Постанова 4818 № 638/5939/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «06» грудня 2023 року м. Харків справа № 638/5939/18 провадження № 22ц/818/2310/23 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року в складі судді Грищенко І.О. в с т а н о в и в: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, який в подальшому неодноразово уточнив. Позовна заява мотивована тим, що на балансі мешканців другого під`їзду будинку АДРЕСА_1 перебуває лічильник теплової енергії, рішення про встановлення якого прийняли 77% мешканців. Відповідачка ОСОБА_2 , яка мешкає у квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку, стала співвласницею лічильника теплової енергії, своєчасно не сплативши свою частину коштів за його встановлення. У зв`язку з чим, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2017 року його позовні вимоги до ОСОБА_3 про стягнення основної заборгованості на придбання лічильника тепла задоволено. Судом встановлено, що лічильник тепла придбано та змонтовано за спільні кошти мешканців у сумі 10 300,00 грн та за його особисті кошти у розмірі 6 753,21 грн. Вказав, що на підставі рішення зборів від 25 липня 2014 року і 100% опитування мешканців під`їзду прийнято рішення про обов`язкове проведення чергової державної перевірки лічильника з дольовою участю кожної квартири в розмірі 41,00 грн. Його обрано відповідальним за проведення перевірки. Вартість робіт з проведення перевірки склала 1 986,00 грн. Відповідачка була належним чином повідомлена про витрати на перевірку лічильника, однак свою частку коштів у розмірі 41,00 грн не сплатила. Також ОСОБА_2 не брала участі й в оплаті другої державної перевірки лічильника тепла, проведеної згідно рішення загальних зборів мешканців від 21 липня 2018 року в розмірі 70,00 грн. Відповідальним за цю перевірку також був він та повністю виконав свої обов`язки. Користуючись лічильником тепла без достатньої правової підстави відповідачка сплатила за тепло значно менше, ніж мешканці аналогічних квартир, тобто заощадила кошти. Зазначив, що він витратив на встановлення лічильника тепла суму коштів у розмірі 7 200,68 грн, що становить 42,22% від загальної вартості лічильника. Тому він має право на частку в розмірі 42,22% від суми коштів, заощадженої за рахунок експлуатації лічильника. Вказав, що він як відповідальна за встановлення лічильника і проведення перевірок особа сплатив за проведення перевірок замість відповідачки кошти у розмірі 41,00 грн та 70,00 грн (загалом 111,00 грн), що підтверджується актом допуску вузла обліку до експлуатації та довідкою про витрату грошей, тому він має право на суму в розмірі 6 264,49 грн, що заощаджена відповідачкою по її трикімнатній квартирі площею 62,9 кв м з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2019 року згідно звіту енергоаудитора, та є дольовою часткою від ефективності використання лічильника тепла від збережених відповідачкою коштів. Зазначив, що стягненню з відповідачки також підлягають 3% річних від зазначених вище сум та інфляційні втрати, банківський збір та витрати на оплату поштових відправлень. Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь: 111,00 грн (41,00+70,00) основної заборгованості, 6 264,49 грн частка коштів від ефективності лічильника тепла по квартирі АДРЕСА_2 , 162,13 грн інфляційні втрати від основної заборгованості, 40,63 грн - 3% річних від основної заборгованості, 1 548,01 грн інфляційні втрати від частки збережених грошей, 430,94 грн 3% річних від частки збережених грошей, 10,00 грн банківський збір, 16,75 грн сплата поштового повідомлення від 19 березня 2019 року про надання відповідачу копії уточненої позовної заяви, 16,75 грн - сплата поштового повідомлення від 21 травня 2019 року про надання відповідачу копії уточненої позовної заяви, 16,90 грн - сплата поштового повідомлення від 12 вересня 2019 року про надання відповідачу копії уточненої позовної заяви, а всього 8 617,60 грн та судові витрати 704,80 грн. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року, в якому ухвалами суду від 24 квітня 2020 року та 25 травня 2020 року виправлено описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на його користь суму основної заборгованості 111,00 грн, частку коштів від ефективності лічильника тепла 6 264,49 грн, інфляційні втрати від основної заборгованості 162,13 грн, 3% річних від основної заборгованості 40,63 грн, інфляційні втрати від частки збережених грошей 1 548,01 грн, 3 % річних від частки збережених грошей 430,94 грн, витрати на поштові повідомлення 50,40 грн, банківський збір 10,00 грн, усього разом 8 617,60 грн та судовий збір в сумі 704,80 грн. У липні 2023 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд заочного рішення суду. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення. Не погоджуючись із заочним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм процесуального права. Позивач не надав інформації щодо кількості мешканців під`їзду, які були проти встановлення лічильника тепла, і щодо необхідності у його встановленні. Відсутні будь-які документи, які б давали позивачу право сплачувати кошти за мешканців під`їзду, які відмовились від встановлення лічильника. Сплата будь-яких платежів була виключно ініціативою позивача. Вона не була повідомлена про розгляд справи належним чином. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити, заочне рішення суду скасувати. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право на стягнення з відповідачки коштів, які він сплатив замість неї за проведення перевірок лічильника тепла, частки коштів від ефективності лічильника тепла, які відповідачка заощадила за його рахунок, інфляційних втрат та 3 % річних від цих сум, банківського збору та витрат на поштові повідомлення. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 48). 02 грудня 2010 року встановлено та опломбовано прилад обліку теплової енергії, за показаннями якого проводиться нарахування за послуги централізованого опалення мешканцям другого під`їзду житлового будинку АДРЕСА_1 . Вузол обліку теплової енергії перебуває на балансі споживачів другого під`їзду. Зазначене підтверджується листом начальника Шевченківського філіалу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» від 05 липня 2016 року № К-153/07 (а. с. 10), робочим проєктом на установку вузла комерційного обліку теплової енергії (а. с. 19), актами виконаних робіт від 05 жовтня 2010 року (а. с. 17) та від 10 листопада 2010 року (а. с. 24), чеками від 11 вересня 2010 року, 10 лютого 2011 року (а. с. 18), видатковими накладними та квитанціями від 07 жовтня 2010 року, 08 жовтня 2010 року, 10 листопада 2010 року (а. с. 20-23), актом допуску до експлуатації вузла обліку теплової енергії від 03 грудня 2010 року (а. с. 25-26). За підрахунками ОСОБА_1 фактичні витрати на встановлення лічильника теплової енергії склали 17 053,21 грн (а. с. 16). З журналу обліку коштів на установку лічильника, який складено ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 коштів не сплачувала (а. с. 14-15). Листом начальника служби «Теплозбут» Дзержинського філіалу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» Комісарова О.Г. повідомлено про необхідність виконання чергової державної повірки вузла обліку «SUPERCAL» 531 у строк до 02 листопада 2014 року (а. с. 7). 08 травня 2014 року виконано розпломбування приладу обліку опалення за адресою: АДРЕСА_4 на повірку, про що складено акт огляду вузла обліку теплової енергії № 30991 (а. с. 8). З протоколу загальних зборів мешканців другого під`їзду будинку АДРЕСА_1 від 25 липня 2014 року вбачається, що на зборах присутні 27 мешканців під`їзду, які вирішили схвалити проведення чергової повірки лічильника тепла вартістю 2 000,00 грн з обов`язковою участю всіх квартир другого під`їзду та рівним розподілом суми по всіх квартирах; провести поквартирний обхід мешканців другого під`їзду, з`ясувати думку мешканців кожної квартири з №№ 49 - 96 про чергову повірку лічильника тепла. При згоді більше 60% мешканців провести державну повірку лічильника тепла до початку опалювального сезону 2014-2015 років; призначити відповідальним за виконання повірки, розрахунки та збір коштів для повірки ОСОБА_1 (а. с. 31). 06 серпня 2014 року проведено повірку. 20 жовтня 2014 року виконано опломбування приладу обліку, що підтверджується актом огляду вузла обліку теплової енергії № 32996 (а. с. 28). За демонтаж, підготовку до повірки, технічний огляд, підготовку до монтажу та монтаж після повірки лічильника ОСОБА_1 сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергомех» 1 968,00 грн, а саме 1 200,00 грн на підставі квитанції № 9911534 від 10 жовтня 2014 року та 768,00 грн на підставі квитанції №10002542 від 20 жовтня 2014 року (а. с. 29-30). З листа Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» від 14 червня 2016 року № 194 вбачається, що для отримання технічних умов на встановлення приладу обліку теплової енергії мешканцями одного з під`їздів будинку необхідно надати відповідну заяву та протокол зборів мешканців під`їзду з підписами, які згодні на встановлення приладу обліку теплової енергії, не менш ніж 50% + 1 квартира (а. с. 9). ОСОБА_1 складені повідомлення на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_4 щодо необхідності оплати коштів за повірку лічильника. Однак, доказів їх отримання не надано (а. с. 37-39). Заочним рішенням Дзержинського районного суду від 17 жовтня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основної заборгованості за встановлення лічильника тепла 448,19 грн, частку коштів від ефективності лічильника тепла 1 568,05 грн, витрати на поштові повідомлення в сумі 3,65 грн, інфляційні витрати 384,11 грн, три відсотки річних 81,60 грн, банківській збір 10,00 грн, судовий збір в сумі 640,00 грн. З протоколу загальних зборів мешканців другого під`їзду будинку АДРЕСА_1 від 21 липня 2018 року вбачається, що на зборах присутні 29 мешканців під`їзду, які вирішили схвалити проведення чергової повірки лічильника тепла вартістю 3 360,00 грн з обов`язковою участю всіх квартир другого під`їзду та рівним розподілом суми по всіх квартирах; провести поквартирний обхід мешканців другого під`їзду, з`ясувати думку мешканців кожної квартири з №№49 - 96 про чергову повірку лічильника тепла; зобов`язати мешканців кожної квартири другого під`їзду здати кошти у розмірі по 70,00 грн для забезпечення проведення чергової державної перевірки лічильника тепла, що перебуває на балансі мешканців другого під`їзду до 01 вересня 2018 року; провести державну перевірку лічильника тепла до початку опалювального сезону 2018-2019 років; призначити ОСОБА_1 відповідальним за підготовку та виконання робіт з проведення повірки, розрахунки та збір коштів для повірки (а. с. 117). 08 листопада 2018 року виконано опломбування приладу обліку опалення після повірки, про що складено акт № 56457 (а. с. 116). Оплата робіт з повірки лічильника вартістю 1 040,00 грн підтверджується копією квитанції № 36767555 від 14 листопада 2018 року (а. с. 192). ОСОБА_1 надані копії списків мешканців під`їзду, за яких сплачені кошти за виконання проєктних робіт згідно рішення загальних зборів від 15 серпня 2010 року (448,18 грн), при проведенні перевірок у 2014 році (41,00 грн), у 2018 році (70,00 грн), в яких він вказав, зокрема, квартиру АДРЕСА_2 , власника ОСОБА_2 (а. с. 189, 191, 193). З висновку за результатами експлуатації лічильника теплової енергії в житловому будинку по АДРЕСА_1 , 2 під`їзд, від 19 травня 2016 року та розрахунків економічної ефективності за висновками експлуатації лічильника тепла при нарахуванні за послуги теплопостачання в житловому будинку по АДРЕСА_1 при існуванні лічильника тепла на під`їзді № 2 і без нього на 1,3,4 під`їздах згідно з даними Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» вбачається, що за період з грудня 2010 року по грудень 2023 року різниця у сплаті за опалення склала 18 656,77 грн, з січня 2015 року по квітень 2019 року 6 264,49 грн (а. с. 11-12, 54, 80, 89, 107-112, 194-195, 206-207). За змістом статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Згідно зі статтею 359 ЦК України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Статтею 10 вказаного Закону передбачено порядок прийняття рішень щодо управління багатоквартирним будинком зборами співвласників. Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків (частина перша статті 10). До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про: проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, реставрації, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку та визначення підрядників для виконання таких робіт; визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком (пункти 5,7 частини друга статті 10 Закону). Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку (частин 6 статті 10 Закону у редакції на час виникнення спірних правовідносин). Рішення зборів співвласників оформляється протоколом, який підписується усіма співвласниками (їх представниками), які взяли участь у зборах, кожен з яких ставить підпис під відповідним варіантом голосування («за», «проти», «утримався») за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики. У протоколі обов`язково зазначається така інформація про співвласників (їх представників), які взяли участь у зборах співвласників: прізвище, ім`я, по батькові співвласника, документ, що підтверджує право власності на квартиру або нежитлове приміщення, номер квартири або нежитлового приміщення, загальна площа квартири або нежитлового приміщення, документ, що надає повноваження на голосування від імені співвласника (для представника) (частина 7 статті 10 Закону). Повідомлення про рішення, прийняте зборами співвласників, не пізніше 10 днів після його прийняття надається в письмовій формі кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику в цьому багатоквартирному будинку, а також розміщується у загальнодоступному місці при вході до кожного під`їзду (частина 10 статті 10 Закону). Рішення зборів співвласників є обов`язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення (частина 11 статті 10 Закону). За рішенням зборів співвласників повноваження щодо прийняття рішень стосовно спільного майна, яким користується лише певна група співвласників (співвласники квартир та нежитлових приміщень, розташованих в одному під`їзді або секції багатоквартирного будинку, тощо), за умови що при цьому не порушуються права інших співвласників, можуть бути передані цій групі співвласників. Такі рішення стосовно спільного майна приймаються зборами зазначеної групи співвласників у порядку, передбаченому частинами четвертою - шостою, восьмою - одинадцятою цієї статті (частина 12 статті 10 Закону). Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25 серпня 2015 року № 203 затверджено форму протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку. Як вбачається з зазначеної форми вказаний протокол має містити інформацію з розгляду питань порядку денного зборів, а саме: № квартири/ нежитлового приміщення, загальна площа квартири/ нежитлового приміщення, прізвище, ім`я, по батькові співвласника або його представника та документ, що надає представнику повноваження на голосування, документ, що підтверджує право власності на квартиру/ нежитлове приміщення, результат голосування («за», «проти», «утримався»), підпис співвласника (представника), примітки. Також формою протоколу передбачено зазначення підсумки голосування (з урахуванням голосів, поданих на зборах співвласників, і голосів співвласників, отриманих під час проведення письмового опитування, якщо таке проводилося) за наступною формою: «за» (кількість) співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить (кількість) м2; «проти» (кількість) співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить (кількість) м2; «утримався» (кількість) співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить (кількість) м2. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і яке не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину, або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. За змістом статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відшкодуванню підлягають всі доходи у широкому сенсі, такі як: плоди, продукція і доходи (стаття 189 ЦК України). Продукцією є, зокрема, все те, що створюється внаслідок виробничо-господарської діяльності і матеріалізується у вигляді нової або частково нової речі (наприклад, виготовлення автомашин, будівництво будинку, переробка нафти на бензин та інші нафтопродукти). Плоди це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (орендна плата, дивіденди тощо). Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19). Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована, зокрема, тим, що вона не була повідомлена про розгляд справи належним чином. Згідно з частиною другою статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України у редакції на час ухвалення оскаржуваного судового рішення судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи. Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення у справі TRUDOV v. RUSSIA від 13 грудня 2011 року№ 43330/09, § 25, 27). Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18), постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 524/7446/13-ц (провадження № 61-43517св18). Як вбачається з матеріалів справи ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 липня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у цій справі та призначено судове засідання на 23 липня 2018 року о 15:40 годині. Копію зазначеної ухвали та позовної заяви направлено на адресу місця реєстрації відповідачки, однак вона повернута до суду без вручення з довідкою відділення поштового зв`язку «за терміном зберігання» (а. с. 61-62). У подальшому розгляд справи неодноразово відкладався. У судовому засіданні 25 жовтня 2019 року оголошено перерву до 25 листопада 2019 року. Аналіз матеріалів справи свідчить про відсутність в них відомостей про направлення судом першої інстанції та отримання відповідачкою судової повістки про виклик в судове засідання на 25 листопада 2019 року, в якому ухвалено заочне рішення суду першої інстанції. Тобто, ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. Зазначені висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, провадження № 61-13667сво21, а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 28 квітня 2022 року у справі № 692/565/21, від 04 травня 2022 року у справі № 759/15052/19, від 01 червня 2022 року у справі № 2-1673/2010, від 10 серпня 2022 року у справі № 757/28189/20-ц, від 24 травня 2023 року в справі № 462/8526/14, від 13 вересня 2023 року у справі № 208/7526/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 755/13977/18. Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та ухвалив заочне рішення без будь-яких доказів її належного повідомлення про день, час та місце судового засідання, про що відповідачка зазначила у своїй апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Виходячи з неналежного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце засідання суду, судова колегія дійшла висновку про наявність обов`язкових підстав для скасування заочного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення. Ухвалюючи судове рішення по суті спору судова колегія виходить з наступного. Звертаючись до суду з вимогами про стягнення коштів з ОСОБА_2 позивач посилався на те, що вона мешкає у квартирі АДРЕСА_5 та є співвласницею лічильника тепла другого під`їзду, хоча своєчасно не сплатила свою частку коштів за придбання та встановлення лічильника тепла у під`їзді, а також за дві його повірки. ОСОБА_1 зазначав, що кошти за відповідачку сплатив він, тому має право на відшкодування коштів, сплачених за дві повірки лічильника, суми, заощадженої відповідачкою за оплату теплопостачання, та інфляційних втрат і 3 % річних від вказаних сум. Однак, даних про наявність будь-яких зобов`язань ОСОБА_2 особисто перед позивачем щодо сплати за повірки лічильника суду не надано. Матеріали справи не містять доказів, що відповідачка є співвласницею будь-якого майна разом з позивачем, в тому числі і лічильника тепла. Посилання ОСОБА_1 на те, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2017 року встановлено, що відповідачка користується лічильником тепла без належних правових підстав, не можуть бути взяті до уваги, оскільки в силу вимог частини 7 статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. До того ж, відповідачем у цій справі був ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 . Крім того, користування лічильником само по собі не є підставою для стягнення з відповідачки на користь позивача коштів як доходів від цього майна. Належних та допустимих доказів факту сплати позивачем саме за відповідачку коштів, за стягненням яких він звернувся до суду, матеріали справи не містять. Докази, на які посилався позивач, а саме квитанції, акти допуску лічильника до експлуатації, протоколи проведення загальних зборів мешканців, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не свідчать про те, що позивачем сплачено кошти за відповідачку у її майнових інтересах чи за її дорученням. Акти опломбування лічильника підтверджують лише сам факт того, що повірки лічильника виконано, а протоколи проведення загальних зборів свідчать про згоду певних непоіменованих мешканців під`їзду на проведення повірок лічильника. Довідки про сплату коштів за інших мешканців складені особисто позивачем та ці документи не є належними доказами боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 . До того ж, надані позивачем протоколи загальних зборів мешканців під`їзду від 25 липня 2014 року та 21 липня 2018 року не відповідають вимогам закону щодо їх оформлення та змісту, оскільки не містять даних щодо голосування кожного з присутніх співвласників квартир з питань порядку денного з зазначенням під особистий підпис їх волевиявлення з кожного з питань, а тому не можуть бути належними доказами ухвалення мешканцями другого під`їзду будинку рішення про сплату 41,00 грн та 70,00 грн кожним співвласником квартири у під`їзді для забезпечення проведення повірок лічильника. Також відсутні й докази безпідставного набуття відповідачкою майна за рахунок позивача та доходів від такого майна. Різниця в оплаті послуг з теплопостачання за наявності та за відсутності приладу обліку не є доходом. При цьому, така різниця нарахована енергоаудитором умовно, виходячи з порівняння з оплатою, яку здійснювали мешканці інших під`їздів, у яких відсутній лічильник. Встановити, які б саме суми сплачували за теплопостачання мешканці під`їзду № 2 за відсутності приладу обліку, та які дійсно суми сплачувались відповідачкою за послуги з теплопостачання з розрахунків енергоаудитора неможливо. Суми, зазначені позивачем, не є ані доходами, ані упущеної вигодою, ані збитками у розумінні чинного законодавства. Виходячи з викладеного, підстав для стягнення з відповідачки коштів за повірки лічильника, частки коштів від ефективності лічильника, 3% річних та інфляційних втрат на ці суми, а також банківських та поштових витрат не вбачається. Таким чином, зважаючи на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права судова колегія дійшла висновку про те, що заочне рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною шостою цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю, то сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,20 грн необхідно компенсувати їй за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.376, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - відмовити. Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір в розмірі 1 057,20 грн за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді Ю.М. Мальований В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 06 грудня 2023 року.