Постанова 4824 № 367/3388/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 367/3388/22 Апеляційне провадження №22-ц/824/11986/2023Головуючий у суді першої інстанції - Мерзлий Л.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач Гуль В.В., судді Матвієнко Ю.О., Мельник Я.С., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Мазуренка Ігоря Олеговича на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 12 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Миколайович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», згідно з яким просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 8747 від 21.02.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. за заявою ТОВ «Фінпром Маркет». Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 23.05.2023 року позовну заяву залишено без руху з підстав того, що позивач не є споживачем у розумінні положень ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому подана ним позовна заява підлягає оплаті судовим збором (а.с. 17, 18). Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12.06.2023 року позовну заяву повернуто позивачу з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України. Повертаючи позовну заяву заявнику, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було виконано вимоги ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 23.05.2023 року. (а.с. 29). В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до Ірпінського міського суду Київської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі. При цьому, в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин, а отже у випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як передбачено ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 23.05.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Фінпром маркет» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, було залишено без руху з підстав того, що позивач не є споживачем у розумінні положень ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому подана ним позовна заява підлягає оплаті судовим збором. 08.06.2023 року до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про звільнення позивача від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до вирішення справи у разі, якщо судом не буде знайдено підстав для звільнення від його сплати. Вказана заява була мотивована тим, що позивач, як споживач, має бути звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», оскілки поданий нею позов безпосередньо стосується кредитних правовідносин. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12.06.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Мазуренко І.О. про звільнення від сплати судового збору або відстрочення. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12.06.2023 року позовну заяву повернуто позивачу з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно з ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Положеннями ч. 3 ст. 185 ЦПК України передбачено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суду судовий збір, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Постановляючи ухвалу про визнання неподаною позовної заяви та повернення її позивачеві через несплату судового збору у встановлених законодавством порядку і розмірі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є споживачем в розумінні ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому подана ним позовна заява оплачується судовим збором. Однак з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, з огляду на таке. Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду. Спеціальним нормативним актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір». У ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановленому ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. За основу приймається те, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору». Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2 ЦПК України). Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18). Разом з тим, згідно зі ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 87 Закону України від 02.09.1993 року «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог ст. 87 Закону № 3425-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік). Згідно з п. 2 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Відповідно до ст. 90 Закону № 3425-ХІІ стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Водночас, у постанові від 26.02. 2020 року у справі № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19), на яку представник позивача послався в апеляційній скарзі, Верховний Суд дійшов таких висновків. Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов`язань боржника. Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом. При цьому, нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у ст.ст. 1, 9 Закону № 3425-ХІІ. При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». За вказаних обставин, оскільки позивач є споживачем фінансових послуг та звернувся до суду з позовом з метою захисту своїх порушених прав, як споживача, що регулюються Законом України "Про захист прав споживачів", підстави для сплати позивачем судового збору за подання даної позовної заяви відсутні. У свою чергу, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Як зазначено в рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, з огляду на те, що спірні правовідносини підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів", суд першої інстанції помилково вважав недоліком позовної заяви несплату позивачем судового збору за її подання, а отже й не мав належних процесуальних підстав для залишення позовної заяви без руху та, у подальшому, її повернення позивачеві. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Отже, оскаржувана ухвала суду, у відповідності до вимог ст. 379 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Мазуренка Ігоря Олеговича - задовольнити. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 12 червня 2023 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач: Судді :