Постанова Київський апеляційний суд № 367/5358/21

Головуючий у І інстанції Мазур Ю.Ю. Провадження № 22-ц/824/13025/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 30 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Гуля В.В., при секретарі Ковтун М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року про відмову в ухваленні додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської області, про стягнення грошових коштів, В С Т А Н О В И В : У липні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , звернулись до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської області, про стягнення грошових коштів. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 12 травня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомості, а саме: житлового будинку (частини зблокованого будинку) ліворуч від фасаду, який знаходився на стадії будівництва та споруджувався за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,025 га з кадастровим номером 3210900000:01:093:0151, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Проте, попередній договір не був виконаний та договори купівлі-продажу не були укладені між продавцем та покупцем, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями на все її майно стали: її матір - ОСОБА_7 , син від першого шлюбу - ОСОБА_8 та неповнолітні діти від другого незареєстрованого шлюбу: донька - ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , які успадкували по частці усього нерухомого майна, що належало померлій. В інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 діє ОСОБА_4 , який визнаний батьком неповнолітніх дітей на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2020 року. Згідно заяви ОСОБА_1 , який діяв від імені ОСОБА_5 , він отримав від ОСОБА_6 грошову суму в якості оплати частини забезпечувального платежу у розмірі 154 620,00 грн., що еквівалентно 6 000 доларів США 00 центів, відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомості, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Бадрудіновою Н.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 566 від 12 травня 2017 року. Відповідач, отримавши кошти від покупця, зобов`язаний був віддати їх ОСОБА_5 , проте, як зазначають позивачі, відповідач порушив зобов`язання та з невідомих причин суму коштів у розмірі 6 000 доларів США 00 центів ОСОБА_5 не передав. Посилаючись на вказані обставини, позивачі просили: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , грошову суму в якості оплати частини забезпечувального платежу у розмірі 40 845,15 грн., що по курсу 27,2301, встановленому Національним Банком України на 19 липня 2021 року, складає 1 500 доларів США 00 центів, згідно умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомості та заяви від 10 лютого 2018 року; грошову суму інфляційних втрат у розмірі 2 900,03 грн., 3% річних у розмірі 765,45 грн., судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2 100,00 грн., судові витрати на оплату судового збору у розмірі 454,00 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , грошову суму в якості оплати частини забезпечувального платежу у розмірі 40 845,15 грн., що по курсу 27,2301, встановленому Національним Банком України від 19 липня 2021 року, складає 1 500 доларів США 00 центів згідно умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомості та заяви від 10 лютого 2018 року; грошову суму інфляційних втрат у розмірі 2 900,03 грн., 3% річних у розмірі 765,45 грн., судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2 100,00 грн., судові витрати на оплату судового збору у розмірі 454,00 грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. У червні 2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Васюк М.М. звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення по справі, у якій просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 понесені відповідачем витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Васюка М.М. про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року, відповідач ОСОБА_1 через представника - адвоката Васюка М.М. подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та заяву ОСОБА_1 про стягнення з позивачів витрат на правову допомогу задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було необґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення через неправильну оцінку доказів, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що висновок суду про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу з підстав ненадання доказів сплати цих витрат є помилковим і суперечить правовим позиціям Верховного Суду. Відповідач зазначає, що його представником були проведені роботи щодо збору інформації, аналізу судової практики та чинного законодавства з метою проведення правового аналізу наданих документів, аналізу законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення судової практики, формування позиції та консультування клієнта у справі, підготовки та подання заяви про ознайомлення з матеріалами справи від 26 вересня 2022 року, додаткових пояснень від 17 жовтня 2022 року, клопотання про відкладення розгляду справи від 04 грудня 2022 року, клопотання про відкладення розгляду справи від 18 квітня 2023 року, клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 29 травня 2023 року, представник приймав участь в судових засіданнях 26 вересня 2022 року, 18 жовтня 2022 року, 28 лютого 2023 року, 30 травня 2023 року у приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва. Загалом було витрачено 15 годин 00 хвилин робочого часу адвоката, що підтверджується звітом про обсяг наданих послуг від 01 червня 2023 року. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 рокускасувати та його заяву про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити у повному обсязі. Апеляційним судом виконаний процесуальний обов`язок щодо направлення позивачам копій апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження. Однак, позивачі, які повідомлялися про розгляд справи, не скористалися своїм правом на подання до суду відзивів на апеляційну скаргу, натомість від представника позивачів адвоката Дегтярьової О.П. до апеляційного суду надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат відповідача ОСОБА_1 на правничу допомогу до 1 000,00 грн. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Рудніцький О.Л. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності, за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову представнику ОСОБА_1 - адвокату Васюку М.М., у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, Голосіївський районний суд міста Києва послався на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати ним коштів в розмірі 30 000,00 грн., зокрема, не надано відповідної квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Даний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення є вичерпним. Зі змісту рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року вбачається, що питання відшкодування позивачами судових витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу при ухваленні судового рішення судом не вирішено. Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав, суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (ч. 5 ст. 270 ЦПК України). Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З протоколу судового засідання від 30 травня 2023 року (том 2, а.с.120-122) вбачається, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Васюком М.М., до закінчення судових дебатів заявлено про розподіл судових витрат із посиланням на те, що докази розміру понесених витрат буде подано в порядку, передбаченому законодавством України. При цьому, заяву про ухвалення додаткового рішення із доказами понесених витрат подано до суду першої інстанції 05 червня 2023 року (том 2, а.с.132-151), тобто, у п`ятиденний строк після ухвалення судового рішення. Отже, відповідач виконав вимоги ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо порядку та строків подання даної заяви. Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу. За правилами ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. На підтвердження факту надання ОСОБА_1 послуг по професійній правовій допомозі, до заяви було долучено: копію Договору про надання правової допомоги №138 від 14 лютого 2022 року (том 2, а.с.138-142); копію Додатку № 1 від 26 вересня 2022 року до Договору № 138 про надання правової допомоги від 14 лютого 2022 року, у якому розписані послуги, які адвокатське об`єднання надає клієнтові за цим договором (том 2, а.с.143); копію Акту наданих послуг від 01 червня 2023 року згідно Договору № 138 про надання правової допомоги від 14 лютого 2022 року, у якому зазначено обсяг наданих послуг, їх виконавця та їх вартість (том 2, а.с.144); копію Звіту про обсяг наданих послуг від 01 червня 2023 року згідно договору № 138 про надання правової допомоги від 14 лютого 2022 року, у якому розписано обсяг наданих послуг, їх виконавця та кількість витрачених на ці послуги годин (том 2, а.с.145). Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами підтверджується обсяг наданих відповідачу послуг і виконаних робіт з професійної правничої допомоги та їх вартість, ці витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. При цьому, колегія суддів бере до уваги, що в умовах договору та додатку №1 від 26.09.2022 року передбачено, що гонорар (вартість послуг) за цим договором оплачується Клієнтом протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати набрання чинності судового рішення у справі на підставі виставленого рахунку. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 648/2776/20 (провадження № 61- 7641св21), вказано, що «у пункті 6.5 постанови від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зробив висновок, що «за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу)». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18 зроблено такий висновок: «зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 (провадження № К/9901 /29763/20) касаційний адміністративний суд дійшов висновку: «на переконання колегії суддів, зазначені норми (ст. ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15 грудня 2017 року, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів - суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Оскільки висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення, не відповідають обставинам справи та спростовуються її матеріалами, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням по справі нового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. При цьому, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо розподілу витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAlliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Апеляційний суд приймає до уваги те, що дана справа є малозначною, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, а ціна позову становить 89 021 грн. 00 коп. На підставі викладеного, враховуючи заперечення позивачів щодо розміру витрат на правову допомогу, які містяться в матеріалах справи, а також те, що позивачі є малолітніми, колегія суддів приходить до висновку, що зазначений адвокатом Васюком М.М. розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000 грн. є завищеним, належним чином не обґрунтованим та становить надмірний тягар для позивачів, що суперечить принципу розподілу судових витрат їх співмірності та розумності. Тому розмір витрат необхідно зменшити та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 понесені ним у даній справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. (по 10 000 грн. з кожного позивача). За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року - скасуванню з прийняттям у справі постанови про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка М.М. про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правову допомогу. Керуючись ст.ст. 270, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року - скасувати та постановити по справі нову постанову, якою заяву представника відповідача ОСОБА_1 - Васюка Миколи Миколайовича про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської області, про стягнення грошових коштів - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 10 000 грн. 00 коп. з кожного. В задоволенні решти вимог заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: