Постанова Харківський апеляційний суд № 638/9745/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/9745/21 Головуючий суддя І інстанції Шишкін О. В. Провадження № 22-ц/818/380/23 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах про недоговірні зобов`язання, з них ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2023 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в : У червні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначила, що з 26.05.1971 року була прийнята на роботу до заводу ім. Малишева стриженецей в цеху

550. З 18.12.1972 була переведена формувальником виплавлюваних моделей в цеху №530. 05.09.1983 була переведена верстатних і слюсарних робіт в цеху №140. 01.07.1986 переведена в цех №540 одельщиком виплавлюваних моделей. З 10.10.1998 переведена комірником в цеху №530, де працювала до 2007 року. Виробничі фактори призвели до незворотніх патологічних змін в організмі, внаслідок чого відповідач є інвалідом 3 групи та має 50% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання. Право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Законом 1105-ХІV у редакції, чинній на час встановлення позивачеві стійкої втрати працездатності обов`язок з відшкодування моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку покладався на Фонд соціального страхування від нещасних випадків. При застосуванні наведених норм права має бути врахованим висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, відповідно до якого до спірних правовідносин слід застосовувати Закон 1105-ХІV у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача. У зв`язку із отриманням професійного захворювання вона не має змоги вести звичне життя, тому що відчуває фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів та емоційного стану. Позивачка постійно відчуває брак повітря. Її постійно турбує порушення серцевого ритму, болі в області легень ниючого і стискаючого характеру. Турбує виражена загальна слабкість, відчуття постійної втоми. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та емоційному стані. Внаслідок професійного захворювання докорінно змінився уклад життя позивача. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушуються нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, змушена залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Навіть при пересуванні та виконанні робіт по господарству, вона систематично відчуває біль у грудній клітині, періодичний біль в області серця, турбує задишка, головний біль, сухий кашель, загальна слабкість, втома. На теперішній час стан її здоров`я це відновлений, негативні зміни у її житті незворотні. Всі ці фізичні та емоційні відчуття призводять до душевного болю, поганого сну та до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, що має наслідком перебування в напруженому стані, стані знервованості та роздратованості. Хронічний бронхіт, ускладнена емфіземою легень призводить до асиметрії та зміни артеріального тиску, частіше в бік підвищення, загальної слабкості, стомлюваності, підвищеної чутливості, головного болю, що викликає відчуття тривоги, переживання за своє майбутнє. Вказані вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя та зменшення благ, які позивачка мала до моменту отримання професійного захворювання і до втрати професійної працездатності. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків професійного захворювання викликає у неї негативні емоції, породжує відчуття соціальної незахищеності. Від фізичного болю та моральних страждань вона постійно відчуває себе слабкою, немічною та безпорадною. Розпач та незворотність її стану є постійними. Перелічені негативні явища переконливо доводять факт завдання позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманих ушкоджень на виробництві, що призвели до стійкої втрати професійної працездатності. За таких обставин відповідно до діючого законодавства має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана їй ушкодженням здоров`я внаслідок дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів та середовища. З огляду на викладене позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, у зв`язку з чим просила суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000 грн. Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у відділенні у зв`язку із профзахворюванням з 01.07.2003 року, позивачу актом П-4 встановлено професійне захворювання за час роботи на ДП «Завод ім. Малишева». Згідно з частиною першою статті 21, частиною третьою статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (далі - Закон № 1105) в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин (встановлення позивачу стійкої втрати професійної працездатності) - моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку. Статтею 30 Закону № 1105-ХІV передбачено, що МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого. Всі виплати, які здійснює Фонд проводяться виключно за висновком МСЕК, яку наділено наряду з іншими правами та обов`язками таким правом, як встановлення факту наявності спричинення моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ця норма закріплена наказом МОЗ від 22.11.1993 № 212, яким затверджено «Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків» - МСЕК (пункт д. Порядку) встановлює факт наявності спричинення моральної шкоди завданої трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Позивач у встановленому порядку пройшла огляд на МСЕК, про що їй видано довідку від 18.06.2003 року серії 2-18 МАЖ № 024611, встановлено 50 % втрати працездатності з наступним оглядом 01.07.2004 року. Визначено потребу в санітарно-курортному та медикаментозному забезпеченні за наслідками професійного захворювання. На підставі вказаного висновку і проводиться призначення всіх передбачених страхових виплат. Надана довідка МСЕК не містить даних про встановлення факту моральної шкоди. За таких обставин, вважає, що підстав для призначення соціальної страхової виплати за моральну шкоду у Фонду не має в зв`язку з відсутністю факту її наявності. Додатково зазначила, що 08.07.2003 Постановою № 511 ОСОБА_1 призначені страхові виплати, а саме: одноразова допомога 10640 грн, та щомісячні страхові виплати, які станом на теперішній час складають 4901,82 грн. щомісячно. Крім того, періодично, за висновком ВКК, потерпілій на виробництві фінансується медикаментозне лікування. У 2016 та 2019 роках перебувала на санаторно-курортному лікуванні. За таких обставин відповідач проводить всі належні страхові виплати у повному обсязі. Статтею 28 Закону № 1105 в редакції, чинній на день набрання чинності 01 квітня 2001 року, було передбачено відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію норм Закону № 1105 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23 лютого 2007 року, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, внесено зміни до Закону № 1105, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-ХІV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (набрав чинності з 01 січня 2015 року). Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-ХІV у новій редакції, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання. На час звернення позивача до суду закон покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачає можливості такого відшкодування фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди. Крім того, вважає, що розмір суми моральної шкоди є безпідставним та необґрунтовано великим. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 08 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну внаслідок втрати професійної працездатності, у розмірі 50000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь держави судовий збір в розмірі 500 грн. Не погоджуючись з рішенням районного суду, Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області в апеляційній скарзі просить скасувати вказане рішення та в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач у 2021 році звернулась до суду з позовом про відшкодування моральної школи у зв`язку із травмами на виробництві. На правовідносини, що виникли, поширює свою дію Закон №1105-XIV в редакції, яка чинна з 01 січня 2015 року. Частина 8 ст. 36 Закону №1105-XIV відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку. На час звернення позивача до суду закон покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачає можливості такого відшкодування Фондом тому відсутні підстави для задоволення позову. Вказує, що позивачем не надано суду доказів, які підтверджують факт заподіяння моральної шкоди. Позивач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми ч. 3 ст. 360 ЦПК України. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Частково задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди є доведеним. Вказано, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон №1105-XIV у редакції, чинній на час встановлення позивачеві стійкої втрати працездатності. Цим Законом обов`язок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку покладався на Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги конкретні обставини, характер і інтенсивність, тривалість та глибину фізичних і моральних страждань, визнав належн6им відшкодуванням моральну шкоду в розмірі 50000 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Судом першої інстанції встановлено, що Актом П-4 від 21.05.2003 року ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання за час роботи на ДП «Завод ім. Малишева». ОСОБА_1 встановлено 50% втрати професійної працездатності з 29.04.2009 року безстроково згідно довідки Харківської обласної МСЕК серія ХАР-06 №002288 від 29.04.2009 року. Відповідно до п/п "е" п.1 ч.1 ст.21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законом порядку: своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Відповідно до статті 13 Законустраховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.01.2019 у справі №210/2104/16-ц . У матеріалах справи міститься відповідна довідка МСЕК від 29.04.2009, якою позивачці встановлено 50% втрати професійної працездатності. Отже, право на відшкодування моральної шкоди виникло у потерпілої з дня встановлення МСЕК їй стійкої втрати професійної працездатності, а у відповідача відповідно до Закону, діючого в редакції, чинній на той час, обов`язок відшкодування моральної шкоди. З огляду на викладені норми права та встановлені фактичні обставини справи, районний суд обґрунтовано та законно поклав на відповідача обов`язок щодо відшкодування позивачці моральної шкоди. Тому доводи апеляційної скарги Фонду з посиланням на зміну редакції Закону №1105-XIV та необхідність його застосування в редакції, чинній на 01.01.2015, який покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачає такого відшкодування Фондом, - колегія суддів визнає безпідставними та відхиляє. Дія Закону №1105-XIVстаном на час виникнення страхового випадку у грудні 2002 року передбачала можливість відшкодування моральної шкоди за наслідками професійного захворювання за рахунок Фонду. Тому висновки суду першої інстанції щодо підставності стягнення шкоди з Фонду ґрунтуються на законі, яким гарантовано право потерпілого на відшкодування моральної шкоди з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності і реалізація такого права не залежать від дати звернення позивача в суд із цим позовом. Щодо доводів апеляційної скарги Фонду щодо відсутності належних доказів заподіяння позивачці моральної шкоди і про завищений розмір її відшкодування та доводів апеляційної скарги позивачки про необґрунтовано малий розмір відшкодування, колегія суддів зазначає наступне. Доводи апеляційної скарги Фонду соціального страхування, що висновок МСЕК та Акт розслідування професійного захворювання не можуть бути визнані беззаперечними доказами заподіяння позивачеві моральних страждань, колегія суддів визнає неспроможними та відхиляє. При цьому апеляційний суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справі №210/5258/16-ц від 05.12.2018 , яка містить висновок, що Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо. Згідно ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За правилами ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 у справі №1-9/2004 щодо застосування статей 23, 1167 ЦК Україниморальна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц). Суд апеляційної інстанції погоджується з установленим районним судом фактом заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв`язку із стійкою втратою професійної працездатності, а також ті обставини, що стан здоров`я позивачки на теперішній час не відновлено, вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя та зменшення благ, які позивачка мала до моменту отримання професійного захворювання, дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди. Також вважає, що сума відшкодування моральної шкоди є обґрунтованою та такою, яка відповідає нанесеним позивачці моральним стражданням. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом були додержані норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави дляперерозподілу судових витрат. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному по рядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 04 грудня 2023 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді І.В.Бурлака. Ю.М.Мальований.