Постанова Київський апеляційний суд № 753/15368/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/15365/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2023 року місто Київ справа № 753/15368/23 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Трусової Т.О., повний текст складено 07 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк», треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року позивач звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Сидорчука А.В.від 06 серпня 2014 року №14965353 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САС №861670, виданого головним управлінням житлового забезпечення, Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 11 грудня 2009 року №1843-С/КІ, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18 грудня 2009 року, записаний в реєстрову книгу №616-178 за реєстровим номером 459449, зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 01 лютого 2011 року, реєстраційний номер 32786280, яка була передана в іпотеку на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А.та зареєстрованого в реєстри за №98 від 23 лютого 2011 року. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року відмовлено у відкриті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 . Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив скасувати вказану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції помилково застосував статтю 20 ГПК України, що суперечить обставинам справи. Вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач звернувся до суду з позовною заявою як фізична особа, як іпотекодавець за договором іпотеки, а не як фізична особо-підприємець, або як позичальник за кредитним договором. Зазначав, що суд першої інстанції не взяв до уваги резолютивну частину постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі №826/19487/14, копія якої була надана разом із позовною заявою. Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме даний спір з вимогою ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука А.В. від 06 серпня 2014 року №14965353 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за іпотекодавцем ПДТ «КБ «Центр» - підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 03 листопада 2023 року від відповідача ПАТ «МТБ Банк» до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній просив залишити скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, у тому числі адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилався на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що даний спір виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, стосується майна, що є предметом забезпечення виконання кредитного зобов'язання, сторонами якого є юридична особа та фізична особа-підприємець, а тому позов ОСОБА_1 повинен розглядатися в порядку господарського, а не цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічно статті 1 та 2 ГПК України визначають призначення ГПК України та завдання і основні засади господарського судочинства. ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15, від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 та інших, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов`язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12916/15, постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі 3201/5876/22. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №910/9362/19 зроблено висновок, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/1733/18, від 19 березня 2019 року у справі №904/2526/18. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 14 березня 2018 року у справі №593/793/14-ц (провадження №14-43цс18) та від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), та постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №335/4675/19. При цьому, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ №755/10947/17, №161/12771/15 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати. Як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, 23 лютого 2011 між ПАТ «КБ «Центр» (банком) та ФОП ОСОБА_1 (позичальником) було укладено договір про відновлювальну кредитну лінію. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним договором, 23 лютого 2011 року між ПАТ «КБ «Центр» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передав банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . У подальшому банк, вважаючи зобов'язання позичальника за кредитним договором порушеними, прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність та звернувся до органу державної реєстрації прав на нерухоме майно з відповідною заявою. Відповідно до рішення державного реєстратора державної реєстраційної служби України від 06серпня 2014року, індексний номер 14965353 здійснено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем ПАТ «КБ «Центр». Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом до ПАТ «МТБ Банк» посилався на те, що він вважає вказане рішення державного реєстратора протиправним, оскільки відсутні визначені договором та законом підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, так як ним не булипорушені умови кредитного договору та було порушенопорядокзвернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин, а також наявність між сторонами основного зобов'язання господарських відносин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що як за суб'єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо здійснення господарської діяльності, а отже, незважаючи на суб'єктний склад сторін договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання ФОП ОСОБА_1 основного зобов'язання, справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 квітня 2023 року у справі №522/20895/20. А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач звернувся до суду з позовною заявою як фізична особа, як іпотекодавець за договором іпотеки, а не як фізична особо-підприємець, або як позичальник за кредитним договором, спростовується вищевикладеним. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги резолютивну частину постанови Великої ПалатиВерховного Суду від 29 травня 2018 року у справі №826/19487/14, згідно якої Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме даний спір з вимогою ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука А.В. від 06 серпня 2014 року №14965353 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 за іпотекодавцем ПДТ «КБ «Центр» підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегія суддів відхиляє, оскільки у справі №826/19487/14 Верховний Суд зазначив, що якщо існує спрі про право, то зазначене виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. При цьому, Верховний Суд в даному випадку не досліджував специфіку виниклих правовідносин та суб`єктний склад сторін основного зобов`язання (юридична особа та фізична особа-підприємець). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: