Постанова 4854 № 420/14504/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/14504/23 Перша інстанція: суддя Скупінська О.В., повний текст судового рішення складено 09.08.2023, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Крусяна А.В., секретар судового засідання Недашковська Я.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : У червні 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, про визнання протиправними дій Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, що передбачено абз. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов`язання Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в особі його керівника, надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, та оформити належним чином його військово-облікові документи, зокрема проставити у них відмітку про надання відстрочки, на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовозобов`язаним, та має дружину ОСОБА_2 яка є особою із числа інвалідів ІІІ групи та яка проживає разом з ним однією сім`єю. 25 травня 2023 року позивач звернувся до Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, згідно якої просив відповідача надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю у нього дружини з інвалідністю. 12 червня 2023 року позивач отримав лист відповідача від 30 травня 2023 року № 3916, відповідно до якого протоколом № 54 засідання комісії з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації йому відмовлено у наданні відстрочки. Відповідач, відмовляючи позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації виходив із того, що наявність у позивача дружини яка є особою із числа інвалідів III групи не є поважною підставою для надання відстрочки. Однак, позивач вважає дії відповідача щодо відмови у наданні йому відстрочки незаконними та протиправними, що й зумовило його звернення до суду з цим позовом. Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні мотивуючи тим, що тлумачення позивачем абзацу 11 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» є не релевантним та дискримінаційним, а відтак слід застосовувати інше тлумачення, а саме надання відстрочки можливе за умови встановлення дружині (чоловіку) І або ІІ групи інвалідності. Вказував також, що мотивом подання позову є спосіб відтермінування притягнення до кримінальної відповідальності. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Суд визнав протиправними дії Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зобов`язав Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Стягнув з Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 на зазначене судове рішення подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції вирішуючи справу не встановив належного відповідача, безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного провадження. Порушив вимоги ст. 244, 246 КАС України, розглянув справу неналежним складом суду, безпідставно не залучив до участі у розгляді цієї справи Міністерство Оборони України. На думку скаржника, суд першої інстанції розглядаючи дану справу не вірно встановив предмет доказування, тому зосередився на тлумаченні сполучникових зв`язків між однорідними членами речення, а не на їх зв`язку з означенням, не навівши взагалі про означення жодного доводу у своєму рішенні. Суд першої інстанції не розглянув питання чи буде запропонований позивачем спосіб тлумачення норм права дискримінаційним та чи порушує вимоги Конституції України. До того ж, як зауважує апелянт, застосувавши для задоволення позову ОСОБА_1 вже не чинну редакцію абз. 11 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд першої інстанції не звернув увагу на те, що станом на час винесення такого рішення судом вказана норма вже діяла у новій редакції, і не врахував, що надання відстрочки на підставі раніше поданих документів буде порушувати вимоги чинного закону. Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вказуючи про хибність та неґрунтовності доводів апелянта, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін мотивуючи зокрема тим, що апеляційна скарга не містить спростувань висновків суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 , зокрема зауважуючи, що зміни внесені в Закон №3161-ІХ від 28.06.2023р. не впливали на рішення суду, адже протиправні дії апелянта щодо відмови у наданні позивачу відстрочки відбулись до набрання цими змінами чинності. Також, вказує на хибності твердження апелянта про допущення судом першої інстанції порушень процесуальних норм. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.05.2023, ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 (а.с. 8). Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК 017480 від 10.08.2009 та пенсійного посвідчення (а.с.13), ОСОБА_2 є інвалідом ІІІ групи (а.с.9). 25.05.2023 ОСОБА_1 скерував до Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяву (а.с.14) у якій повідомляв, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , яка має інвалідність з дитинства. Із посиланням на ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вказував, що не має бажання служити та не підлягає призову, отже, має право на відстрочку та просив надати документи про відстрочку від призову відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а у випадку відмови оформити відмову у письмовій формі. До заяви від 25.05.2023 позивачем було додано копія свідоцтва про шлюб, довідка до акту огляду МСЕК, копія паспорту заявника дружини, копія свідоцтва про народження дитини. Матеріали справи містять наказ начальника Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (з адміністративно-господарської діяльності) №37 від 02.03.2023 «Про створення Комісії з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації», відповідно до якого на виконання розпорядження начальника Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 27.04.2022 №943/2773, у відповідності з вимогами ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та з метою забезпечення законності під час вирішення питань щодо призову громадян на військову службу по мобілізації та належної організації мобілізаційної діяльності наказано створити при Подільському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Комісію з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації та визначено її склад (а.с.47). Пунктом 2 наказу №37 від 02.03.2023 визначено, що рішення щодо військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації визначати з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України №12дск від 14.02.2018, №194 від 03.03.2022 та здійснювати виключно за рішеннями Комісії, які оформлювати протоколами у Книзі обліку протоколів засідання Комісії, а також у військово-облікових документах військовозобов`язаних (військовий квиток, тимчасове посвідчення, облікова картка рядового, сержантського складу запасу (олівцем), послужна картка офіцера запасу (олівцем). Згідно витягу з протоколу №54 комісії з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації від 30.05.2023, відповідно до якого зазначено, що порядок денний Комісії: про надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації згідно ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; різне. Член комісії повідомив, що документи ОСОБА_1 містять недоліки, а саме подані документи не відповідають вимогам ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до того ж заява надійшла поштою. Інший член комісії пояснив, що наявність у дружини ІІІ групи інвалідності не надає право на відстрочку, особи ІІІ групи інвалідності не потребують стороннього догляду. Прийнято рішення відмовити у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 (а.с.45). Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки скерував на адресу ОСОБА_1 лист від 30.05.2023 №3916, у якому повідомив, що 30.05.2023 засіданням комісії з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації протоколом №54 заявнику відмовлено у наданій відстрочці. Адресант зазначає, що відповідно до Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів необхідно особисто надавати органам, в яких особа перебуває на військовому обліку документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав визначених у ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У листі зазначено, що тлумачення заявником норми абзацу 11 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є не релевантним та слід застосовувати інше тлумачення, а саме, що надання відстрочки можливе за умови встановлення дружині (чоловіку) І або ІІ групи інвалідності, оскільки особи з ІІІ групою інвалідності не потребують сторонньої допомоги. Заявнику рекомендовано прибути до Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та отримати направлення для проходження медогляду, після чого, за необхідності подати заяву про надання відстрочки (а.с.15-17). Вважаючи протиправними дії Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправильно розтлумачив норму абз. 11 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» шляхом істотного звуження її змісту, внаслідок чого прийняв акт правозастосування - відмова відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що прямо суперечить закону та порушує права позивача. Проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції виснував, що позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз.11 ч.1 чт.11 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідну заяву ОСОБА_1 було подано з дотриманням законодавчих вимог, у зв`язку із чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.11 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». , а також зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати таку відстрочку позивачеві. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Відповідно до ст. 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Виходячи із закріплених у ч.ч. 1, 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приписів, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Суд першої інстанції ґрунтовно також врахував, що наразі в Україні діє правовий режим воєнного стану, оголошений Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022. Також, указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Як визначено у ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року № 1932-XII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно з абзацами 1, 2 частини 1 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". У відповідності до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі Закон №3543-XII), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені статтею 22 Закону №3543-ХІІ, частинами 3, 5 якої визначено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). В свою чергу статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Так, в абз.11 ч.1 ст. 23 Закону №3543-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання (абз. 17 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII). Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, тобто період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, належить до військової служби за призовом. Згідно з положеннями статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". У свою чергу статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається, зокрема, військовозобов`язаним, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (абз.11 ч.1 ст.23). Такі особи під час мобілізації можуть бути призвані на військову службу лише за їхньою згодою і тільки за місцем проживання. З аналізу вказаної норми слідує, що під час воєнного стану військовослужбовці не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (якщо вони не висловили бажання бути призваними на військову службу) зокрема у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, вказана норма не ставить у залежність можливість надання відстрочки за наявності такої підстави від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість загалом в силу того, що один із подружжя є особою з інвалідністю, без конкретизації якої саме групи є інвалідність. Виходячи з встановлених обставин справи та змісту листа Подільського РТЦК та СП від 30.05.2023 №3916, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що спір між сторонами фактично виник щодо різного тлумачення норми абз.11 ч.1 ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у зв`язку із чим суд першої інстанції вірно вбачав необхідність у розтлумаченні змісту речення із застосуванням комбінованого сполучника та/або, позаяк такий застосовується в гіпотезі норми права (абз.11 ч.1 ст.23 ЗУ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію), з приводу застосування якої виник даний спір. На думку колегії суддів судом першої інстанції ґрунтовно та правильно було використано філологічне тлумачення, що полягає у з`ясуванні змісту правової норми шляхом аналізу її текстового вираження під кутом зору його лексико-семантичних, лексико-граматичних, морфологічних, синтаксичних характеристик, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 №437, якою погоджено пропозицію Міністерства освіти і науки та Національної академії наук щодо схвалення Українського правопису в новій редакції, розробленій Українською національною комісією з питань правопису, з урахуванням якого виснувано, що вжитий в абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» «та/або», як вірно зауважив суд першої інстанції, є комбінованим єднально-розділовим сполучником, що розширює (а не звужує) кількість варіантів вибору. Як наслідок наведеного тлумачення, згадану норму права слід розуміти таким чином: - військовослужбовці, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (якщо вони не висловили бажання бути призваними на військову службу) за таких підстав: 1) у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, за відсутності одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; 2) у зв`язку з наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за відсутності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю; 3) у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. За вказаного, на думку колегії суддів, відповідач, розглядаючи заяву позивача з приводу надання йому відстрочки у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 має дружину, якій встановлено ІІІ групу інвалідності, дійсно неправильно розтлумачив норму абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин шляхом істотного звуження її змісту, фактично змінивши вжитий законодавцем комбінований сполучник «та/або» на єднальний «та», що призвело до прийняття відповідачем такого акту правозастосування, - у вигляді відмови відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, який прямо суперечить закону та порушує права позивача. З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача із заявою від 25.05.2023р. про відстрочку від призову відповідно до ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач вказував про наявність у його дружини ІІІ групи інвалідності. Тобто, у розумінні приписів абз.11 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 довів наявність у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.11 ч.1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ. У наведеній вище частині, висновки суду першої інстанції апелянтом не спростовано, та такі загалом зводяться до іншого тлумачення норми законодавства, яке суд першої інстанції цілком обґрунтовано визнав неправомірним. Скаржником не доведено під час апеляційного перегляду справи правомірності своїх дій у спірних правовідносинах. З приводу доводів апелянта - Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно неналежного подання заяви позивачем про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (поштою, а не особисто), апеляційний суд враховує, що згідно з ч.11 ст. 38 Закону №3543-ХІІ призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. Пунктом 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи. Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних. За правилами п.8 ч.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до порядку від 30 грудня 2022 року № 1487), призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». В той же час вказаними нормами визначені й випадки, коли призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а відтак обов`язок «особисто повідомити» та «особисто прибути» не є тотожнім у спірних правовідносинах. Разом з тим, як вірно зауважив суд першої інстанції, апелянтом - відповідачем у справі не ставиться під сумнів, що заява позивача від 25.05.2023 була направлена позивачем особисто. З огляду на наведене вище, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції ґрунтовно відхилив як недоведені посилання відповідача у справі на неналежне звернення ОСОБА_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Також, колегія суддів погоджується з критичною оцінкою судом першої інстанції тверджень відповідача з приводу того, що мотивом подання позову є спосіб відтермінування притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки вказане є припущенням, більш того повідомлення про кримінальне правопорушення, що міститься в матеріалах справи датоване 01.06.2023, тобто після вчинення спірних дій (а.с.44). Надаючи критичну оцінку доводам апеляційної скарги з приводу того, що даний позов було подано до неналежного відповідача, суд апеляційної інстанції враховує, що у відповідності до пунктів 1, 2, 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя. З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, у розумінні п.8 Положення №154, відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. Як визначено пунктом 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи. За приписами п.11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Отже, до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, з урахуванням чого, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, за результатами розгляду відповідних звернень осіб. До того ж, як доцільно з даного приводу встановив суд першої інстанції, в матеріалах справи наявний наказ начальника Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (з адміністративно-господарської діяльності) №37 від 02.03.2023 «Про створення Комісії з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації» (а.с.47) з якого не вбачається делегування повноважень щодо прийняття рішень про надання відстрочки, оскільки відповідно до пункту 2 вказаного наказу визначено, що рішення щодо військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації визначати з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України №12дск від 14.02.2018, №194 від 03.03.2022 та здійснювати виключно за рішеннями Комісії, які оформлювати протоколами у Книзі обліку протоколів засідання Комісії, а також у військово-облікових документах військовозобов`язаних (військовий квиток, тимчасове посвідчення, облікова картка рядового, сержантського складу запасу (олівцем), послужна картка офіцера запасу (олівцем). Відтак, є недоцільними посилання скаржника на те, що належним відповідачем у справі є комісія з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації, як суб`єкт владних повноважень, якому такі повноваження були делеговані. Заперечення скаржника на ухвалу про відкриття провадження у справі колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки як вірно було встановлено судом першої інстанції, позовна заява ОСОБА_1 відповідала вимогам ст.ст. 160,161 КАС України, що надавало суду першої інстанції підстав для відкриття провадження у справі. Доводи апелянта про те, що позовні вимоги були заявлені до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 та до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відповідач указаний один суд апеляційної інстанції відхиляє за необґрунтованістю, оскільки як вірно звертав увагу суд першої інстанції у своїй ухвалі від 09.08.2023р., у позові, ОСОБА_1 позовні вимоги були звернуті до відповідача - Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який і зазначений був у позові відповідачем у даній справі. При цьому, саме лише зазначення «в особі керівника» не визначає вимогу як такою, що звернена до посадової особи. Надаючи критичну оцінку доводам апелянта про незазначення позивачем у позові та незалучення судом першої інстанції до участі у справі третіх осіб комісії з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації та Міністерство оборони України, апеляційний суд звертає увагу, що у відповідності до ч.5 ст.49 КАС України про залучення третіх осіб до участі у справі саме суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі, а відтак зазначене витання не вирішується позивачем при зверненні до суду з позовною заявою, та у разі, якщо дійде висновку, що рішенням у справі може вплинути на права та обов`язки таких осіб. Також, як вірно врахував суд першої інстанції, згідно з приписами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. У відповідності з принципом диспозитивності, закріпленим статтею 9 КАС України, позивач сам вирішує, чи звертатися йому до суду з позовом, самостійно визначає зміст і обсяг позовних вимог, і користується при цьому повною свободою у межах визначених процесуальним законом механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для реалізації його прав. Подільським РТЦК та СП ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи не було обґрунтовано доведено, що рішення у даній справі може вплинути на права чи обов`язки комісії з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації та Міністерства оборони України. Таких обставин не встановлено і судом. Висновуючись з приводу тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції вимог процесуального права, яке виразилось у тому, що дану справу не було розглянуто за правилами загального позовного провадження колегіально в складі колегії з трьох суддів, апеляційний суд зазначає, що одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Згідно ч.1 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Відповідно до ч.5 ст.12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом. Згідно з ч.ч. 1-3, 6 ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Відповідно до 1-3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Частиною 4 статті 12 КАС України встановлено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». За загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України). Виходячи з оцінки спірних правовідносин, предмету розгляду, характеру спірних правовідносин, наданих сторонами доказів, на підставі яких цю справу можливо вирішити, правових позиції сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у даній справі не відноситься до справ, які згідно ч. 4 ст. 12 КАС України розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, тобто ця справа не належить до категорії тих, які мають розглядатись виключно за правилами загального позовного провадження у значенні згаданих статей, що своєю чергою надавало суду першої інстанції законних підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, як вірно також врахував суд першої інстанції, бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які можуть бути висловлені нею у відзиві на позов чи запереченнях на відповідь на відзив (за умови його подання), не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників. З приводу зауваження скаржника про те, що дану справу в суді першої інстанції належало розглядати колегіально у складі трьох суддів, апеляційний суд звертає увагу на приписи ст.33 КАС України, якими визначено випадки та порядок здійснення адміністративного судочинства колегією суддів. Так, у відповідності до ч.1, ч.2 ст. 33 КАС України, адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, крім випадку, встановленого частиною четвертою статті 22 цього Кодексу, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів. Будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала. З огляду на наведені норми, з урахуванням того, що суддею Одеського окружного адміністративного суду було ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи з правилами загального позовного провадження, суд також обґрунтовано відмовив і у задоволенні клопотання про розгляд справи колегіально у складі трьох суддів. Підсумовуючи усе наведене вище, колегія не вбачає порушення судом першої інстанції під час розгляду даної справи вимог процесуального закону, отже у цій частині вимоги апеляційної скарги також є необґрунтованими. Водночас, надаючи оцінку висновку суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач. Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 зазначає, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Зазначеного правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність в ієрархії нормативно-правовим актам. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Таким чином, суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 у справі №810/3393/17. Суд зауважує, що відповідач при визначенні наявності умов для надання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією повинен встановити обґрунтованість підстав для такого, що вирішується у кожному випадку з урахуванням усіх необхідних умов передбачених законом. В свою чергу, як свідчать встановлені обставини даної справи, відповідач розглядаючи відповідну заяву позивача вдався лише до тлумачення норми закону, яке як вірно встановлено було судом першої інстанції, відповідач здійснив невірно. За наведених обставин, враховуючи приписи ЗУ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Порядку №154, за якими повноваженнями щодо оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації надано безпосередньо відповідному територіальному органу ТЦК та СП, апеляційний суд вважає, що для належного захисту порушених прав та інтересів позивача у даному випадку слід зобов`язати Подільський РТЦК та СП повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, з урахуванням висновків суду. При цьому, на переконання апеляційного суду, відповідач повинен здійснити повторний розгляд заяви позивача, з урахуванням висновків викладених у даній постанові з приводу вірно тлумачення ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», із наданням об`єктивної оцінки обґрунтованості підстав для надання йому відстрочки від призову під час мобілізації. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», із ухваленням у скасованій частині рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі №420/14504/23 скасувати в частині зобов`язання Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Ухвалити у скасованій частині нове рішення, яким зобов`язати Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. У іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі №420/14504/23 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено та підписано 04 грудня 2023 року. Суддя-доповідач Т.М. Танасогло Судді О.О. Димерлій А.В. Крусян