Ухвала КЦС ВС № 592/2419/23

УХВАЛА 06 грудня 2023 року м. Київ справа № 592/2419/23 провадження № 61-16366ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянув касаційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області про стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Служби автомобільних доріг у Сумській області, яке було перейменовано на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області, про стягнення середнього заробітку за час виконання державних та/або громадських обов`язків. Позов мотивовано тим, що з 07 квітня 2020 року по теперішній час ОСОБА_1 працює в Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області на посаді заступника начальника з питань взаємодії з органами місцевої влади. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України позивач 24 лютого 2022 року уклав контракт добровольця територіальної оборони добровольчого формування Сумської міської територіальної громади №

3. Вважає, що на час виконання обов`язків з територіальної оборони у робочий час йому гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Обчислення середньої заробітної плати повинно проводитися відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (зі змінами), виходячи з виплат, які було нараховано йому за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю призову на військову службу. Посилаючись на те, що середньоденна заробітна плата складає 3 534,83 грн, просив суд стягнути з відповідача на його користь суму невиплаченої заробітної плати у розмірі 442 691,82 грн. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з Служби автомобільних доріг у Сумській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі 442 691,82 грн та 5 000 грн витрат на правову допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Сумського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області задоволено частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2023 року змінено. Стягнено з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі 241 145,94 грн та 2 725 грн витрат на правову допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області, у якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку за час виконання державних та/або громадських обов`язків у розмірі 442 691,82 грн, що станом на 01 січня 2023 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ураховуючи наведене, справа є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України та не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року). При цьому, Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії. Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник вказує, що відсутній висновок щодо застосування приписів частини другої статті 24 Закону України «Про основи національного спротиву, пункту 3 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у системному зв`язку із частиною першою статті 119 КЗпП України. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Заявник не зазначив, в чому полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, ураховуючи наявність висновків Верховного Суду щодо застосування вищезазначених правових норм (постанови Верховного Суду від 25 липня 2023 року у справі № 683/1255/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 683/1256/22). Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року). Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Сумській області про стягнення середнього заробітку. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко