Постанова Миколаївський апеляційний суд № 488/3838/21

04.12.23 22-ц/812/1278/23 Провадження № 22-ц/812/1278/23 П О С Т А Н О В А іменем України 29 листопада 2023 року м. Миколаїв справа № 488/3838/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Тищук Н.О., суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем Біляєвою В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 28 липня 2023 року суддею Чернявською Я.А., в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, у с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Позивачка зазначала, що 07 листопада 2018 року надала у борг ОСОБА_1 , 6000 євро, строком на один рік, про що ОСОБА_1 власноруч написала розписку. Посилаючись на те, що відповідачка своє зобов`язання не виконала, ОСОБА_2 просила стягнути цю суму з відповідачки. Відповідачка участі у судових засіданнях не брала, своєї думки стосовно позову не висловила. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Корабельного районного суду Миколаївської області від 28 липня 2023 року позов задоволено, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 6 000 євро боргу. Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факту передачі коштів у борг та порушенням відповідачкою умов боргового зобов`язання. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та порушення норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на безпідставний розгляд справи судом першої інстанції без її участі; порушенням судом правил підсудності у зв`язку з відсутністю у суду даних про її зареєстроване місце проживання; порушення судом принципу змагальності сторін, оскільки суд розглянув справу без її участі за наявності клопотань про відкладення розгляду справи щодо судових засідань, які призначалися на 01 лютого 2022 року, 25 жовтня 2022 рок та 16 червня 2022 року, до закінчення воєнного стану в Україні; суд безпідставно прийняв позовну заяву до розгляду, оскільки в ній, як і в борговій розписці, не зазначено її паспортних даних, ідентифікаційного коду, місця реєстрації та проживання, та інших даних які б давали можливість ідентифікувати особу позичальника; та змовою позивачки з суддею проти неї, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Узагальнені доводи інших учасників Позивачка ОСОБА_2 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. 2.

Мотивувальна частина Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У судовому засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідачка ОСОБА_1 участі у судовому засіданні не приймала, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, оскільки є зареєстрованою в електроному суді (стаття 128 ЦПК України). Діючі норми ЦПК України вимагають направлення стороні судової повістки рекомендованим листом лише у випадках, коли учасник справи не має належним чином зареєстрованого електронного кабінету. Частиною другою статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Про бажання прийняти участь у судовому засіданні чи про поважність своєї неявки відповідачка ОСОБА_1 не повідомляла. При цьому апеляційний суд враховує, що явка учасників справи не була визнана обов`язковою, а учасники справи мали можливість реалізувати свої права на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщання суду відповідно до положень статті 212 ЦПК України. Також суд приймає до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи судом. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України, відповідно до висновків якого обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі "Красношапка проти України"). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Встановлені судом першої інстанції обставини справи Судом встановлено, що 07 листопада 2018 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 розписку про те, що отримала від неї у борг 6000 євро строком на один рік. Своїх зобов`язань ОСОБА_1 не виконала, що стало підставою для звернення позивачкою ОСОБА_2 до суду. Позиція апеляційного суду Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Наявна в матеріалах справи розписка ОСОБА_1 про отримання від ОСОБА_2 6000 євро боргу виконана у письмовій формі та містить підпис позичальниці. Будь-яких сумнівів щодо дійсності розписки судом не виявлено. Не піддає її сумніву і сама відповідачка ОСОБА_1 ні у своїх клопотаннях, поданих до суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі. Згідно зі статтею 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Враховуючи викладені вище норми закону та встановлені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність між сторонами боргових правовідносин та про боргові зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 . Також, врахувавши приписи частини першої статті 192, частини першої статті 524, частини першої статті 533, частини другої статті 192, частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України, суд першої інстанції правильно визначив наявність прав сторін на укладення договору в іноземній валюті та правомірність стягнення боргу саме у валюті зобов`язання. У своїй апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 не заперечувала отримання коштів у борг, не вказувала на відсутність боргових зобов`язань та не ставила під сумнів борговий документ розписку. При цьому ОСОБА_1 посилалася на безпідставний розгляд справи судом першої інстанції без її участі та зазначала, що подавала до суду клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення воєнного стану в Україні. Дійсно, в матеріалах справи наявне клопотання ОСОБА_1 про відкладення судового засідання у справі, призначеного на 25 жовтня 2022 року. Проте, задоволення такого клопотання не входило до обов`язків суду з огляду на наступне. