Постанова 4803 № 209/4517/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9584/23 Справа № 209/4517/23 Суддя у 1-й інстанції - Багбая Є. Д. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Демченко Е.Л., Максюти Ж.І. за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Альфа Банк, у теперішній час Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,- В С Т А Н О В И В : У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О.О., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 26 квітня 2018 року між нею та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Кредитний договір №500808948, за яким вона здійснювала платежі в сумі 200 грн, останній платіж було здійснено 18 липня 2022 року, та кредит було закрито. В серпні 2022 року було відкрито виконавче провадження, в якому стягувачем виступило АТ «Альфа-Банк» за договором про відступлення права вимоги, укладеного між ним та ТОВ «Вердикт Капітал». В період з серпня 2022 року по липень 2023 року за виконавчим провадженням №63371072 з неї стягнуто 10824,07 грн. на користь АТ «Альфа-Банк». Підставою відкриття виконавчого провадження став виконавчий напис №30617 від 08 вересня 2020 року вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С.. Посилаючись не та, що виконавчий напис є незаконним, оскільки заборгованість за кредитним договором не є безспірною, та вчинений з порушеннями норм законодавства, просила суд ухвалити рішення, яким визнати виконавчий напис від 08 вересня 2020 року виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. №30617 про стягнення з неї на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості в розмірі 42080,90 грн таким, що не підлягає виконанню; стягнути з АТ «Альфа Банк» на її користь безпідставно стягнуті кошти в розмірі 10 824,07 грн; стягнути з відповідачів солідарно судові витрати в розмірі 11073,60 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року позов задоволено. В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити відповідача АТ «Альфа Банк», назву якого змінено АТ «Сенс Банк», на його правонаступника ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким вирішити питання про стягнення безпідставно одержаних коштів в сумі 8672,78 грн з фактичного набувача ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» та зменшити розмір витрат на правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що приватним виконавцем Русецькою О.О. було їм було перераховано 9322,78 грн із заявлених позивачем 10824,07 грн., з яких вони перерахували 8672,78 грн ТОВ «ФК» ФЛЕКСІС» оскільки згідно Договору факторингу №2 від 21 грудня 2020 року ТОВ "ФК "ФЛЕКСІС" (фактор) зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження АТ "Альфа-Банк" (клієнта), а клієнт відступив фактору і фактор набув належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких міститься в Додатку №1-1 до Договору факторингу №2 від 21 грудня 2020 року (зокрема, кредитний договір №500808948 від 26 квітня 2018 року боржником зазначена ОСОБА_1 ) та фактичним набувачем грошових коштів у сумі 8672,78 грн є ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС». Вказували, що дана справа є справою незначної складності та 10000 грн витрат на адвоката є неспівмірними. Вказували про те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., не може бути відповідачем у цій справі. Позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просила залишити його без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Стягнути на її користь витрати на правову допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року було відмовлено у задоволенні клопотання про заміну відповідача АТ «Сенс Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС». Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 08 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. вчинено виконавчий напис №30617 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості в розмірі 42080,91 грн. На підставі вказаного виконавчого напису, 22 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О.О. було відкрито виконавче провадження №63371072. В період з серпня 2022 року по липень 2023 року за виконавчим провадженням №63371072 з позивачки стягнуто 10 824,07 грн на рахунок АТ «Альфа Банк» (у теперішній час АТ СЕНС БАНК). Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що фактично заборгованість перед Банком є спірною, позивачка не погоджується з її розміром та складовими. Враховуючи, що з позивачки стягувалися грошові кошти, стягнення яких відбулося на підставі виконавчого напису, який скасовується за рішенням суду, АТ «Альфа Банк» безпідставно було набуло грошові кошти в розмірі 10 824,07 грн, які підлягають стягненню з них на користь позивачки. Позивачкою були понесені витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 11073,60 грн, які підлягають стягненню з відповідачів у солідарному порядку. Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції, у зв`язку з наступним. З матеріалів даної справи вбачається, що відповідно до протоколу №2/2022 від 12 серпня 2022 року позачергових загальних зборів акціонерів «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування Банку з АТ «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», про що 30 листопада 2022 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис №1000681070177055612, у зв`язку з чим відповідачем у даній справі є АТ «СЕНС БАНК». За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон), порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України. Відповідно до статті 87 Закону, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Стаття 50 Закону передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. З аналізу зазначених норм закону вбачається, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Отже, основними умовами вчинення нотаріусом виконавчого напису є подання документів, які встановлюють заборгованість боржника перед кредитором, підтверджують безспірність вимоги та подачі вимоги в межах строку позовної давності у три роки та у межах річного строку щодо вимоги про стягнення неустойки. Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених для нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання. Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок) визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п.1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту: «1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п.2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17 (провадження №12-5гс21). Колегією суддів встановлено, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 22 жовтня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14. Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання». З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не надано жодних доказів відносно того, що укладений між позивачкою та ТОВ «Вердикт Капітал» 26 квітня 2018 року кредитний договір №500808948, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. При цьому, порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах: від 12 березня 2020 року у справі №757/24703/18-ц (провадження №61-12629св19), від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17 (провадження №61-14105св18), від 21 жовтня 2020 року у справі №172/1652/18 (провадження №61-16749св19), від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), від 08 грудня 2021 року у справі №751/5727/20. У зв`язку з чим позов в частині визнання виконавчого напису від 08 вересня 2020 року виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. № 30617 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» (найменування якого наразі змінено на АТ «Сенс Банк») заборгованості в розмірі 42 080,90 грн. таким, що не підлягає виконанню, слід задовольнити. Жодних доводів в частині відсутності підстав для задоволення позову в цій частині апеляційна скарга не містить. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов?язаний повернути потерпілому все отримане майно. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18. Колегія суддів, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, що стягнуті з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, приходить до висновку, що отримані відповідачем кошти в сумі 10824,07 грн підлягають поверненню позивачці відповідно до положень статті 1212 ЦК України. Доводи апеляційної скарги в частині стягнення безпідставно одержаних коштів в сумі 8 672,78 грн з фактичного набувача ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» оскільки вони перерахували їх ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» згідно Договору факторингу №2 від 21 грудня 2020 року ТОВ "ФК "ФЛЕКСІС" (фактор) зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження АТ "Альфа-Банк" (клієнта), а клієнт відступив фактору і фактор набув належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких міститься в Додатку №1-1 до Договору факторингу №2 від 21 грудня 2020 року (зокрема, кредитний договір №500808948 від 26 квітня 2018 року боржником зазначена ОСОБА_1 ) колегією суддів н6е береться до уваги, оскільки грошові кошти за виконавчим написом перераховувалися на рахунок АТ Альфа Банк( у теперішній час АТ СЕНС БАНК). Подальше перерахування Банком цих грошових коштів на рахунок іншої юридичної особи не позбавляє Банк права витребувати ці грошові кошти на свою користь. Долучені при цьому до апеляційної скарги докази колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки Банк надавав відзив на позовну заяву до суду першої інстанції та не посилався на вказані вище факти та жодних доказів до відзиву не долучав. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18). Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не обґрунтував. Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що грошові кошти які були стягнуті з позивачки в межах виконання судового наказу були перераховані саме АТ «Альфа Банк» найменування якого наразі змінено на АТ «Сенс Банк». Положеннями частин першої та другої статті 1 Закону «Про нотаріат» визначено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Виходячи із аналізу вказаних норм судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивачка заперечує наявність у неї суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. У зв`язку з чим у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. слід відмовити. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, рішення місцевого суду підлягає скасуванню, як ухвалене з порушенням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Зважаючи на результат розгляду справи, в порядку ст.141 ЦПК України з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1073 грн. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону N5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивачки ОСОБА_1 у даній справі представляла адвокат Ілюшенко А.А., яка діє на підставі договору №13/23 про надання правової допомоги від 17 липня 2023 року. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачкою було надано Додаток 1 до договору №13/23 від 17 липня 2023 року розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, з якого вбачається, що адвокатом проведено ознайомлення з документами та надано консультації, на що витрачено 1 годину, вартість виконаної роботи - 2 000 грн; складено та надіслано адвокатський запит до приватного виконавця, на що витрачено 1 годину, вартість виконаної роботи - 2 000 грн; складено та надіслано позовну заяву, на що витрачено 3 години, вартість виконаної роботи - 6 000 грн. Тобто гонорар адвоката в суді першої інстанції складає 10 000 грн, сплату якого підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордера №55 від 17 липня 2023 року на суму 10 000 грн. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів доходить висновку, що з відповідача АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 7 000 грн. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у відзиві на апеляційну скаргу позивачка поставила питання про стягнення на її користь витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 3000 грн. До відзиву долучено квитанцію про сплату 3 000 грн та Додаток 2 до договору №13/23 від 17 липня 2023 року - розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, з якого вбачається які послуги надані адвокатом та їх вартість: ознайомлення з матеріалами справи (тривалість - 30 хвилин, вартість - 1 000 грн), складання та надіслання відзиву (тривалість - 30 хвилин, вартість - 1 000 грн), участь в судовому засіданні (тривалість - 30 хвилин, вартість - 1 000 грн), що разом становить 3 000 грн. Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах учасники процесу несуть певні витрати. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи. А саме: суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України). У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи. Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України). Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги. З врахуванням часткового задоволення апеляційної скарги з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 підлягають до стягнення витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1000 грн. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Альфа Банк, у теперішній час Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити частково. Визнати виконавчий напис від 08 вересня 2020 року виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною за № 30617 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Альфа Банк» заборгованості в розмірі 42 080,90 грн таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (ЄДРПОУ: 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) безпідставно стягнуті грошові кошти в розмірі 10824,07 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (ЄДРПОУ: 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 073 грн та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 7 000 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (ЄДРПОУ: 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 08 грудня 2023 року. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Е.Л.Демченко Ж.І. Максюта