Постанова 4824 № 357/6286/22

справа № 357/6286/22 головуючий у суді І інстанції Цуранов А.Ю. провадження № 22-ц/824/10420/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Білоцерківської міської ради, поданою міським головою - Геннадієм Диким, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,- В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить визначити їй додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла троюрідна сестра позивача ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина. Позивач бажає прийняти спадщину після померлої, однак звернувшись до нотаріуса отримала відмову в оформленні спадкових прав у зв`язку з пропущенням нею встановленого законом строку для прийняття спадщини. Позивач вказує, що за станом здоров`я та карантинними обмеженнями не могла вчасно звернутись до нотаріуса, тому просить визначити їй додатковий строк. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , протягом двох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили. Не погодившись із рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2023 року, Білоцерківська міська рада подала апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що позивач недостатньо обґрунтувала причини пропуску прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , посилаючись на наявність інвалідності другої групи з 10 червня 2010 року та запровадження на території України з 12 березня 2020 року карантинних обмежень. На думку апелянта, наданні позивачем довідки, виписки та записи візитів до лікаря не підтверджують тривалого лікування позивача в умовах стаціонару чи амбулаторно в період строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , що у свою чергу свідчить про можливість позивача звернутися як особисто, так і через представника до нотаріуса у шестимісячний строк для прийняття спадщини, чим вона не скористалася. Крім того апелянт вважає, що наявна у матеріалах справи постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А.А. від 06 липня 2022 року №0105/02-31 свідчить про те, що маючи хворобливий стан позивач звертається із заявою до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А.А. про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , що також, на думку апелянта, підтверджує про її можливість звернутися як особисто, так і через представника до нотаріуса. Окрім того, апелянт зауважує, що карантинні заходи, які пов`язані з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 запроваджені з 12 березня 2020 року, і в цілому не поширювались на встановлений законом строк для подачі заяви про прийняття спадщини і відповідно не створювали перепон в реалізації права позивачем щодо вчасної подачі заяви про прийняття спадщини протягом встановленого законом строку. Звертає увагу суду, що обмежувальні карантинні заходи, які пов`язані з пасажирськими перевезеннями на території України, в тому числі міжобласні перевезення, не були системними та не мали постійно діючий характер. Звертає увагу суду, що позивач у позовній заяві вказує, що є троюрідною сестрою померлої ОСОБА_3 . Проте, ні до позовної заяви, ні до відповіді на відзив жодних доказів, які б підтвердили цей факт позивач чи представник позивача не надає. А тому висновок суду першої інстанції про задоволення поданої позовної заяви про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є передчасним, оскільки не з`ясовані обставини, на які посилався позивач. Апелянт вважає, що суд першої інстанції у даній справі не перевірив в повному обсязі перелік питань, зазначених у частині першій статті 264 Цивільного процесуального кодексу України. Вказує, що в порушення частини п`ятої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, суд в оскаржуваному рішенні не повно і не всебічно з`ясував обставини, на які посилався апелянт, як на підставу своїх вимог і заперечень та не надав оцінку всім аргументам останнього. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. 16 серпня 2023 року на адресу суду надійшов відзив позивачки на апеляційну скаргу, надісланий представником позивачки - адвокатом Стамбуляк Юлією Володимирівною засобами поштового зв`язку. У вказаному відзиві представниця позивачки просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначала, що посилання в апеляційній скарзі на те, що довідки, виписки та записи візитів до лікаря не підтверджують тривалого лікування позивача - є безпідставним. Наголошує, що з 2008 року по цей день ОСОБА_1 хворіє на ряд тяжких та тривалих хвороб, таких як Цукровий діабет тип 1, важкий перебіг ст. субкомпенсації, через що постійно приймає дієту №9, Інсулін 44 од. підшкірно в двух ін?єкціях, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довідок КНП «Городищенське медичне об`єднання» від 21.11.2022 року, копією медичної довідки від 27.01.2017 року та копіями медичних записів в медичній карточці на ім?я ОСОБА_1 . Крім того, зазначає, що чоловік позивача, який з 27.01.2010 року також є інвалідом III групи, має захворювання «Класична лімфома Ходжкіна, плеври лівої легені лівосторонній ексудагивний плеврит», що підтверджується копіями виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1503, медичного дослідження. Таким чином, сторона позивача переконана, що враховуючи ряд тяжких та тривалих хвороб, інвалідність, суд першої інстанції дійшов законного висновку про наявність об`єктивних, поважних, непереборних та істотних обставин, які позбавили ОСОБА_1 можливості вчасно звернутись із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса. Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що карантинні заходи не є поважною причиною для продовження строку на прийняття спадщини, представник позивача зазначає про таке. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шестимісячний строк для подачі нотаріусу заяви про прийняття спадщини закінчувався 20 квітня 2020 року, однак з 11 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 19» від 11.03.2020 року за № 211 (з наступними змінами і доповненнями) в Україні було запроваджено карантин та заборонено регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні. Також, згідно цієі постанови обмежувалось пересування громадян та робота нотаріальних органів. Пункт про заборону регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міському. приміському. міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі був виключений на підставі Постанови КМУ № 392 від 20.05.2020. Стверджує, що позивачка весь час проживає у с. Старосілля Городищенського району Черкаської області, а померла проживала в м. Біла Церква Київської області, тобто в різних областях, тому у позивача була відсутня можливість своєчасно дістатись до будинку померлої та до нотаріальної контори для подачі заяви про прийняття спадщини. Крім того, зауважує, що як позивач, так і її чоловік за станом здоров`я перебували в зоні найвищого ризику інфікування, а тому з метою запобігання захворюванню на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом (COVID-19), вони мусили перебувати вдома на самоізоляції та уникати громадських місць. Поряд з цим позивач звертав увагу апеляційного суду на те, що встановлення кола спадкоємців, у тому числі наявність родинних зв`язків з спадкодавцем входить саме до повноважень нотаріуса. У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити на підставі наведених в ній доводів. Представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 23.10.2019, актовий запис № 1788. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , та належала померлій на підставі свідоцтва Управління житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради про право власності серії НОМЕР_2 від 09.02.2012, що вбачається з копії спадкової справи № 4/2020, заведеної після смерті. З заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_3 звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Постановою приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дерун А.А. № 109/02-31 від 30.04.2020 ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 , та у проведенні будь-яких дій, пов`язаних з видачею свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю доказів родинних відносин. Постановою приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дерун А.А. № 105/02-31 від 06.07.2022 позивачу відмовлено в прийнятті заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 , та у проведенні будь-яких дій, пов`язаних з видачею свідоцтва про право на спадщину за законом. Постанова нотаріуса мотивована посиланнями на пропуск позивачем встановленого строку для подачі заяви про прийняття спадщини та відсутністю спільної з померлою реєстрації. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.01.2023 року справі № 357/1594/22 (головуючий суддя Цуранов А.Ю.) зупинено провадження у цивільній справі за заявою Білоцерківської міської ради Київської області, заінтересовані особи: 1) приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дерун Анатолій Андрійович; 2) ОСОБА_2 ; 3) ОСОБА_1 , про визнання спадщини відумерлою - до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 357/6286/22 за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. У матеріалах справи міститься довідка ОСББ "Шинник" № 5 від 07.02.2020, відповідно до якої ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , і до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 проживала за даною адресою. Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що вбачається з копії паспорта серії НОМЕР_3 від 26.01.2007. ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 від 02.07.2009. Згідно з довідкою МСЕК серії 10 ААА № 242235 від 10.06.2010, позивачу безтерміново встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням з 01.06.2010. Відповідно до довідки КНП ГМР "Городищенське медичне об`єднання" від 21.11.2022, ОСОБА_1 дійсно хворіє з 2008 року цукровим діабетом тип І важкий перебіг ст. субкомпенсації. Позивач перебуває в шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є інвалідом третьої групи з 27.01.2010 за загальним захворюванням, у 2015 році лікувався з приводу захворювання лімфоми Ходжкіна ІІ стадії та станом на 10.11.2022 має позитивну динаміку хвороби. Задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено поважність причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а отже наявні підстави для задоволення позовної заяви. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦКУ спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання положень закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19). Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема такі: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20). Отже, практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця об`єктивних перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17. У обґрунтування поважності пропуску строку для подання заяви позивач у даній справі посилається на те, що вона та її чоловік мають ряд тяжких та тривалих хвороб, є інвалідами, під час карантинних обмежень, які припали у тому числі і на шестимісячний строк для прийняття спадщини, вони перебували в зоні найвищого ризику інфікування коронавірусом COVID-19, знаходились на самоізлоляції, а також значною віддаленістю місця свого постійного проживання від місця знаходження спадкового майна. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами) на всій території України встановлено карантин з 12 березня, який продовжено станом на день винесення судового рішення, в тому числі до 30.04.2023. Тобто, карантинні обмеження були запроваджені в Україні ще до закінчення шестимісячного строку для подання заяви для прийняття спадщини, який закінчувався 20 квітня 2020 року та існували до моменту звернення позивача з заявою до нотаріуса про прийняття спадщини (загальний період пропуску строку). Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року № 1534/19.5/32-20 «Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину» було рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії. Також, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, Указом від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ, та Указом від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2738-ІХ)), з 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан, який триває. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції, враховуючи вказані вище норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 з поважних причин у визначений законом шестимісячний строк після смерті ОСОБА_3 не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а тому наявні правові підстави для визначення додаткового строку (два місяці) для подання заяви про прийняття спадщини. Районним судом вірно було враховано обмеження, які діяли з 12 березня 2020 року в Україні у зв`язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами й приватними нотаріусами. Вказаний строк обмежень було продовжено станом на день винесення судового рішення судом першої інстанції, в тому числі до 30 квітня 2023. Окрім того, колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_1 безтерміново встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням з 01.06.2010, відповідно до довідки КНП ГМР "Городищенське медичне об`єднання" від 21.11.2022, ОСОБА_1 дійсно хворіє з 2008 року цукровим діабетом тип І важкий перебіг ст. субкомпенсації, а тому позивачка перебувала у групі ризику захворювання на коронавірус, що є загально відомою обставиною. Отже, необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) безумовно створювали позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Окрім того, при вирішенні спору суд першої інстанції, установивши дію карантинних обмежень під час дії шестимісячного строку на прийняття спадщини, надав належну оцінку іншим обставинам справи, врахувавши різні адреси проживання (реєстрації) позивача та померлої на час відкриття спадщини та значну відстань від цими населеними пунктами. Так, згідно з довідкою ОСББ "Шинник" № 5 від 07.02.2020, відповідно до якої ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , і до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала за даною адресою. Натомість позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що вбачається з копії паспорта серії НОМЕР_3 від 26.01.2007. Отже, позивачка проживає віддалено від місця реєстрації спадкодавця. Доводи апелянта про неможливість встановлення, чи є ОСОБА_1 спадкоємцем (родичем) після померлої ОСОБА_3 , апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до п. 4.14. Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців нотаріусом витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Відповідно до 4.19. Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку. Відтак, суд першої інстанції мотивовано виходив з того, що саме до повноважень нотаріуса входить встановлення кола спадкоємців, в тому числі наявність родинних зав`язків із спадкодавцем. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції оскільки встановлення наявності чи відсутності у спадкоємця права на спадщину не входить в предмет доказування у справі, предметом якої є визначення додаткового строку для прийняття спадщини. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції було правильно застосовано норми статей 1270, 1272 ЦК України і вірно встановлено, що у спадкоємця були наявні перешкоди для подання такої заяви, обґрунтовані поважними причинами. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. За наведених обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради, подану міським головою - Геннадієм Диким, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2023 року - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення виготовлено 07 грудня 2023 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова