Постанова 4824 № 565/2003/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/11437/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 565/2003/23 24 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Кирилюк Г.М. - Ящук Т.І. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мороченця Ярослава Івановича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Осаулової Н.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Вараського районного нотаріального округу Рівненської області Сусь Любов Улянівна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,- в с т а н о в и в: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Вараського районного нотаріального округу Рівненської області Сусь Любов Улянівна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . На момент смерті батька у нього жодного майна не було. Менше як за місяць, а саме, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його бабуся ОСОБА_4 . Після смерті бабусі ОСОБА_4 відкрилася спадщина. Позивач зазначав, що через військову службу та специфіку його роботи, а саме: з 01 листопада 2016 року по даний час він проходить військову службу за контрактом у військовій частині № НОМЕР_1 , а з 24 лютого 2022 року перебуває за місцезнаходженням свого підрозділу, він пропустив шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_4 . У встановлений строкспадщину прийняв його дядько (відповідач у справі) ОСОБА_2 , який згоду на прийняття ним спадщини не надає, що змушує позивача ОСОБА_1 звернутись до суду з даним позовом. З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк, тривалістю у три місяці, для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 . Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Вараського районного нотаріального округу Рівненської області Сусь Любов Улянівна, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мороченець Ярослав Іванович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, дійшовши помилкового висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та не взяв до уваги обставини, на які позивач посилався при зверненні до суду. Зазначає, що з 01 липня 2016 року по цей час позивач ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині № НОМЕР_1 . Згідно наказу командира військової частини № НОМЕР_1 від 24 лютого 2022 року за №56, з 12 год. 00 хв. 24 лютого 2022 року весь особовий склад частини переведений на казармене положення. У зв`язку з цим, починаючи з 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 перебуває в постійному розпорядженні військової частини № НОМЕР_1 , за місцезнаходженням свого підрозділу. Відповідно до письмових матеріалів головний сержант ОСОБА_1 проходить службу у взводі спеціального призначення роти спеціального призначення. Через свою військову службу, її специфіку під час дії воєнного стану, позивач в шестимісячний строк з моменту смерті бабусі ОСОБА_4 и - ІНФОРМАЦІЯ_2 , не міг звернутися до нотаріальної контори для того щоб прийняти спадщину. Так як позивач проходить службу в 2 взводі спеціального призначення роти спеціального призначення та перебуває в постійному розпорядженні військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, то в межах строку, визначеного для подання заяви про прийняття спадщини, в роті спеціального призначення через виконання військових завдань відпустку ОСОБА_1 не міг отримати. Зазначаючи у судовому рішенні про те, що на підставі рапорта ОСОБА_1 а йому було надано відпустку з 13 по 22 квітня 2023 року, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що позивач навчається в Національній академії Національної гвардії України за заочною формою навчання, а тому у період відпустки, відповідно до Положення про підготовку у вищих навчальних закладах МВС України за заочною та дистанційною формами навчання, затвердженого наказом МВС України №346 від 21.07.2008року та навчальних планів Національної академії Національної Гвардії України брав участь у навчальному зборі у військовій частині НОМЕР_2 , і у зв`язку з вказаною обставиною не мав можливості звернутися до нотаріуса у встановлені строки (підтверджується відповідною довідкою та телеграмою з приводу навчання, копії яких додані до позовної заяви). Судом першої інстанції також не враховно, що згідно позиції Верховного Суду в зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України. Сторона позивача вважає, що ОСОБА_1 , проходячи службу у взводі спеціального призначення роти спеціального призначення, був задіяний в ряді операцій, які виконувалися його підрозділом та які не можуть бути розголошені, і саме через специфіку військової служби ОСОБА_1 , останній не міг у визначений законом строк звернутися до нотаріуса з метою подання заяви про прийняття спадщини, що є поважною причиною, яка пов`язана з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача на вчинення цих дій, що не враховано судом першої інстанції при розгляді справи. У відзиві на апеляційну скаргупредставник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Луницька Світлана Михайлівна просить апеляційну позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року - без змін. Зазначає, що з початку війни законодавцем було запроваджено зупинення перебігу строку прийняття спадщини або відмови від її прийняття. Строк прийняття спадщини в умовах воєнного стану було продовжено на чотири місяці постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 №164. Відповідно, строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 и збільшився до 19 червня 2023 року. Тобто, позивач мав можливість в період навіть більше, ніж 6 місяців, звернутися до будь-якого нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Однак, лише у жовтні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Вараського районного нотаріального округу Рівненської області Сусь Любові Улянівни з приводу подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Безпідставним вважає твердження позивача про те, що у зв`язку з його перебуванням у постійному розпорядженні військової частини НОМЕР_1 за місцезнаходженням свого підрозділу на казарменому положенні в м. Вараш, він з поважної причини пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки військова частина НОМЕР_1 , де позивач проходить військову службу за контрактом, розташована в м. Вараш, тобто, за місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 . При цьому, позивач ОСОБА_1 був особисто присутній на похоронах спадкодавця - ОСОБА_4 , яка померла в селі Велика Снітинка Фастівського району Київської області, а також приймав участь в перевезенні тіла померлої. Отже, позивач не був позбавлений можливості одразу звернутися до будь-якого нотаріуса з метою оформлення заяви про прийняття спадщини та направити її поштою до нотаріуса, яким заведено спадкову справу. Крім того, відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 №464 від 24.10.2023 року головний сержант ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , тобто,позивач не перебуває на строковій військові службі в Збройних Силах України. Звертає увагу суду на те, що у листі за №94 від 23.01.2024року командир Військової частини НОМЕР_1 , на виконання ухвали суду у цій справі, повідомив, що військовослужбовець військової служби за контрактом головний сержант ОСОБА_1 мав можливість у період з 01 листопада 2022 року по 19 червня 2023 року залишити розташування військової частини НОМЕР_1 за сімейними обставинами та з інших поважних причин, однак до командування військової частини НОМЕР_1 за її реалізацією не звертався. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що на підставі рапорту головного сержанта ОСОБА_1 а йому було надано щорічну відпустку за 2023 рік, тривалістю 10 календарних днів, з 13 по 22 квітня 2023 року. Інших належних та допустимих доказів щодо неможливості своєчасного звернення до нотаріуса з метою подання заяви про прийняття спадщини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення цих дій та на які посилається позивач, як на поважність причини пропуску строку прийняття спадщини, ні представником позивача, ні позивачем, суду не надано. Отже, на думку сторони відповідача, позивач не довів існування поважності причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мороченець Ярослав Іванович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 авокат ОСОБА_9 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задволенння, а оскаржуване рішення суду першоїх інстанції- без змін. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , батько ОСОБА_10 , мати ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом з державного реєстру Актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст.ст 126, 133, 135 СК України від 14.11.2023 року . ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_1 , батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_12 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 07.10.2022. ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 03.11.2022. Із спадкової справи №13/2023 вбачається, що 15.03.2023 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом по ст. 1268 ЦК України, після смерті ОСОБА_4 , як спадкоємець, який проживав постійно разом із спадкодавицею за адресою: АДРЕСА_1 . 05.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ОСОБА_2 з проханням надати згоду на прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_4 . 24.10.2023 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Вараського районного нотаріального округу Сусь Л.У. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_4 , яка складається з спадкового майна, а саме: з 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом 20021900 від 20.05.2011 року про державну реєстрацію права; житлового будинку АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом №30357452 від 20.06.2011 року про державну реєстрацію права та земляної ділянки загальною площею 0,1984 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслутовування житлового будинку, господарських будівель споруд, яка розташована на АДРЕСА_3 . 02.11.2023 року приватним нотаріусом Вараського районного нотаріального округу Сусь Л.У. письмово повідомлено ОСОБА_1 про пропуск ним, встановленого ст. 1270 ЦК України, строку для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 та про неподання ним заяви про прийняття спадщини, яка передбачена ч. 1 ст. 1269 ЦК України, а також не надання доказів постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Рекомендовано звернутися до суду з позовом з метою встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Вараського районного нотаріального округу Рівненської області Сусь Любов Улянівна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції вказав на те, що позивач, за необхідністю отримання спадкового майна, був зобов`язаний звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк .ОСОБА_1 не доведена неможливість подання ним заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, зазначав, що строк для подання заяви про прийняття ним спадщини пропущений з поважної причини, так як він через військову службу та специфіку роботи, а саме: з 01 листопада 2016 року по даний час він проходить військову службу за контрактом у військовій частині № НОМЕР_1 , а з 24 лютого 2022 року перебуває за місцезнаходженням свого підрозділу. З огляду на зазначене, враховуючи поважність причин пропуску ним строку на прийняття спадщини, вважає, що його позов про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини у три місяці підлягає задоволенню. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19). З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженням, в тому числі закордонними; 4) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 та у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20. Позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. Судом встановлено, що на час своєї смерті, 03.11.2022 року, ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 мав подати заяву про прийняття спадщини у строк до 02.05.2023 року. З наданих позивачем документів вбачається, що з 01.07.2016 року по цей час ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині № НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_1 , де ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом, розташована вРівненській області, м. Вараш, тобто, за місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Так, з 12 год. 24.02.2022 року військова частина НОМЕР_1 була переведена у повну бойову готовність, до особливого розпорядження весь особовий склад частини був