Постанова КГС ВС № 910/16639/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2023 року м. Київ cправа № 910/16639/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М. і Колос І.Б., за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В., представників учасників справи: позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд": Шеремета А.С. - директор, Шкрабалюк Ю.В. - адвокат (ордер від 02.12.2023 серія АВ № 1026213), відповідача - Антимонопольного комітету України - Пащенко М.В. - в порядку самопредставництва, розглянув касаційну скаргу Антимонопольного комітету України (далі - АМК) на рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2023(суддя Щербаков С.О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 (головуючий - суддя Майданевич А.Г., судді: Коротун О.М. і Сулім В.В.) у справі № 910/16639/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" (далі - ТОВ "Шляхбуд") до АМК про визнання недійсними та скасування пунктів рішення. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ТОВ "Шляхбуд" звернулося з позовом до АМК про визнання недійсним та скасування рішення АМК від 12.08.2021 № 467-р у справі № 143-26.13/129-19 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК) у частині, що стосується позивача. Позовна заява мотивована, зокрема, тим, що Рішення АМК прийнято: за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; за невідповідності висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Справа № 910/16639/21 розглядалася господарськими судами неодноразово. Рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2022, позовні вимоги задоволено повністю з посиланням на їх обґрунтованість. Постановою Верховного Суду від 19.01.2023: касаційну скаргу АМК задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва. Верховний Суд зазначив, зокрема, що судами попередніх інстанцій: не враховано те, що сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства; не досліджені та не перевірені покладені в основу Рішення АМК висновки в аспекті того, чи є у даному випадку встановлені обставини пов`язаності суб`єктів господарювання, які брали участь у торгах і наявність між ними господарських відносин та інші встановлені у Рішенні АМК обставини в сукупності підтвердженням тієї обставини, яка надавала їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність. За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023: позов задоволено; визнано недійсним та скасовано пункт 1 резолютивної частини Рішення АМК в частині, що стосується ТОВ "Шляхбуд"; визнано недійсним та скасовано пункт 4 резолютивної частини рішення АМК, яким накладено штраф на ТОВ "Шляхбуд" у розмірі 12 065 480 грн.; здійснено розподіл судових витрат. Рішення та постанову мотивовано неповним з`ясуванням АМК обставини, які мають значення для справи, недоведенням обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, та наявністю підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення в частині, що стосується ТОВ "Шляхбуд". Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі АМК просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що: - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 27.01.2022 у справі № 910/16243/20 та від 26.05.2022 у справі № 910/20099/20 щодо обов`язку суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність; також судами не враховано, що обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи; при цьому з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності (статті 74, 76 - 79, 86 ГПК України); у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/5842/20, від 02.06.2022 у справі № 910/267/20 щодо того, що сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства; - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) при оскарженні рішень АМК за кваліфікацією пункту 4 частини другої статті 6 Закону, а саме, щодо обов`язку останніх перевіряти правильність застосування АМК у його рішенні відповідних правових норм, зокрема щодо обґрунтованості/доведеності належними та допустимими доказами наявності кваліфікованого правопорушення, за умови наявності висновку Верховного Суду щодо скасування рішення Комітету в частині одного з відповідачів в антимонопольній справі, - в частині погодження антиконкурентної поведінки між іншими відповідачами (за умови, коли таких відповідачів 2 і більше). Також скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 316 ГПК України, а саме, невиконання судами у новому розгляді справи обов`язкових вказівок суду касаційної інстанції, які містилися у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 зі справи № 910/16639/21. За доводами скаржника, судами проігноровано вказівки Верховного Суду та у новому розгляді справи повторно здійснено оцінку кожного доказу окремо, без здійснення оцінки всіх встановлених обставин та доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Доводи інших учасників справи ТОВ "Шляхбуд" у відзиві на касаційну карну заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить касаційне провадження за касаційною скаргою АМК в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу АМК залишити без задоволення. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке. Рішенням АМК: - визнано, що товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-австрійське підприємство "Інтервіас Україна" (далі - ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна"), дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України") і ТОВ "Шляхбуд" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю - "Експлуатаційне утримання та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення у Вінницькій області (додатково)" (ідентифікатор процедури закупівлі в системі Prozorro UA-2019-04-18-001033-b), проведених Службою автомобільних доріг у Вінницькій області Державного агентства автомобільних доріг України (пункт 1); - за вчинене порушення, зокрема, на ТОВ "Шляхбуд" накладено штраф у розмірі 12 065 480 грн. (пункт 4). Рішенням АМК встановлено, зокрема, що: - відповідачами в антимонопольній справі є: ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна", ДП Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" і ТОВ "Шляхбуд"; - основним видом діяльності ТОВ "Шляхбуд" є будівництво доріг і автострад (код КВЕД 42.11); - Службою автомобільних доріг у Вінницькій області Державного агентства автомобільних доріг України (замовник) проводилися відкриті торги на закупівлю - "Експлуатаційне утримання та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення у Вінницькій області (додатково)" (ідентифікатор процедури закупівлі в системі Prozorro UA-2019-04-18-001033-b; далі - торги); - кінцевий строк подання тендерних пропозицій: 24.05.2019 о 09:00 год. Початок аукціону: 03.06.2019 о 12:59 год. Очікувана вартість 50 000 000 грн.; - відповідно до протоколу розкриття замовником були отримані пропозиції: ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" (початкова цінова пропозиція 48 500 209,00 грн. з ПДВ, кінцева цінова пропозиція 47 750 000 грн. з ПДВ), ДП Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (початкова цінова пропозиція 48 820 335 грн. з ПДВ, кінцева цінова пропозиція 47 800 000 грн. з ПДВ) і ТОВ "Шляхбуд" (початкова цінова пропозиція 49 486 000 грн. з ПДВ, кінцева цінова пропозиція 48 400 000 грн. з ПДВ); - за результатами аукціону переможцем торгів визначено ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна", з яким замовником укладено договір від 25.06.2019 № 94/19 на загальну суму 47 750 000 грн. з ПДВ; - ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" використовувало для здійснення господарської діяльності приміщення, які належать іншим відповідачам в антимонопольній справі (ДП Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" і ТОВ "Шляхбуд"); - відповідно до інформації ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна", користування офісним приміщенням за адресою: вул. Я.Шепеля, 29, м. Вінниця, здійснювалося протягом 2018-2019 років, на підставі договору оренди від 02.01.2018 № 02/01-18, укладеного з орендодавцем - ТОВ "Шляхбуд" (пункт 24 Рішення АМК); - відповідно до пункту 29 Рішення АМК ТОВ "Шляхбуд" 20.04.2018 подало до ДАБІ заяву про внесення змін до переліку видів робіт із провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів. До заяви було додано відомості про виробничо-технічну базу. Згідно з пунктом 5 цих відомостей необхідно було надати інформацію про наявність складу комплектів будівельних машин, технологічних комплектів засобів малої механізації, устаткування, оснащення, інвентарю, пристроїв та інструменту відповідно до технологічних вимог виконання робіт. У підпунктах 38-45 вказаного пункту відомостей ТОВ "Шляхбуд" зазначено: баштовий кран, автомобіль КАМАЗ, екскаватор-бульдозер ЕО2621 , Екскаватор Zepelin, автокран КС 3575, коток ДУ 47, асфальтоукладач, рідкопаливний нагрівач, які орендуються у ДП "Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", на підставі договору оренди від 20.02.2017. - у пункті 30 Рішення АМК зазначено, що ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" для отримання ліцензії 16.01.2018 подало до ДАБІ заяву про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів. До заяви було додано відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників тощо. Згідно з пунктом 5 цих відомостей необхідно було надати інформацію про наявність складу комплектів будівельних машин, технологічних комплектів засобів малої механізації, устаткування, оснащення, інвентарю, пристроїв та інструменту відповідно до технологічних вимог виконання робіт. У підпунктах 1-10 вказаного пункту відомостей ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" зазначено: асфальтоукладач, екскаватор 0,25, автокран КС-3575-А, баштовий кран, трактор МТЗ-82 з навісним обладнанням (фреза, щітки), коток самохідний гладковальцевий 8т, коток причіпний кулачковий, автогудронатор Д-640 (ЗИЛ-130), автогрейдер ДЗ-143, автосамоскид МАЗ. Зазначена техніка та механізми використовуються ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" на підставі договору про надання послуг механізмів та транспорту від 15.12.2017, укладеного з ТОВ "Шляхбуд". - вказані обставини, на переконання АМК, свідчать про сприяння у можливості ТОВ "Шляхбуд" здійснювати господарську діяльність у сфері будівництва доріг, надавши останньому в оренду машини та механізми для здійснення такої діяльності; та відповідно про сприяння ТОВ "Шляхбуд" у можливості ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" здійснювати господарську діяльність у сфері будівництва доріг, надавши останньому послуги механізмів та транспорту для здійснення такої діяльності; - відповідно до інформації з Єдиного реєстру податкових накладних з 01.01.2018 по 30.11.2019 відносно учасників торгів, яка міститься у листі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області від 10.01.2020, протягом 2018 року ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" всього поставило товарів, робіт і послуг на загальну суму 251 532 095 грн; при цьому, обсяг товарів, робіт і послуг, який поставлено ДП "Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" і ТОВ "Шляхбуд" становить 95,06% від загального обсягу здійснених поставок; протягом 11 місяців 2019 року ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" всього поставило товарів, робіт і послуг на загальну суму 580 129 969 грн; при цьому, обсяг товарів, робіт і послуг, який поставлено ДП "Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" і ТОВ "Шляхбуд" становить 35,925% від загального обсягу здійснених поставок. - відповідно до інформації, наданої ПАТ АТ "Укргазбанк" і АТ "Укрсиббанк", між учасниками торгів ще до оприлюднення оголошення про торги існували тісні господарські відносини. Таким чином, АМК дійшов висновку про пов`язаність учасників торгів тісними господарськими відносинами та інтересами стосовно спільної діяльності (як до подачі тендерних пропозицій, так і після завершення торгів). - пунктом 56 Рішення АМК встановлено, що у відповідь на вимогу АМК листом від 09.12.2019 № 754 ДП "Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" надало інформацію щодо структури підприємства. Згідно з наданою інформацією до складу підприємства входять такі структурні підрозділи (філії): Берщадський райавтодор, Вінницький райавтодор, Жмеринський райавтодор, Калинівський райавтодор, Козятинський райавтодор, Липовецький райавтодор, Муровано-Куриловецький райавтодор, Немирівський райавтодор, Погребищенський райавтодор, Томашпільський райавтодор, філія "Вінницька ДЕД", філія "Калинівська ДЕД", філія "Могилів-Подільська ДЕД" і філія "Немирівська ДЕД", які мають у своєму складі асфальтні заводи, бітумні бази, машини та механізми, а також персонал, необхідні для виконання робіт з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг. З огляду на зазначене, АМК дійшов висновку про те, що ДП "Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" може самостійно виконувати роботи з будівництва, ремонту та утримання доріг без залучення для цього інших суб`єктів господарювання, які є його конкурентами; - АМК зазначив, що наведена інформація щодо залучення ДП "Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" для виконання робіт з ремонту доріг ТОВ "Шляхбуд" і ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" свідчить про відсутність конкуренції між ними та про спільне здійснення господарської діяльності та єдність інтересів, у тому числі, під час участі у торгах; - рішенням АМК встановлено, що між представниками учасників торгів у період їх проведення та під час підготовки і подання тендерних пропозицій для участі в торгах, здійснювалися телефонні розмови; та встановлено, що властивості PDF-файлів, завантажених в електронну систему закупівель ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна", ДП "Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та ТОВ "Шляхбуд" мають однакові значення параметрів, а самі файли були створені в один день; - наявність між відповідачами в антимонопольній справі сталих взаємозв`язків (господарська діяльність, інше) та їх поведінка під час підготовки та проведення торгів свідчать про те, що відповідачі в антимонопольній справі мали можливість узгодити та узгодили свою поведінку під час проведення торгів, замінивши ризик, який породжує конкуренція, на координацію своєї економічної поведінки. Така координація економічної конкуренції відповідачів у антимонопольній справі за висновком АМК призвела до усунення між ними конкуренції під час проведення торгів. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Причиною виникнення спору у даній справі № 910/16639/21 стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК частково недійсним (в частині, що стосується позивача). Як встановлено судами попередніх інстанцій, дії позивача кваліфіковано за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у зв`язку з чим на позивача Рішенням АМК накладено штраф. Так, причиною виникнення спору зі справи № 915/1889/19 стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним та скасування рішення АМК. Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, дії юридичної особи кваліфіковано АМК за ознаками частини першої статті 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" як поширення інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення суб`єктом господарювання безпосередньо невизначеному колу осіб неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) товару цього суб`єкта господарювання, у вигляді повідомлення на етикетці продукції масло солодковершкове "Селянське", 72,5% жиру, дата виготовлення 02.07.2017, маса 10 кг, виробництва ПрАТ "Миколаївмолпром", таких позначень як "масло солодковершкове" та "ДСТУ 4399:2005", згідно з яким не допускається наявність у маслі солодковершковому немолочних жирів, які проте, фактично містяться у складі вказаного продукту, чим поширювались неправдиві відомості щодо назви продукту, його споживчих властивостей та стандарту, якому відповідає продукт, а саме, що вказаний продукт є маслом і відповідає вимогам ДСТУ 4399:2005, і які могли вплинути на наміри невизначеного кола осіб щодо придбання цього продукту. Справа № 916/2586/20 відрізняється за обставинами, за складом правопорушень, які були предметом розгляду АМК, за вчинення яких АМК кваліфікував і притягнув до відповідальності, та які регулюються різними нормами Закону (пунктом 1 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 6). Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які містяться у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20 не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах хоча і є подібними за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого) за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Суд також звертає увагу, що скаржник, у своїй касаційній скарзі, посилається зокрема, на справу № 917/2101/17, в якій розглядався спір про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності без участі АМК. Правовідносини в цій справі очевидно не є подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання та суб`єктний склад. Що ж до решти постанов, означених скаржником, то Верховний Суд зазначає таке. Предметом розгляду справи № 910/16243/20 є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону. Предметом розгляду справи № 910/20099/20 є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону. Предметом розгляду справи № 904/5842/20 є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону. Предметом розгляду справи № 910/267/20 є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону. Верховний Суд виходить з того, що вказані справи №№ 910/16243/20, 910/20099/20, 904/5842/20, 910/267/20 і дана справа є схожими в частині, що стосується предмета позову (визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції), за однаковим нормативно-правовим регулюванням кваліфікації та притягнення за правопорушення, а саме за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, а застосування статті 86 ГПК України як процесуальної норми є універсальним для розгляду справи у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин. Так, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду, щодо обов`язку суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, також не враховано, що обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності (статті 74, 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України), а також щодо того, що сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. Так, скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування господарськими судами положень статті 59 Закону, при оскарженні рішень АМК за кваліфікацією пункту 4 частини другої статті 6 Закону, а саме, щодо обов`язку останніх перевіряти правильність застосування АМК у рішенні відповідних правових норм, зокрема щодо обґрунтованості/доведеності належними та допустимими доказами наявності кваліфікованого правопорушення, за умови наявності висновку Верховного Суду щодо скасування рішення комітету в частині одного з відповідачів в антимонопольній справі, - в частині погодження антиконкурентної поведінки між іншими відповідачами (за умови коли таких відповідачів 2 і більше). Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Висновки Верховного Суду стосовно питання застосування положень статті 59 Закону, при оскарженні рішень АМК за кваліфікацією пункту 4 частини другої статті 6 Закону, а саме, щодо обов`язку останніх перевіряти правильність застосування АМК у рішенні відповідних правових норм, зокрема щодо обґрунтованості/доведеності належними та допустимими доказами наявності кваліфікованого правопорушення, за умови наявності висновку Верховного Суду щодо скасування рішення Комітету в частині одного з відповідачів в антимонопольній справі, - в частині погодження антиконкурентної поведінки між іншими відповідачами (за умови коли таких відповідачів 2 і більше) відсутні. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до приписів Закону: - економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1); - узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання; особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (абзац перший частини першої і частина друга статті 5); - антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6); - антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6); - доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі (частина перша, друга статті 41); - порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50); - порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51); - за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону; - за порушення, передбачені, зокрема пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом (пункт 1 частини другої статті 52 Закону); - підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59). Судом першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановлено, що дії позивача кваліфіковано за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у зв`язку з чим на ТОВ "Шляхбуд" АМК накладено штрафи. Так, передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 зі справи № 910/16639/21, зазначив, зокрема, що: - по-перше, судами не враховано те, що сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства; - по-друге, судами не досліджені та не перевірені покладені в основу Рішення АМК висновки в аспекті того, чи є у даному випадку встановлені обставини пов`язаності суб`єктів господарювання, які брали участь у торгах і наявність між ними господарських відносин та інші встановлені у Рішенні АМК обставини в сукупності підтвердженням тієї обставини, яка надавала їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність. Верховний Суд звернув увагу на необхідність з`ясування фактичних обставин справи із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому. Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій не виконані вказівки Верховного Суду з огляду на таке. Верховний Суд виходить з того, що: - обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи; - важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою; - із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів"; - зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу; - іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; - одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів); - таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність; - в даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у новому розгляді справи судами попередніх інстанцій повторно здійснено оцінку кожного доказу окремо, втім, не проведено належної оцінки всіх встановлених обставин справи у їх сукупності та взаємозв`язку, відповідно знайшли своє підтвердження доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 316 ГПК України в аспекті невиконання обов`язкових вказівок, які містилися у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 зі справи, згідно з якою судові рішення попередніх інстанцій були скасовані, а справа № 910/16639/21 направлялася на новий розгляд до суду першої інстанції. Так, зокрема, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції від 21.08.2023 зі справи вбачається: «Як вірно зазначено судом першої інстанції, що сам факт оренди складських приміщень не може свідчити про обмін інформацією між учасниками торгів під час підготовки та участі, чи про намір спотворити результат процедури закупівлі». Суд звертає увагу на обов`язок судів при оцінці обставин використовувати, зокрема, термінологію норм законодавства, що регулюють відповідні правовідносини. Так, суди попередніх інстанцій, зазначаючи про те, що сам факт оренди складських приміщень не може свідчити про обмін інформацією між учасниками торгів під час підготовки та участі, чи про намір спотворити результат процедури закупівлі; позивач та ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" знаходилися за різними юридичними та фактичними адресами; оренда виробничих приміщень не створює умови для обміну інформацією про торги між працівниками позивача та ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна", - залишили поза увагою та не врахували, що: - в силу приписів статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку; - відповідно до статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру; - відповідно до частини другої статті 9 названого Закону в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи; - згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Отже відповідні обставини підлягали дослідженню та оцінці судами з урахуванням вимог чинного законодавства та у взаємозв`язку і в сукупності з іншими встановленими обставинами, а застосування статті 79 ГПК України не виключає необхідності дотримання вимог статей 76-78 ГПК України. Судами попередніх інстанцій не досліджені та не перевірені покладені в основу Рішення АМК висновки в аспекті того, чи є у даному випадку встановлені обставини пов`язаності суб`єктів господарювання, які брали участь у торгах і наявність між ними господарських відносин разом з іншими встановленими у Рішенні АМК України обставинами в сукупності підтвердженням тієї обставини, яка надавала їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність. При цьому, висновки суду апеляційної інстанції щодо включення у предмет доказування у справі безпосередньо факту наявності доступу сторонніх осіб чи працівників інших учасників торгів в орендовані приміщення, факту здійснення господарських відносин саме у формі спільної діяльності, тощо Суд оцінює критично, з огляду на відсутність повноважень у суду здійснювати кваліфікацію правопорушення, що відноситься до повноважень органів АМК України. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд не бере до уваги та вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові. З огляду на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює остаточного висновку з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають і впливають на кваліфікацію спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у даній постанові. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу АМК задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду слід надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання стосовно розподілу судових витрат зі справи. Керуючись статтями 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі № 910/16639/21 скасувати. Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Колос Постанова ухвалена з окремою думкою судді Булгакової І.В.