Постанова Львівський апеляційний суд № 454/430/22

Справа № 454/430/22 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю. Провадження № 22-ц/811/1829/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Мікуш Ю.Р. суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження без участі учасників цивільну справу № 454/430/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в с т а н о в и в: 14 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про стягнення з відповідача на її користь 63 400 грн. матеріальної шкоди та 150 000 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги мотивувала тим, що 22 квітня 2018 року біля 09.00 год. на пасовищі, що розташоване на березі річки Рата між селами Двірці та Заріка Сокальського району раптово помер ОСОБА_2 . За вказаним фактом було порушено кримінальне провадження та в процесі досудового слідства встановлено, що 22 квітня 2018 року ОСОБА_3 прийшов на берег річки Рата між селами Двірці та Заріка Сокальського району половити рибу. Знаходячись під лінією електропередач високовольтного струму, вудочкою зачепив електрокабеля в результаті чого отримав ураження струмом та помер. У зв`язку з тим, що причиною смерті ОСОБА_2 був нещасний випадок, постановою Відділення поліції №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області від 29 січня 2021 року було закрито кримінальне провадження. У встановленому законом порядку позивачку визнано потерпілою. Зазначає, що їй заподіяно моральної шкоди, яка полягає у втраті батька, який був опорою в її житті, підтримував матеріально та морально, був добрим наставником та розрадником у важких життєвих ситуаціях. Внаслідок нещасного випадку та смертю батька у неї порушений звичний уклад життя, вона довгий час перебувала у депресивному стані, що відобразилось у погіршенні фізичного здоров`я. Також, внаслідок перенесених негативних змін у житті, пов`язаних із втратою батька, тимчасовій відірваності від активного соціального життя, зміни настрою, порушенні сну, неприємних сновидінь, постійній емоційній напрузі, нервозності, дратівливості- вона щоденно зазнає значних душевних хвилювань. Просила стягнути на її користь 63 400 грн. майнової шкоди, що становили витрати на поховання батька та 150 000 грн. моральної шкоди. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 29 червня 2022 року в позові відмовлено. Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що оскільки діяльність, яку здійснює ПАТ «Львівобленерго» безпосередньо пов`язана з експлуатацією ліній електропередач, згідно з висновком Верховного Суду у справі № 739/1483/16 визначено, що лінії мають ознаки джерела підвищеної небезпеки, відповідно відповідальність за завдану шкоду несе власник джерела. Верховний Суд роз`яснив, що ним є юридична або фізична особа, в експлуатації якої знаходиться джерело підвищеної небезпеки на відповідній правовій підставі. Вважає, що даний спір не міг розглядатися судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження, оскільки вимагав виклику сторін для всебічного встановлення обставин справи. Просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. На виконання вимог ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) відповідачем по справі в особі представника -адвоката Р.В.Рібуна надано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві представник відповідача ПрАТ «Львівобленерго» зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини, які мають значення для справи, правильно визначено відповідно до встановлених обставин правовідносини, з яких виник спір та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.1ст.369 ЦПК апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи те, що ціна позову у даній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга підлягає розгляду без повідомлення учасників справи. За змістом ч.2 ст.247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Матеріалами справи та судом встановлено, що позивачка є дочкою померлого ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвами про народження та шлюб (а.с.5, 81). Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.82). Згідно довідки №32 від 23 квітня 2018 року встановлено, що причиною смерті ОСОБА_2 стало ураження електричним струмом (а.с. 80). Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 29 січня 2021 року встановлено, що згідно висновку експерта №032/2018 від 23 квітня 2018 року смерть ОСОБА_2 настала внаслідок ураження електричним струмом, в крові виявлено етиловий спирт 1,33%, що відповідає його вмісту при легкому ступеню алкогольного сп`яніння у живих осіб. На підтвердження здійснення витрат на поховання в розмірі 63 400 грн. позивачкою надано копії товарних чеків на поминальний обід від 24 квітня 2018 року в сумі 15 000 грн. і товарний чек від 23 квітня 2018 року на придбання домовини, хреста, таблички, покривала і вінків на загальну суму 8400 грн., накладну від 02 квітня 2021 року витрат на придбання пам`ятника у розмірі 40 000 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та судом не встановлено протиправні дії відповідача, як не доведено і не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача, а сама лише наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування, оскільки необхідною умовою є доведення наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, а також правильне визначення суб`єкта такої відповідальності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Згідно ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника. У відповідності до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове майно, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки визначені в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6, п.5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", згідно