Ухвала ККС ВС № 127/19019/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2023 року м. Київ справа № 127/19019/23 провадження № 51-7188 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 30 червня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року щодо останнього, встановив: Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 30 червня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів у провадженні. За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він маючи умисел на незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», у невстановленому органом досудового розслідування місці, дату та час, незаконно придбав психотропну речовину обіг, якої обмежено - амфетамін, масою 0,3006 г, який незаконно зберігав при собі без мети збуту. В подальшому ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне зберігання психотропних речовин без мети збуту, незаконно зберігаючи при собі вказану психотропну речовину, 29 травня 2023 року, близько 00 год, перебуваючи навпроти будинку № 51 на вул. Келецька у м. Вінниці, був зупинений працівниками поліції з метою перевірки, відповідно до статей 32, 34 Закону України «Про Національну поліцію». Під час спілкування з останніми повідомив, що зберігає у правій кишені штанів психотропну речовину - амфетамін, який в цей день у період часу з 00 год 25 хв. до 00 год 28 хв. в ході проведення огляду місця події, у присутності двох понятих, за добровільною письмовою згодою, дістав з кишені штанів та видав працівникам поліції. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вказані судові рішення змінити, призначити ОСОБА_5 покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В обґрунтування зазначає, що на стадії дізнання засуджений звернувся із заявою, якою погодився на спрощений порядок судового розгляду кримінального провадження, позаяк розраховував на призначення покарання у виді штрафу. Однак, місцевий суд скористався заявою ОСОБА_5 , не викликав його у судове засідання та призначив покарання у виді арешту на строк 6 місяців, оскільки останній мав судимості. На думку захисника, суд в порушення статей 50, 65 КК України не врахував ставлення обвинуваченого до вчиненого кримінального правопорушення, його щире каяття та довіру до судової влади. Переглядаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив апеляційних доводів сторони захисту щодо наявності обставин, що пом`якшують покарання, - щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та залишив оскаржуваний вирок без змін. Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке. За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 309 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому судове рішення в цій частині не перевіряється. Колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними доводи захисника щодо невідповідності призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, з огляду на таке. Зі змісту скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання яке пов`язане із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Частиною 2 ст. 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак. Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Як слідує зі змісту вироку, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання місцевий суд врахував: - характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до кримінальних проступків, - дані про особу обвинуваченого, який є особою виключно кримінальної спрямованості, раніше неодноразово засуджувався за вчинення умисних злочинів, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та продовжив суспільно небезпечну діяльність, з 09 червня 2011 року по 09 червня 2012 року знаходився під профілактичним наркологічним спостереженням з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю зі шкідливими наслідками, у період 21 грудня 2000 року по 30 січня 2001 року перебував на стаціонарному обстеженні в психіатричному відділені № 17 з діагнозом: «Енурез неврозоподібний з помірними проявами», його вік, стан здоров`я, сімейні обставини; - обставину, що пом`якшує покарання, - щире каяття, та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних та інших одурманюючих засобів, як обставину, яка його обтяжує. З урахуванням наведеного, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді арешту на строк 6 місяців, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Непогодившись із вироком суду в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, захисник звернулась із апеляційною скаргою, яка за змістом є аналогічною касаційній скарзі, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін. Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що призначене обвинуваченому покарання у виді арешту відповідає вимогам ст. 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що за обставин цього кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, призначене ОСОБА_5 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість. За наслідками апеляційного розгляду суд проаналізував доводи апеляційної скарги, належним чином їх перевірив, надав достатні відповіді на них, з наведенням мотивів постановленого рішення, з якими погоджується і Верховний Суд. Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Неспроможним є твердження захисника про неврахування судами попередніх інстанцій активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, як обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_5 , оскільки таким необхідно вважати надання добровільної допомоги органам досудового розслідування (дізнання) будь-яким чином, зокрема таким, як повідомлення правоохоронним органам невідомих їм обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття співучасників, надання допомоги в їх затриманні, добровільна видача знарядь та засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом або ж допомога у розшуку цього майна. Як слідує із касаційної скарги та долученої до неї копії апеляційної скарги, стверджуючи про неврахування активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, захисник не вказує яку саме добровільну допомогу органам дізнання надав засуджений, зокрема, які невідомі їм обставини, що підлягають доказуванню повідомив, при цьому сам по собі факт беззаперечного визнання вини та встановлених під час дізнання обставин і згода з розглядом обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду, не свідчить про наявність такої обставини, що пом`якшує покарання. Посилання захисника на призначення судом покарання ОСОБА_5 , без його виклику в судове засідання є неприйнятним, суперечливим та таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні ОСОБА_4 положень ч. 2 ст. 381 КПК України, якою передбачено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту. Зі змісту оскаржуваного вироку убачається, що у матеріалах кримінального провадження міститься заява ОСОБА_5 , що не оспорюється у касаційній скарзі, яка написана в присутності захисника ОСОБА_4 , згідно якої обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні, беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального проступку. До того ж, в цій заяві обвинувачений зазначив, що йому роз`яснено та зрозуміло зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також про його обізнаність у тому, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження. Інших вагомих аргументів, які б свідчили про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які були б підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено. З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 30 червня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року щодо останнього. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3