Постанова 4814 № 638/9743/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 638/9743/21 Номер провадження 22-ц/814/1402/22Головуючий у 1-й інстанції Невеніцин Є.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 року м.Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В.,Чумак О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтава цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Малойван Євген Ігорович, та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області, на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 листопада 2021 року, постановлене суддею Невеніциним Є.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області, державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: 29.06.2021 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 07.07.1975 до 1996 року працювала на заводі ім.Малишева керівником обрубної дільниці (машиніст крану) в цеху 550; 17.09.2002 - прийнята на роботу до цеху 550 машиністом крана, зайнятим на гарячих дільницях робіт; 02.03.2004 переведена до цеху 430, а із 01.02.2005 до цеху 130, де працювала до 2007 року. Під час роботи на заводі та після звільнення у неї виявлено професійне захворювання, а саме: хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології І-ІІ ст., емфізема легень І стадії, дихальна недостатність І ст. Висновком МСЕК від 27.06.2002 їй, позивачці, первинно встановлено 25% стійкої втрати професійної працездатності на строк до 01.07.2003. У 2008 році у зв`язку із нововиявленими хворобами комісією складено акт за формою П-4 від 10.04.2008 та в ході розслідування установлено, що працюючи у шкідливих умовах праці на заводі 22 роки підпадала під дію шкідливих виробничих факторів. Згідно висновку Харківської клініки НДІ гігієни праці та профзахворювань позивачці встановлено діагноз: сілікоз І ст., повільний розвиток, хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології ІІ ст. в фазі загострення. Емфізема легень ІІ ст. ДН ІІ-ІІІ ст. нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. За висновком МСЕК від 07.05.2008 їй, ОСОБА_1 , визначено 65% стійкої втрати професійної працездатності, з них 25% за нововиявленими захворюваннями, а із 15.04.2009 визнано інвалідом ІІІ групи за професійним захворюванням. Посилаючись на те, що внаслідок професійних захворювань вона змушена переносити фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, просить суд стягнути із відповідачів, у солідарному порядку, на її користь 250 000,00 грн. моральної шкоди, у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 03.11.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 70 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При постановленні рішення районний суд виходив із того, що право на відшкодування моральної шкоди настає із дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а тому, оскільки позивачці первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності із 27.06.2002, суд поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на Фонд соціального страхування, а не на роботодавця, що узгоджується із позицією Верховного Суду по справі №213/2486/16-ц. Визначаючи розмір моральної шкоди, постановленої до стягнення, районний суд приймав до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачки, характер отриманого нею трудового каліцтва, відсоток втрати професійної працездатності та встановлення третьої групи інвалідності безстроково, у зв`язку із чим порушуються її нормальні життєві зв`язки. Із рішенням районного суду не погодилися сторони та оскаржили в апеляційному порядку. Позивач ОСОБА_1 , в чиїх інтересах дії адвокат Малойван Є.І., у вимогах апеляційної скарги просить рішення районного суду змінити в частині розміру моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Посилаючись на норми національного та міжнародного права доводить, що при постановленні оскаржуваного рішення районний суд не в повній мірі врахував характер професійного захворювання, відсоток втрати нею професійної працездатності, стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Просить урахувати, що на сьогодні позивачка безстроково визнана інвалідом та потребує безперервного лікування наслідків професійного захворювання, а визначена судом сума відшкодування моральної шкоди є несправедливою, такою, що не відповідає обставинам справи. Наводить позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №210/5258/16-ц від 05.12.2018, за змістом якої у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку із каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я, суди повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Також просить врахувати практику Верховного Суду у справі №522/3388/18 від 14.11.2019, де суд постановив до стягнення на користь позивача, який втратив 75% професійної працездатності 233 000,00 грн. моральної шкоди, а також суду апеляційної інстанції у справах №214/6557/20, №214/6398/20, №212/3181/20, №212/5151/20, №212/8131/20, №213/3662/20, №212/3661/20, №212/6191/20, №214/3107/20, №215/2938/20, №619/1255/18. Відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області у вимогах апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що позивачка має два різні окремі страхові випадки і факт стійкої втрати професійної працездатності встановлювався двічі, згідно висновку МСЕК від 27.06.2002 - 25% стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку із професійним захворюванням по Акту П-4 від 24.05.2002; та висновку МСЕК від 07.05.2008 - 25% стійкої втрати професійної працездатності за нововиявленими захворюваннями по Акту П-4 від 10.04.2008, сукупний відсоток по двом професійним захворюванням станом на день звернення до суду 65%. На кожний з моментів настання страхового випадку та встановлення стійкої втрати працездатності діяла різна редакція Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-ХІV, який станом на 2002 рік покладав обов`язок відшкодування моральної шкоди за наслідками професійного захворювання за рахунок Фонду; але станом на 2008 рік - такий обов`язок у Фонду відсутній. Посилаючись на наявні у справі докази доводить, що саме дії та бездіяльність відповідача-роботодавця призвели до погіршення стану здоров`я позивачки, яка після встановленого у 2002 році діагнозу, за умови обмеженої працездатності та наявності стійкої втрати, продовжила працювати на заводі, що є неприпустимим з боку роботодавця та призвело до збільшення втрати професійної працездатності з 25% до 65% та інвалідизації. Вважає, що висновок МСЕК та Акт про розслідування професійного захворювання не можуть бути визнані беззаперечними доказами заподіяння позивачеві моральної шкоди та посилаючись на наказ Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.1995 №212, яким затверджено відповідний порядок, доводить, що МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановити факт спричинення моральної шкоди. Зазначає, що на день звернення в суд із цим позовом діє редакція Закону від 23.09.1999 №1105-ХІV, яка покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачає можливості такого відшкодування Фондом, а постановлений до стягнення розмір моральної шкоди вважає завищеним та необґрунтованим. 18.01.2022 відповідач Фонд соціального страхування звернувся в суд із клопотанням, у якому вказав, що при постановленні оскаржуваного рішення районний суд не вирішив питання щодо оподаткування суми відшкодування моральної шкоди. За таких обставин просить при розгляді апеляційної скарги вирішити питання про оподаткування сум відшкодування моральної шкоди. 31.12.2021 відповідач ДП «Завод імені В.О. Малишева» подав до апеляційного суду відзив на апеляційні скарги, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін. Зазначає, що право на відшкодування моральної шкоди у позивача, у зв`язку із професійним захворюванням, настало у 2002 році, тому суб`єктом, за рахунок коштів якого повинно здійснюватися відшкодування, є Фонд соціального страхування. Наголошує, що спірні правовідносини не передбачають солідарний обов`язок відшкодування моральної шкоди відповідно до положень ст.ст.541, 543, 1190 ЦК України. Розпорядженням Верховного Суду від 25 березня 2022 року №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. 19.05.2022 представник позивача - адвокат Малойван Є.І. звернувся в суд із заявою про розгляд справи без його участі та участі його довірительки ОСОБА_1 . Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримує в повному обсязі, просить задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечує, просить залишити її без задоволення. Відповідачі в судове засідання явку своїх представників не забезпечили, що згідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи без їх участі. Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 із 07.07.1975 до 1996 року працювала на заводі ім.Малишева керівником обрубної дільниці (машиніст крану) в цеху 550; 17.09.2002 - прийнята на роботу до цеху 550 машиністом крана, зайнятим на гарячих дільницях робіт; 02.03.2004 переведена до цеху 430, а із 01.02.2005 до цеху 130, де працювала до 2007 року./а.с.9/ ОСОБА_1 перебуває на обліку із 29.07.2002, як потерпіла внаслідок професійних захворювань, отриманих під час роботи на ДП «Завод імені В.О. Малишева», акт розслідування хронічного професійного захворювання від 24.05.2002 та акт розслідування хронічного професійного захворювання від 10.04.2008, якими встановлено, що під час виконання трудових обов`язків позивачем, остання підпадала під шкідливий вплив пилу, інтенсивного шуму, високих температур та зазначені шкідливі умови стали причиною виникнення у позивача ряду захворювань, зокрема хронічного обструктивного бронхіту пилової етилогії 1-2 ст ., ефіземи легень./а.с.12-13/ За висновком МСЕК №013826 від 27.06.2002 ОСОБА_1 визначено 25% стійкої втрати професійної працездатності, у зв`язку із професійним захворюванням по Акту П-4 від 24.05.2002./а.с.19/ Потерпілою ОСОБА_1 пройдено переогляди: - із 28.05.2003 - 35% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням з 28.05.2003 по 31.05.2004, згідно довідки Харківської обласної МСЕК №4 від 28.05.2003 серії 2-18 МАЖ №024576/а.с.19 зворот/; - із 09.06.2004 - 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням з 01.06.2004 по 31.05.2005, згідно довідки Харківської обласної МСЕК №4 від 09.06.2004, серії ХАР-4 №000605/а.с.20/; - із 08.06.2005 - 40% втрати професійної працездатності у зв`язку із професійним захворюванням з 01.06.2005 по 31.05.2007, згідно довідки Харківської обласної МСЕК №4 від 08.06.2005, серії ХАР-4 №002439/а.с.20 зворот/; - із 13.06.2007 - 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням із 01.06.2007 по 31.05.2009, згідно довідки Харківської обласної МСЕК №4 від 08.06.2005 серії ХАР-05 №004914/а.с.21 зворот/; - із 07.05.2008 - 65% втрати професійної працездатності; 40% повторно - акт розслідування хронічного професійного захворювання від 24.05.2002; 25% первинно - акт розслідування хронічного професійного захворювання від 10.04.2008, довідка МСЕК №002273./а.с.22/ Із 15.04.2009 ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи безстроково, підстава - професійне захворювання, довідка до акта огляду МСЕК №014047./а.с.14/ Згідно листа Управління виконавчої дирекції Фонду в Харківській області від 12.05.2021 №15.02.-14/2627, потерпілій ОСОБА_1 призначені та виплачені одноразові допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності та щомісячні страхові виплати, які отримує по теперішній час. Відшкодування моральної шкоди потерпілій не нараховувались та не виплачувались./а.с.18/ Частково задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із того, що оскільки вперше втрату професійної працездатності у потерпілої встановлено в 2002 році, то належним відповідачем у справі є не роботодавець, а Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, із якого на користь позивачки підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 70 000,00 грн., що відповідатиме принципам розумності, виваженості і справедливості у даній ситуації. При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції також врахував відсоток втрати позивачкою професійної працездатності, призначення їй групи інвалідності, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті, завдає душевного болю та страждань. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з таких підстав. Статтею46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування ), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 №1105-XIV. Згідно підпункт «е» п.1 ч.1 ст.21 Закону від 23.09.1999 № 1105-XIV, чинного на момент встановлення позивачці стійкої втрати працездатності, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку виплатити грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Законом України від 23.02.2007 №717-V, що набрав чинності з 20.03.2007, до Закону від 23.09.1999 №1105-XIV внесено зміни, згідно із яким були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 08.10.2008 у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону №1105-XIV визнав такими, що відповідають Конституції України з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга, третя статті 5 ЦК України). Отже, у контексті рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Відповідно до позиції Великої Палати Верховного суду у справі №210/2104/16-ц від 23.01.2019 спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином і право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 05.12.2018 №210/5258/16-ц, від 20.11.2019 №210/3177/17. Із матеріалів справи убачається, що факт стійкої втрати професійної працездатності встановлено двічі, окремо по кожному страховому випадку, а саме: за висновком МСЕК від 27.06.2002 - 25% стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку із професійним захворюванням по Акту П-4 від 24.05.2002; та за висновком МСЕК від 07.05.2008 - 25% стійкої втрати професійної працездатності за нововиявленими захворюваннями по Акту П-4 від 10.04.2008, сукупний відсоток по 65% втрати професійної працездатності. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги відповідача Фонду соціального страхування, що на кожний із моментів настання страхового випадку та встановлення стійкої втрати працездатності Закон №1105-XIV діяв у різних редакціях. Проте наведене не виключає відповідальність Фонду соціального страхування за страховим випадком станом на 2002 рік, коли дія Закону №1105-XIV передбачала можливість відшкодування моральної шкоди за наслідками професійного захворювання за рахунок Фонду. Тому висновки суду першої інстанції щодо підставності стягнення шкоди з Фонду ґрунтуються на законі, яким гарантовано право потерпілого на відшкодування моральної шкоди з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності і реалізація такого права не залежать від дати звернення позивача в суд із цим позовом. Разом із цим апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що належним відповідачем у справі є тільки Фонд соціального страхування, який не несе відповідальності за другий страховий випадок (МСЕК від 07.05.2008), оскільки із травня 2008 року суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Таким чином, установивши, що професійне захворювання позивачки виникло під час її перебування у трудових відносинах із відповідачем ДП «Завод ім. В.О. Малишева», на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, чого роботодавцем зроблено не було та потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності й завдало їй моральних страждань, апеляційний суд вважає наявними підстави для відшкодування роботодавцем спричиненої ним шкоди за другим страховим випадком. Доводи відповідачів про недоведеність факту моральної шкоди не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування беззаперечно доводять наявність моральної шкоди. Обізнаність позивача про умови праці при працевлаштуванні не звільняють роботодавця від обов`язку забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, що передбачено частиною другою статті 153 КЗпП України та статті 13 Закону України «Про охорону праці». Доводи апеляційної скарги Фонду соціального страхування, що позивач не підтвердила факт заподіяння їй моральної шкоди належним доказом, а саме висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, колегія суддів відхиляє. При цьому апеляційний суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справі №210/5258/16-ц від 05.12.2018 , яка містить висновок, що Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди та порядок її стягнення з відповідачів, колегія суддів приймає до уваги наступне. Згідно ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За правилами ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 у справі №1-9/2004 щодо застосування статей 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. З огляду на викладене, враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість й тяжкість, істотність вимушених змін у її житті, апеляційний суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позову та відшкодування на користь позивачки: із Фонду соціального страхування за перший страховий випадок - 50 000,00 грн.; із ДП «Завод ім.В.О. Малишева» за другий страховий випадок - 150 000,00 грн., що відповідатиме конкретним обставинам справи та наслідкам, що наступили, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості. При цьому, апеляційний суд погоджується із доводами ДП «Завод ім.В.О. Малишева», що спірні правовідносини не передбачають солідарний обов`язок відшкодування моральної шкоди відповідно до положень ст.ст.541, 543, 1190 ЦК України. Тому у задоволенні вимог позову в частині стягнення моральної шкоди в солідарному порядку слід відмовити, постановивши до стягнення із кожного з відповідачів відповідну частину за окремі страхові випадки. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 інтереси якої представляє адвокат Малойван Євген Ігорович, та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області підлягають частковому задоволенню, а рішення районного суду скасуванню із постановленням нового рішення, яким позов ОСОБА_1 частково задовольнити та стягнути на її користь із Фонду соціального страхування за перший страховий випадок - 50 000,00 грн.; із ДП «Завод ім.В.О. Малишева» за другий страховий випадок - 150 000,00 грн. В іншій частині позову відмовити. Відповідно до ст.141 ЦПК України, компенсувати за рахунок держави Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області, понесені ним витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 750,00 грн. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Малойван Євген Ігорович, та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області - задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути із Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. Стягнути із державного підприємства «Завод ім.В.О.Малишева» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 750,00 грн. компенсувати Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області за рахунок держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак