Постанова 4808 № 344/10418/23

Справа № 344/10418/23 Провадження № 22-ц/4808/1402/23 Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів - Баркова В.М.,Мальцева Є.Є. учасники справи позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року, ухвалене судом у складі судді Пастернака І.А., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за виготовлення та встановлення пам`ятника на могилі дочки, в с т а н о в и в: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в обґрунтування якого вказала, що 19 листопада 1995 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від даного шлюбу у сторін народилось двоє дітей: дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дочка, ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 01.10.1996 року. Шлюб між сторонами було розірвано 11 липня 2007 року. За роки спільного життя з відповідачем, пам`ятник на могилі їх дочки не було встановлено, незважаючи на неодноразові звернення до відповідача і його обіцянки це зробити. 22 липня 2020 року позивачка уклала з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 договір на виготовлення пам`ятника, згідно якого нею було оформлено два замовлення: №1998 - виготовлення пам`ятника на могилі їх з відповідачем дочки ОСОБА_4 та №1997 - виготовлення пам`ятника на могилі батьків позивачки. 22 липня 2020 року позивачка внесла ФОП ОСОБА_6 завдаток за пам`ятник за два замовлення згідно прибуткового касового ордера №1997-1998 від 22.07.2020 року в загальній сумі 103 000,00 грн, з яких 43 000,00 грн - завдаток за пам`ятник на могилі дочки ОСОБА_4 , решта 60 000 грн - завдаток за пам`ятник на могилі батьків позивачки. 20 жовтня 2020 року позивачка оплатила ФОП ОСОБА_6 24 100,00 грн згідно прибуткового касового ордера №1998 від 20.10.2020 року та 12 квітня 2021 року оплатила 21 600,00 грн згідно прибуткового касового ордера №1998 від 12.04.2021 року. Факт виконання робіт ФОП ОСОБА_6 підтверджується актами про прийняття-передачі виконання робіт по замовленню №1998 від 8 вересня 2020 року та від 27 жовтня 2021 року. Позивачка зазначила, що понесла витрати на встановлення пам`ятника на могилі їх з відповідачем дочки в загальній сумі 88 700,00 грн. 08 грудня 2022 року позивачка направила відповідачу вимогу від 07 грудня 2022 року рекомендованим листом, в якій повідомила його про те, що оплатила 88 700 грн за виготовлення і встановлення пам`ятника на могилі дочки. Вважає, що оскільки ОСОБА_4 народилась від їх з відповідачем шлюбу, відповідач повинен також нести витрати як батько дитини, тому попросила відповідача відшкодувати їй 50% понесених витрат за виготовлення і встановлення даного пам`ятника, а саме перерахувати поштовим переказом у семиденний строк 44 350,00 грн. Вимога отримана відповідачем 13 грудня 2022 року, що підтверджується перевіркою статусу відстеження поштового відправлення №7904908135670. Починаючи з 13 грудня 2022 року по даний час відповідач не перерахував кошти в рахунок відшкодування 50% понесених нею витрат за виготовлення і встановлення пам`ятника на могилі дочки. Зазначила, що на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити на її користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, в сумі 19 347.92 грн - інфляційні втрати, та 3 479,36 грн - 3% річних. У зв`язку з викладеним просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь відшкодування 50% від сплаченої мною суми за виготовлення та встановлення пам`ятника на могилі їх дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 44 350,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь 19 347,92 грн інфляційних втрат та 3 479,36 грн 3% річних, судові витрати на сплату судового збору та 10 000,00 грн витрат правничу допомогу. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за виготовлення та встановлення пам`ятника на могилі дочки відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено положення п. 6 ст. 268 ЦПК України, суд першої інстанції після проголошення в судовому засіданні 03 жовтня 2023 року вступної та резолютивної частини рішення не зазначив в рішенні та не повідомив коли буде складено повний текст рішення. Судом першої інстанції не дотримано п. 6 ч. 1 ст. 129 Конституції України та п. 3 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, які передбачають гласність і відкритість судового процесу, оскільки з отриманої скаржницею копії технічного запису судового засідання вбачається, що якість технічного запису судового процесу є поганою, звук нечіткий, присутній постійний шум, погано чути виступи учасників справи та суду. Відеозапис залу судового здійснювався тільки однією відеокамерою, видно лише робочий стіл судді і секретаря, на відео не видно учасників справи, які присутні в залі судового засідання, частина відеозапису судового засідання за 03.10.2023 року не відтворюється, з`являється повідомлення про помилку при перегляді файлу. Скаржниця посилається на те, що в ході судового розгляду подані нею докази у даній справі були досліджені судом першої інстанції поверхнево. Вважає, що суд першої інстанції мав упередження ставлення відносно неї, що в подальшому мало наслідком ухвалення незаконного рішення про відмову в задоволенні позову. Крім того скаржниця зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що між позивачкою та відповідачем відсутні договірні зобов`язання на виготовлення пам`ятника від 22.07.2020 року, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 50 % від сплаченої суми за виготовлення пам`ятника і як наслідок неправильно застосував норми матеріального права. В даній справі слід застосовувати норми Сімейного кодексу України, які визначають засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Судом першої інстанції не враховано Закон України «Про поховання та похоронну справу» № 1102-IVвід 10.07.2003 року, який визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання. Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач підтвердив, що поховання померлої дочки ОСОБА_4 в 1996 році на кладовищі в с. Липівці Перемишлянського району Львівської області здійснював саме він і разом з ним були присутні його родичі і її родичі. Позивачка після пологів в тяжкому стані перебувала в лікарні. В розумінні Закону України «Про поховання та похоронну справу» сторони є користувачами місця поховання їхньої померлої дочки ОСОБА_4 , а тому утримання в належному естетичному та санітарному стані могили ОСОБА_4 та намогильних споруд на її могилі повинно здійснюватися відповідачем та позивачкою за рахунок власних коштів. Відповідач ОСОБА_2 добровільно не здійснює утримання в належному естетичному та санітарному стані могили його померлої дочки ОСОБА_4 22 липня 2020 року позивачка ОСОБА_1 самостійно уклала з фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 договір на виготовлення пам`ятника, оскільки могила дочки ОСОБА_4 потребувала приведенню її до належного естетичного та санітарного стану, необхідно було встановити намогильну споруду - пам`ятник. Факт виконання робіт ФОП ОСОБА_6 про виконання замовлення підтверджується актами про прийняття-передачі виконання робіт по замовленню № 1998 від 8 вересня 2020 року та від 27 жовтня 2021 року. До переліку робіт входило встановлення пам`ятника включно з влаштуванням фундаменту на могилі, облаштування могили і встановлення намогильної споруди з відповідними аксесуарами. Позивачка понесла витрати по приведенню могили спільної з відповідачем дочки ОСОБА_4 до належного естетичного та санітарного стану з встановленням пам`ятника в загальній сумі 88 700,00 грн. 08 грудня 2022 року ОСОБА_1 направила відповідачу вимогу від 07 грудня 2022 року рекомендованим листом, в якій вона повідомила його про встановлення пам`ятнику та зазначила, про необхідність відшкодувати 50% понесених нею витрат за виготовлення і встановлення даного пам`ятника, а саме перерахувати їй поштовим переказом у 7-денний строк 44 350,00 грн. Дана вимога отримана відповідачем 13 грудня 2022 року. Починаючи з 13 грудня 2022 року по даний час відповідач не перерахував ОСОБА_1 кошти в рахунок відшкодування їй 50% понесених нею витрат за виготовлення і встановлення даного пам`ятника, тому позивачка вважає, що є підстави для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Звертаючись з апеляційною скаргою позивачка просила розгляд справи провести з повідомленням (викликом) учасників справи. Згідно ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення відшкодування в розмірі 67177,28 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 * 100 = 2684000 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (ч. 3 ст. 369 ЦПК України). В апеляційній скарзі скаржницею не викладені обставини, за яких справа повинна розглядатися у судовому засіданні з викликом сторін. Справа в суді першої інстанції розглядалась за участі сторін, обсяг матеріалів вказаної справи не є значним, за таких обставин, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження із повідомленням (викликом) учасників справи слід відмовити. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не зверталася до відповідача з пропозицією на укладення договору з третьою особою - ПП ОСОБА_6 на виготовлення пам`ятника для погодження предмету, ціни та строків, які сторони повинні погодити в будь-якому разі, відповідно до ст. ч. 1 ст. 509 ЦК України. Встановивши, що сторонами договору є ПП ОСОБА_6 та позивачка ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що між позивачкою та відповідачем відсутні будь-які договірні зобов`язання згідно договору на виготовлення пам`ятника від 22.07.2020 року, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 50% від сплаченої суми за виготовлення пам`ятника та стягнення коштів з урахуванням індексу інфляції і трьох % річних. Колегія суддів вважає, що до такого висновку суд дійшов поспішно, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 19 листопада 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_2 від 18.10.1997 року. Від даного шлюбу у сторін народилось дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 01.10.1996 року. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 11.07.2007 року шлюб між сторонами розірвано. 22.07.2020 року між позивачкою та ПП ОСОБА_6 було укладено договір на виготовлення пам`ятника. Відповідно до п.2.1. даного договору загальна ціна виробу та встановлення становить 154 400 грн. Відповідно до додатку 1 вартість замовлення №1998 складає 64 000 грн, завдаток 43 000 грн. Відповідно до копії прибуткового касового ордера № 1997-1998 від 22.07.2020 року ОСОБА_1 сплачено 103 000 грн завдатку за пам`ятник. З актів про прийняття-передачі виконання робіт по замовленню № 1998 від 20.09.2020 року та від 27.10.2021 року підтверджується факт виконання робіт ФОП ОСОБА_6 по замовленню № 1998. 20.10.2020 року позивачка оплатила ФОП ОСОБА_6 24 100,00 грн. згідно прибуткового касового ордера № 1998 від 20.10.2020 року. 12 квітня 2021 року позивачка оплатила ФОП ОСОБА_6 21 600,00 грн. згідно прибуткового касового ордера № 1998 від 12.04.2021 року. 08.12.2022 року позивачка звернулась до відповідача з вимогою, в якій просила перерахувати її поштовим переказом у 7-денний строк 44 350,00 грн, що складає 50 % від сплаченої суми за виготовлення і встановлення пам`ятника на могилі їхньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дана вимога отримана відповідачем 13.12.2022 року. За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За змістом ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій. З формулювання статті 11 ЦК України можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 цього Кодексу. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань. Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного. Відповідно до частин 2, 6 статті 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором замовленням, крім випадків, передбачених законом. Вартість послуг та предметів ритуальної належності визначається на принципах: доступності для кожного громадянина і рівності правових гарантій; визначення економічної обґрунтованості, планово-розрахункової собівартості та рентабельності при затвердженні ціни; відповідальності виконавчих органів сільських, селищних та міських рад та органів виконавчої влади за встановлені ними ціни; відкритості, доступності та прозорості структури ціни; оплати тільки тих послуг, що відповідають вимогам нормативно-правових актів. Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Це свідоцтво дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов`язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству. На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання). Встановлені намогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Частино 5 статті 30 вказаного Закону встанволено, що утримання в належному естетичному та санітарному стані могил, місць родинного поховання, колумбарних ніш, намогильних споруд і склепів здійснюється відповідно їх користувачами (власниками) за рахунок власних коштів. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до замовлення №1998, та акту про прийняття-передачі виконання робіт по замовленню №1998 вартість пам`ятника з граніту становить з його встановленням 88 700, 00 грн. В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка попередньо узгодила вартість пам`ятнику з відповідачем. Частинами дев`ятою, десятою статті 10 ЦПК України визначено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія закону). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії. Колегія суддів вважає за можливе застосувати до даних правовідносин роз`яснення п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відповідно до яких витрати на виготовлення пам`ятників і огорож визначаються виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож в даній місцевості. Вимоги до намогильних споруд та склепів, виготовлених із природного каменю та залізобетону, призначених для встановлення в місцях поховань (місцях родинних поховань) на кладовищах (колумбаріях) та пам`ятних місцях встановлено Національним стандартом України ДСТУ Б В.2.2-35:2013 «Намогильні споруди та склепи. Загальні технічні умови», прийнятим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 17 від 22.01.2013. Відповідно до вищевказаного Національного стандарту України ДСТУ Б В.2.2-35:2013 намогильні споруди складаються з пам`ятника, постаменту, намогильної плити. Пам`ятники, намогильні плити, постаменти виготовляють із природного каменю або залізобетону (п. 3.1 - 3.3, 5.2., 6.1.4). Відповідно до п. 6.3.2 Національного стандарту України ДСТУ Б В.2.2-35:2013 намогильні споруди із природного каменю відповідно до 6.1.4 цього стандарту виготовляють, серед іншого, із вулканічних порід, зокрема, з граніту - Г. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що позивачка має право на відшкодування від відповідача половини граничної вартості стандартного пам`ятника і огорожі. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож у Львівській області. Згідно з частинами 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачкою не заявлялося клопотання про витребування інформації про граничну вартість виготовлення та встановлення стандартного пам`ятника у даній місцевості, таких клопотань не було додано до апеляційної скарги. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи, не повно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення. Разом з тим, у зв`язку з тим, що позивачкою не було узгоджено попередньо з відповідачем фактичної вартості пам`ятника та вартості робіт по його встановленню, в матеріалах справи відсутні дані щодо граничної вартості виготовлення та встановлення стандартного пам`ятника з граніту у Львівської області, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову слід відмовити саме з цих підстав. Оскільки вимоги про стягнення 44350, 00 грн не підлягають задоволенню, то похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних також не підлягають задоволенню. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ЦПК України щодо фіксування судового засідання технічними засобами,виходячи з наступного. Відповідно до ч.14 ст.7 ЦПК України суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом. Відповідно до ст.247 ЦПК України суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу). Статтею 249 ЦПК України учасники справи мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання та протягом п`яти днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Скаржниця 03 жовтня 2023 року зверталася до суду першої інстанції із заявою про видачу копії звукозапису судових засідань, які отримала, що підтверджується матеріалами справи (а.с.116). Між тим ОСОБА_1 у визначений ч.1 ст.249 ЦРК України термін не подала до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції були порушені норми ч. 1 п. 1, 4 ст. 376 ЦПК України, а саме неповне зясування обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог позивачки. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України встановлено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи те, що апеляційний суд зробив висновок про часткове задоволення апеляційної скарги, але правовий результат вирішення спору залишився без змін, тому відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст. ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд, п о с т а н о в и в: У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи із викликом учасників справи відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за виготовлення та встановлення пам`ятника на могилі дочки відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 12 грудня 2023 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: В.М. Барков Є.Є. Мальцева