переведений на казармене положення. При цьому, можливість для військовослужбовця військової служби за контрактом головного сержанта ОСОБА_1 залишити розташування військової частини НОМЕР_1 у період часу з 01.11.2022 року по 19.06.2023 року за сімейними обставина та з інших поважних причин встановлена у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. З наявного в матеріалах справи листа командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2024 року № 94 вбачається, що можливість для військовослужбовця військової служби за контрактом головного сержанта ОСОБА_1 залишити розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у період часу з 01 листопада 2022 року по 19 червня 2023 року за сімейними обставинами та з інших поважних причин встановлена у вищевказаному Положенні, однак для її реалізації головний сержант ОСОБА_1 до командування військової частини НОМЕР_1 не звертався. Вказані обставини також підтверджуються, до відпускним квитком військової частини НОМЕР_1 від 14.12.2023 року, на підставі якого позивач перебував у щорічній основній відпустці за 2023 рік; рапором ОСОБА_1 йому було надано відпустку з 13 по 22 квітня 2023 року. Враховуючи вказані обставини справи, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку обставинам, на які посилався позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у нього об`єктивних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки військова частина НОМЕР_1 , де позивач проходить військову службу за контрактом, розташована в м. Вараш, тобт,о за місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , позивач перебував у відпустці з 13 по 22 квітня 2023 року, а відтак не був позбавлений можливості одразу звернутися до будь-якого нотаріуса з метою оформлення заяви про прийняття спадщини та направити її поштою до нотаріуса, яким заведено спадкову справу. Доводи апеляційної скарги про те, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 №464 від 24.10.2023 року головний сержант ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Позивачем не заперечується, що він був особисто присутній на похоронах спадкодавця - ОСОБА_4 , яка померла в селі Велика Снітинка Фастівського району Київської області, а також приймав участь в перевезенні тіла померлої. Відтак, мав можливість звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачпостійно перебуває увійськовій частині 3045 за місцезнаходженням свого підрозділу на казарменому положенні в м. Вараш, а тому з поважної причини пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, листом військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2024 року №

94. Відтак, наведені обставини не є поважними причинами пропуску строку прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не наведено непереборних обставин, які перешкоджали б йому, як самостійно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за місцем її відкриття, так і надіслати заяву про прийняття спадщини поштою на адресу нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5). Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 в умовах воєнного або надзвичайного стану спадкова справа заводиться за зверненням заявника будь-яким нотаріусом України, незалежно від місця відкриття спадщини. Згідно з підпунктами 3.3-3.5 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу в письмовій формі. Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка, яка скріплюється підписом нотаріуса. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса. Тобто, позивач мав можливість подати заяву про прийняття спадщини (особисто або за допомогою поштового зв`язку) до будь-якого нотаріуса України, проте не вчиняв жодних дій щодо прийняття спадщини. Варто зазначити, що наперіод дії воєнного стану в Україні законодавець змінив початковий момент відліку шестимісячного строку на прийняття спадщини, а саме Законом України № 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 20, де зазначено, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та протягом двох років з дня його припинення або скасування у випадку, якщо смерть фізичної особи зареєстрована пізніше ніж через один місяць з дня смерті такої особи або дня, з якого її оголошено померлою, строки, встановлені статтями 1269, 1270, 1271, 1272, 1273, 1276, 1277, 1283, 1298 ЦК України, обчислюються з дня державної реєстрації смерті особи. При цьому часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця або день, з якого спадкодавця оголошено померлим, незалежно від часу державної реєстрації смерті. Зазначено, що положення абзацу першого цього пункту застосовуються також до спадщини, яка відкрилася після введення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, до набрання чинності Законом України № 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року, а також до спадщини, яка відкрилася до введення воєнного стану, строк для прийняття якої не сплив до його введення, за умови, що свідоцтво про право на спадщину не було видано жодному із спадкоємців. Верховний Суд неодноразово викладав свій висновок про застосування статей 1270, 1272 ЦК України в умовах воєнного стану, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61 -8014 св21), від 21 червня 2023 року в справі № 175/1404/19 (провадження № 61-5707св23), від 16 серпня 2023 року в справі № 520/15620/17 (провадження № 61-8414 св23), від 20 березня 2024 року в справі № 545/1231/23 (провадження № 61-16142св23), від 08 квітня 2024 року в справі № 334/2358/23 (провадження № 61-434св24) та інших. У наведених вище постановах Верховний Суд виснував, що строк на прийняття спадщини є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто, сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість отримати згоду інших спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, доводи, викладені представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Мороченець Ярославом Івановичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 адвоката Мороченця Ярослава Івановича. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мороченця Ярослава Івановича залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мороченця Ярослава Івановича залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 12 липня 2024 року. Головуючий Судді: