Постанова Київський апеляційний суд № 755/2824/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/2824/23 Головуючий у І інстанції - Гаврилова О.В. апеляційне провадження №22-ц/824/15413/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Са Драйв», про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля №7296/21/024111 від 25 лютого 2021 року, - установив: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля №7296/21/024111 від 25 лютого 2021 року. Вимоги позову обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_1 , після смерті якого позивачу залишився у спадок автомобіль марки «Ssang Yong Korando», 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на який 24 лютого 2021 року видано свідоцтво про право на спадщину. Позивач зазначає, що 25 лютого 2021 року була здійснена реєстрація транспортного засобу, відповідно до нового технічного паспорту на вказаний вище автомобіль власником було зазначено дружину позивача - ОСОБА_2 . Згодом позивачу стало відомо, що відповідач продала спірний автомобіль іншій особі без його відома. З отриманих копій документів з регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві позивачу стало відомо про продаж за оспорюваним договором автомобіля відповідачу, проте фактично позивач хотів перереєструвати автомобіль на себе, а не переоформлювати його на свою дружину. Позивач вважає, що його введено в оману та здійснено правочин, на який він не давав своєї згоди. Просив суд, визнати недійсним договір купівлі-продажу №7296/21/024111 від 25 лютого 2021 року транспортного засобу марки «Ssang Yong Korando», 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, укладений між ТОВ «Са Драйв» та ОСОБА_2 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2023 року в задоволенні зазначеного вище позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідач порушила його права, як власника автомобіля, а тому договір-купівлі продажу автомобіля №7296/21/024111 від 25 лютого 2021 року підлягає визнанню недійсним. Твердження відповідача, про той факт, що вона нібито придбала у нього автомобіль за власні кошти, які вона заощадила, є обманом з її сторони та не підтверджується жодним доказом. Просив суд, скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2023 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. В судове засідання ОСОБА_2 не з`явилась, подала клопотання про розгляд справи зі її відсутності, зазначила, що проти апеляційної скарги заперечує, просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 20 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 березня 2023 року у справі №755/10210/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано. Відповідно до довідки від 03 листопада 2022 року №796/02-14, виданої державним нотаріусом Носівської державної нотаріальної контори Киреєвою Л.М., 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 після померлого ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на автомобіль марки «Ssang Yong Korando», 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Згідно з договором комісії №б/н від 25 лютого 2021 року, укладеним між ТОВ «Са Драйв» (Комісіонер) та ОСОБА_4 (Комітент) в особі ОСОБА_1 (свідоцтво про право на спадщину НМР 509944 від 24 лютого 2021 року, видане державним нотаріусом Носівської державної нотаріальної контори) комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок клієнта від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу: марка, модель «Ssang Yong Korando», 2014 року випуску, колір чорний, VIN, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_3 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 05 березня 2014 року за ціною не нижче узгодженої сторонами, а саме 100000 грн. Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу №7296/21/024111 від 25 лютого 2021 року, укладеного між ТОВ «Са Драйв» (продавець на підставі договору комісії, укладеного із власником транспортного засобу) та ОСОБА_2 (покупець), на умовах даного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб: марки «Ssang Yong», модель «Korando», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_3 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 05 березня 2014 року. Заявою від 25 лютого 2021 року №288334491, адресованою начальнику ТСЦ 8044 Красницька В.В. просила провести операцію «308-перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу (СГ)», а саме транспортного засобу: марка «Ssang Yong», модель «Korando», 2014 року випуску, колір чорний, VIN НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 . У заяві вказано, що до заяви додано договір укладений у СГ № 7296/21/024111 від 25 лютого 2021 року. Згідно з актом огляду реалізованого транспортного засобу від 25 лютого 2021 року №7296/21/024111, підписаним продавцем (ТОВ «Са Драйв») та покупцем ( ОСОБА_2 ), ідентифікаційні номери складових частин транспортного засобу відповідають номерам, зазначеним у товарно-супровідній документації на транспортний засіб. Відповідно до відомостей про застраховану особу (форма ОК-7) ОСОБА_2 отримала дохід за 2018 рік - 152480 грн; за 2019 рік - 183332,98 грн; за 2020 рік - 197789,35 грн; за 2021 рік - 211466,06 грн; за 2022 рік - 167271,61 грн. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів, що оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу №7296/21/024111 від 25 лютого 2021 року вчинений під впливом обману, а також те, що одна зі сторін оспорюваного правочину умисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення і впливають на вчинення правочину. Позивач не вказав обставин, які не відповідають дійсності, але які є істотними для оспорюваного правочину. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу /набуття /зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі). У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Тлумачення ч. 1 ст. 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в ст. 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах. Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі №295/11869/20 (провадження №61-1204св21). Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2022 року у справі №335/15805/17 (провадження №61-7595св22) зазначено, що: «тлумачення ст. 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому, природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив». У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі №947/32485/20 (провадження №61-7209св22) вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)». У ч. 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі №755/17313/17 (провадження №61-20436св21) зазначено: «тлумачення ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні відомостей, надання підроблених документів і т. п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.)». Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року у справі №464/6785/14-ц (провадження №61-21405св21). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року у справі №760/21633/15 (провадження №61-4464св21) зазначено, що «правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №753/10863/16-ц (провадження №61-34575св18, від 20 січня 2021 року у справі №522/24005/17 (провадження №5213св20)». Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (п. 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не довів, що оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу № 7296/21/024111 від 25 лютого 2021 року вчинений під впливом обману. Крім того, стороною позивача не зазначено обставин, які не відповідають дійсності, але які є істотними для оспорюваного правочину. Колегія суддів враховує, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Таким чином, ОСОБА_1 не надав суду доказів та не довів, що оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу № 7296/21/024111 від 25 лютого 2021 року вчинений під впливом обману, а також те, що одна зі сторін оспорюваного правочину умисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення і впливають на вчинення правочину. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 04 грудня 2023 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба