Постанова 4824 № 753/1466/23

Справа №753/1466/23 Головуючий в суді І інстанції Каліушко Ф. А. Провадження № 22-ц/824/9619/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В., за участі секретаря Медведчук Д.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що Обухівським районним судом Київської області від 03.12.2021 було винесено вирок, яким її визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України та призначено їй покарання у вигляді обмеження волі строком на один рік. На підставі ст. 75 КК України її було звільнено від відбування вищевказаного покарання та встановлено іспитовий строк 1 рік. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.06.2022 вирок Обухівського районного суду Київської області від 03.12.2021 скасовано. В подальшому, ОСОБА_2 звернулась до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, яка полягала у тому, що ОСОБА_1 спричинила їй тілесні ушкодження середньої тяжкості ОСОБА_2 . Так, досудовим розслідуванням встановлено, що вказана подія відбулася 21.04.2018 приблизно о 12:30 год., а саме ОСОБА_1 перебуваючи на території СТ «Енергетик», що розташоване в с. Старі Безрадичі в Обухівському районі Київської області, поблизу буд. №479, на ґрунті особистих неприязних відносин, під час конфлікту з ОСОБА_2 , не маючи наміру на спричинення останній середньої тяжкості тілесного ушкодження та не передбачаючи можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити та діяти з більшою обачністю, діючи з необережності смикнула правою рукою на себе поліетиленовий пакет, який у цей час потерпіла ОСОБА_2 тримала у правій руці, після чого лівою рукою штовхнула останню в праве плече, внаслідок чого ОСОБА_2 не втримавши рівноваги, впала на асфальтне покриття дороги та вдарилась стегном до підлягаючої твердої поверхні землі. Задля доказу того, що ОСОБА_1 не мала ніякого мотиву скоювати злочин, а саме на спричинення ОСОБА_2 тілесного ушкодження середньої тяжкості, ОСОБА_1 надала висновок спеціаліста судово-медичних експертиз ДСУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України». Позивачка зазначала, що ОСОБА_2 працюючи на посаді голови садового товариства, весь час намагалася образити її та завжди прискіпливо ставилась до її зауважень та заяв. Користуючись службовим становищем, ОСОБА_2 постійно ставала на шлях залякування та образ позивача. Крім того, ОСОБА_2 постійно відмовляла в підписанні її документів та заяв. Також, позивачка вказує, що відповідачка постійно виказує до неї неповагу, надсилає смс-повідомлення з образами та вимаганням коштів. Окрім цього, у зв`язку із тим, що відповідачка постійно безпідставно звинувачує її у скоєнні злочинів, їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що відповідачка поставила її у принизливе становище, заплямувала її ім`я та соціальний статус перед її родиною та усією Україною. У зв`язку із тим, що відповідачка розповсюджувала недостовірну інформацію про неї, остання змушена була звернутись до лікаря, оскільки отримала психотравмуючий стрес, який проявляється у підвищенні тиску, емоційній напрузі, постійному смутку. Позивачка також вказує, що ОСОБА_2 неодноразово застосовувала до неї психологічне насильство, а саме погрожувала їй та зазначала, що чекає моменту для нападу на неї. У зв`язку з вищевикладеним, просила суд стягнути з відповідачки моральну шкоду у розмірі 1 500 000 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року заяву відповідачки про розподіл судових витрат задоволено та стягнуто з позивачки на користь відповідачки витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 000 грн. Не погоджуючись із вказаними рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції не взято до уваги усі обставини справи і неповно досліджено надані докази, проявлено невиправдану поспішність у розгляді справи та не захищено її права. Не погоджуючись із додатковим рішенням, ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. Вказує, що відповідачем не надано докази, що свідчать про оплату гонорару адвоката, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що свідчить про відсутність підстав для стягнення таких витрат. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що саме діями відповідачки їй було завдано моральних страждань, які полягали б у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також які полягали б у її душевних стражданнях, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї та членів її сім`ї. При цьому, судом встановлено, що закриття кримінального провадження щодо позивачки за закінченням строку давності є нереабілітуючою підставою, оскільки суд не визнав ОСОБА_1 невинуватою у вчиненні злочину, а тому, її посилання на закриття цього кримінального провадження є безпідставним. Стягуючи з позивача витрати відповідача на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач надала належні та допустимі докази на підтверження витрат та професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2018, приблизно о 12:30 год. ОСОБА_1 перебуваючи на території СТ «Енергетик», що розташоване за адресою: Київська область, Обухівський район, село Старі Безрадичі, поблизу будинку №479, на ґрунті особистих неприязних відносин, під час конфлікту з ОСОБА_2 не маючи наміру на спричинення останній середньої тяжкості тілесного ушкодження та не передбачаючи можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити, діючи з необережності смикнула рукою на себе пакет, який у цей час тримала потерпіла ОСОБА_2 , після цього штовхнула останню рукою в праве плече, внаслідок чого, ОСОБА_2 не втримавши рівноваги впала на асфальтне покриття дороги та вдарилась стегном. В результаті необережних дій обвинуваченої ОСОБА_1 потерпіла ОСОБА_2 отримала середнього ступеню тілесні ушкодження. Вироком Обухівського районного суду Київської області від 03.12.2021 року у справі №372/2824/20 ОСОБА_1 засуджено за ст. 128 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік; на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю в один рік із покладенням певних обов`язків; на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного судом покарання у виді одного року обмеження волі з застосуванням ст. 75 КК України звільнивши ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом іспитового терміну один рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки; задоволено частково цивільний позов ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 142 813,41 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн. в рахунок моральної шкоди;вирішене питання про речові докази. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.06.2022 року у справі №372/2824/20 звільнено ОСОБА_1 обвинувачену у вичненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності. Кримінальне провадження № 12018110230000379 - закрито. Цивільний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду. Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду обвинуваченій ОСОБА_1 було роз`яснено наслідки закриття провадження та вона надала згоду на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, відповідно до якої обов`язковою передумовою для закриття кримінального провадження у справі є наявність згоди особи на звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав. Відповідно до Довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААА №778458, ОСОБА_1 має інвалідність другої групи, причина: загальне захворювання. Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав ( ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України). Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позивачка посилається на те, що діями відповідачки їй було завдано моральні страждання, які полягають у розповсюдженні останньою недостовірної інформації щодо позивачки, у зв`язку із чим вона отримала психотравмуючий стрес, що супроводжується страхом, емоційним напруженням та постійним смутком. Крім того, позивачка посилається на те, що відповідачка застосовувала щодо неї психологічне насильство, яке проявлялось в постійних погрозах, а саме, що відповідачка вказувала, що чекає моменту для нападу на неї. Також, позивачка зазначає, що діями відповідачки їй було завдано фізичного болю та страждань, яких вона зазнала у зв`язку з каліцтвом та ушкодженням її здоров`я. На підтвердження своїх доводів, у якості доказів позивачкою до позовної заяви долучено: копію довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №778458; копію ухвали Київського апеляційного суду від 22.06.2022 року; копію висновку спеціаліста №201/21 та письмові пояснення від 18.04.2023. Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 308/3695/17). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За приписами частини другої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності та безпідставності позовних вимог, оскільки позивачкою не доведено вину відповідачки у спричиненні їй фізичних та душевних страждань, а також і причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідачки та заподіяною шкодою, і такий висновок суду першої інстанції не спростований доводами апеляційної скарги, відповідає встановленим обставинам справи, нормам матеріального права та висновкам Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до суперечливого тлумачення нею норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо додаткового рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне. Частиною 3 ст.270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев`ята статті 139 ЦПК України). Згідно з положеннями частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відповідачем надано до суду: копію договору про надання правової допомоги від 27.03.2019; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4422/10; акт приймання-передачі виконаної роботи №01 до договору про надання правової допомоги від 27.03.2019, згідно якого клієнт сплатив адвокату винагороду у розмірі 15 000,00 грн.; квитанцію №1 про отримання готівкових коштів від 20.04.2023, відповідно до якої адвокат Крамар О.П. отримав від ОСОБА_2 готівкові кошти у розмірі 15 000,00 грн. В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі виконаної роботи №01 від 20.04.2023 до договору надання правової допомоги від 27.03.2019, відповідно до якого адвокатом було надано, а клієнтом прийнято надану правничу допомогу по цивільній справі №753/1466/23, яка розглядалась Дарницьким районним судом м. Києва. У відповідності до вищевказаного акту приймання-передачі виконаної роботи №01 від 20.04.2023 вартість та години наданих адвокатом послуг становить: - ознайомлення з матеріалами справи №753/1466/23 (1 год.) - 1 500,00 грн.; - попередня консультація адвоката щодо визначення тактики захисту (1 год.) - 1 500,00 грн.; - участь адвоката в судовому засіданні з урахуванням віддалення між місцем роботи адвоката: м. Обухів, вул. Миру, 14-А та адресою Дарницького районного суду м. Києва, а також транспортних витрат (8 год.) - 12 000,00 грн. За виконану роботу винагорода, яку клієнт сплатив адвокату становить 15 000,00 грн. Вивчивши викладені позивачем заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу та надавши їм оцінку у сукупності до поданих доказів, колегія суддів доходить висновку, що останньою не доведено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідача у цій справі не є співмірним зі складністю, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом витраченим адвокатом на виконання таких робіт. Таким чином, перевіривши матеріали справи щодо правомірності стягнення витрат на правову допомогу, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки відповідачем доведено понесення таких витрат, розмір яких є співмірним зі складністю цієї справи, наданими адвокатом доказами понесення таких витрат та обсягом наданих послуг, які відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру. Доводи апелянта щодо відсутності доказів оплати таких витрат відповідачем, відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже було фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). У постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі №727/4597/19 зазначено, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Разом з тим, оскільки адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність, Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення "Про форму та зміст розрахункових документів" затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги та зміст оскаржуваного судових рішень не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для їх скасування, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: