Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/8098/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5745/23 Справа № 202/8098/22 Суддя у 1-й інстанції - Доценко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року в цивільній справі номер 202/8098/22 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного Казначейства України, Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до Держави Україна в особі Державного Казначейства України, Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 січня 2014 року йому було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. 17 лютого 2014 року слідчим СВ Індустріального РВДМУГУМВС України в Дніпропетровській області складено обвинувальний акт, який було погоджено та затверджено процесуальним керівником прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська. Обвинувальний акт був скерований для судового розгляду до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Справа тривалий час була на розгляді в суді. Ухвалювались неодноразово судові рішення, які неодноразово скасовувались апеляційною інстанцією та направлялись на новий розгляд. Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2021 року ухвалено виправдувальний вирок, який був оскаржений прокуратурою до суду апеляційної інстанції. 04 серпня 2022 року Дніпровським апеляційним судом виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без змін. Позивач вважає, що з 17 січня 2014 року (дня оголошення про підозру) та до 04.08.2022 року (набрання виправдувальним вироком законної сили) він незаконно перебував під слідством та судом, що становить 8 років 6 місяців 19 днів. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому була завдана моральна шкода. Він зазнав моральних страждань, тому що був підірваний його авторитет як лікаря та фахівця перед пацієнтами, керівництвом лікарні, колегами. Внаслідок обрання запобіжного заходу він був обмежений в праві виїзду за межи місця проживання, що порушувало його право на відпочинок, на участь в семінарах та інших професійних закладах для підвищення свого професійного рівня, була принижена його честь, гідність та ділова репутація. За цих підстав, посилаючись на положення статей 23, 1176 ЦК України та статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач просив стягнути на його користь з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду в розмірі 690100,00 грн та понесені судові витрати на правничу допомогу. Суму стягнення обґрунтовує тим, що під слідством та судом до винесення виправдувального вироку та набрання ним законної сили він перебував 103 місяці, а відповідно до ст. 13 зазначеного вище Закону розмір моральної шкоди визначається в розмірі, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, без визначення граничних розмірів максимального відшкодування. Враховуючи встановлений Законом «Про Державний бюджет України» мінімальний розмір заробітної плати в сумі 6700,00 гривень, відтак, розмір відшкодування становить (103*6700грн=690100грн). Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного Казначейства України, Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, Дніпропетровської обласної прокуратури, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду задоволено. Стягнуто з Держави Україна шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 690100,00 грн та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. Із вказаним судовим рішенням не погодилась Державна казначейська служба України, подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2023 року по справі №202/8098/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги наведено, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Суд стягнув шкоду «з Державного бюджету України шляхом стягнення з відповідного рахунку Державної казначейської служби України». Казначейство не може погодитися із зазначеним рішенням, з таких причин. Відповідно до постанови Верховного Суду від 06.02.2019 по справі №199/6713/14-ц, рішення ВССУ від 01.06.2016 року по справі №523/20028/14-ц, ухвали ВССУ від 05.07.2017 року по справі №210/327/15-ц, не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 жовтня 2001 року №12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує таке. В Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи. Водночас, державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Згідно з Положенням Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку; здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України. Водночас, відповідно до частини 2 статті 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна. Оскільки, як установив суд, Казначейство жодної шкоди позивачеві не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, отже не може нести відповідальність за шкоду, заподіяну діями органів досудового слідства. Також звертаємо увагу суду на те, що за результатами розгляду справи №910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, процесуальний закон не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Таким чином, рішення щодо стягнення шкоди з «відповідного рахунку Казначейства» є очевидно необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань. Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обґрунтовуючи своє рішення в частині задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди, суд мав встановити належним чином наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, мав навести будь-які конкретні докази, які вказували б на моральні, фізичні та душевні страждання позивача, у чому вони полягають та на підставі яких даних мав дійти такого висновку. Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційний суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2023 року залишити без змін. Позивач ОСОБА_1 незаконно знаходився під слідством і судом з дня об`явлення йому підозри 17 січня 2014 року по день набуття виправдувального вироку законної сили 04 серпня 2022 року, тобто 8 років 6 місяців 19 днів, а всього неповних 103 місяця. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порушуючи питання про відшкодування позивачу моральної шкоди, він виходив з того, що згідно з чинним законодавством йому має бути відшкодована моральна шкода, яка полягає у приниженні його честі, гідності, престижу та ділової репутації, моральних переживаннях та стражданнях у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, незаконним засудженням і застосуванням запобіжного заходу, у порушенні та погіршенні стосунків з оточуючими його людьми, включаючи керівництво лікарні. З вини посадових осіб прокуратури на протязі тривалого періоду часу позивач змушений був з`являтися на допит до органу досудового слідства і суду, де допитувались також його керівники, підлеглі працівники та інші. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду. Згідно зі ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання досудового слідства. прокуратури і суду» у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода. Відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», проводиться за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. У відповідності до положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається в розмірі, що не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної прати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, і ніяких граничних розмірів максимального відшкодування законом не відзначена. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1982-ІХ встановлена мінімальна заробітна плата з 01.10.2022 року і на даний час 6700,00 грн. Таким чином, розмір моральної шкоди суд визначив з наступного: 6700,00 грн (мінімальна заробітна плата) помножена на 103 місяці дорівнює 690100,00 грн. Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду представник Державної Казначейської служби України Паращенко Ю.О. доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити та скасувати судове рішення суду першої інстанції і відмовити в задоволенні позовних вимог. У судовому засіданні апеляційного суду представник Дніпропетровської обласної прокуратури Сергієнко Л.Г. з апеляційною скаргою не погодилась, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, часта місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю та відсутністю його представника (а.с. 237-238). В судове засідання апеляційного суду представник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст. 128, 130 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 17 січня 2014 року слідчим СВ Індустріального РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Покраса К.В ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України (а.с. 9-11). 17 січня 2014 року, затвердженого старшим прокурором прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська 20 лютого 2014 року відносно ОСОБА_1 складено обвинувальний акт, який в подальшому скерований для судового розгляду до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 12-19). Вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченому ч.1 ст. 140 КК України (а.с. 30-38). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 серпня 2019 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 39-42). Вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченому ч.1 ст. 140 КК України (а.с. 43-59). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2021 року залишено без змін (а.с. 60-67). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Такі висновки суду першої інстанції є правильними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам закону. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду ст. 1 Закону). Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону). Згідно з п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди передбачене ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Відповідно до ч. 2, 3 цієї статті розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Судом встановлено, що 17 січня 2014 року слідчим СВ Індустріального РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Покраса К.В ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. 17 січня 2014 року, затвердженого старшим прокурором прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська 20 лютого 2014 року відносно ОСОБА_1 складено обвинувальний акт, який в подальшому скерований для судового розгляду до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченому ч.1 ст. 140 КК України. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 серпня 2019 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченому ч.1 ст. 140 КК України. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2021 року залишено без змін. Отже, позивач ОСОБА_1 з 17 січня 2014 року (з дня повідомлення про підозру) та до 04.08.2022 року (набрання виправдувальним вироком законної сили) перебував під слідством та судом, що становить 8 років 6 місяців 19 днів, або 102 місяці 19 днів. Моральну шкоду позивач пов`язує з незаконним діями органів досудового розслідування, прокуратури, що призвело до порушення його конституційних прав та свобод. Тривалий час перебування під слідством негативно вплинуло на душевні і психічні страждання, яких зазнав позивач, упродовж певних років були повністю паралізовані можливі життєві зв`язки, утруднено спілкування і стосунки з оточуючими людьми, він не мав можливості реалізувати своє конституційне право на належну працю. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) та в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі за №569/12383/17 зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в основу розрахунку моральної шкоди покладається розмір мінімальної заробітної плати на 2022 рік в сумі 6700,00 грн, оскільки це передбачено ч. 3 ст. 13 Закону №266/94-ВР, п. 17 Положення №6/5/3/41, Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» та стягнув моральну шкоду з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України. Доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними. Інші, наведені в апеляційній скарзі, доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Апеляційний суд у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 06 грудня 2023 року. Суддя: