Постанова Київський апеляційний суд № 750/2289/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 750/2289/23 № апеляційного провадження: 22-ц/824/14038/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Бабич Н.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючий - Немировська О.В., судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф. секретар - Черняк Д.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Броварської окружної прокуратури, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями та діями прокуратури, за апеляційними скаргами представника Київської обласної прокуратури - Касяненко Дар`ї Миколаївни та представника Державної казначейської служби України - Жиліна Олександра Федоровича на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2023 року, встановив: в лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Держави Україна в особі Броварської окружної прокуратури, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, в якому, посилаючись на статтю 56 Конституції України, статті 16, 23, 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 000 000 гривень компенсації на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2023 року справу було передано на розгляд за підсудністю до Славутицького міського суду Київської області. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2023 року позовні вимоги було задоволено частково - стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 386 733 гривні на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник Київської обласної прокуратури - Касяненко Д.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури представник Державної казначейської служби України - Жилін О.Ф. просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника Державної казначейської служби України - Жиліна О.Ф., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтував тим, що 19 серпня 2016 року начальник Славутицького відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області Столярчук Д.А. повідомив йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 191, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, у кримінальному провадженні №4201611110000079 від 25.05.2016. 28 листопада 2016 року керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області Котяш А.І. склав та затвердив обвинувальний акт, який направив до Славутицького міського суду Київської області. 26 листопада 2020 року прокурор Славутицького відділу Броварської окружної прокуратури Младаневич З.О. склала змінений обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні, погоджений 19 січня 2021 року заступником керівника Київської обласної прокуратури Грабцем І.Н. 27 квітня 2021 року Славутицький міський суд Київської області ухвалив вирок у кримінальному провадженні №4201611110000079, яким визнав його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 366, частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України. Вирок суду набрав законної сили 10 червня 2021 року. Тому він незаконно з 19.08.2016 по 10.06.2021 протягом 4 років 9 місяців 22 дні перебував під слідством і судом. Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на його автомобіль був накладений арешт, що обмежувало його права як власника цього майна, який був скасований тільки з набранням законної сили виправдувального вироку, відносно нього здійснювалися негласні слідчі (розшукові) дії, прокуратура зверталася до слідчого судді з клопотанням про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Тривалий розгляд кримінального провадження змінив його звичайний спосіб життя, оскільки в кожне судове засідання він повинен був їхати з м. Новгород-Сіверський Чернігівської області до м. Славутич Київської області. Притягнення його до кримінальної відповідальності викликало у нього відчуття тривоги, було зруйновано його життєві плани та соціальні зв`язки, було принижено його честь та гідність, а також ділову репутацію, погіршились відносини з близькими та друзями, працівниками КП «Управління з розвитку фізичної культури, спорту і туризму» Славутицької міської ради Київської області, про факт притягнення його до відповідальності було повідомлено по телебаченню. Заподіяну моральну шкоду, він оцінює в розмірі 1000 000 гривень. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2023 року позовні вимоги було задоволено частково - стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 386 733 гривні на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021, який набрав законної сили 10 червня 2021 року. ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 19 серпня 2016 року - дата вручення підозри до 10 червня 2021 року - дата набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто 4 роки 9 місяців 22 дні або 57 місяців 22 дні. Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 6 700 гривень. Таким чином, розмір відшкодування позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 386 733 гривень, виходячи з розрахунку: 6 700 гривень х 57 місяців + 22 дні. Такий висновок суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 56 Конституції України, ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон №266/94-ВР). Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В ст. 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями чи діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, 19 серпня 2016 року Славутицьким відділом Броварської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 191, частиною 2 статті 366 КК України у кримінальному провадженні № 4201611110000079 від 25.05.2016. Ухвалою слідчого судді Славутицького міського суду Київської області від 09 вересня 2016 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Відповідно до ухвали слідчого судді Славутицького міського суду Київської області від 23 вересня 2016 року накладено арешт на належний ОСОБА_1 автомобіль марки «MITSUBISHI LANCER», чорного кольору 2007 року випуску. 27 квітня 2021 року Славутицьким міським судом Київської області було ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 136, частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_1 , та виправдано. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року повернуто керівнику Вишгородської окружної прокуратури Київської області Василенку М.О. апеляційну скаргу з додатками на вирок Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні Василенка М.О., про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року. Таким чином, вирок Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 136, частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України, набрав законної сили 10 червня 2021 року. Відповідно до частин 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадку вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94 ВР від 01 грудня 1994 року ( далі - Закон №266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. В пункті 1 ч. 1 статті 2 Закону №266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Положеннями статті 3 Закону №266/94-ВР закріплено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі грошові гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Передбачене статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Доводи, викладені в апеляційній скарзі представником Київської обласної прокуратури - Касяненко Д.М., висновку суду не спростовують, та не можуть бути підставою для скасування рішення суду і відмови в задоволенні позовних вимог. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету (частина 1 статті 4 Закону №266/94-ВР). Посилання апелянта на те, що відсутня його вина у заподіянні позивачу моральної шкоди, є безпідставними, оскільки належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Позов заявлено до Державної казначейської служби України, з урахуванням того, що саме до повноважень зазначеного органу входить безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)). Відтак моральна шкода у цих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Крім того, судом було визначено відшкодування в мінімальному розмірі. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції неправильно взяв до обрахунку розміру моральної шкоди мінімальний розмір заробітної плати, тоді як відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 01.01.2017) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, також не впливають на правильність висновку суду першої інстанції. Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року міститься правовий висновок, згідно якого у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа № 686/23731/15), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Такий висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20), від 20 червня 2023 року у справі №180/1074/20 ( провадження №61-2674св23). Згідно з частинами першою, п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи ( ч. 2 статті 23 ЦК України). Доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до того, що постановлення виправдувального вироку не є свідченням протиправної поведінки органу досудового розслідування та прокуратури, а необхідність захисту від обвинувачення не носить об`єктивний характер. Позивач не навів в чому полягала моральна шкода, не навів причиного зв`язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Також апелянт посилалась на положення ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на свободу та особисту недоторканість, де вказано, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. Разом з тим, в ч. 1 вказаної статті зазначені випадки обмеження особистої недоторканості відповідно до процедури, встановленої законом. Тому апелянт вважає, що Конвенція передбачає право на відшкодування за умови незаконності, арешту, тримання під вартою, позбавлення свободи чи особистої недоторканості. Зазначені доводи не спростовують висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди. При визначенні позивачу розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції правильно врахував глибину і тривалість моральних страждань, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, пов`язаних з перебуванням позивача під слідством і судом, що в сукупності безумовно свідчать про наявність душевних хвилювань, що зумовили порушення, в тому числі звичного способу життя, призвели до погіршення життєвих зв`язків та ділової репутації, стосунків з соціальним оточенням. Посилання апелянта на те, що судом було неправильно визначено період для нарахування розміру моральної шкоди, оскільки вирок було постановлено 27 квітня 2021 року, також не впливає на законність рішення суду першої інстанції. ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 19 серпня 2016 року (дата вручення підозри) до 10 червня 2021 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 4 роки 9 місяців 22 дні або 57 місяців 22 дні. Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 6 700 гривень. Таким чином, розмір відшкодування позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 386 733 гривень, виходячи з такого розрахунку: 6700 гривень х 57 місяців + ((6700 гривень: (30 днів +31 день):2)) х 22 дні). Суд першої інстанції правильно виходив із того, що період перебування позивача під слідством і судом слід визначати з урахуванням положень статті 532 КПК України. Вирок суду про визнання невинуватим позивача у вчиненні злочину набрав законної сили 10 червня 2021 року. Таким чином період перебування позивача під слідством та судом суд першої інстанції визначив правильно. З моменту набрання вироком суду законної сили будь-які обмеження прав позивача були припинені, і позивач отримав можливість для відновлення попереднього стану. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд постановив: апеляційні скарги представника Державної казначейської служби України - Жиліна Олександра Федоровича та представника Київської обласної прокуратури - Касяненко Дар`ї Михайлівни залишити без задоволення, а рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку на протязі тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 07 грудня 2023 року. Головуючий Судді