Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/6626/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 160/6626/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року (суддя Дєєв М.В.) в справі № 160/6626/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ України у Волинській області від 05 березня 2024 року №046150008613 про відмову в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з урахуванням довідок про заробітну плату від 21 лютого 2024 року №28 та від 21 лютого 2024 року №29; зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області перевести його на пенсію державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 16 січня 2024 року, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Київською митницею, від 21 лютого 2024 року №28 та від 21 лютого 2024 року №29, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05 березня 2024 року №046150008613 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію згідно із Законом України «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 лютого 2024 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить змінити рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, просить виключити з мотивувальної частини рішення наступні абзаци: «При цьому, спірним рішенням позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу, з підстав не зарахування її роботи у митних органах до стажу держаної служби у зв`язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача-1 перевести позивача на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу № 3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII з 16.01.2024 року, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Київською митницею від 21.02.2024 №28 та від 21.02.2024 №29 є передчасними, оскільки період роботи ще не зарахований до стажу державної служби позивача, а матеріали справи не містять доказів того, що за цим рішенням суду пенсійний орган здійснить перерахунок пенсії без врахування зазначеного вище.»; «При цьому вимоги в частині зобов`язання відповідача перевести позивача на пенсію державного службовця, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення (переведення) пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.»; «З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.». Крім того просить змінити резолютивну частину рішення, виклавши абзаци третій-шостий в редакції, відповідного до якої зобов`язати ГУ ПФУ у Дніпропетровській перевести позивача на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 27 лютого 2024 року в розмірі 60% від заробітну, зазначеного у довідках Київської митниці від 21 лютого 2024 року № та № 29, зарахувавши до стажу державної служби період роботи на посадах в митних органах; стягнути на користь позивача судові витрати за сплати судового зборі у розмірі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. Вважає, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача є неефективним, не призведе до відновлення права позивача на пенсійне забезпечення. Вказує на доведеність наявності у позивача достатнього стажу для призначення пенсії державного службовця. Також вважає необґрунтованою відмову у стягненні на його користь витрат про професійну правничу допомогу з підстав відсутності оплати послуг адвоката. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена частково. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 27 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою щодо переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках про складові заробітної плати, виданих Київською митницею, від 21 лютого 2024 року № 28 та №

29. Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 05 березня 2024 року № 046150008613, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та у проведенні перерахунку пенсії по Закону №889-VIII згідно з довідками про складові заробітної плати, виданими Київською митницею, від 21 лютого 2024 року № 28 та від 21 лютого 2024 року № 29, у зв`язку з відсутністю 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців до 01 травня 2016 року, оскільки працівники податкової та митної служб не віднесені до категорії посад державних службовців. Стаж позивача на посадах, віднесених до посад державної служби, становить 16 років 07 місяців 29 днів (враховано до 01 травня 2016 року). Проаналізувавши записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , суд першої інстанції вказав, що з 03 січня 1994 року позивач працював на посадах у митних органах України, які змінювали назву з подальшим їх правонаступництвом, де відповідно до займаних посад і стажу роботи йому присвоювались персональні та спеціальні звання. При цьому зазначено, що органах державної митної служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця, які неодноразово присвоєні позивачу, що підтверджується записами його трудової книжки. Суд першої інстанції дійшов висновку, що посадові особи в митних органах, митній службі, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах України має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723, а відтак з урахуванням положень пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, позивач має право на пенсію за віком на підставі положень статті 37 Закону №3723-XII, та про протиправність рішення від 05 березня 2024 року №046150008613. Оскільки позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з підстав не зарахування її роботи у митних органах до стажу держаної служби, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги в частині зобов`язання перевести позивача на пенсію державного службовця є передчасними, оскільки період роботи ще не зарахований до стажу державної служби позивача, а матеріали справи не містять доказів того, що за цим рішенням суду пенсійний орган здійснить перерахунок пенсії без врахування зазначеного вище. Оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про переведення на пенсію державного службовця визначено ГУ ПФУ у Волинській області, суд першої вважав, що саме цей орган і має завершити процедуру розгляду такої заяви, тому зобов`язав цього відповідача зарахувати періоди роботи позивача у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу» та повторно розглянути заяву від 27 лютого 2024 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. Суд першої інстанції вважав, що вимоги в частині зобов`язання відповідача перевести позивача на пенсію державного службовця задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення (переведення) пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, враховуючи, що долучені до матеріалів справи документи не є належними та достатніми доказами понесення позивачем певних витрат, пов`язаних із розглядом справи, які підлягають відшкодуванню. Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд виходить з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. ОСОБА_1 27 лютого 2024 року звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою щодо переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках про складові заробітної плати, виданих Київською митницею, від 21 лютого 2024 року № 28 та №

29. Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 05 березня 2024 року № 046150008613, яким заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності, відмовлено ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та у проведенні перерахунку пенсії по Закону №889-VIII згідно з довідками про складові заробітної плати, виданими Київською митницею, від 21 лютого 2024 року № 28 та від 21 лютого 2024 року № 29, у зв`язку з відсутністю 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців до 01 травня 2016 року, оскільки працівники податкової та митної служб не віднесені до категорії посад державних службовців. В рішенні зазначено, що стаж позивача на посадах, віднесених до посад державної служби, становить 16 років 07 місяців 29 днів (враховано до 01 травня 2016 року). Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача та розподіл судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі Закон № 3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від роботи на час досягнення зазначеного віку. 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VІІІ). Статтею 90 Закону №889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а стаття 42 цього Закону визначає підстави перерахунку призначених пенсій. Пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII) передбачено, що Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. Відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Положеннями пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно з пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Пунктом 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622, (далі - Порядок №622) встановлено, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII Про державну службу не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися по 31 грудня 1954 р.; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 р. по 31 грудня 1955 р.; жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Статтею 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відтак, особа, яка має станом на 01 травня 2016 року певний стаж державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Разом з тим, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону №3723-ХІІ передбачені додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: вік і страховий стаж. Суд звертає увагу, що саме до повноважень органу Пенсійного фонду належить питання обчислення як страхового стажу (частина друга статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV)), а також й спеціального стажу (стажу державної служби). Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи на посадах в митних органах. Відповідно, саме територіальний орган Пенсійного фонду має розглянути питання обчислення страхового та спеціального стажу позивача з врахуванням зазначених періодів. Позивач вважає, що судом першої інстанції обрано неправильний та неефективний спосіб захисту порушеного права - зобов`язання повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії. Враховуючи, що саме до повноважень територіального органу Пенсійного фонду належить питання призначення та перерахунку пенсії, а також обчислення стажу, а суд позбавлений повноважень на обчислення страхового та спеціального стажу, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання зарахувати спірні періоди до відповідного стажу та повторно розглянути заяву про призначення іншого виду пенсії. Також суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що належним органом, який має повторно розглянути заяву позивача, є ГУ ПФУ у Волинській області, а не ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, як вважає позивач. Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); - виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області. Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо призначення позивачу пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні. Таким чином, саме ГУ ПФУ у Волинській області має здійснити повторний розгляд заяви позивача. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішень, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Стосовно питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке. Судом встановлено, позивачем 27 лютого 2024 року укладено з адвокатським об`єднанням «Лекс Гранд» договір про надання правничої допомоги (а.с. 77-79). На підтвердження здійснення витрат, пов`язаних із наданням професійної правової допомоги, позивач надав до справи договір про надання правової допомоги, розрахунок № 1 від 12 березня 2024 року використаного часу, гонорару та поточних витрат, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 12 березня 2024 року до договору, рахунок №1 від 12 березня 2024 року на суму 10 000,00 грн (а.с. 80-82). Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про розподіл таких витрат, пославшись на не надання жодних доказів на підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги. Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС). За змістом частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частин третьої п`ятої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною шостою статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС). Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За положеннями частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Тобто, на підтвердження власне факту надання професійної правничої допомоги, її складу та розміру сторона має надати документи про підтвердження обсягу надання такої допомоги, фактичного часу, витраченого адвокатом на здійснення тих чи інших дій в межах заявленого спору. При цьому, виходячи з приписів частини сьомої статті 139 КАС України, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/73 9/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, яку необхідно стягнути на користь позивача, суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, та доходить до висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу (10 000 грн) не є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд зазначає, що такий вид послуг, як попередня консультація, підготовка копій документів, професійне правниче супроводження процедури подання позовної заяви через систему «Електронний суд», розрахунок розміру судового збору та професійне правниче супроводження процедури оплати судового збору через систему «Електронний суд» охоплюється видом послуг підготовка позовної заяви. Крім того, вартість послуги із складання позовної заяви (6000 грн) є явно завищеною, така сума правничої допомогу не може бути визнана розумною і необхідною, такий розмір є явно неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача. Верховним Судом в постанові від 28 грудня 2020 року в справі № 640/18402/19 вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. В розглядуваному випадку, виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності розміру таких послуг, фінансового стану позивача та відповідача суб`єкта владних повноважень, який є бюджетною установою, а також з того, що витрати на професійну правничу допомогу мають бути стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд доходить до висновку, що співмірною зі складністю справи, обсягом наданих позивачу адвокатом послуг, ціною позову, значенням справи для позивача, є сума правничою допомоги в розмірі 3 000,00 грн. Оскільки вимоги апеляційної скарги частково задоволені тільки в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд відмовляє позивачу у розподілу судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення по суті позовних вимог ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, але у зв`язку з неправильним вирішенням питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд змінює рішення суду першої інстанції в цій частині. Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, встановлених цим пунктом, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року в справі № 160/6626/24 задовольнити частково. Змінити рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року в справі № 160/6626/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Доповнити резолютивну частину рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року в справі № 160/6626/24 після абзацу шостого абзацом наступного змісту: «Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (ЄДРПОУ 13358826, вул. Кравчук, 22-в, м. Луцьк, 43603).». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 14 серпня 2024 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Повне судове рішення складено 14 серпня 2024 року. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов