач були предметом дослідження у суді, на підставі яких суд зробив правильний висновок, з якими погоджується Вінницький апеляційний суд. Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки є безпідставними. Таким чином, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2023 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 грудня 2023 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.Ю. Береговий О.С. Панасюк