Постанова 4824 № 381/439/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 листопада 2021 року м. Київ справа №381/439/21 провадження № 22-ц/824/14830/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) суддів - Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Сімчука Ігоря Анатолійовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2021 року у складі судді Соловей Г.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, - В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду, завдану смертю матері, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки у розмірі 150 000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 08 серпня 2018 року о 17:30 поруч стовпа ЛЕП № 131 на території пікету № 4 кілометра № 916 перегону «Фастів-Сорочий-Брід» поблизу земель адміністративної території села Велика Снітинка Фастівського району, невідома особа похилого віку жіночої статі, порушуючи правила особистої безпеки на залізничному транспорті, здійснила зіткнення з пасажирським поїздом № 753 сполученням «Київ-Одеса», внаслідок чого отримала тілесні ушкодження несумісні з життям та загинула на місці події. Вказав, що 08 серпня 2018 року відомості за вказаним фактом слідчим СВ ВП на станції Фастів внесені до ЄРДР за № 120181103300000099, правова кваліфікація за ч. 3 ст. 276 КК України. При проведенні досудового розслідування, встановлено особу загиблої, якою є ОСОБА_3 . Постановою слідчого СВ ВП на ст. Фастів від 11 травня 2019 року кримінальне провадження закрито. Посилався на те, що в результаті вищевказаного зіткнення та наслідків від нього, близьким родичам, а саме дочці ОСОБА_1 , було завдано матеріальної та моральної шкоди. На підставі викладеного, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 50 000 грн моральної шкоди, завданої смертю матері, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 500 грн. Решту судових витрат по сплаті судового збору віднесено на рахунок держави. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2021 року заяву про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, у розмірі 9 000 гривень. Не погоджуючись з указаним рішенням та додатковим рішенням, 05 серпня 2021 року представник відповідача АТ «Українська залізниця» - Сімчук І.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та додаткове рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апеляційну скаргу мотивує тим, що потерпіла не могла не помітити потяг, що наближається, оскільки той обладнаний світловими та звуковими пристроями, машиніст локомотиву подавав сигнали великої та малої гучності, а отже вона усвідомлювала, що перебування на залізничній колії при наближенні потягу матиме наслідком наїзд на неї. Вказує на те, що випадок травмування стався на 916 кілометрі пікет 4 перегону «Фастів-Сорочий Брід». Потерпіла рухалась у напрямку зі станції Фастів в сторону Сорочого Броду по залізничних коліях, які облаштовані на баластній призмі. Висота баластної призми колії (насипу) становить більше 2-х метрів, кут нахилу баластної призми 30 градусів, а отже випадково опинитись ОСОБА_3 на залізничній колії не могла. Поблизу місця травмування відсутні будь-які переходи через залізничну колію. Зазначає, що на даній ділянці поїзди проїжджають кожні 13,33 хвилин та при такій інтенсивності руху поїздів ходити по залізничним коліях у віці 86 років і легковажно розраховувати на уникнення зіткнення з потягом або не передбачати такої можливості повинно ставитись під сумнів. Звертає увагу суду на покази потерпілої ОСОБА_1 , оформленні протоколом допиту, який міститься на аркушах справи 33-35. Таким чином, уважає, що оскільки існує умисел потерпілої, наявність шкоди у потерпілої і причинний зв`язок між ними, у суду першої інстанції були відсутні підстави для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Також не погоджується з розміром стягнутих витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх необґрунтованими та завищеними. Позивач не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направила. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року оскаржується апелянтом у частині задоволених позовних вимог про відшкодування шкоди у розмірі 50 000 грн, а тому апеляційним судом в іншій частині не перевіряється. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що смерть ОСОБА_3 сталася внаслідок її грубої необережності, а саме порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, а отже позивачу завдано моральну шкоду, яка пов`язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть матері, порушенням укладу її життя. Розмір моральної шкоди суд першої інстанції визначив у розмірі 50 000 грн, врахувавши, що причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_3 , є невиконання останньою вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, а також зваживши на принципи розумності і справедливості. Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Малоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області 13 серпня 2018 року. Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №160 від 10 серпня 2018 року, смерть ОСОБА_3 настала внаслідок: «випадків ушкодження з невизначеним наміром» - пішохід травмований при зіткненні з залізничним транспортом. Постановою слідчого СВ ВП на станції Фастів Васильківського ВП ГУНП в Київській області від 11 травня 2019 року, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12018110330000099 від 08 серпня 2018 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, було закрите у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення . Згідно постанови про закриття кримінального провадження слідчого СВ ВП на станції Фастів Васильківського ВП ГУНП в Київській області від 11 травня 2019 року досудовим розслідуванням встановлено, що 08 серпня 2018 року о 17:30 поруч стовпа ЛЕП № 131 на території пікету № 4 кілометра № 916 перегону «Фастів-Сорочий-Брід» поблизу земель адміністративної території села Велика Снітинка Фастівського району, Київської області невідома особа похилого віку (близько 60-80 років) жіночої статі, порушуючи правила особистої безпеки на залізничному транспорті, ігноруючи реальну небезпеку пішохідного руху по залізничній колій, рухаючись територією верхньої будови колії в напрямку залізничної станції «Фастів-1», не реагуючи на звукові сигнали, здійснила зіткнення з пасажирським поїздом № 753 сполученням «Київ-Одеса», внаслідок чого отримала тілесні ушкодження несумісні з життям та загинула на місці події. Відповідно до Висновку експерта №160 від 14 вересня 2018 року, виявлені на трупі ОСОБА_3 , 1932 року народження, ушкодження утворились від дії твердих тупих предметів з великою силою, якими могли бути виступаючі частини рухомого залізничного транспорту, з послідуючим відкиданням тіла на полотно залізничної дороги та переїздом колеса через тіло з повним його розділенням. Всі ушкодження утворились майже одночасно або в швидкій послідовності одне за одним, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію, як небезпечні для життя. Смерть ОСОБА_3 настала від тяжкої сукупної травми голови, грудей, живота та кінцівок. При судово-токсилогічній експертизі в дистиляті м`язу і сечі трупа метиловий, етиловий спирти, а також пропіловий, бутиловий, аміловий спирти та їх ізомери не виявлені. Згідно листа АТ «Українська залізниця» від 14 квітня 2021 року №ЦЦТех-08/107, електровоз серії ЧС4 № 205 перебуває на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Київ-Пасажиорський» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Машиніст поїзду № 763 сполученням «Київ-Одеса» станом на 08 серпня 2018 року перебував в трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця». З копії акту № 11 службового розслідування обставин нещасного випадку невиробничого характеру на залізничному транспорті України від 15 серпня 2018 року вбачається, що локомотивною бригадою п. 763 сполученням Київ-Одеса було помічено жінку похилого віку, що лежала на правій рейковій нитці по ходу слідування поїзду. Машиністом п. 763 подавалися сигнали великої гучності, було застосовано екстрене гальмування, але наїзду уникнути не вдалося. Жінка була смертельно травмована. Причиною нещасного випадку стала особиста необережність потерпілої. Допитана, як потерпіла ОСОБА_1 , пояснила, що її матір ОСОБА_3 в обідню пору 08 серпня 2018 року вийшла з дому та не повернулася. Цього ж дня вона самостійно розшукувала матір, однак не досягла позитивного результату і в ранковий час 09 серпня 2018 року звернулася за допомогою до працівників поліції. Також вона описала риси зовнішності своєї матері та одяг, в який вона була вдягнена. До того ж вона розповіла про те, що її матір хворіла на склероз і в неї періодично відбувалися погіршення стану психічного здоров`я. За фактом смертельного травмування ОСОБА_3 з пасажирським поїздом № 753 сполученням «Київ-Одеса» внесено відомості до ЄРДР за №12018110330000099 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України. Постановою слідчого СВ ВП на станції Фастів Васильківського ВП ГУНП в Київській області від 11 травня 2019 року, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12018110330000099 від 08 серпня 2018 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, було закрите у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 18 квітня 1951 року відділом ЗАГС, ОСОБА_1 - позивач по справі, є донькою ОСОБА_3 . Відповідно до довідки, виданої Малоснітинською сільською радою від 17 вересня 2020 року № 560, на день смерті ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 і в склад її сім`ї входили, зокрема і ОСОБА_1 . Згідно з вимогами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Право на звернення до суду про компенсацію моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи виникає у зв`язку з настанням певних подій: каліцтва, ушкодження здоров`я або смерті фізичної особи. Відповідно до вимог статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути компенсована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Розмір моральної шкоди, яка підлягає компенсації, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Поняття джерела підвищеної небезпеки визначено у статті 1187 ЦК України, відповідно до якої під джерелом підвищеної небезпеки розуміють діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для осіб, які цю діяльність здійснюють, та інших осіб. Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, відповідно до якого джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Таким чином, потяг є джерелом підвищеної небезпеки у розумінні частини першої статті 1187 ЦК України. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування. Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц, від 02 листопада 2020 року у справі №133/1238/17. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України). Таким чином, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів того, що потерпіла ОСОБА_3 мала умисел щодо спричинення собі шкоди. Отже, доводи апелянта, що ОСОБА_3 не тільки знехтувала Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, перебуваючи в зоні підвищеної небезпеки, але свідомо пішла на їх порушення, ігноруючи наближення потягу на значній швидкості, попереджувальні світлові та звукові сигнали машиніста потяга, у зв`язку з наявністю у справі показів ОСОБА_1 , оформленних протоколом допиту, який міститься на аркушах справи 33-35, не заслуговують на увагу суду, оскільки є припущеннями ОСОБА_1 щодо можливості або неможливості ОСОБА_3 вчинити певні дії та в силу закону не є беззаперечним доказом наявності в останньої умислу на спричинення собі шкоди. Таким чином, у спірному випадку ДТП мала місце внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки та поведінки потерпілого, а не внаслідок умислу потерпілого, як про це стверджує представник відповідача. У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Відповідно до вимог статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно пунктів 2.1, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року №54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо); пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м. Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що смертельне травмування ОСОБА_3 сталося внаслідок її грубої необережності, а саме порушення нею пунктів 2.1, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, а також п. 3 Постанови КМУ №903 від 10 листопада 1995 року «Про правила поведінки громадян на залізничному транспорті», відповідно до якого особи, які не належать до працівників залізничного транспорту, не мають права ходити по залізничних коліях, знаходитися у службових приміщеннях залізниці, крім приміщень, де здійснюється прийом громадян, у вагонах під час їх відстою. Факт порушення вказаних правил доведено постановою слідчого СВ ВП на станції Фастів Васильківського ВП ГУНП в Київській області від 11 травня 2019 року, про закриття кримінального провадження № 12018110330000099 від 08 серпня 2018 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення . Отже, порушення правил безпеки руху з боку працівників залізниці не встановлено. За обставин, коли смерть потерпілої ОСОБА_3 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а саме потягу, яким керували працівники АТ «Українська залізниця», тобто перебували з товариством у трудових відносинах, що не заперечувалось під час розгляду справи, тому саме відповідач зобов`язаний відшкодувати доньці потерпілої ОСОБА_3 моральну шкоду, завдану смертю матері, незалежно від своєї вини. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції встановив всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надав належну оцінку доказам, зібраним у справі, та доводам сторін, виходячи із засад розумності і справедливості, врахував глибину душевних страждань ОСОБА_1 , а також той факт, що причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_3 , є її груба необережність та невиконання вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, та обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди - 50 000 грн. З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги вже були предметом розгляду місцевим судом, мотивовано ним відхилені та зводяться до переоцінки доказів у справі. Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Також безпідставними є доводи апелянта щодо наявності підстав для скасування додаткового рішення з огляду на наступне. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір- обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №14-382цс19. Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2019 року у справі №922/619/18 дійшов висновку, що суд не наділений повноваженнями, а відповідно - не вправі, зменшити розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, виключно за клопотанням іншої сторони. Матеріалами справи встановлено, що адвокат Лабик Р.Р. надавав професійну правничу допомогу позивачу на підставі договору №3035 від 17 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та АО «Автопоміч». Відповідно до пункту 2 Замовлення до договору про надання професійної правничої допомоги №3035 від 17 вересня 2020 року, вартість правничої допомоги адвокатського об`єднання, вказаної у пункті 1 цього Замовлення, визначається шляхом множення кількості затрачених адвокатським об`єднанням годин на вартість однієї нормо-години роботи, яка становить 2 000 грн. Згідно детального опису робіт (наданих послуг), які викладені в акті виконаних робіт від 22 липня 2021 року, адвокатом АО «Автопоміч» на надання правничої допомоги було затрачено 13 годин 30 хвилин, а отже при вартості однієї нормо-години у 2 000 грн, вартість наданих послуг становить 27 000 грн. Під час розгляду справи судом першої інстанції представник відповідача подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених стороною позивача у розмірі 27 000 грн, обґрунтовуючи клопотання тим, що такі вимоги завищені, не відповідають критеріям реальності, необхідності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу. Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що розмір витрат у сумі 9 000 грн, визначений судом на професійну правничу допомогу, є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт у цій справі, витраченим ним часом, відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. При цьому місцевим судом враховано те, що позов задоволено частково, а отже розмір витрат в сумі 9 000 грн доведений належними доказами у справі, є обґрунтованим, дійсним та співмірним, а також необхідним та розумним. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а додаткового рішення - без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Сімчука Ігоря Анатолійовича - залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року в частині відшкодування шкоди у розмірі 50 000 грн та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.А. Кравець Судді Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна