Ухвала КЦС ВС № 720/2176/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2023 року м. Київ справа № 720/2176/22 провадження № 61-16842ск23 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про позбавлення батьківських прав, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Позивач зазначала, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Боянської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області актовим записом від 19 листопада 2003 року № 19, розірваний заочним рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2019 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказувала, що ОСОБА_2 проживає окремо, не бере участі в утриманні та вихованні дітей, припинив спілкування, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2023 року залишено без змін. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на Органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав встановленим, що ОСОБА_2 не ухиляється від виконання обов`язків по вихованню дітей. 22 листопада 2023 року ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у вказаній справі. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з посиланням на те, що представник заявника неодноразово звертався до суду із проханням видати судові рішення у цій справі, які отримано представником лише 22 листопада 2023 року. На підтвердження надано докази. Відповідно до положень частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Чернівецького апеляційного суду прийнято 27 вересня 2023 року та оприлюднено 14 листопада 2023 року. З урахуванням вказаних заявником обставин ОСОБА_1 має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, як такого, що пропущений з поважних причин відповідно до статті 390 ЦПК України. Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 592/17972/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд установив, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Боянської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області актовим записом від 19 листопада 2003 року № 19, розірваний заочним рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2019 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі виконавчого листа № 720/1500/18, який виданий Новоселицьким районним судом Чернівецької області. Згідно із розрахунком головного державного виконавця Новоселицького відділу державної виконавчої служби у Чернівецькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рудченко Л. від 06 березня 2023 року № 4723 станом на 01 березня 2023 року заборгованість з виплати аліментів відсутня, переплата становить 522,84 грн. На підставі довідки Припрутського старостинського округу № 1 виконавчого комітету Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 12 жовтня 2022 року № 590 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у будинку АДРЕСА_1 , до складу сім`ї входять дочка ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до акта старости Припрутського старостинського округу № 1 виконавчого комітету Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області Шугані Д. Г. від 11 жовтня 2022 року № 588 зі слів свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_7 . ОСОБА_8 не бере участі у вихованні дітей. Згідно із довідкою Боянського ліцею № 1 Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 10 жовтня 2022 року № 218 ОСОБА_2 батько ОСОБА_4 учениці 1-а класу та ОСОБА_3 учениці 8-б класу контакту зі школою не підтримує, успішністю дітей не цікавиться, батьківські збори не відвідує, у шкільному житті дітей бере участь тільки мати ОСОБА_1 . Рішенням виконавчого комітету Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 18 січня 2023 року № 6 «Про затвердження висновку про недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 » затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 04 січня 2023 року, який затверджено рішенням виконавчого комітету Боянської сільської ради від 18 січня 2023 року № 6 ОСОБА_1 перебуває в державі Австрія разом з малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки не може оформити паспорта громадянина України на ім`я малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просить видати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_2 сплачує аліменти, оскільки малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають разом з ОСОБА_1 за межами України, ОСОБА_2 позбавлений можливості брати участь в їх вихованні, доказів відмови ОСОБА_2 від участі у вихованні дітей не надано. Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року (далі -Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). В постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/13654/21 наведено такі правові висновки: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. ЄСПЛ в рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини. Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України). У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків». У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 вказано, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків. Встановивши, що негативна поведінка відповідача відносно дитини відсутня, проти позбавлення батьківських прав заперечував в суді першої інстанції і в апеляційному суді, тобто відсутні факти свідомого, умисного нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Такі висновки суду узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду щодо застосування статті 164 СК України та прецедентною практикою ЄСПЛ у подібних правовідносинах. При цьому вказані висновки не суперечать загальним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 592/17972/19, на які посилається ОСОБА_1 . У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Наведені норми закону та

позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про позбавлення батьківських прав. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров