Постанова 4852 № 160/1541/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 160/1541/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року (суддя Рябчук О.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року позов задоволено частково. Суд вирішив визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади та органів прокуратури. Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури у сумі 34826,82 грн. (тридцять чотири тисячі вісімсот двадцять шість гривень 82 копійки). В решті позовних вимог відмовити. Відповідачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що норми Закону України «Про прокуратуру» є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України ф трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів. Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як було встановлено судом першої інстанції, згідно з відомостями трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 в період з 27.10.1997 року по 30.12.2020 року позивач працював в Дніпропетровській обласній прокуратурі та її районних підрозділах. Наказом Дніпропетровської обласної прокуратури від 24 грудня 2020 року № 1087-к звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року. Цим же наказом доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 160/1543/21 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), про визнання протиправними дій, скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягненні середнього заробітку відмовлено в повному обсязі. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 р. залишено без змін. При звільненні ОСОБА_1 з органів прокуратури з ним не було проведено остаточного розрахунку, а саме, не було нараховано та виплачено вихідну допомогу, що стало підставою для звернення позивача 22.01.2021р. У відповідь на звернення Дніпропетровською обласною прокуратурою 26.01.2021 року за вих. № 21-77 надано відповідь, якою повідомлено, що оскільки позивача було звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, відсутні правові підстави для її нарахування та виплати. Позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Водночас, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу). Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. За правилами статті 44 КЗпП України, за якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а тому є вірними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для її стягнення на користь позивача. Верховний Суд висловлював правову позицію щодо цього зокрема у постановах від 21.01.2021 у справі №260/1890/19 та у постанові від 15.04.2021 у справі №440/3166/20. Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Постанова у повному обсязі складена 06 грудня 2023 року. Головуючий - суддя А.А. Щербак суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш