LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4801137/1578/20

від 31.05.2022 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 16 березня 2022 року, додаткове рішення Літинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2022 року…

Справа № 137/1578/20 Провадження № 22-ц/801/903/2022 Провадження № 22-ц/801/904/2022 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 рокуСправа № 137/1578/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С., за участю секретаря судового засідання Генсіровської Л.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 16 березня 2022 року, додаткове рішення Літинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2022 року, ухвалені суддею Літинського районного суду Вінницької області Желіховським В.М., ВСТАНОВИВ: В листопаді року 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області. Уточнюючи позовні вимоги просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, який чинить відповідач шляхом перенесення елементів паркану у вигляді бетонних стовбців розташованих на межі суміжного землекористування між земельними ділянками розташованими по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , для приведення меж земельної ділянки, яка належить позивачу у стан відповідно до додатків висновку експерта №608 від 09.06.2021. Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та земельної ділянки площею 0,5438 для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Суміжна земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 знаходилась у користуванні відповідача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті користувачем даної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_1 , який самовільно встановив на її земельній ділянці бетонні стовбці, тим самим зробив межу. Проте дана межа ОСОБА_1 фактично знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 . Позивач вказує, що неодноразово зверталася до ОСОБА_1 самовільно знести стовбці, що знаходяться на її земельній ділянці, однак відповідач ухиляється, погрожує фізичною розправою, в наслідок чого вона вимушена була звертатися до правоохоронних органів. ТОВ Юридично-земельний союз «Альянс» було здійснено переобміри її земельної ділянки та встановлено нові межові знаки і відновлено межу згідно технічної документації на земельні ділянки ОСОБА_2 . Після обміру земельних ділянок ОСОБА_2 було встановлено, що ОСОБА_1 порушив межі та встановив бетонні стовпи на її землі, що підтверджується актом встановлення межових знаків від 24.07.2019 складений комісією у складі: землевпорядника сільської ради землевпорядником сільської ради Морочківською О.М., секретарем земельної комісії Байделюк О.О. та депутатом сільської ради Кулижською А.А. ОСОБА_2 зазначає, що незважаючи на вимоги щодо звільнення земельної ділянки від вказаних елементів огорожі, відповідач так і не здійснив їх демонтаж, фактично на свій розсуд без відповідних дозвільних документів змінив розмір земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , створивши перешкоди в користуванні земельною ділянкою. Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом. Правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався. Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 16 березня 2022 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 0522483600:03:001:0037 розташованої за адресою АДРЕСА_1 та не чинити перешкод при перенесенні елементів паркану у вигляді бетонних стовбців на межі суміжного землекористування між земельними ділянками розташованими по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 для приведення меж земельної ділянки належної ОСОБА_2 у стан відповідний до додатків висновку експерта №608 від 09.06.2021. Вирішено питання про судові витрати у справі. Додатковим рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат за проведення судової земельно-технічної експертизи. Не погодившись з вказаним рішенням суду та додатковим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення не відповідають фактичним обставинам справи, ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нові про відмову задоволені позову. В якості доводів скаржник посилається на те, що суд першої інстанції задовольняючи позов вийшов за межі позовних вимог. Вказує, що суд не взяв до уваги, що межові знаки у вигляді бетонних стовбців були встановлені померлою в 2003 році до того як була розроблена та затверджена технічна документація із землеустрою. Вважає вимоги позовної заяви необґрунтованими, адже під час розробки технічної документації в процесі приватизації земельної ділянки, кадастровий номер 0522483600:03:001:0037, яка належить позивачу, не були встановлені та погоджені межі в натурі з відповідачем, при цьому позивач самовільно збільшила площу земельної ділянки. Належних доказів, які б підтверджували факт порушення ним прав позивача на користування земельною ділянкою матеріали справи не містять. Крім того скаржник вказує, що ухвалюючи додаткове рішення, суд не надав належної оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу. В свою чергу, витрати в розмірі 8500,00 грн є неспівмірними із складністю справи та наданим адвокатом обсяг послуг. На апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Літинська селищна рада Вінницького району Вінницької області правом на подання письмового відзиву на скаргу не скористалась. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Літинська селищна рада Вінницького району Вінницької області в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали та обставини справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 0522483600:03:001:0037 площею 0,5438, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.10.2018 (а.с.12). ТОВ Юридично-земельний союз «Альянс» виготовлено технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), здійснено переобміри земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , встановлено нові межові знаки і відновлено межу згідно технічної документації на земельні ділянки ОСОБА_2 (а.с. 14-26). Відповідно до Акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 15.02.2018 на земельній ділянці площею 0,7938 га, за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 20 шт (а.с. 25). З акту встановлення межових знаків від 24.07.2019 слідує, що представником ТОВ Юридично-земельний союз «Альянс» було зроблено переобміри земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номер запису про право власності 2863014 від 25.10.2018), з метою відновлення межових знаків між земельними ділянками гр. ОСОБА_2 та земельною ділянкою, яка згідно запису земельно-кадастрової книги №1 особовий рахунок № НОМЕР_1 та книги погосподарського обліку №1 особовий рахунок № НОМЕР_2 рахується за ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Користувачем земельної ділянки померлої ОСОБА_3 на даний час являється ОСОБА_1 . В процесі переобміру були встановлені нові межові знаки і відновлена межа згідно технічної документації на земельні ділянки гр. ОСОБА_2 . Після обміру та встановлення межових знаків на земельних ділянках ОСОБА_2 було виявлено, що гр. ОСОБА_1 порушив межі та встановив свої бетонні стовпчики на землі ОСОБА_2 (а.с.13). Факт встановлення бетонних стовпчиків на земельній ділянці позивача відповідач заперечував, однак, в супереч ч.1 ст.81ЦПК України дану обставину не спростував, вважаючи даний доказ неналежним. За висновком судової земельно-технічної експертизи № 608 від 09.06.2021 (а.с. 75-92) встановлено, що на підставі проведеного дослідження, а саме порівнявши координати поворотних точок меж земельної ділянки кадастровий номер 0522483600:03:001:0037, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , які були визначені під час проведення візуально інструментального обстеження та координати поворотних точок меж земельної ділянки кадастровий номер 0522483600:03:001:0037, відповідно до інформації, яка міститься у Державному земельному кадастрі, (додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.04.2018 р. №ВН-0508212682018 можливо зробити висновок, що межі земельної ділянки (координати поворотних точок меж, міри ліній по периметру) кадастровий номер 0522483600:03:001:0037, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 не відповідають інформації, яка міститься у Державному земельному кадастрі (кадастровому плані доданого до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.04.2018 р. №ВН-0508212682018) щодо земельної ділянки кадастровий номер 0522483600:03:001:0037 площею 0,5438 га, яка перебуває у власності ОСОБА_2 . Станом на час проведення дослідження бетонні стовпи у кількості 3-х шт. встановлені у межах земельної ділянки кадастровий номер 0522483600:03:001:0037, площею 0,5438 га, яка перебуває у власності ОСОБА_2 . Дану обставину, зокрема встановлення бетонних стовпчиків на земельній ділянці позивача, підтвердив допитаний в судовому засіданні експерт, який проводив судову земельно-технічну експертизу. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними доказами у справі, в тому числі висновком експерта факт порушення меж належної позивачу земельної ділянки зі сторони сусідньої земельної ділянки користувачем якої є відповідач. Даний висновок відповідає фактичним обставинам справи і узгоджується з наявними матеріалами справи. Вінницький апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Предметом даного спору є земельна ділянка, яка перебуває у власності позивача. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказувала на порушення її права землекористування належної їй ділянки, оскільки відповідач чинить перешкоди, самовільно захопивши її частину шляхом встановлення бетонних стовбців. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч.2 ст. 152 ЗК України). Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). У пункті 7 постанови Пленум Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК). Ст.76 ЦПК містить перелік доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасники справи. Вирішуючи спір суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач є власником земельної ділянки, однак не має можливості користуватися нею в повному обсязі, оскільки відповідач чинить їй перешкоди у користуванні. Вінницький апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді першої інстанції пояснив, що самостійно поставив бетонні стовбці між земельними ділянками і не заперечував щодо їх знесення безпосередньо самим позивачем. Встановлення межових знаків на земельних ділянках також підтверджується Актом встановлення межових знаків, який в суді першої інстанції відповідачем не спростований. В супереч ч.3 ст.12 ЦПК України з клопотанням про допит осіб, якими було складено акт, він до суду не звертався. Ч.3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. В супереч вимогам ст.ст. 12, 81 ЦПК України ОСОБА_1 не доведено належними доказами той факт, що він не чинить перешкод у користуванні земельною ділянкою. В свою чергу, позивач надала суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених нею вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції. Прийнявши до уваги зазначені вище обставини, а також вимоги законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку щодо самовільного захоплення відповідачем частини земельної ділянки, яка належить позивачу шляхом встановлення бетонних стовпчиків. При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що порушене право позивача, яке підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, і такий спосіб захисту, з урахуванням правовідносин, які виникли між сторонами є ефективним. З чим погоджується Вінницький апеляційний суд. Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат, пов`язаних із витратами на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суму у розмірі 8500,00 гривень. Ст. 137 ЦПК України передбачає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Згідно з частиною 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі «Гімайдуліна та інші проти України» від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору від 30.09.2020 (а.с. 29) професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції надавала адвокат Сидорчук Н.М., повноваження якої підтверджуються, ордером серії КВ № 849869 та копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 28, 33). На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надала суду договір; квитанції про сплату послуг; акт приймання-передачі наданих послуг за складання процесуальних документів та опис наданих послуг, згідно якого загальна вартість послуг становить 8500,00 грн (а.с. 30-32). Ч.4 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути співмірним із рядом критеріїв, які визначені частиною 4 цієї статі. Вказаний розмір витрат про надання професійної правничої допомоги є співмірним із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, ціною позову, тобто таким, що не суперечить вимогам ч.4 ст.137 ЦПК України. Отже, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дотримався порядку визначеного ст.137 ЦПК України та правильно стягнув суму 8500,00 гривень з відповідача на користь позивача. Оскільки позивач надав належні докази, які належним чином підтверджують виконаних адвокатом робіт та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги. Такий висновок суду є законним і справедливим. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що понесені витрати є необґрунтованими та не підтверджуються доказами щодо понесення таких витрат є безпідставними та не спростовуються матеріалами справи. Вирішуючи питання в додатковому рішенні щодо стягнення з відповідача витрат за проведення судової земельно-технічної експертизи в розмірі 9300,00 грн, суд першої інстанції правильно врахував обставини справи, надані позивачем докази на обґрунтування вимог заяви, дійшов обґрунтованого висновку, що заява підлягає задоволенню. Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що під час розробки технічної документації в процесі приватизації земельної ділянки, кадастровий номер 0522483600:03:001:0037, яка належить позивачу, не були встановлені та погоджені межі в натурі з відповідачем, при цьому відповідно до рішення сільської ради та акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання позивач самовільно збільшила площу земельної ділянки. Вказані доводи є не обґрунтовані, оскільки не були предметом спору в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не чинить перешкод у користуванні земельною ділянкою, не заслуговують на увагу, оскільки не доведені належними та допустимими доказами, як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції. Також не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції вирішуючи спір вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги позивача судом задоволено частково, а висновки суду про порушення прав позивача в повній мірі відповідають обставинам справи. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування судового рішення. Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне, обґрунтоване та справедливе рішення та додаткове рішення, яке відповідає вимогам закону. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення та додаткове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 16 березня 2022 року, додаткове рішення Літинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 червня 2022 року. Головуючий М.М. Якименко Судді О.В. Ковальчук О.С. Панасюк

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»