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року, § 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року). У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" від 01.03.2002). Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Беллет проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998). Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). З матеріалів справи, що переглядається, вбачається, що про існування судового провадження за борговими правовідносинами ОСОБА_1 довідалася 28 січня 2022 року, про що особисто зазначила у поданій до суду заяві про відкладення розгляду справи (а.с.22). У подальшому справа призначалася до розгляду на 11 квітня 2022 рок, 25 жовтня 2022 року, 16 червня 2023 року та 28 липня 2023 року. У жодне з судових засідань ОСОБА_1 не з`явилася, про причини своєї неявки суд не повідомляла, про слухання справи повідомлялася судовими повістками, що направлялися і на її адресу в м. Миколаєві, зазначену позивачкою у позовній заяві, і на зазначену нею самою адресу в м. Одесі. Жодну з судових повісток відповідачка не отримувала. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. У пункті 35 рішення у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані з зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Отже, врахувавши те, що відповідачка ОСОБА_1 обізнана про існування відносно неї судового провадження, вчинивши усі необхідні заходи для її повідомлення про час та місце слухання справи, врахувавши те, що дії суду не мали позитивного наслідку, оскільки відповідачка фактично самоусунулася від виконання своїх процесуальних обов`язків, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачки. За таких обставин рішення суду першої інстанції не може бути скасоване з цих підстав. З цих же підстав апеляційний суд критично оцінює довід апеляційної скарги про порушення судом принципу змагальності сторін. Не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил підсудності. Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. За правилами частини шостої статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Відповідно до частини дев`ятої статті 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. У справі, що переглядається, отримавши позовну заяву, суд першої інстанції звернувся з запитом до відділу обліку і моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Миколаївській області, зазначивши останнім відомим місцем проживання ОСОБА_1 буд. АДРЕСА_1 . Проте, згідно наданої суду інформації ОСОБА_1 не значиться за обліками реєстру територіальної громади м. Миколаєва. Ухвалою від 22 листопада 2021 року Корабельний районний суд м. Миколаєва відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання на 13 год 30 хв 01 лютого 2022 року. Судова повістка, направлена на адресу відповідачки АДРЕСА_1 , повернулася до суду з відміткою про закінчення терміну зберігання (а.с. 19). Проте, 28 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про відкладення розгляду справи у зв`язку з її зайнятістю в іншому процесі. У своїй заяві ОСОБА_1 зазначала адресу АДРЕСА_2 . У подальшому ОСОБА_1 подавала до суду клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення дії воєнного стану в Україні, де також зазначала адресу - АДРЕСА_2 . Таку ж адресу ОСОБА_1 зазначала у своїй апеляційній скарзі. Проте, жодного доказу того, що квартира АДРЕСА_3 є її зареєстрованим місцем проживання, ОСОБА_1 не надала. Також ОСОБА_1 не отримувала направлені їй за цією адресою судові повідомлення, вони також поверталися до суду з відміткою про закінчення терміну зберігання. Отже, оскільки суд першої інстанції на час відкриття провадження мав тільки зазначене позивачкою останнє відоме місце проживання відповідачки ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , то суд мав усі підстави для відкриття провадження у справі. Також, не маючи від відповідачки жодного доказу, який ба вказував на те, що вона зареєстрована по АДРЕСА_2 , суд не мав підстав для застосування частини першої статті 31 ЦПК України та направлення справи для розгляду до іншого суду. З огляду на викладене рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з підстав недотримання правил підсудності. Також не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про те, що суд безпідставно прийняв позовну заяву до розгляду, оскільки в ній, як і в борговій розписці, не зазначено паспортних даних, ідентифікаційного коду, місця реєстрації та проживання, та інших даних які б давали можливість ідентифікувати особу позичальника. За статтею 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина перша); позовна заява подається до суду у письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (частина друга); позовна заява повинна містити, щодо фізичних осіб, зокрема прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання чи перебування, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за його наявності) або номер і серію паспорта громадянина України, якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти. Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 177ЦПК України (в редакції на час відкриття судом першої інстанції провадження у справі) позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Відповідно до частин першої, третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 у своїй позовній заяві зазначила прізвище, ім`я та по батькові, відому їй адресу реєстрації та номер мобільного телефону відповідачки. При цьому зазначила, що РНОКПП відповідачки їй не відомий. Отже, наявні у позовній заяві відомості про особу відповідачки не давали суду підстав для залишення позовної заяви без руху, тому суд обґрунтовано відкрив провадження у справі. Довід апеляційної скарги про те, що суд не повинен був відкривати провадження у справі у зв`язку з відсутністю у борговій розписці ідентифікуючих боржника відомостей, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки зазначеними віще нормами не передбачено обов`язку суду надавати оцінку доказам у справі, яким є боргова розписка, на стадії відкриття провадження. Крім цього, колегія суддів враховує, що обставини, на які апелянт посилається як на підставу для відмови у відкритті провадження судом першої інстанції, могли б бути усунуті під час розгляду справи по суті позовних вимог, якби відповідачка ОСОБА_3 скористалася наданою судом можливістю приймати участь у слуханні справи та дотрималася наданих їй законодавством процесуальних прав. Також апеляційний суд вважає, що відсутність у борговій розписці паспортних даних та РНОКПП відповідачки не вказують на те, що грошові кошти отримала у борг інша особа, а не відповідачка, оскільки сама ОСОБА_3 на це не посилається. Крім цього ОСОБА_3 не заперечує ні написання розписки нею особисто, ні свого підпису на ній. Про призначення експертизи на спростування факту отримання позики ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді, ОСОБА_3 не заявляла. Крім іншого апелянт посилалася на те, що ухвалюючи 28 липня 2023 року судове рішення, суд першої інстанції безпідставно зазначив, що вона належним чином повідомлена про час та місце слухання справи, оскільки направлена судом на її адресу повістка, повернулася до суду тільки 31 липня 2023 року, за такого 28 липня 2023 року суд не міг стверджувати, що вона повідомлена про розгляд справи. Цей довід апеляційної скарги відхиляється судом з огляду на таке. Судові повістки про призначення справи до розгляду на 28 липня 2023 року направлялися відповідачці ОСОБА_1 на адреси: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Судова повістка, направлена на адресу в м. Миколаєві зареєстрована в суді у день слухання справи - 28 липня 2023 року. Отже, не маючи офіційних підтверджень того, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_2 , суд першої інстанції врахував, що за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки - 26 липня 2023 року (пункт 3, 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, Постанови ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17)). Крім цього , як вбачається з відомостей офіційного сайту ПрАТ «Укрпошта», які є в загальному доступі, та з витягу з цього сайту, наданого самою апелянткою, судова повістка про призначення справи до розгляду на 28 липня 2023 року направлена відповідачці за зазначеною нею адресою АДРЕСА_2 - 20 липня 2023 року. 24 липня 2023 року відправлення доставлено до точки видачі, 26 липня 2023 року на сайті наявна інформація про те, що відправлення не вручене під час доставки, а 28 липня 2023 року повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання. Отже, до ухвалення судового рішення у справі суд першої інстанції мав можливість перевірити результат направлення ОСОБА_1 судових повісток на обидві відомі адреси та прийти до висновку про належне її повідомлення про час та місце слухання справи. Посилання відповідачки ОСОБА_1 про ухвалення судом першої інстанції незаконного рішення в результаті змови проти неї позивачки та судді, є необґрунтованими оскільки жодним доказом не підтверджене. Також апеляційний суд вважає за необхідне застосувати практику ЄСПЛ, зокрема рішення від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України" та від 14 жовтня 2003 року "Трух проти України", які вказують на обов`язок сторін в розумні інтервалу часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (стаття 44 ЦПК України). Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі. У справі, що переглядається, після ухвалення рішення судом першої інстанції відповідачка скористалася своїм правом на ознайомлення з матеріалами справи та отримання копії судового рішення. Судом апеляційної інстанції відповідачці поновлено строк на апеляційне оскарження судового рішення, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням-викликом сторін, тобто апелянту надано можливість прийняти участь у розгляді справи з наданням особистих пояснень. Проте таким своїм правом відповідачка ОСОБА_1 не скористалася. Одночасно колегія суддів враховує право позивачки ОСОБА_2 на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку, та на приписи норм ЦПК України щодо строків розгляду цивільних справ. Отже, враховуючи встановлені обставини справи та викладені вище норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України. Також колегія суддів враховує практику Верховного Суду, який у своїх рішеннях застосовує практику ЄСПЛ, що висловлена у справах «Проніна проти України» та/або «Серявін та інші проти України» стосовно обґрунтованості судового рішення, а саме - «Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )»(Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18). Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова --------------------------------- Повну постанову складено 04 грудня 2023 року