яких відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Отже, найбільш характерними ознаками джерела підвищеної небезпеки є: будь-яка діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість повного контролю зі сторони людини; наявність шкідливих властивостей; велика ймовірність завдання шкоди. Діяльність відповідача ПрАТ «Львівобленерго», відповідно до ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» щодо володіння та обслуговування, експлуатації ліній електричних передач, що перебувають під високою напругою, створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб через неможливість повного контролю за нею з боку людей, є джерелом підвищеної небезпеки і шкода, заподіяна позивачу внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків з обслуговування вказаних ліній електропередач, може бути визнана шкодою, завданою джерелом підвищеної небезпеки за певних умов. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Закон зобов`язує відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Незалежно від вини фізичної або юридичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі якщо шкоди завдано ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Що стосується причинного зв`язку при відшкодуванні юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою (ст. 1172 ЦК), то у цьому виді деліктних зобов`язань, він має складний характер. Необхідно доводити не лише те, що шкода завдана внаслідок протиправного діяння, а й те, що протиправне діяння було наслідком неналежного виконання чи невиконання працівником або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків. За умови регулювання правовідносин спеціальною нормою, загальна норма не застосовується, проте у разі якщо в спеціальній нормі те чи інше питання не вирішено, необхідно керуватись загальними нормами цивільного законодавства. З постанови про закриття кримінального провадження від 29 січня 2021 року встановлено, що кримінальне провадження №12018140310000252 від 22 квітня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.275 КК України закрито у зв`язку з відсутністю кримінального правопорушення, на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України. У вищевказаній постанові вказано, що причиною настання нещасного випадку, внаслідок якого загинув ОСОБА_2 є ураження його електричним струмом протікання якого відбулось через виниклий електричний контакт другого зверху металевого кільця вудочки із проводом з напругою 10 кВ ЛЕП 10 кВ 179-11, крізь яке протягувалась волосінь конструктивні елементи вудочки. У причинному зв`язку з настанням нещасного випадку є дії самого потерпілого ОСОБА_4 , який рибалив в охоронній зоні повітряної лінії ЛЕП 10 кВ з вудилищем довжиною 5,32м., яка при закиданні насадки в річку контактувала з електричним проводом ЛЕП 10 кВ 179-11, на висоті 6 метрів. Таким чином, в ході судового розгляду не встановлено, що шкоду позивачеві заподіяно внаслідок протиправних винних дій відповідача. Посилання позивача на вину відповідача та заперечення відповідача щодо цього підлягають перевірці судом на загальних підставах доказування. У цьому випадку вину відповідача ПрАТ «Львівобленерго» може бути підтверджено чи спростовано іншими належними і допустимими доказами, передбаченими ЦПК України, зокрема висновками судових експертиз, письмовими доказами тощо. Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» висновок експерта може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Таким чином, для того, щоб результат проведеної експертизи був допустимим доказом у відповідності до ст. 102 ЦПК України, експертиза має призначатися у конкретній справі за заявою осіб, які беруть участь у справі, або на замовлення таких осіб для використання в якості доказу у конкретній справі, а не в будь-якій іншій. За таких умов, висновок експерта зроблений у іншій справі може досліджуватись судом лише як письмовий доказ у відповідності до ст.ст.76, 95 ЦПК України, і не може вважатися висновком експерта в розумінні ст.102 ЦПК України, так як він не отриманий в порядку, передбаченому ст. ст. 102, 103, 104, 106, 108 ЦПК України. В даній цивільній справі судові експертизи судом не призначалися, таких клопотань не заявлялося сторонами. Відповідач ПрАТ «Львівобленерго», як власник джерела підвищеної небезпеки, мав би нести відповідальність без вини, відповідно до положень ч.2 ст.1167, ст. 1187 ЦК України, але за умови доведення протиправності поведінки (дій) ПрАТ «Львівобленерго» та причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт протиправних дій відповідача не доведено й судом не встановлено, як не доведено і не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача. Таким чином, відповідач спростував свою відповідальність за смерть батька позивачки, оскільки висновки судової експертизи у кримінальному провадженні свідчить про відсутність причинного зв`язку між смертю батька позивача та діями (бездіяльністю) відповідача. Відповідальність ПрАТ «Львівобленерго», як власника джерела підвищеної небезпеки, презюмується відповідно до положень ч. 2 ст. 1167, ст. 1187 ЦК України, але за умови доведення протиправності поведінки (дій) ПрАТ «Львівобленерго» та причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача. На підставі викладеного суд дійшов правильного висновку, що у задоволенні позову слід відмовити. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи те, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності Учасників справи, є дата складення повного судового рішення. (частина п`ята ст..268 ЦПК). Керуючись ст. 367 ч.1 п.1; 374 ч.1п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 24 листопада 2022 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк