Постанова 4854 № 540/353/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/353/21 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й. Дата і місце ухвалення: 13.01.2022р., м. Херсон Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 24.12.2020р. №1096к; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат; - стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.01.2021р. по день фактичного розрахунку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при звільненні ОСОБА_1 наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 24.12.2020р. №1096к з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» відповідачем, в порушення ст.44 КЗпП України, не виплачено позивачу вихідну допомогу при звільненні. Як наслідок, не виплативши ОСОБА_1 при звільненні вихідну допомогу, відповідач порушив вимоги статті 116 КЗпП України, що, зважаючи на приписи ст.117 КЗпП, має наслідком стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2020р. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у сумі 20258,30 грн. Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.01.2021р. до 13.01.2022р. у сумі 59733,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Дніпропетровська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 13.01.2022р. з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, а не реорганізація, ліквідація, перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату працівників. Ні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, а ні Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону. Можливість виплати вихідної допомоги у такому випадку не передбачено також і статтею 44 КЗпП України. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 18.03.2015р. до 30.12.2020р. працював в органах прокуратури України. З 06.12.2018р. позивач працював на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2. Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 24.12.2020р. №1096к ОСОБА_1 звільнено з посади та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020р. Зазначений наказ про звільнення ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23.04.2021р. у справі №540/350/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 24.12.2020р. №1096к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури; поновлено ОСОБА_1 у Правобережній окружній прокуратурі міста Дніпра на посаді рівнозначній до посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та в органах прокуратури; стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2020р. до 23.04.2021р. в сумі 71 386,32 грн. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2021р. скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23.04.2021р. в частині висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Таким чином, в судовому порядку підтверджено законність звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020р. Судом першої інстанції, також, встановлено, що при звільненні позивача із займаної посади Дніпропетровською обласною прокуратурою на його користь не виплачено вихідної допомоги при звільненні, передбаченої ст.44 КЗпП України. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 оскаржив її в судовому порядку. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, дійшов висновку, що на час звільнення з посади прокурора позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Згідно зі статтею 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження». Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Спір у цій справі стосується дій відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури в грудні 2020 року. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. В той же час, приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16, від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16 та від 08 жовтня 2019 року у справі №823/263/16. Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі № 380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 300/2000/20, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20. За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Апелянт посилається на те, що юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача, є рішення кадрової комісії за результатами проходження ним атестації, а тому є безпідставним застосування до спірних правовідносин положень статті 44 КЗпП України. У той же час, колегія суддів зауважує, що у наказі від 24.12.2020р. №1096к нормативною підставою звільнення ОСОБА_1 зазначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» - тобто у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, незважаючи на підставу чи обставини видання наказу. Колегія суддів не може визнати обґрунтованими посилання апелянта на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16. Так, у названій постанові суд дійшов висновку про те, що оскільки прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання. Однак, варто зазначити, що після набрання чинності Законом №113-ІХ Верховний Суд, вирішуючи спори щодо виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням з органів прокуратури, змінив свою позицію з цього питання і неодноразово та послідовно її підтримав, зокрема, і у постанові від 21 жовтня 2021 року по справі №380/5278/20. Відтак, ураховуючи сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 щодо необхідності застосування останньої правової позиції, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме та позиція, яка є останньою у цій категорії спорів. Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив адміністративний позов у відповідній частині. Що ж до позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.01.2021р. по день фактичного розрахунку, то задовольняючи частково позов в цій частині суд першої інстанції зазначив, що обов`язок з виплати середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП виникає у роботодавця у разі не проведення зі звільненим працівником розрахунку у день звільнення. За висновками суду першої інстанції, не нарахування та невиплата ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 20258,30 грн. є протиправною бездіяльністю відповідача, у зв`язку з чим останній має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні. Поряд з цим, судом першої інстанції враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. Враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, поведінку сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, що до стягнення на користь ОСОБА_1 належить 59733,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 24% від розрахованого розміру середнього заробітку. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В поданій апеляційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура не зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення. Апелянт не посилається на наявність жодної з підстав, передбачених частиною 1 статті 317 КАС України, для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа є справою незначної складності та розглядалася судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 20 червня 2022 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук